Рішення

від 10.03.2020 по справі 906/578/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.03.2020Справа № 906/578/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді : Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології"

до Житомирської обласної ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1. Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної

адміністрації

2. Комунальна установа "Обласна база спеціального медичного постачання"

Житомирської обласної ради в особі Голови ліквідаційної комісії (ліквідатора)

Марусича Володимира Павловича

про визнання повної субсидіарної відповідальності засновника (учасника)

боржника, який перебуває на стадії ліквідації за рішенням засновника

(учасника),

Представники учасників справи:

від позивача: Пирогівський В.В. за довіреністю № 57 від 12.08.2019 р.;

від відповідача: Файчук Т.А. за довіреністю № р-5-22/37 від 08.01.2020 р.;

Казмірик В.І. за довіреністю № р-5-22/33 від 08.01.2020 р.;

від третьої особи-1: Зозуля В.М. за ордером серії АМ № 1002239 від 25.02.2020 р.;

від третьої особи-2: Мирутенко І.С. - голова ліквідаційної комісії.

Вільний слухач: Уряшев А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської обласної ради (далі - відповідач, Облрада) про покладення повної субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Комунальної установи "Обласна база спеціального медичного постачання" Житомирської обласної ради (Комунальна установа, Обласна база) на Житомирську обласну раду як її засновника (учасника) за порушення процедури ліквідації та незадоволення вимог кредиторів.

Заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в судовому порядку був визнаний кредитором Комунальної установи "Обласна база спеціального медичного постачання". Проте, у зв`язку з умисним банкрутством Комунальної установи, порушеннями процедури її ліквідації та, як наслідок, незадоволенням вимог кредиторів, Житомирська обласна рада як засновник установи зобов`язана нести повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Комунальної установи відповідно до ст. 619 Цивільного кодексу України, ст. 215 Господарського кодексу України, ч. 6 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду Житомирської області у справі № 906/578/19 від 18.06.2019 вищевказану позовну заяву передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі № 906/578/19 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

19.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2019 року відкрито провадження у справі № 906/578/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації, Комунальну установу "Обласна база спеціального медичного постачання" Житомирської обласної ради в особі Голови ліквідаційної комісії (ліквідатора) Марусича Володимира Павловича, підготовче засідання призначено на 13.08.2019 року.

12.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 10.09.2019 року, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі.

15.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-1 подані письмові пояснення у справі, в яких викладено клопотання про продовження строку для їх подання.

20.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив.

29.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-2 подані документи на виконання вимог ухвали суду від 13.08.2019 року, клопотання про відкладення підготовчого засідання та письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких викладено клопотання про продовження строку для їх подання.

30.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані письмові пояснення у справі.

02.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 10.09.2019 року на підставі частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням позивача та третьої особи продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 01.10.2019 року.

27.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відповіді на запитання в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України та додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 01.10.2019 року представником позивача подані письмові пояснення у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2019 року підготовче засідання відкладено на 08.10.2019 року.

03.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про витребування додаткових доказів у справі та клопотання про продовження строку для подання цього клопотання.

07.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові пояснення у справі разом з документами для долучення до матеріалів справи.

08.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі.

У підготовчому засіданні 08.10.2019 року судом розглянуто клопотання третіх осіб про продовження строку для подання пояснень щодо заявленого позову та вирішено задовольнити їх.

Крім того, у підготовчому засіданні 08.10.2019 року судом розглянуто клопотання позивача про продовження процесуального строку для подання клопотання про витребування додаткових доказів у справі, та вирішено відмовити в його задоволенні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 906/578/19 до судового розгляду по суті на 06.11.2019 року.

06.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про продовження строку для подачі клопотання щодо витребування доказів у справі та витребувати додаткові докази у справі в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2019 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" про продовження процесуального строку для подання клопотання про витребування додаткових доказів у справі, залишено без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" про витребування додаткових доказів у справі.

15.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.11.2019 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2019 зупинено провадження у справі № 906/578/19 на час розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.11.2019 у справі № 906/578/19 судом апеляційної інстанції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 ухвалу господарського суду міста Києва від 06.11.2019 у справі № 906/578/19 залишено без змін.

09.01.2020 року матеріали справи № 906/578/19 надійшли до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.01.2020 поновлено провадження у справі № 906/578/19 та призначено її до розгляду по суті на 05.02.2020 року.

У судовому засіданні 05.02.2020 було оголошено перерву до 25.02.2020 року.

У судовому засіданні 25.02.2020 року оголошено перерву до 10.03.2020 року.

Представник позивача у судовому засіданні 10.03.2020 року заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.03.2020 року проти задоволення позову заперечив.

Представники третіх осіб у судовому засіданні 10.03.2020 року надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 10.03.2020 року судом у відповідності до ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із Статутом, затверджений рішенням Житомирської обласної ради від 17.03.2011 № 80 та зареєстрований 23.09.2011, Комунальна установа "Обласна база спеціального медичного постачання" є правонаступником комунального підприємства "Обласна база спеціального медичного постачання", заснована на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області і перебуває в управлінні Облради та оперативному управлінні обласної державної адміністрації, згідно з делегованими обласною радою повноваженнями.

Відповідно до п. 2.1 Статуту метою діяльності Обласної бази є зберігання та обслуговування матеріальних цінностей державного резерву мобілізаційного призначення, ведення їх обліку, контроль за наявністю, рухом та здійсненням операцій із зазначеними матеріальними цінностями, тобто діяльність щодо безпеки населення у надзвичайних ситуаціях, а також забезпечення лікувально-профілактичних закладів, підприємств, організацій та населення лікарськими засобами, майном і обладнанням медичного призначення, медичною технікою.

Обласної база є юридичною особою, несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного їй майна згідно з чинним законодавством, не несе відповідальності за зобов`язаннями Органу управління майном, має право укладати угоди, набувати майнові та особисті майнові права, нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем у судах, є неприбутковою установою (п.п. 3.1, 3.11, 3.12, 3.14 Статуту).

Відповідно до п. 4.2 Статуту майно Обласної бази є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області і закріплюється за нею на праві оперативного управління.

У липні 2015 року Товариство звернулося до господарського суду з позовом до з Комунальної установи, у зв`язку з неналежним виконанням Комунальною установою зобов`язань за договором поставки обладнання медичного призначення з оплати поставленого товару, що призвело до утворення заборгованості.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.07.2015 у справі № 906/1072/15 позов задоволено частково; стягнуто з Комунальної установи "Обласна база спеціального медичного постачання" Житомирської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології": 4 655 000, 00 грн. боргу; 351 229, 32 грн. річних; 3 531 690, 67 грн. інфляційних; 343 577, 26 грн. пені; 57 104, 15 грн. витрат по оплаті судового збору; відмовлено в позові в частині стягнення 2 484 749, 73 грн. пені.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року, рішення господарського суду Житомирської області від 28.07.2015 скасовано в частині стягнення 3 % річних у сумі 351 229, 32 грн., інфляційних втрат у сумі 3 531 690, 67 грн., пені у сумі 343 577, 26 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року скасовано постанови апеляційної та касаційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, а справу № 906/1072/15 у цій частині передано на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

В подальшому, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 червня 2017 року, в частині позовних вимог Товариства до Комунальної установи про стягнення 3% в сумі 351 229, 32 грн. та інфляційних в сумі 3 531 690, 67 грн. залишено без змін рішенням господарського суду Житомирської області від 28.07.2015 у справі № 906/1072/15.

28 липня 2016 року Товариство звернулось до господарського суду з іншим позовом до Комунальної установи про стягнення 3% річних від суми заборгованості за договором № 26/11-2012/32 від 29.11.2012 в розмірі 148 067, 26 грн. та збитків від інфляції в сумі 320 833, 36 грн. за період з 08.07.2015 по 28.07.2016.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.10.2016 у справі № 906/745/16 у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 рішення господарського суду Житомирської області від 13.10.2016 скасовано, прийнято нове, яким стягнуто з Комунальної установи на користь Товариства інфляційні витрати у розмірі 320 833, 36 грн. та 3% річних у розмірі 148 067, 26 грн., а також 7 033, 51 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 7 736, 86 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Окрім того, Товариство звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Комунальної установи про стягнення 1 327 631, 59 грн., з яких: 1 100 748, 17 грн. інфляційних втрат та 226 883, 42 грн. 3% річних нарахованих за період 29.07.2016 по 13.03.2018.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.06.2018 у справі № 906/223/18 позов задоволено частково; стягнуто з Комунальної установи на користь Товариства 1 100 748, 17 грн. інфляційних втрат, 226 720, 35 грн. 3% річних, 19 912, 03 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено.

19.05.2016 Житомирська обласна рада ухвалила рішення № 278 про припинення Комунальної установи шляхом ліквідації; затвердила склад ліквідаційної комісії спільним розпорядженням голови обласної ради та голови обласної державної адміністрації; затвердила порядок і строки проведення ліквідації згідно з додатком; контроль за виконанням рішення покладено на постійну діючу комісію обласної ради з питань бюджету і комунальної власності та заступника голови обласної ради (далі - рішення Облради № 278).

Порядок і строки припинення Комунальної установи шляхом ліквідації затверджено додатком до рішення Облради № 278.

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальна установа з 01.06.2016 і дотепер перебуває в стані припинення шляхом ліквідації, строк для заявлення кредиторами своїх вимог визначено до 01.08.2016.

Товариство звернулось до Комунальної установи в особі Голови ліквідаційної комісії із заявою від 01.07.2016 № 75 про визнання Товариства кредитором Комунальної установи з кредиторськими вимогами на загальну суму 8 938 601, 40 грн. на підставі рішення господарського суду Житомирської області від 28.07.2015 та про внесення в реєстр вимог кредиторів із сповіщенням про це кредитора у встановлений законодавством строк. Заяву про визнання кредитором Товариство надіслало Комунальній установі 02.07.2016 листом з описом вкладення, яка отримана останньою 12.07.2016.

За вимогою № 50 від 23.05.2017 Товариство просило голову ліквідаційної комісії Обласної бази надати інформацію щодо визнання кредитором по відношенню до Комунальної установи Товариства із документальним підтвердженням щодо внесення в реєстр кредиторів, надати звітність, документи проміжного ліквідаційного балансу тощо.

Вказана вимога була надіслана листом з описом вкладення на адресу Комунальної установи, що підтверджується описом вкладення у цінний лист на фіскальний чек поштової установи від 23.05.2017.

У зв`язку з бездіяльністю ліквідаційної комісії по розгляду заявлених кредиторських вимог, у червні 2017 року Товариство звернулось до господарського суду з позовом до Комунальної установи про визнання протиправною (незаконною) бездіяльність голови ліквідаційної комісії та про визнання кредиторських вимог.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.07.2017 у справі 906/539/17 позов задоволено частково:

визнано незаконною бездіяльність Комунальної установи в особі Голови ліквідаційної комісії Щирої Ірини Костянтинівни щодо ухилення від розгляду кредиторських вимог Товариства на суму 8 938 601,40 грн;

визнано Товариство кредитором Комунальної установи за такими вимогами:

4 655 000, 00 грн. основного боргу, 351 229, 32 грн. 3 % річних, 3 531 690, 67 грн. інфляційних втрат, 57 104, 15 грн. витрат по оплаті судового збору, 320 833, 36 грн. інфляційних втрат, 148 067, 26 грн. 3% річних; 7 033, 51 грн. судового збору за подачу позовної заяви, 7 736, 86 грн. за подачу апеляційної скарги;

стягнуто з Комунальної установи на користь Товариства 3 200, 00 грн. судового збору за подачу позовної заяви;

в решті позову відмовлено.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що загальна сума боргу Комунальної установи перед Товариством становить 10 426 075, 68 грн., а судовими рішеннями була установлена незаконна бездіяльність голови ліквідаційної комісії Комунальної установи, що вказує на їх триваючий характер та за умов повної відсутності контролю з боку її засновника (учасника). На переконання позивача, у зв`язку з умисним банкрутством Комунальної установи, порушеннями процедури її ліквідації та, як наслідок, незадоволенням вимог кредиторів, Житомирська обласна рада як засновник Комунальної установи зобов`язана нести повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Обласної бази відповідно до ст. 619 Цивільного кодексу України, ст. 215 Господарського кодексу України, ч. 6 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У зв`язку з вищевикладеним позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів та просив суд покласти повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Комунальної установи на Облраду як її засновника (учасника) за порушення процедури ліквідації та незадоволення вимог кредиторів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, Комунальна установа з 01.06.2016 перебуває в стані припинення шляхом її ліквідації.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Комунальна установа має непогашену кредиторську заборгованість перед Товариством в розмірі 10 426 075, 68 грн., що встановлено судовими рішеннями про стягнення грошових коштів у справах №№ 906/1072/15, 906/745/16, 906/223/18 та у справі № 906/539/17 про визнання незаконною бездіяльність ліквідаційної комісії Комунальної установи, визнання кредитором.

Відповідно до ч.1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

За частиною 3 статті 110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Порядок ліквідації юридичної особи визначений статтею 111 ЦК України.

Так, ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється (ч. 4 ст. 111 ЦК України).

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч. 8 ст. 111 ЦК України).

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи (ч. 9 ст. 111 ЦК України).

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання податковим органам (ч. 11 ст. 111 ЦК України).

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом (ч. 12 ст. 111 ЦК України).

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк (ч. 14 ст. 111 ЦК України).

Таким чином, законодавством встановлено певний загальний порядок ліквідації юридичної особи, дотримання якого покладено на ліквідаційну комісію, а саме: прийняття рішення про ліквідацію, оприлюднення такого рішення з метою виявлення кредиторів, встановлення строку для заявлення кредиторами своїх вимог, складання проміжного ліквідаційного балансу із включенням до нього всіх активів (майна) та пасивів (кредиторської заборгованості), розрахунок з кредиторами відповідно до проміжного ліквідаційного балансу за рахунок грошових коштів, а в разі їх недостатності - за рахунок проданого майна, складання ліквідаційного балансу, внесення запису про припинення до державного реєстру.

При цьому, розрахунок з кредиторами провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 ЦК України, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу.

Отже, лише після складання проміжного ліквідаційного балансу, затвердженого органом, який прийняв рішення про ліквідацію, ліквідаційна комісія набуває право розраховуватись із кредиторами.

На виконання ухвали господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у даній справі, Комунальна установа повідомила суд, що проміжний ліквідаційний баланс Обласної бази не складався.

Відтак, станом на час розгляду даної справи, розрахунок з кредиторами Комунальної установи, в тому числі і з позивачем, є неможливим.

Заперечуючи проти позову Обласна база та Облрада вказують на те, що відповідач не несе відповідальності за зобов`язаннями Комунальної установи відповідно до ст. 96, 176 ЦК , ст. 77, 219 Господарського кодексу України, крім випадків, встановлених законом або установчими документами.

Судом встановлено, що Статутом Обласної бази не передбачена відповідальність засновника за її зобов`язаннями.

Відтак, належить дослідити випадки, передбачені законом, за якими покладається відповідальність на іншу особу за зобов`язаннями боржника, в даному випадку, на засновника юридичної особи - Комунальної установи.

В обґрунтування позову, Товариство посилається на ч. 6 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою встановлюється солідарна відповідальність за зобов`язаннями ліквідованої юридичної особи при умові порушення ними вимог частини 1 статті 95 цього Закону. Також, позивачем зроблено посилання на ч. 1 ст. 215 ГК України за якою засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутство. Окрім того, позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 про можливість покладення субсидіарної відповідальності на муніципальні органи (органи місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства.

Таким чином, за висновком позивача, Товариство має право вимоги щодо покладення субсидіарної відповідальності на Житомирську обласну раду як засновника боржника (Комунальної установи), який ліквідується з порушенням законодавства (доведення до банкрутства, незаконну ліквідацію юридичної особи, яка має непогашені зобов`язання перед кредиторами), що установлено рішенням господарського суду Житомирської області від 10.07.2017 у справі № 906/539/17.

Враховуючи наведені обставини та перевіряючи наявність законодавчо визначених випадків та підстав для покладення субсидіарної відповідальності на відповідача як засновника юридичної особи, що ліквідується за його рішенням, суд бере до уваги наступні норми законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

За нормою частини 1 статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Згідно з ч. 3 ст. 110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником встановлені статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який був чинним на час прийняття рішення про ліквідацію Комунальної установи та звернення із даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Питання порушення власником майна боржника (уповноваженою ним особою), керівником боржника, головою ліквідаційної комісії (ліквідатором) вимог частини першої цієї статті підлягає розгляду господарським судом при проведенні ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора банкрута, що є підставою для подальшого звернення кредиторів до власника майна боржника (уповноваженої ним особи), керівника боржника, голови ліквідаційної комісії (ліквідатора).

Разом з тим, з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства та втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Кодекс України з процедур банкрутства ставить за мету перш за все задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Кодексу України з процедур банкрутства засновники боржника зобов`язані своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству боржника. У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов`язаний надіслати засновникам боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.

При цьому, за вимогами ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

До заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази загрози неплатоспроможності.

Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

При цьому, державний орган з питань банкрутства встановлює порядок проведення аналізу фінансово-господарського стану суб`єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства.

Методичні рекомендації затверджені наказом Міністерством економіки України від 19.01.2006 р. № 14 "Щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства" розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства.

Разом з тим, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Кодексу України з процедур банкрутства регулюються провадження у справах про банкрутство.

Відповідно до статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення аналізує фінансовий стан банкрута, подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор також має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Суду не надані докази відкриття справи про банкрутство Комунальної установи, саме під час провадження у якій мають досліджуватись питання дотримання як боржником так і його засновником законодавства про банкрутства, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства, та які можуть бути підставою для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на інших осіб.

При цьому суд відхиляє посилання позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 10.07.2017 у справі № 906/539/17 та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 у справі № 806/1218/16, оскільки предметом судового розгляду не були зазначені вище обставини, а лише питання дотримання ліквідаційною комісією Комунальної установи вимог законодавства при розгляді кредиторських вимог Товариства та відповідність рішення Облради про припинення Комунальної установи шляхом її ліквідації вимогам законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм законодавства про банкрутство, оскільки Комунальна установа не перебувала (під час чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") і не перебуває на даний час у судових процедурах банкрутства, що виключає покладення на засновника субсидіарної відповідальності за невиконані зобов`язання боржника.

Разом з тим, суд враховує правову позицію, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 про можливість покладення субсидіарної відповідальності на муніципальні органи (органи місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства.

Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.:

Відповідно до статті 136 ГК правом оперативного управління в цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

За змістом статті 26 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом) майно, що знаходиться в оперативному управлінні, не включається до ліквідаційної маси.

Отже, право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності, який обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна.

З огляду на викладене вище, здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності.

Таке регулювання здійснено через механізм, закріплений у положеннях статей 77, 78 ГК України.

Згідно з приписами частини сьомої статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

З огляду на зазначене вище, спірні відносини прямо врегульовано за допомогою відсильної норми частини десятої статті 78 ГК України та частини сьомої статті 77 цього Кодексу, що виключає необхідність застосування до таких відносин аналогії закону або права.

При цьому, умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі Михайленки та інші проти України , пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі Лисянський проти України , пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови , пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації , пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі Р. Качапор та інші проти Сербії . Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановили, що майно КП Комбінат комунальних підприємств знаходилося в оперативному управлінні цього підприємства, отже, відповідно до вимог статті 26 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом) у будь-якому випадку не могло бути включене до ліквідаційної маси та використане для погашення заборгованості перед кредиторами, яка виникла та існувала протягом тривалого періоду. .

Таким чином, визначальним для покладення субсидіарної відповідальності на відповідача є недостатність коштів та майна у Комунальної установи, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредиторів, в даному випадку - позивача у справі.

Згідно зі статутом Комунальної установи, майно Обласної бази є спільною власністю територіальної громади і закріплюється за базою на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Обласна база володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству, цьому статуту та рішенням Органу управління майном (п. 4.2, 4.3 Статуту).

Відповідно до п. 8.2, 8.3, 8.7 Статуту ліквідація Обласної бази здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється Органом управління майном. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню базою. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно Бази і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його органу управління майном. Майно бази, що залишилось після розрахунків з бюджетом, оплати праці працівників, розрахунків з кредиторами, використовується за рішенням органу управління майном.

Таким чином, майно Комунальної установи може використовуватись для розрахунку з кредиторами.

Разом з тим, як встановлено вище, ліквідаційна комісія Комунальної установи за час ліквідаційної процедури не склала проміжний ліквідаційний баланс, тобто у суду відсутні підстави для висновку про недостатність у Обласної бази коштів та майна у Комунальної установи, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредиторів. Також відсутні докази неплатоспроможності (недостатності коштів та майна) Комунальної установи, оскільки вона не перебувала в процедурах банкрутства.

При цьому, такі обставини щодо нестачі коштів мають обов`язково існувати як умова покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12.

З огляду на викладене вище, враховуючи ті обставини, що ліквідаційна процедура Комунальної установи не завершена, щодо неї не застосовувались процедури банкрутства, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про покладення субсидіарної відповідальності на відповідача за зобов`язаннями створеної ним особи, що має кредиторську заборгованість перед позивачем та перебуває у процедурі припинення шляхом ліквідації.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

У зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у даній справі з підстав викладених вище.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на відмову в позові, судові витрати у даній справі відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" до Житомирської обласної ради про визнання повної субсидіарної відповідальності засновника (учасника) боржника, який перебуває на стадії ліквідації за рішенням засновника (учасника).

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 20.03.2020 року.

Суддя В.С. Ломака