Постанова

від 20.03.2020 по справі 813/5407/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2020 року

Київ

справа №813/5407/15

адміністративне провадження №К/9901/28173/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року (головуючий суддя - Кедик М.В.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Затолочний В.С., судді - Каралюс В.М., Матковська З.М.)

у справі №813/5407/15

за позовом Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод"

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державне підприємство "Львівський бронетанковий завод" (далі - позивач. платник, Підприємство, ДП "Львівський бронетанковий завод") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ у Сихівському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних Підприємство зазначило про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу та правомірність визначення платником своїх податкових зобов`язань.

Постановою Львівського окружного адміністартивного суду від 16 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністартивного суду від 22 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 02.09.2015 № 0001262201;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 02.09.2015 № 0001272201;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 02.09.2015 № 0001282201;

- судовий збір в розмірі 26 997 грн 00 копійок присудити на користь державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність виконання господарьких операцій між позивачем та ПП "Технопром", ТОВ "Максус Юкрейн", ПП "Пацифік-2", ТОВ "ВП Патріот", ТОВ "Дівітіс" договорів та використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, про відсутність реального виконання угод, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, посилаючись при цьому на відомості, що містяться в інформаційно-аналітичних базах контролюючих органців та інформацію надану іншими органами державної фіскальної служби відносно інших суб`єктів господарювання.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 21.07.2015 по 10.08.2015 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП "Львівський бронетанковий завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ "Укрніхром" за липень 2014 року, ПП "Технопром" за грудень 2014 року та лютий 2015 року, ТОВ "Максус Юкрейн" за грудень 2014 року та січень 2015 року,ТОВ "Ен Сі Інжинірин", ТОВ "Варітек" за лютий 2015 року, ПП "Пацифік-2" за березень 2015 року, ТОВ "ВП Патріот", ТОВ "Дівітіс", ТОВ "ТК Експесмаркетинг", ТОВ "Агроавтозапчастини" за квітень 2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 17.08.2015 № 813/13-50-22-04-11/07985602 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого Підприємством занижено податок на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 всього на суму 264 665 грн;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 934 745 грн, в тому числі за грудень 2014 року в сумі 294 073 грн, за квітень 2015 року в сумі 640 672 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду (ряд.26, розділу ІV - погашення залишків сум від`ємного значення звітних періодів до 01.02.2015) в розмірі 676 грн за січень 2015 року.

На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 02.09.2015:

- №0001262201, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 676 грн;

- №0001272201, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в сумі 1 420 118 грн, з яких за основним платежем - 934 745, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 467 373, 00 грн;

- №0001282201 яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в сумі 396 998, 00 грн, з яких за основним платежем - 264 665, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 132 333 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реального виконання господарських операцій позивача з ПП "Технопром", ТОВ "Максус Юкрейн", ПП "Пацифік", ТОВ "ВП Патріот", ТОВ "Дівітіс" у перевіряємому періоді.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 статті 198 ПК України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 статті 200 при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 -1 .3 статті 200 -1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 -1 .3 статті 200 -1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП "Технопром" (Постачальник) укладено договір поставки від 06.02.2012 №5, за умовами якого постачальник зобов`язується систематично постачати та передавати у власність покупця запчастини для використання у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей товар та оплачувати його загальну вартість на умовах цього договору.

На підтвердження реальності виконання умов зазначених договорів, позивач надав копії податкових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, карток складського обліку тощо.

Судами встановлено, що поставка товару позивачу здійснювалась Постачальником через ТОВ "Нова пошта" (м. Харків, відділення № 9, вул. Роганська, 101а, м. Харків, відділення № 38, просп. Косіора, 184,м. Львів, відділення № 1, вул. Городоцька, 355/6), що підтверджується відповідними експрес накладними, що були досліджені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Згідно з наданими експрес накладними, організацію перевезення вантажів здійснював ФОП ОСОБА_1 підставі ліцензійного договору від 01.05.2015 №34, укладеного з ТОВ "Нова пошта". Одержувачем товару був ОСОБА_2 , що працює у ДП "Львівський бронетанковий завод" на посаді економіста з матеріально - технічного забезпечення з 02.04.2007 по теперішній час, що підтверджується довідкою від 16.10.2015 № 505.

Згідно наданих товарно-транспортних накладних, поставка товару здійснювалась: автомобілем Renault Master НОМЕР_3, автомобільний перевізник ОСОБА_3 , замовник- ДП "Львівський бронетанковий завод", вантажовідправник - ПП "Технопром", пункт навантаження - м. Харків, пункт розвантаження - м. Львів, вул. Стрийська, 73.

Також, між ДП "Львівський бронетанковий завод" (Покупець) та ТОВ "Максус Юкрейн" (Постачальник) укладено усний договір поставки.

На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору, позивач надав копії податкової накладної, видаткової накладної, платіжного доручення, товарно-транспортних накладних, карток складського обліку, тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка товару здійснювалась автомобілем Mercedes НОМЕР_4, автомобільний перевізник - ТОВ "Торговий дім "Міст Експрес", замовник (платник) та вантажовідправник - ТОВ "Максус Юкрейн", вантажоодержувач - ДП "Львівський бронетанковий завод", пункт навантаження - м. Харків, просп. Тракторобудівників, 2, пункт розвантаження - м. Львів, вул. Стрийська, 73, відпуск відбувався за довіреністю вантажоодержувача - від 16.12.2014 № 1203.

Крім того, між позивачем (Покупець) та ПП "Пацифік-2" (Постачальник) укладено договір поставки від 10.12.2014 №355, за умовами якого Постачальник зобов`язується систематично постачати та передавати у власність Покупця запчастини та комплектуючі для використання у господарській діяльності, а Покупець зобов`язується приймати цей товар та оплачувати його загальну вартість на умовах цього договору.

На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору, позивач надав копії податкової накладної, видаткової накладної, платіжного доручення, подорожнього листа, карток складського обліку, тощо.

Транспортування придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей здійснювалась транспортом позивача, а саме вантажним автомобілем КАМАЗ 53212, номерний знак НОМЕР_1 за маршрутом: м. Львів-Івано-Франківськ-Львів, водій ОСОБА_4 .

Між позивачем (Покупець) та ТОВ "Дівітіс" (Постачальник) також укладено договір постачання від 17.04.2015 №122, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати, а Покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у Специфікації, на умовах передбачених цим договором.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується копіями податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортної накладної, карток складського обліку, тощо.

Поставка товару ТОВ "Дівітіс" для ДП "Львівський бронетанковий завод" здійснювалась через ТОВ "Нова пошта" (м. Київ, відділення №64, вул. Васильківська, 55), одержувач - ДП "Львівський бронетанковий завод", сторона, що оплачує послуги - ТОВ "Дівітіс". Поставка також здійснювалась автомобілем Renault Duster НОМЕР_5, вантажовідправник - ТОВ "Дівітіс", вантажоодержувач - ДП "Львівський бронетанковий завод", пункт навантаження - м. Київ, вул. Білоруська, 26, пункт розвантаження - м. Львів, вул. Стрийська, 73.

Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ "ВП Патріот" (Постачальник) укладено договір від 31.03.2015 №31032015/1, -за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця запчастини та комплектуючі, кількість, найменування, ціна якого узгоджується сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними додатками даного договору, а покупець - зобов`язаний прийняти товар та оплатити його вартість.

На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору, позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, карток складського обліку, тощо.

Поставка здійснювалась автомобілем DAF НОМЕР_2 , автомобільний перевізник - ФОП ОСОБА_5 , замовник, вантажовідправник - ТОВ "ВП Патріот", вантажоодержувач - ДП "Львівський бронетанковий завод", пункт навантаження - м. Дніпропетровськ, вул. В. Лавринович, 48, пункт розвантаження - м. Львів.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено зазначені вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів поставки, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання контролюючого органу на акт Індустрільної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів Харківської області від 13.05.2015 №2003/7/20-36-22-03-09 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Технопром", як критерій оцінки реальності господарських операцій, оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Крім того, Верховний Суд враховує, що в рамках кримінального провадження №32015140000000130 за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ДП "Львівський бронетанковий завод" за ознаками кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України було встановлено, що в діяннях службових осіб ДП "Львівський бронетанковий завод" відсутній склад кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.

Крім того у долученій до матеріалів справи копії обвинувального акта зазначено підприємство "Пацифік-2", однак господарські операції описані в акті жодним чином не пов`язані з господарськими операціями, які відбувались між ДП "Львівський бронетанковий завод" та ПП "Пацифік-2" згідно договору поставки від 10.12.2014 № 355 та жодної згадки про вказаний договір у обвинувальному акті немає.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Доводи касаційної скарги контролюючого органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Скаржником у касаційній скарзі наводяться доводи, аналогічні тим, які були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та спростовані ними.

Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги податкового органу, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова