Рішення

від 12.03.2020 по справі 242/6226/19

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 242/6226/19

Провадження № 2/242/622/20

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

12 березня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого судді Черкова В.Г., за участю секретаря судового засідання Кідрон О.М., розглянувши в місті Селидове в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Донецька, третя особа - Територіальне управління ДСА України в Донецькій області, про розірвання трудового договору

В с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, в якій зазначила, що вона з 27.03.2008 року працювала помічником судді Київського районного суду м. Донецька та в липні 2010 року вона пішла у відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами, а ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину та перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, а саме - до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебуваючи у вказаній відпустці, вона ІНФОРМАЦІЯ_2 народила другу дитину та продовжила відпустку по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 . У зв`язку з проведенням активної фази АТО на території Донецької області та у м. Донецьку, вона після закінчення відпустки не змогла приступили до виконання трудових обов`язків, оскільки Київський районний суд м. Донецька не працює, керівництво суду відсутнє. Вона звернулася з відповідними листами до ДСА України та ТУ ДСА України в Донецькій області з приводу свого звільнення з посади помічника судді, але відповіддю цих органів їй було повідомлено, що чинним законодавством цим органам не надано повноважень щодо звільнення помічників суддів місцевих загальних судів та роз`яснено про припинення трудових відносин у судовому порядку. Позивач звернулася до нотаріуса з заявою про звільнення з посади помічника судді за власним бажанням (у зв`язку зі зміною місця проживання) та взята на облік до центру зайнятості. На підставі викладеного просить розірвати трудовий договір, укладений між позивачем та Київським районним судом м. Донецька з 15.05.2019 року на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку з переїздом на нове місце проживання.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 04 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено, що для вирішення позову слід звернутися до відповідного адміністративного суду.

Постановою Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу позивача задоволено та ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 04.11.2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вказана постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що у зв`язку зі змінами у законодавстві повноваження ОСОБА_1 , як державного службовця припинилися, посада помічника судді відноситься до патронатної служби, позивач обґрунтовано звернулася з вимогами про розірвання трудового договору з Київським районний судом м. Донецька на підставі норм ЦПК України.

В той же час, у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 березня 2019 року (справа № 815/2546/17) зазначено, що з 1 травня 2016 року працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби та є патронатною службою. За таких обставин посада, з якої було звільнено позивача, не відноситься до публічної служби, оскільки не пов`язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до статті 3 цього Кодексу законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК, а тому висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у цій справі і її розгляд в порядку цивільного судочинства є обґрунтованим.

Але, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року (справа № 815/1594/17) вказано, що запровадження нового регулювання порядку проходження державної служби, за яким посади помічників судді відносяться до патронатної служби і не відносяться до державної служби, означає, що змінився їхній статус, але не змінилися обсяги прав та обов`язків цієї посади, сфера його діяльності, і що така посадова особа припинила виконувати функції державного судового органу влади в частині виділених (делегованих) йому посадовою особою (суддею) та на підставі вимог законодавства повноважень або, іншими словами, виконувати функції публічної особи, якою є робота, сфера (коло) його діяльності, унормований обсяг прав та обов`язків, які визначають її компетенцію у зв`язку з обійманням нею посади помічника судді. Головною особливістю цієї посади є те, що ця особа допомагає судді виконувати його повноваження у такій публічній сфері діяльності, як правосуддя. Отож, принаймні тільки за окресленими властивостями, які характеризують правовий статус помічника судді, його повноваження, призначення, функції та завдання, можна визнати, що особа, яка обіймає посаду помічника судді, повинна підпадати під визначення особи, яка здійснює публічну службу. У разі виникнення спору за її участі з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на такі спори має поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria , заява № 1365/07, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Кантоні проти Франції ( Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, § 65))

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Белеш та інші проти Чеської Республіки (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); Волчі проти Франції (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях правової визначеності та належного здійснення правосуддя як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); Ефстатіу та та інші проти Греції (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); Ешим проти Туреччини (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та правової ситуації, що склалася у цій справі, постановлення судом повторної ухвали про закриття провадження у справі поставило би під загрозу сутність гарантованого Конституцією України і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права 1950 року позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Судом встановлено наступне.

Згідно копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 27.03.2008 року прийнята на посаду помічника судді Київського районного суду м. Донецька.

Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Авдіївського міського управління юстиції Донецької області, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 та її батьками є ОСОБА_3 й ОСОБА_1 .

Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Авдіївського міського управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та його батьками є ОСОБА_3 й ОСОБА_1 .

Згідно відомостей Пенсійного фонду України (форма ОК-5) позивач ОСОБА_1 отримувала дохід від ТУ ДСА в Донецькій області до серпня 2010 року, а від Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у місті Донецьку ради з серпня 2010 року.

З відповіді в.о. голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.04.2019 № 1.14/49/19 вбачається, що відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 27/0/38-14, Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області визначена підсудність лише судових справ: Київського районного суду м. Донецька, Калінінського районного суду м. Донецька, Куйбишевського районного суду м. Донецька, а вирішення кадрових питань вказаних судів не входить до компетенції Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

З відповіді Державної судової адміністрації України від 05.04.2019 № Г-463-19-536/19 вбачається, що особові справи та трудові книжки працівників апарату вела служба управління персоналом Київського районного суду м. Донецька. До Територіального управління ДСА в Донецькій області зазначена документація не передавалась, а тому розірвання трудового договору та проведення остаточного розрахунку заробітної плати при звільненні можуть бути вирішені в судовому порядку.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 року № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ч. 4 ст. 7 вказаного Закону внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви). У разі припинення приймання поштових відправлень на/з території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, така заява подається до відповідного районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

Так, з довідки від 21.03.2018 року № 0000497675, виданої Управлінням соціального захисту населення Покровської районної адміністрації Донецької області, ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи та фактичне її місце проживання - Донецька область, Покровський район.

Відповідно до довідки від 15.07.2019 року № 1458-5000159294, виданої Управлінням соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області, ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи та фактичне її місце проживання - Донецька область, м. Авдіївка.

Заявою від 02 травня 2019 року, посвідченою приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області (зареєстровано в реєстрі за № 1101) ОСОБА_1 повідомляє Київський районний суд м. Донецька про звільнення її з посади помічника судді з 02.05.2019 року за власним бажанням.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягаю задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 22, 24, 36, 38 КЗпП, ст. ст. 12, 13, 89, 133, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

У х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Донецька, третя особа - Територіальне управління ДСА України в Донецькій області, про розірвання трудового договору - задовольнити повністю.

Розірвати трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та Київським районним судом м. Донецька (код ЄДРПОУ 02895484), з 15.05.2019 року на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з переїздом на нове місце проживання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса - АДРЕСА_1

Відповідач:

1)Київський районний суд м. Донецька, код ЄДРПОУ 02895484, адреса - Донецька область, м. Донецьк, вул. Собінова, 147

Повний текст рішення виготовлений 20 березня 2020 року.

Суддя Черков В.Г.