Постанова

від 12.03.2020 по справі 698/231/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/435/20Головуючий по 1 інстанції Справа № 698/231/19 Категорія: 302070000 Баранов О.І. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач)

Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О. В.

За участю секретаря Винник І.М.

учасники справи:

позивач - Катеринопільська селищна рада Черкаської області;

відповідач - ОСОБА_1 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу - відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року, постановленого під головуванням судді Баранова О. І. в залі Катеринопільського районного суду Черкаської області 20.12. 2019 року, повний текст рішення складений 27.12. 2019 року, у справі за позовом Катеринопільської селищної ради Черкаської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спорудою та земельною ділянкою , -

в с т а н о в и в :

20 березня 2019 року позивач Катеринопільська селищна рада Черкаської області звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спорудою та земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішенням виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради № 184 від 14.12. 2016 року, на підставі ст. 29 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні вирішено визнати та прийняти криницю по АДРЕСА_1 , у комунальну власність територіальної громади смт. Катеринопіль.

Даний об`єкт нерухомого майна на час винесення вказаного рішення, не перебував у власності жодної особи, а використовувався мешканцями АДРЕСА_1 Черкаської області на загальних засадах для задоволення особистих потреб, та був розташований на земельній ділянці, яка є за червоною лінією від будинковолодінь, та перебуває у комунальній власності. Облаштуванням та доглядом за криницею також весь час її існування здійснювали жителі смт. Катеринопіль Черкаської області.

Позивач вказує, що у 2013 році власник будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 самовільно загородила земельну ділянку та громадську криницю, розташовану біля її житла, та почала використовувати об`єкт лише у власних цілях, не даючи доступу до криниці іншим мешканцям вулиці, не маючи на те законних підстав, так як до складу її будинковолодіння серед надвірних споруд криниця, розташована за межами відведеної їй земельної ділянки, не входила та не значилась.

З метою захистити права та інтереси жителів вул. Набережна смт. Катеринопіль, Черкаської області позивач звернувся із заявою до Відділу містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства Катеринопільської РДА Черкаської області для проведення обстеження земельної ділянки громадянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та перевірки доводів заяв мешканців АДРЕСА_1 щодо неможливості користування криницею, оскільки ОСОБА_1 встановила огорожу, таким чином, обмеживши доступ до криниці мешканців вулиці Набережної, позбавивши їх набирати воду для власних потреб.

Позивач вказує, що Відділом містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства Катеринопільської РДА Черкаської області, було складено висновок № 82 від 24.09. 2015 року, яким встановлено, що огорожа будинковолодіння АДРЕСА_1 , встановлена відповідачем ОСОБА_1 , виступає на 3 метри за червону лінію АДРЕСА_1 і громадська криниця, що була біля подвір`я громадянки ОСОБА_1 , огороджена і знаходиться в дворі.

Аналогічні обставини встановлені в акті обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 від 17.08. 2015 року, складеному комісією Катеринопільської селищної ради Черкаської області в складі : голови комісії Батюк В. М. , спеціаліста ІІ категорії селищної ради з юридичних питань, членів комісії : Савченко Т. ОСОБА_2 ., спеціаліста - землевпорядника селищної ради та за участі селищного голови ОСОБА_3 .

Комісією запропоновано ОСОБА_1 надати вільний доступ до криниці жителям АДРЕСА_1 Катеринопіль та дотримуватися правил добросусідства згідно норм ст. 103 ЗК України.

Позивач посилається, враховуючи, що ОСОБА_1 було проігноровано всі надані їй роз`яснення та рекомендації, то було вирішено звернутися в суд із позовною заявою про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 21.01.2016 року у справі № 698/1056/15-ц позовні вимоги задоволено, скасовано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Отже, було вирішено питання відновлення прав мешканців АДРЕСА_2 . Набережна смт. Катеринопіль на загальне користування криницею, яка самовільно огорожена ОСОБА_1 .

Однак, вказує позивач, незважаючи на відсутність у відповідача ОСОБА_1 правових підстав на володіння земельною ділянкою, прилеглою від АДРЕСА_1 до її будинковолодіння, та розташованою в її межах криницею, ОСОБА_1 не здійснила демонтаж огорожі, продовжуючи незаконно використовувати зазначений об`єкт у власних цілях.

За вказаних обставин, позивач, Катеринопільська селищна рада Черкаської області просила зобов`язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності Катеринопільської селищної ради Черкаської області, розміщеної в її межах громадської криниці, які є прилеглими до належного ОСОБА_1 будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 , та розташовані за червоною лінією , шляхом проведення за власний рахунок демонтажу самовільно зведеної огорожі навколо вказаних об`єктів.

31 липня 2019 року на адресу суду представник позивача Катеринопільської селищної ради Черкаської області - адвокат Токар О.М. подала до суду уточнену заяву ( а. с. 79 - 82).

Під час розгляду справи районним судом, у судовому засіданні представник позивача Катеринопільської селищної ради Черкаської області - адвокат Токар О.М. уточнила заявлені позовні вимоги. Зокрема, представник позивача вказала у даній уточненій заяві про добровільне скасування позивачем Катеринопільською селищною радою Черкаської області власного рішення від 14.12.2016 року № 184 щодо визнання криниці по АДРЕСА_1 власністю. Вона зазначила, що скасування вказаного рішення, не є перешкодою для задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що спірна криниця є об`єктом, який розташований на земельній ділянці комунальної власності. Крім того, представник позивача зазначила у заяві, що відповідач ОСОБА_1 незаконно обмежила доступ до спірної криниці, влаштувавши кам`яну огорожу, що унеможливило використання криниці жителями вулиці та призвело до порушення їх прав.

За таких обставин, представник позивача ОСОБА_4 стверджує, що згідно вимог ч. 1 ст. 391 ЦК України, позивач як власник земельної ділянки має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

На підставі вище вказаного, позивач Катеринопільська селищна рада Черкаської області просить задовольнити позовні вимоги, зобов`язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, розміщеної в її межах громадської криниці, що прилеглі до будинковолодіння відповідача ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , та розташовані за червоною лінією, шляхом демонтажу за власний рахунок відповідача самовільно зведеної огорожі навколо вказаних об`єктів.

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року позовні вимоги Катеринопільської селищної ради Черкаської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спорудою та земельною ділянкою задоволено повністю.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності Катеринопільської селищної ради Черкаської області, та розміщеною в її межах громадською криницею, які є прилеглими до належного ОСОБА_1 будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 , та розташовані за червоною лінією , шляхом проведення за власний рахунок демонтажу самовільно зведеної огорожі навколо вказаних об`єктів.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Катеринопільської селищної ради Черкаської області судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 гривень.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 оскаржила рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка 28 січня 2020 року зареєстрована в Черкаському апеляційному суді за Вх. № 980/20 Вх.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник ОСОБА_1 вказує, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, тому підлягає скасуванню. Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що суд рішенням зобов`язав відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності Катеринопільської селищної ради Черкаської області, розміщеної в її межах громадської криниці. Однак, скаржник посилається, що позивач сам зазначає про те, що своє рішення від 14.12.2016 року № 184 щодо визнання криниці об`єктом громадського користування скасовано позивачем, тобто криниця вже не є громадською.

Скаржник посилається, що рішенням Катеринопільської селищної ради Черкаської області від 18.11. 2003 року № 10-3 встановлено, що земельна ділянка, на якій розмішене нерухоме майно, а саме криниця та житловий будинок АДРЕСА_1 , передана ОСОБА_1 у власність, для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

У 2013 році відповідач ОСОБА_1 присвоїла кадастровий номер вказаній земельній ділянці та отримала відповідні документи. Однак, позивач подав до суду позов про скасування вказаних документів по приватизації, і судовим рішенням визнано незаконним та скасовано пункт 1.17 рішення Катеринопільської селищної ради від 25.10. 2013 року № 28-9/VІ Про затвердження технічних документацій та проектів із землеустрою щодо встановлення (відновлення), інвентаризації земельних ділянок та передачу у власність, користування та оренду із земель комунальної власності Катеринопільської селищної ради в частині оформлення права приватної власності на земельну ділянку площею 0,1494 га з кадастровим № 7122255100:01:005:0489 із земель комунальної власності житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

Скасовано рішення № 8887641 від 10.12. 2013 року Державного реєстратора Реєстраційної служби Катеринопільського районного управління юстиції у Черкаській області Шелест Ю. М. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 7122255100:01:005:0489, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), що розташована АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1494 га з кадастровим номером 7122255100:01:005:0489, що розташована АДРЕСА_1 , серії НОМЕР_1 , виданого 10.12.2013 року Державним реєстратором Реєстраційної служби Катеринопільського районного управління юстиції у Черкаській області на ім`я ОСОБА_1 .

Скаржник ОСОБА_1 в обґрунтування скарги вказує, що рішенням Катеринопільської селищної ради від 18.11. 2003 року № 10-3, яким земельна ділянка, на якій розміщене нерухоме майно, а саме: криниця та житловий будинок АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_1 у власність для обслуговування житлового будинку і господарських споруд не була предметом даного позову. Тому на думку скаржника, висновок суду про те, що згідно рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 21.01. 2016 року у справі № 698/1056/15 -ц відповідач втратила право власності на земельну ділянку, де розташована спірна криниця, тому згідно ч.1 ст. 391 ЦК України позивач, як власник земельної ділянки, має право вимагати усунення перешкод у користуванні останньою, у тому числі, шляхом зобов`язання відповідача до проведення за власний рахунок демонтажу самовільно зведеної огорожі навколо спірної криниці не відповідає дійсності та діючому земельному законодавству, вважає скаржник ОСОБА_1 .

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що, на її думку, у позивача не було права на звернення до суду з відповідним позовом з огляду на те, що він не є власником даної ділянки, а тому його права не були і не могли бути порушеними, вважає ОСОБА_1 .

Крім того, скаржник посилається у скарзі, що уточнення заявлених позовних вимог, які заявлені в судовому засіданні відповідачу ОСОБА_1 не надсилались, що є порушенням норм цивільно - процесуального законодавства України, однак суд першої інстанції на даний факт не звернув увагу, чим вважає вона судом допущено порушення норм процесуального права.

Відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог позивача.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Сторони повідомлялись про дату та час розгляду справи належним чином, що підтверджується даними судових повісток про вручення.

04 березня 2020 року судове засідання було відкладено за клопотанням позивача та неможливістю прибути в суд апеляційної інстанції представника позивача, повторний розгляд справи призначено на 12 березня 2020 року на 11 год. 30 хв.

12 березня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду електронною поштою надійшов лист, де позивач - Катеринопільська селищна рада вказує, що не визнає вимоги апеляційної скарги, та просить розглянути справу без участі представника позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, яка з`явилися в судове засідання, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України.

Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3ст. 13 ЦПК України.

У відповідності до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спорудою та земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, посилаючись, що, оскільки згідно судового рішення від 21.01.2016 року у справі № 698/1056/15-ц, відповідач втратив право власності на земельну ділянку, де розташована спірна криниця, а тому на підставі вимог ч. 1 ст. 391 ЦК України позивач як власник земельної ділянки, має право вимагати усунення перешкод у користуванні останньою, у тому числі, шляхом зобов`язання відповідача до проведення за власний рахунок демонтажу самовільно зведеної огорожі навколо спірної криниці.

Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом згідно даних витягу із рішення Катеринопільської селищної ради від 18.11.2003 року № 10-3 вбачається, що ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,23 га по

АДРЕСА_1 , в тому числі 0,15 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд та 0,08 га для ведення особистого селянського господарства (а. с. 45).

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 21 січня 2016 року ( справа № 698 / 1056/ 215 ц провадження № 2/698/58/16 встановлено та підтверджено документами, що згідно даних свідоцтва про право власності від 07.03. 1986 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Катеринопільської селищної ради народних депутатів від 08.01. 1986 року № 1 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності від 12.05. 1966 року визнано право особистої власності на 1/ 2 житлового будинку по АДРЕСА_1 . Із даних свідоцтво не вбачається відомостей про склад господарських, надвірних споруд, так як дані відсутні.

Згідно даних свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Катеринопільською державною нотаріальною конторою 15.03. 2001 року № 473 вбачається, що ОСОБА_1 успадкувала частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та вказано, що до складу надвірних споруд вказаної частини будинку входять: сарай, дві прибудови, літня кухня, погріб, тин, ворота, хвіртка, вбиральня. Однак, у вказаному переліку відсутня криниця ( колодязь).

У відповідності до даних відомостей, що містяться у технічному паспорті на житловий будинок по АДРЕСА_1 , належний на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , який виготовлено станом на 29.12. 2015 року, вбачається із примітки до схематичного плану земельної ділянки, що колодязь № 6 до даних попередніх технічних інвентаризацій не вносився, тому відповідно колодязь не входив до господарських приміщень, як нерухомий об`єкт приналежності до головної речі будинку як об`єкта нерухомого майна, оскільки визнання права власності на підсобні, господарські приміщення та об`єкти діючим законодавством не передбачено. Тому вказаний об`єкт не підлягає оформленню та відповідній реєстрації, але має бути вказаний у технічних документах на будинковолодіння та у відповідних правовстановлюючих документах. Однак, як вбачається із наявних матеріалів справи, що об`єкт - криниця відсутній у переліку споруд у правовстановлюючих документах відповідача (а. с. 41).

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 21.01.2016 року у справі № 698/1056/15-ц, яке набрало законної сили 03.03.2016 року, позовні вимоги Катеринопільської селищної ради Черкаської області до ОСОБА_1 , Реєстраційної служби Катеринопільського районного управління юстиції у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Відділ Держгеокадастру у Катеринопільському районі Черкаської області, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1.17 рішення Катеринопільської селищної ради Черкаської області від 25.10.2013 року № 28-9/VI Про затвердження технічних документацій та проектів із землеустрою щодо встановлення (відновлення), інвентаризації земельних ділянок та передачу у власність, користування та оренду із земель комунальної власності Катеринопільської селищної ради в частині оформлення права приватної власності на земельну ділянку площею 0,1494 га з кадастровим № 7122255100:01:005:0489 із земель комунальної власності житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Скасовано рішення № 8887641 від 10.12.2013 року Державного реєстратора Реєстраційної служби Катеринопільського районного управління юстиції у Черкаській області Шелест Ю.М. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7122255100:01:005:0489, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована у АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд присадибна ділянка площею 0,1494 га з кадастровим номером 7122255100:01:005:0489, що розташована у АДРЕСА_1 , серії НОМЕР_1 , виданого 10.12.2013 року Державним реєстратором Реєстраційної служби Катеринопільського районного управління юстиції у Черкаській області Шелест Ю.М. на ім`я ОСОБА_1 (а.с.5- 12, 59 - 62).

Відповідно даних акту обстеження земельної ділянки гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та розгляду вирішення спірного питання щодо правомірності використання земельної ділянки, на якій знаходиться криниця, від 27 серпня 2015 року, комісією запропоновано ОСОБА_1 , власниці домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 надати вільний доступ до криниці жителям вищезазначеної вулиці, які до даного часу користувалися криницею, та згідно до статті 103 ЗК України дотримуватися правил добросусідства. В разі незадоволення вимог щодо використання криниці загального користування вирішити спірні питання у судовому порядку згідно ч. 2 ст. 158 ЗК України ( а. с. 16).

Згідно даних висновку відділу архітектури та містобудування житлово - комунального господарства Катеринопільської РДА № 82 від 24.09. 2015 року та плану забудови земельної ділянки, який є додатком 1 до вказаного висновку, встановлено, що за заявою Катеринопільської селищної ради даним відділом було проведено обстеження земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 .

Внаслідок проведеного обстеження встановлено, що згідно даних генерального плану селища Катеринопіль вул. Набережна у перерізі має становити 15 метрів, у той час як фактично становить лише 8, 5 метрів. Власник будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 встановила огорожу, яка виступає на 3 метри за червону лінію вулиці Набережної, і громадська криниця, що була біля подвір`я громадянки ОСОБА_1 , є огородженою, та знаходиться в її дворі.

Із даних копії рішення виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради Черкаської області № 184 від 14.12. 2016 року Про визнання криниці громадського користування вирішено: визнати та прийняти криницю по АДРЕСА_1 , у комунальну власність територіальної громади АДРЕСА_1 ( а. с. 20).

Рішенням виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради № 60 від 01.04. 2016 року Про надання доступу до громадської криниці вирішено: затвердити акт обстеження громадської криниці, що розташована на земельній ділянці комунальної власності Катеринопільської селищної ради по АДРЕСА_1 від 01.04. 2016 року.

Зобов`язати гр. ОСОБА_1 в термін до 04.04. 2016 року до 10 год. звільнити земельну ділянку комунальної власності селищної ради біля домоволодіння по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться криниця загального користування, перенести огорожу за межі вказаної ділянки, та не чинити перешкод у її користуванні.

Попередити ОСОБА_1 від вчинення дій, які можуть призвести до пошкодження криниці, що розташована на земельній ділянці комунальної власності біля будинку АДРЕСА_3 , і вчинення інших дій, які можуть призвести до погіршення якості води в криниці та її складової.

У разі невиконання гр. ОСОБА_1 пунктів 2, 3 рішення, виконкому селищної ради звернутися з позовом до Катеринопільського районного суду Черкаської області щодо вирішення питання про усунення перешкод у користуванні громадською криницею, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності біля будинку АДРЕСА_1 . Контроль за виконанням рішення покласти на заступника селищного голови з питань виконавчого комітету ( а. с. 21).

Відповідач ОСОБА_1 не виконала в добровільному порядку вказаних вище рекомендацій згідно прийнятого рішення виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради № 60 від 01.04. 2016 року, що і стало підставою для звернення до суду позивача 20 березня 2019 року із даним позовом про зобов`язання відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності, та розміщеною у її межах криницею, які прилеглі до будинковолодіння відповідача, та розташовані за червоною лінією, шляхом демонтажу за власний рахунок відповідача самовільно зведеної огорожі навколо вказаних об`єктів .

Представник позивача під час розгляду справи в суді подала суду уточнену позовну заяву про усунення перешкод в користуванні спорудою та земельною ділянкою в редакції від 31.07.2019 року та просила про перенесення розгляду справи на іншу дату. Представник позивача адвокат Токар О.М. в уточненій заяві вказує, що рішенням виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради № 184 від 14.12. 2016 року скасовано рішення, яким визнано та прийнято криницю по АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади смт. Катеринопіль.

На підставі прийнятого рішення про скасування рішення № 184 від 14.12.2016 року Катеринопільським районним судом Черкаської області було прийнято рішення про закриття провадження у справі № 698 /309/ 19 у зв`язку із відсутністю предмета спору за позовом ОСОБА_1 до Катеринопільської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради.

Представник позивача посилається, що оскільки в даному позові позивач посилався на вказане рішення як на доказ, то вона просить врахувати, що дане рішення скасоване самим виконавчим комітетом Катеринопільської селищної ради, тому вказаний доказ слід виключити із доказів позовних вимог позивача.

Таким чином, із змісту уточненої заяви позивача від 31.07. 2019 року вбачається, що уточнення заяви полягало лише у повідомленні суду про скасування раніше прийнятого позивачем рішення, на який позивач посилався, як на доказ в даній справі, який позивач просить не враховувати як належний доказ, і не посилається більше на вказане рішення, тому саме в цьому і полягає уточнення позовної заяви позивача, інших вимог та змін позивачем не заявлено ( а. с. 80 ).

Отже, доводи апеляційної скарги скаржника щодо порушення судом норм процесуального права, що полягають, на думку відповідача, у не надісланні відповідачу копії уточненої заяви, не заслуговують на увагу, так як не впливають на подані позовні вимоги позивачем, позиція сторін залишилась попередньою, так як позивач просив задовольнити позовні вимоги, а відповідач їх не визнавала та заперечувала проти їх задоволення.

Апеляційний суд звертає увагу, що із змісту, поданої уточненої заяви, не вбачається будь - яких змін позовних вимог позивача, а представник позивача лише просить у заяві не враховувати, як доказ рішення, яке є скасованим на час розгляду справи та прийняття судом рішення самим позивачем. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції і без подання уточненої заяви представником позивача, прийняв би до уваги вказані обставини про скасування рішення позивачем, оскільки суд не посилається на доказ, який втратив своє правове значення щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами. Отже, подана уточнена заява не може бути розцінена, як процесуальне порушення суду першої інстанції, тому доводи скаржника в цій частині апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави вважати порушенням вимог процесуального права, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, що вона не отримала уточненої позовної заяви, оскільки як вбачається із змісту уточненої позовної заяви, в ній позивач уточнював, що просить не враховувати та не посилатись як на доказ на рішення, прийняте раніше позивачем щодо криниці, оскільки дане рішення вже скасовано самим позивачем, тому не має чинності. Отже, вимоги позовної заяви не змінювались позивачем, в лише вплинули на обсяг доказів, оскільки один із доказів просили виключити і не приймати до уваги.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, який дійшов вірного висновку, що посилання відповідача ОСОБА_1 про наявність в неї права власності на спірну земельну ділянку, яке ґрунтується на рішенні Катеринопільської селищної ради від 18.11.2003 року № 10-3 не заслуговує на увагу, оскільки спірна земельна ділянка як об`єкт цивільних справ була сформована з моменту присвоєння їй кадастрового номера відповідно до пункту 1.17 рішення Катеринопільської селищної ради від 25.10.2013 року № 28-9/VI Про затвердження технічних документацій та проектів із землеустрою щодо встановлення (відновлення), інвентаризації земельних ділянок та передачу у власність, користування та оренду із земель комунальної власності Катеринопільської селищної ради в частині оформлення права приватної власності на земельну ділянку площею 0,1494 га з кадастровим номером № 7122255100:01:005:0489 із земель комунальної власності житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Проте, як вбачається із матеріалів справи, рішення про приватизацію відповідачем ОСОБА_1 земельної ділянки скасовано судовим рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 21.01.2016 року у справі № 698/1056/15-ц.

Згідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до п. "б" ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Як власнику землі, відповідно до ст.ст. 4, 12 Земельного кодексу України селищній раді належить право розпорядження нею, передавати в оренду земельні ділянки, передавати у власність або користування. Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження відносно розпорядження землями у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно ч.1 ст.79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно частин 1, 4, 12 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки

передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною 1 ст. 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно ч. 3 ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтями 125, 126 ЗК України встановлено, що право власності та постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно до ст. 91 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та дотримуватися правил добросусідства.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Згідно зі статтею 152 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час звернення позивачів до суду) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, самовільному зайняттю земельних ділянок притаманні такі юридичні ознаки: з об`єктивної сторони - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне заволодіння чи використання земельної ділянки; відсутність при цьому відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її відчуження або надання у користування; відсутність вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки; такі дії є неправомірними, тобто їх правомірність не закріплена нормативно-правовим актом України; з суб`єктивної сторони - такі дії є винними.

Таким чином, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи відповідних правовстановлюючих документів, а їх відсутність свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Землекористувач має право використовувати відведену йому земельну ділянку для власних потреб у межах, передбачених законодавством, що вказано у ч.1 ст. 95 ЗК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 106 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Межа земельної ділянки є умовною лінією, що виділяє її від іншої ділянки, а тому є спільною для обох земельних ділянок. Відтак, кожен із сусідніх власників земельної ділянки має рівні права на її встановлення та обов`язки щодо підтримання межі в належному стані.

Відповідно до ст. 107 ЗК України встановлено, що основою для відновлення межі є дані земельно кадастрової документації.

Згідно частин 1, 2 ст. 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд , що передбачено ч. 1 статті 319 ЦК України.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належного майна такий акт визнається недійсним.

За таких обставин можна зробити висновок про те, що порушення, невизнання або оспорювання право власності особи на майно є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки відповідач ОСОБА_1 після скасування рішенням суду від 21.01. 2016 року рішення Катеринопільської селищної ради Черкаської області від 25.10 2014 року технічної документації та проектів землеустрою в частині оформлення права приватної власності на земельну ділянку площею 0, 1494 га з відповідним кадастровим номером із земель комунальної власності, скасування рішення Державного реєстратора від 10.12. 2013 року та визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 перестала бути власником вказаної земельної ділянки.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 своїми діями порушила законні права позивача щодо користування частиною земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності позивача, оскільки як вбачається із наявних матеріалів справи внаслідок проведеного обстеження Відділом містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства Катеринопільської РДА Черкаської області, було складено висновок № 82 від 24.09. 2015 року, яким встановлено, що огорожа будинковолодіння АДРЕСА_1 , встановлена відповідачем ОСОБА_1 , виступає на 3 метри за червону лінію АДРЕСА_1 , і криниця, що була біля подвір`я громадянки ОСОБА_1 , огороджена і знаходиться у дворі ОСОБА_1 .

Згідно даних генерального плану селища Катеринопіль АДРЕСА_2 . Набережна у перерізі має становити 15 метрів, у той час як фактично становить лише 8, 5 метрів. Власник будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 встановила огорожу, яка виступає на 3 метри за червону лінію вулиці Набережної, і криниця, що була біля подвір`я громадянки ОСОБА_1 , є огородженою, та знаходиться в її дворі.

Апеляційний суд вважає, що безпідставними та необґрунтованими є посилання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність підстав у позивача для звернення із даним позовом, оскільки скаржник вважає, що позивач не є власником земельної ділянки, а тому його право не порушено.

Згідно до ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю .

Частиною другою вказаної статті визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі населених пунктів, крім земельних ділянок державної та приватної власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЗК України вказано, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать: а) землі загального користування населених пунктів ( майдани вулиці , проїзди , шляхи і т.д.)

Враховуючи вище викладені норми закону, апеляційний суд вважає, що за вказаних вище вимог закону вулиця Набережна смт. Катеринопіль, на якій також розташований спірний об`єкт - криниця, якою користувалися жителі громади смт. Катеринопіль, є майном комунальної власності, тому вулиця повинна мати відповідний розмір, а відповідачем ОСОБА_1 , як встановлено судом, безпідставно встановлено огорожу земельної ділянки, якою частина вказаної вулиці, а саме частина земельної ділянки комунальної власності перейшла у користування відповідача, яка самовільно захватила частину земельної ділянки.

Як встановлено судом та вказано вище у постанові, на даний час у ОСОБА_1 взагалі відсутнє право власності на земельну ділянку, надану їй раніше для обслуговування будинку та житлових споруд у зв`язку із скасуванням рішенням суду свідоцтва про право власності на земельну ділянку площею 0, 1494 га, розташованою по АДРЕСА_1 . Тому огорожа, яку відповідач незаконно встановила, захвативши частину земельної ділянки комунальної власності , повинна бути демонтована за її рахунок , так як об`єкт комунальної власності не належить відповідачу.

Отже, апеляційний суд вважає, що за встановлених обставин справи та доказів, наданих сторонами, які містяться в матеріалах справи, належним чином перевірені судом, яким судом дано належну правову оцінку, слід дійти висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки нею не спростовано висновків суду першої інстанції, та не надано належних доказів, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Тому колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено та перевірено наявні у матеріалах справи докази, відповідно до вимог закону.

Виходячи з вищевикладеного, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права та залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду та задоволення вимог апеляційної скарги.

Отже, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року у справі за позовом Катеринопільської селищної ради Черкаської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спорудою та земельною ділянкою - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.

Повний текст постанови складений 19 березня 2020 року.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Бородійчук В.Г.

Карпенко О. В.