Постанова

від 27.05.2020 по справі 914/2300/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/2300/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Геращенко Ю.М.,

представників учасників справи:

позивача квартирно - експлуатаційного відділу міста Львова - не з`явився,

відповідача приватного підприємства «Діана-Сервіс» - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу квартирно - експлуатаційного відділу міста Львова

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 (колегія суддів: Матущак О.І.(головуючий), Бойко С.М., Бонк Т.Б.)

зі справи № 914/2300/18

за позовом квартирно - експлуатаційного відділу міста Львова (далі Відділ)

до приватного підприємства «Діана-Сервіс» (далі Підприємство)

про розірвання договору та вивільнення майна.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Відділ звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства про розірвання договору від 01.09.2017 № 5/2017/КЕВ, який укладений Відділом з Підприємством, та зобов`язання відповідача звільнити нежитлові приміщенні і передати їх позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що строк дії договору оренди закінчився, проте Підприємство, як наймач не повернуло Відділу, як балансоутримувачу орендоване майно після закінчення терміну дії договору від 01.09.2017 № 5/2017/КЕВ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2019 зі справи № 914/2300/18 позов задоволено частково; зобов`язано Підприємство звільнити та передати Відділу нежитлові приміщення загальною площею 139,34 кв.м в будівлях №№ 410, 175 та частину технічного майданчика військового містечка № 58, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 5. Стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України 1762,00 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові в частині вимоги про розірвання договору від 01.09.2017 № 5/2017/КЕВ, виходив з того, що підстави для розірвання договору відсутні, оскільки орендні правовідносини між сторонами спору припинені внаслідок закінчення строку дії договору. Водночас, встановивши, що у відповідача відсутні правові підстави для користування спірним майном, суд першої інстанції, задовольнив позов в частині вимоги про зобов`язання Підприємства звільнити та передати майно Відділу, як балансоутримувачу.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 зі справи рішення місцевого господарського суду скасовано; ухвалено нове рішення про відмову в позові. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги залишено за апелянтом, оскільки в апеляційній скарзі скаржник не зазначав ті доводи, з яких виходив суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі, й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів. Чинне законодавство не надає права балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, у зв`язку з чим балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про розірвання договору чи зобов`язання орендаря повернути орендоване майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, 13.04.2020 Відділ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив зазначене судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (приписи статей 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України», частини першої статті 137 Господарського кодексу України) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.02.2019 зі справи № 910/21069/17.

Крім того, скаржник зазначає також про те, що апеляційну скаргу Підприємства прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду, незважаючи на закінчення строку для подання апеляційної скарги, і така апеляційна скарга подана Підприємством з корисливих мотивів, оскільки на момент її подання у суді розглядалася справа про стягнення заборгованості зі сплати неустойки з відповідача за користування спірним майном.

Суд апеляційної інстанції у розгляді апеляційної скарги вийшов за межі розгляду апеляційної скарги, оскільки розглянув та врахував обставини, на які Підприємство, як апелянт, не посилалося.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, зазначаючи про її законність та обґрунтованість.

Розгляд клопотань учасників справи

Згідно з ухвалою Суду від 21.05.2020 Підприємству відмовлено у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 914/2300/18, у зв`язку з відсутністю технічної можливості у суду, який зазначило у заяві Підприємство.

У судовому засіданні 28.05.2020 Судом залишено без розгляду клопотання Відділу про відкладення розгляду касаційної скарги у зв`язку з введеними карантинними заходами, яке надійшло на електронну адресу Суду 26.05.2020, оскільки таке клопотання не підписане уповноваженою особою з використанням електронного цифрового підпису, який прирівнюється до власноручного підпису.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

01.09.2017 Відділом та Підприємством укладено договір № 5/2017/КЕВ (далі Договір), відповідно до умов якого балансоутримувач (Відділ) передає, а користувач (Підприємство) приймає в тимчасове строкове платне використання (користування) нерухоме військове майно загальною площею 139,34 кв.м військового містечка № 58, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 5, що знаходиться на балансі Відділу, вартість якого визначена на 30.04.2017 за незалежною оцінкою, та становить згідно з актом оцінки займаній площі 250 218,75 грн. без ПДВ, а саме: частина нежитлового приміщення № 1 в будівлі складу інв. № 410 площею 83,44 кв.м, вартістю 183 562,64 грн. без ПДВ; нежитлове приміщення № 9 в будівлі управління інв. № 175 площею 19,9 кв.м, вартістю 66 656,11грн. без ПДВ; частина технічного майданчика № 6 площею 36,0 кв.м.

Склад майна, що передається, визначено у додатку № 1 до договору (акт інвентаризації нерухомого військового майна інв. № 410,175 та частини технічного майданчика, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 5).

Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору, нерухоме майно балансоутримувач передає користувачу: 83,44 кв.м - під розміщення складів; 19,9 кв.м - під розміщення офісних приміщень; 36,0 кв.м - під розміщення та зберігання великогабаритних матеріалів (інше використання нерухомого майна).

Договір укладено 01.09.2017. Договір діє з моменту його підписання до визначення переможця конкурсу на право укладення договору оренди майна, але не більше ніж один рік з моменту його підписання (пункт 10.1 Договору).

Згідно з пунктом 10.7 Договору його чинність припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

01.09.2017 сторонами Договору підписано акт приймання-передачі орендованого нерухомого майна та технічного майданчика.

01.09.2018 строк дії Договору закінчився, у зв`язку з чим Відділ звертався з листами до Підприємства (від 27.08.2018 № 3655, від 20.09.2018 № 4058, від 29.10.2018 № 4816) щодо вивільнення орендованого майна.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Цивільний кодекс України:

частини перша, друга статті 11:

- цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки;

- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;

стаття 509:

- зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку;

- зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;

- зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості;

частина перша статті 759:

- за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк;

частина перша статті 785:

- у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Господарський кодекс України:

частина перша статті 137:

- правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент закінчення строку дії договору):

частина перша статті 1:

- цей Закон регулює:

організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності;

майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

частина третя статті 1:

- відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв`язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»;

частина друга статті 26:

- договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено;

частина перша статті 27:

- у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Закон України «Про Збройні Сили України»:

частина друга статті 14:

- земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Закон України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України»:

стаття 1:

- господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов`язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом;

- господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом;

стаття 7:

- військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам;

- Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»:

стаття 1:

- військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо;

стаття 3:

- військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті);

- з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778:

частини перша, друга, третя:

- цей Порядок визначає процедуру надання дозволу військовим частинам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил (далі - військові частини) на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого військового майна в оренду;

- до військового майна згідно із Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» належать закріплені за військовими частинами будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо, що перебуває у державній власності;

- дозвіл на передачу юридичним і фізичним особам закріпленого за військовими частинами рухомого та нерухомого військового майна в оренду, за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки, надається військовим частинам, зареєстрованим як суб`єкти господарської діяльності у Збройних Силах, за умови, що це не заподіюватиме шкоди їх бойовій та мобілізаційній готовності (не впливатиме на повноту, своєчасність та якість виконання поставлених перед військовими частинами завдань у мирний та воєнний час).

Положення про організацію квартирно - експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затверджене наказом Міністра оборони України від 03.07.2003 № 448:

пункти 1.1, 1.2:

- це Положення визначає організацію та завдання квартирно - експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - ЗС України).

Організація квартирно - експлуатаційного забезпечення ЗС України (далі квартирно - експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено - житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном;

- у цьому Положенні терміни вживаються в таких значеннях:

військова частина - військові частини, військові навчальні заклади, установи, організації ЗС України;

пункт 2.1:

- квартирно - експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно - експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться:

Головне квартирно - експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ ЗС України);

територіальні квартирно - експлуатаційні управління та Київське квартирно - експлуатаційне управління (далі - КЕУ);

квартирно - експлуатаційні відділи (квартирно - експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ));

квартирно - експлуатаційні служби військових частин;

пункт 5.8:

- передача КЕВ (КЕЧ) будівель, споруд, інженерних мереж здійснюється:

міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування;

в оренду;

військовій частині на утримання і в експлуатацію.

Передача і зняття з балансу будівель, споруд, інженерних мереж здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Інструкція про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затверджена наказом Міністра оборони України від 02.02.2010 № 46:

пункти 1.1, 1.2 статті 1:

- Інструкція про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна (далі - Інструкція) визначає процедуру передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна квартирно-експлуатаційними відділами, квартирно-експлуатаційними частинами районів, військовими частинами, закладами, установами та організаціями Міністерства оборони України та Збройних Сил України, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, обліковують на балансових рахунках нерухоме військове майно, зареєстровані як суб`єкти господарської діяльності у Збройних Силах України і мають дозвіл на здійснення виду господарської діяльності "Здавання в оренду власного нерухомого майна" та безпосередньо здійснюють цю діяльність (далі - орендодавці);

- орендодавці здійснюють передачу нерухомого військового майна в оренду юридичним і фізичним особам виключно на конкурсній основі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Дозвіл орендодавцям на передачу в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна надається Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ), як органом військового управління, на підставі довіреності, виданої Міністерством оборони України начальнику Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних Сил України (далі - начальник Головного КЕУ);

пункти 2.1, 2.2 статті 2:

- підставою для початку процедури передачі в оренду нерухомого військового майна є затверджені Міністром оборони України Переліки (Додаткові переліки) нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (далі - Перелік), форма яких наводиться в додатку 1 до Інструкції;

- орендодавці, на балансі яких перебуває нерухоме військове майно, готують проекти Переліків та за погодженням з командирами військових частин, за якими це майно закріплено, подають їх за підпорядкованістю до територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь (далі - Територіальні КЕУ), структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України;

пункти 6.1, 6.2 статті 6:

- передача орендодавцем орендареві нерухомого військового майна оформляється відповідним документом (актом приймання-передачі), який підписується сторонами договору. З моменту підписання акта починається обчислення строку договору оренди, якщо інше не встановлено договором.

Передача орендодавцем об`єкта оренди орендарю здійснюється у строки і на умовах, визначених в договорі оренди;

- повернення орендарем об`єкта оренди орендодавцю оформляється відповідним документом (актом приймання-передачі), який підписується сторонами договору. З моменту підписання акта договір оренди припиняється;

пункти 7.1, 7.2, 7.3 статті 7:

- у разі порушення орендарями умов договорів оренди орендодавці вживають заходів, спрямованих на захист інтересів держави, з цією метою ними проводиться відповідна претензійно-позовна робота.

Претензійно-позовна робота проводиться відповідно до вимог чинного законодавства України;

- контроль за претензійно-позовною роботою здійснюється: територіальними квартирно - експлуатаційними управліннями за підпорядковані КЕВ (КЕЧ районів);

органами військового управління за підпорядковані військові частини, які виступають орендодавцями нерухомого військового майна;

- у разі вичерпання можливостей врегулювання спірних питань у досудовому порядку орендодавці подають позови до господарських судів для врегулювання спірних питань у судовому порядку самостійно або через органи військової прокуратури.

Господарський процесуальний кодекс України (далі ГПК України, в редакції, чинній з 08.02.2020):

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 4 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;

стаття 312:

- суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання Договору, який укладений Відділом з Підприємством, та зобов`язання відповідача звільнити нежитлові приміщенні і передати їх позивачу.

Причиною касаційного оскарження стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову в частині вимоги про зобов`язання Підприємства звільнити нежитлові приміщенні і передати їх Відділу як балансоутримувачу.

Відмовляючи у задоволенні позову в зазначеній частині суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі, й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів. Чинне законодавство не надає права балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, у зв`язку з чим балансоутримувач (позивач у справі) не вправі заявляти вимогу про розірвання договору чи зобов`язання орендаря повернути орендоване майно.

Проте, судом апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не враховано правову природу спірного майна (військове майно) та правовий статус Відділу як балансоутримувача та орендодавця такого майна, які мають в даному спорі ключове значення для правильного його вирішення та є подібними до елементів відповідних правовідносин у справі № 910/21069/17, на яку посилався скаржник, обґрунтовуючи неправомірність незастосування приписів Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Закону України «Про збройні Сили України». З`ясування подібності правовідносин у рішенні суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. З огляду на це, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що саме суб`єктний (спеціальний суб`єкт) та об`єктний (військове майно) критерії, а також права і обов`язки, які виникають у відношенні до такого майна є визначальними для кваліфікації відносин як подібних у цій справі та справі № 910/21069/17, враховуючи, що застосування норм права, які регулюють відповідні правовідносини, поширюється на обмежене коло осіб.

Так, судом першої інстанції у вирішенні спору обґрунтовано враховано те, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв`язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті);

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Приписами статті 137 Господарського кодексу України унормовано, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Отже, з урахуванням того, що Відділ є органом, на балансі якого перебуває спірне військове майно та на який покладений відомчий контроль за його використанням, беручи до уваги те, що Відділ, в силу наведених законодавчих приписів, наділений як повноваженнями передачі спірного майна в оренду, так і його витребування, у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди, у тому числі, у судовому порядку, місцевий господарський суд на законних підставах задовольнив позов названої державної установи у відношенні такого військового майна, яке було передано Відділом (балансоутримувачем) в оренду за Договором та після закінчення дії Договору у відповідності до статті 785 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент закінчення строку дії договору) підлягає поверненню Відділу як орендодавцю, на балансі якого перебуває таке майно.

Таким чином, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне рішення місцевого господарського суду, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Що стосується посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що апеляційну скаргу Підприємства прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду, незважаючи на закінчення строку для подання апеляційної скарги, і така апеляційна скарга подана Підприємством з корисливих мотивів, оскільки на момент її подання у суді розглядалася справа про стягнення заборгованості зі сплати неустойки з відповідача за користування спірним майном, Суд зазначає таке.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.12.2019 зі справи № 914/2300/18 Підприємству як апелянту поновлено строк для подання апеляційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції, до дискреційних повноважень якого відноситься вирішення наведеного питання, встановлено достатність доказів у їх сукупності для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Що ж до твердження скаржника про те, що апеляційна скарга подана Підприємством з корисливих мотивів, оскільки на момент її подання у суді розглядалася справа про стягнення заборгованості зі сплати неустойки з відповідача за користування спірним майном, то Суд зазначає про те, що Підприємство скористалося своїм правом на оскарження рішення місцевого господарського суду зі справи в апеляційному порядку, а питання «корисливих мотивів» такого оскарження є лише припущенням скаржника.

Скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції у розгляді апеляційної скарги вийшов за межі розгляду апеляційної скарги, оскільки розглянув та врахував обставини, на які Підприємство, як апелянт, не посилалося.

Так, суд апеляційної інстанції, з посиланням на принцип «jura novit curia» - «суд знає закони», застосував у вирішенні спору приписи юридичних норм, які вважав належними, незважаючи на обставини, наведені в апеляційній скарзі.

Виходячи з принципу судочинства «jura novit curia» - «суд знає закони», неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, у зв`язку з чим суди мають самостійно перевіряти доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі № 921/109/19.

Отже, застосування принципу судочинства «jura novit curia» - «суд знає закони» саме по собі є правильним та не порушує приписів процесуального законодавства, водночас таке застосування повинно бути обґрунтованим та доцільним, проте у вирішенні спору зі справи № 914/2300/18 суд апеляційної інстанції у застосуванні норм права не врахував суб`єктно об`єктний склад спірних правовідносин та специфіку їх правового регулювання, відповідно, зазначаючи про застосування принципу судочинства «jura novit curia» - «суд знає закони», - не застосував його.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга Відділу підлягає частковому задоволенню, оскільки у касаційній скарзі скаржник просив Суд постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги. Проте вирішення питання щодо задоволення або відмови у задоволенні апеляційної скарги відноситься до дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

Судові витрати

Понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Підприємство, оскільки доводи касаційної скарги є обґрунтованими і остання підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати (в частині вимоги про зобов`язання відповідача звільнити нежитлові приміщенні і передати їх позивачу), пов`язані з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позову у цій частині.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу квартирно - експлуатаційного відділу міста Львова задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 зі справи № 914/2300/18 скасувати.

3. Рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2019 зі справи № 914/2300/18 залишити в силі.

4. Стягнути з приватного підприємства «Діана-Сервіс» на користь квартирно - експлуатаційного відділу міста Львова 3524,00 грн. судового збору з касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова