Постанова

від 12.03.2020 по справі 903/664/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року Справа № 903/664/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Савченко Г.І. , суддя Демидюк О.О.

секретар судового засідання Котюбіна А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Венглевський Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 20.11.2019 суддею Якушевою І.О. у м.Луцьку, повний текст складено 21.11.2019 у справі № 903/664/19

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центроспав - Україна", м.Нововолинськ, Волинської області

про стягнення 222562,51грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 19811,07грн. процентів річних від суми заборгованості за безпідставне користування чужими коштами, 52 599,88 грн. інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

23.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦС - Сервіс" звернулося з позовною заявою від 20.08.2019 до господарського суду, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Центроспав - Україна" 222562,51 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 19811,07 грн. процентів річних від суми заборгованості за безпідставне користування чужими коштами, 52 599,88 грн. інфляційних втрат.

Позивач вказує, що відповідачем не виконані умови договору поставки № 2305/2 від 23.05.2017, а саме - не поставлено товар в обумовлений договором строк та не здійснено повернення попередньої оплати. Обставини щодо невиконання договірних зобов`язань встановлені під час розгляду справи № 903/710/18 за позовом ТОВ "БЦС-Сервіс" до ТОВ "Центроспав-Україна" про стягнення коштів, а тому в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню. Оскільки повернення коштів відбулось лише 18.06.2019, позивач з посиланням на ст.ст. 536, 1048, 1054, 1061, 1214 ЦК України, ст. 198, ч. 6 ст. 231 ГК України просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами, проценти річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2019 року у справі № 903/664/19 в позові відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено договором поставки, а тому відсутні підстави для їх стягнення. Застосування аналогії закону за ст. 1048 ЦК України до правовідносин постачання є помилковим, оскільки договори постачання і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин. Нарахування передбачених ст. 625 ЦК України процентів річних та інфляційних втрат є безпідставним, оскільки стягнення попередньої оплати за договором не є наслідком порушення відповідачем грошового зобов`язання.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить . Посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 11, ст.ст. 387, 509, 525, 526, 536, 546, 610, 611, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 619, ч. 2 ст. 625, ч. 3 ст. 693, ч. 1 ст. 1048, ст.ст. 1054, 1061, ч. 2 ст. 1214 ЦК України, ст. 198, ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України зазначає, що в позивача наявне право вимагати від боржника сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих у зв`язку з простроченням оплати основного боргу. Звертає увагу, що суд першої інстанції не вірно застосував норми ст.ст. 387, 509, 525, 526, 536, 546, 610, 611, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 619, ч. 2 ст. 625, ч. 3 ст. 693, ч. 1 ст. 1048, ст.ст. 1054, 1061,ч. 2 ст. 1214 ЦК України, ст. 198, ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, внаслідок чого не вірно вирішив справу. З огляду на вищезазначене, робить висновок, що у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід визначати розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України. Також зазначає, що господарський суд Волинської області ухвалою від 25.09.2019 безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід. Стверджує, що підстави для відводу судді Якушевої Інни Олександрівни при розгляді справи № 903/664/19 є, обґрунтовані, оскільки суддя приймала участь в розгляді справи № 903/710/18 за позовом ТОВ БЦС-Сервіс до ТОВ Центроспав-Україна про стягнення коштів з підстав, передбачених ст.ст. 536, 1048, 1054, 1061, 1214 ЦК України, ст.198, ч.б ст. 231 ГК України за період з 07.12.2017 року до 31.08.2018 року та відмовила в задоволені позову.

В судове засідання представник позивача не з`явився та надіслав до суду заяву про здійснення розгляду справи у його відсутність.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує, вважає апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Посилаючись на ч. 2 ст. 625, ч. 3 ст. 693 ЦК України, Постанову Верховного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 910/11491/17 зазначає, що стягнення згідно рішення суду з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. Враховуючи відсутність в законодавстві України, визначеного розміру проценту за користування чужими грошовими коштами при поверненні авансу, то нарахування процентів може бути здійснено лише у випадку, якщо зазначене передбачено умовами договору. Зазначає, що Договір поставки №2305/2 від 23 травня 2017 року, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю БЦС-Сервіс та товариством з обмеженою відповідальністю Центроспав-Україна не містить положень про застосування процентів за неповернення або несвоєчасне повернення попередньої оплати, а отже і проценти застосувати за вказані порушення не вбачається можливим.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав викладені у відзиві доводи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центроспав-Україна" як постачальником було укладено договір поставки №2305/2, відповідно до розділу 1 якого постачальник зобов`язався виготовити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Відповідно до розділу 4 договору загальна вартість товару складає 25 700 євро з ПДВ. Розрахунок за товар проводиться у національної валюті України за курсом продажу валюти КБ "Приватбанк".

Оплата проводиться на наступних умовах:

- 50% попередня оплата згідно рахунку;

- 40% доплата після прийняття обладнання покупцем на території продавця;

- 10% доплата здійснюється протягом 5-ти днів з дати проведення пуско-налагоджувальних робіт на території замовника.

Розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що вказаний в договорі, рахунках або специфікаціях.

Розділом 5 договору визначено термін поставки, що становить до 14 тижнів з дати внесення передплати.

Згідно рахунку №240501 від 24.05.2017 року виставленого відповідачем, позивач 25.05.2017 року перерахував відповідачу 381 645 грн., що складає 12 806,88 євро (49,83% від вартості товару) та 30.08.2017 року - 360 000 грн., що складає 11 726,38 євро, як попередню оплату за товар, а всього 741 645 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку ТзОВ "БЦС-Сервіс" від 19.09.2018 року (а.с. 23).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.01.2019 року у справі № 903/710/18 в позові ТзОВ "БЦС-Сервіс" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Центроспав-Україна" 793 927,34 грн., з них: 741 645 грн. попередньої оплати за договором поставки № 2305/2 від 23.05.2017, 17 616,61 грн. процентів річних, 34 665,73 грн. збитків, завданих інфляцією, було відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 рішення Господарського суду Волинської області від 04 січня 2019 року у справі №903/710/18 було скасовано в частині відмови у стягненні 741 645 грн. попередньої оплати; прийнято нове рішення в цій частині - про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центроспав-Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" (м. Житомир, вул. І. Сльоти, 49-В, кв. 31, код 39327711) 741645 грн. попередньої оплати, 11124,68 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 16687,02 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги, в решті рішення Господарського суду Волинської області залишено без змін.

Вищезазначеним рішенням Господарського суду Волинської області та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі № 903/710/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Центроспав-Україна" про стягнення 793 927,34 грн. також був встановлений факт попередньої оплату за товар на суму 741 645 грн., на час розгляду справи відповідач товару не передав, суму попередньої оплати позивачу не повернув.

Факти, встановлені рішенням у справі № 903/710/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Центроспав-Україна" про стягнення 793 927,34 грн., відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними і не потребують повторного доказування.

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення № 9350 від 18.06.2019 ТзОВ "Центроспав-Україна" було повернуто ТзОВ "БЦС-Сервіс" попередню оплату в сумі 741 645 грн.

Позивач в даній справі просить стягнути з відповідача 222 562,51 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з- 08.12.2017 по 12.08.2019, посилаючись на ст. 536 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, обчислюючи їх від облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України, ст. 174 ГК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, 3 % річних та інфляційних втрат.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Колегія суддів звертає увагу, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Тобто в даному випадку розмір процентів визначається за правомірне користування коштами позикодавця.

Спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору поставки № 2305/2 від 23.05.2017.

Договором поставки № 2305/2 від 23.05.2017 не було узгоджено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами (тобто неправомірне користування попередньою оплатою).

Беручи до уваги вищезазначене, враховуючи те, що договором поставки не було обумовлено нарахування і сплату процентів за користування чужими грошовими коштами згідно із ст.536 ЦК України, правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч.1 ст.1048 ЦК України, а тому підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків відсутні.

Місцевий господарський суд в даному випадку підставно зазначив, що Верховний Суд України в постанові від 27.12.2010 у справі № 9/67-38 (№3-65гс10), розглядаючи позовні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за несвоєчасне повернення суми попередньої оплати, дійшов висновку, що застосування аналогії закону за ст. 1048 ЦК України до правовідносин постачання не ґрунтується на вимогах законодавства, оскільки договори постачання і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 19 811,07 грн. процентів річних від суми заборгованості за безпідставне користування чужими коштами за період з 25.09.2018 по 15.08.2019, 52 599,88 грн. інфляційних втрат за період з 01.10.2018 по 31.07.2019, нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, колегією суддів враховується наступне.

Проценти річних та збитки, завдані інфляцією, нараховані позивачем від суми неповернутої попередньої оплати в розмірі 741 645 грн.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України, передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Грошові зобов`язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов`язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України і статтею 174 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Грошовим зобов`язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Натомість, стягнення з відповідача суми боргу, що становить попередню оплату за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплачених коштів особою, яка неналежно виконала свої зобов`язання за договором поставки.

За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Місцевим судом підставно враховано положення пункту 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 №14, де зазначено, що обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов`язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов`язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Також Верховний Суд України у постанові від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14 виклав правову позицію про те, що стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором купівлі - продажу, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов`язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в постановах від 07.03.2018 у справі № 910/23585/16, від 20.11.2018 у справі № 916/75/18, від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 19 811,07 грн. процентів річних від суми заборгованості за безпідставне користування чужими коштами та 52 599,88 грн. інфляційних втрат.

Щодо посилань апелянта на неправомірне вирішення відводу судді Якушевої Інни Олександрівни у даній справі, колегією суддів приймається до уваги наступне.

Заява обґрунтована тим, що суддя Якушева І.О. приймала участь у розгляді справи №903/710/18 за позовом ТзОВ "БЦС - Сервіс" до ТзОВ "Центроспав - Україна" про стягнення коштів з підстав, передбачених ст.ст. 536, 1048, 1054, 1061, 1214 ЦК України, ст. 198, ч. 3 ст. 231 ГК України за період з 07.12.2017 по 31.08.2018 та відмовила у задоволенні позову. У зв`язку з цим, вважає, що існують підстави, які викликають сумніви в неупередженості та об`єктивності судді І.О. Якушевої при розгляді справи №903/664/19, оскільки суддя І.О. Якушева вже сформувала думку щодо взаємовідносин та застосування норм матеріального права між тими ж сторонами та про той же предмет.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу (недопустимість повторної участі судді в розгляді справи).

В заяві про відвід ТзОВ БЦС-Сервіс зазначає про наявність певних обставин, які свідчать, на думку позивача, про необ`єктивність та упередженість судді Якушевої І.О.

Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Таким чином, в силу приписів ч. 4 ст. 35 ГПК України, незгода позивача ТзОВ БЦС-Сервіс з рішенням суду у справі №903/710/19 не може бути підставою для відводу. Отже в задоволенні заяви про відвід судді Якушевої І.О. підставно відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 20.11.2019 року у справі № 903/664/19 ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

Понесені скаржником судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за ним.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 20 листопада 2019 року у справі №903/664/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/664/19 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "18" березня 2020 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Демидюк О.О.