Постанова

від 26.05.2020 по справі 906/578/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2020 р. Справа№ 906/578/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Грека Б.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання: Ковган О.І. за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 26.05.2020

перевіривши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 10.03.2020 у справі№906/578/19 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" доЖитомирської обласної ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1. Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації 2. Комунальна установа "Обласна база спеціального медичного постачання" Житомирської обласної ради в особі Голови ліквідаційної комісії (ліквідатора) Марусича Володимира Павловича провизнання повної субсидіарної відповідальності засновника (учасника) боржника, який перебуває на стадії ліквідації за рішенням засновника (учасника)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської обласної ради (далі - відповідач, Облрада) про покладення повної субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Комунальної установи "Обласна база спеціального медичного постачання" Житомирської обласної ради (Комунальна установа, Обласна база) на Житомирську обласну раду як її засновника (учасника) за порушення процедури ліквідації та незадоволення вимог кредиторів.

Заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в судовому порядку був визнаний кредитором Комунальної установи "Обласна база спеціального медичного постачання". Проте, у зв`язку з умисним банкрутством Комунальної установи, порушеннями процедури її ліквідації та, як наслідок, незадоволенням вимог кредиторів, Житомирська обласна рада як засновник установи зобов`язана нести повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Комунальної установи відповідно до ст. 619 Цивільного кодексу України, ст. 215 Господарського кодексу України, ч. 6 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 (суддя Ломака В.С.) у справі №910/578/19 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" до Житомирської обласної ради про визнання повної субсидіарної відповідальності засновника (учасника) боржника, який перебуває на стадії ліквідації за рішенням засновника (учасника).

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги ч. 6 ст. 95 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Також суд не зазначив, що власник майна боржника, керівник боржника, голова ліквідаційної комісії допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Скаржник зазначив, що обласна рада повинна нести субсидіарну відповідальність, адже обставина щодо нестачі коштів виникла і з її вини.

У відзиві від 18.05.2020 Житомирська обласна рада вказують на те, що відповідач не несе відповідальності за зобов`язаннями комунальної установи відповідно до ст. 96, 176 ЦК , ст. 77, 219 Господарського кодексу України, крім випадків, встановлених законом або установчими документами.

25.05.2020 від Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації надійшов відзив, в якому зазначеною, що висновки апелянта щодо штучно запланованого банкрутства відповідачем є лише припущенням, які не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2019 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приймаючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний господарський суд, виходив з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Комунальна установа з 01.06.2016 перебуває в стані припинення шляхом її ліквідації.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Комунальна установа має непогашену кредиторську заборгованість перед Товариством в розмірі 10 426 075, 68 грн., що встановлено судовими рішеннями про стягнення грошових коштів у справах №№ 906/1072/15, 906/745/16, 906/223/18 та у справі № 906/539/17 про визнання незаконною бездіяльність ліквідаційної комісії Комунальної установи, визнання кредитором.

Відповідно до ч.1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

За частиною 3 статті 110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Таким чином, законодавством встановлено певний загальний порядок ліквідації юридичної особи, дотримання якого покладено на ліквідаційну комісію, а саме: прийняття рішення про ліквідацію, оприлюднення такого рішення з метою виявлення кредиторів, встановлення строку для заявлення кредиторами своїх вимог, складання проміжного ліквідаційного балансу із включенням до нього всіх активів (майна) та пасивів (кредиторської заборгованості), розрахунок з кредиторами відповідно до проміжного ліквідаційного балансу за рахунок грошових коштів, а в разі їх недостатності - за рахунок проданого майна, складання ліквідаційного балансу, внесення запису про припинення до державного реєстру.

При цьому, розрахунок з кредиторами провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 ЦК України, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу.

Отже, лише після складання проміжного ліквідаційного балансу, затвердженого органом, який прийняв рішення про ліквідацію, ліквідаційна комісія набуває право розраховуватись із кредиторами.

На виконання ухвали господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у даній справі, Комунальна установа повідомила суд, що проміжний ліквідаційний баланс Обласної бази не складався.

Відтак, станом на час розгляду даної справи, розрахунок з кредиторами Комунальної установи, в тому числі і з позивачем, вже був неможливим.

Статутом Обласної ради не передбачена відповідальність засновника за її зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

За нормою частини 1 статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Згідно з ч. 3 ст. 110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником встановлені статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який був чинним на час прийняття рішення про ліквідацію Комунальної установи та звернення із даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Питання порушення власником майна боржника (уповноваженою ним особою), керівником боржника, головою ліквідаційної комісії (ліквідатором) вимог частини першої цієї статті підлягає розгляду господарським судом при проведенні ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора банкрута, що є підставою для подальшого звернення кредиторів до власника майна боржника (уповноваженої ним особи), керівника боржника, голови ліквідаційної комісії (ліквідатора).

Разом з тим, з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства та втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Кодекс України з процедур банкрутства ставить за мету перш за все задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Кодексу України з процедур банкрутства засновники боржника зобов`язані своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству боржника. У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов`язаний надіслати засновникам боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.

При цьому, за вимогами ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

До заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази загрози неплатоспроможності.

Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

При цьому, державний орган з питань банкрутства встановлює порядок проведення аналізу фінансово-господарського стану суб`єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства.

Методичні рекомендації затверджені наказом Міністерством економіки України від 19.01.2006 р. № 14 "Щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства" розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства.

Разом з тим, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Кодексу України з процедур банкрутства регулюються провадження у справах про банкрутство.

Відповідно до статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення аналізує фінансовий стан банкрута, подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор також має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Суду ні першої ні апеляційної інстанцій не надані докази відкриття справи про банкрутство Комунальної установи, саме під час провадження у якій мають досліджуватись питання дотримання як боржником так і його засновником законодавства про банкрутства, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства, та які можуть бути підставою для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на інших осіб.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм законодавства про банкрутство, оскільки Комунальна установа не перебувала (під час чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") і не перебуває на даний час у судових процедурах банкрутства, що виключає покладення на засновника субсидіарної відповідальності за невиконані зобов`язання боржника.

Разом з тим, відповідно до статті 136 ГК України, правом оперативного управління в цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

За змістом статті 26 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом) майно, що знаходиться в оперативному управлінні, не включається до ліквідаційної маси.

Отже, право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності, який обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна.

З огляду на викладене вище, здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності.

Згідно з приписами частини сьомої статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

З огляду на зазначене вище, спірні відносини прямо врегульовано за допомогою відсильної норми частини десятої статті 78 ГК України та частини сьомої статті 77 цього Кодексу, що виключає необхідність застосування до таких відносин аналогії закону або права.

При цьому, умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства.

Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановили, що майно КП "Комбінат комунальних підприємств" знаходилося в оперативному управлінні цього підприємства, отже, відповідно до вимог статті 26 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом) у будь-якому випадку не могло бути включене до ліквідаційної маси та використане для погашення заборгованості перед кредиторами, яка виникла та існувала протягом тривалого періоду.".

Таким чином, визначальним для покладення субсидіарної відповідальності на відповідача є недостатність коштів та майна у Комунальної установи, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредиторів, в даному випадку - позивача у справі.

Згідно зі статутом Комунальної установи, майно Обласної бази є спільною власністю територіальної громади і закріплюється за базою на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Обласна база володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству, цьому статуту та рішенням Органу управління майном (п. 4.2, 4.3 Статуту).

Відповідно до п. 8.2, 8.3, 8.7 Статуту ліквідація Обласної бази здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється Органом управління майном. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню базою. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно Бази і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його органу управління майном. Майно бази, що залишилось після розрахунків з бюджетом, оплати праці працівників, розрахунків з кредиторами, використовується за рішенням органу управління майном.

Крім того, майно Комунальної установи може використовуватись для розрахунку з кредиторами.

Разом з тим, як встановлено вище, ліквідаційна комісія Комунальної установи за час ліквідаційної процедури не склала проміжний ліквідаційний баланс, тобто у судів обох інстанцій відсутні підстави для висновку про недостатність у Обласної бази коштів та майна у Комунальної установи, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредиторів. Також відсутні докази неплатоспроможності (недостатності коштів та майна) Комунальної установи, оскільки вона не перебувала в процедурах банкрутства.

При цьому, такі обставини щодо нестачі коштів мають обов`язково існувати як умова покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу (ВС від 04.09.2018 № 5023/4388/12).

Також, скаржником не доведено, що рада якимось чином втручалась в господарську діяльність скаржника, що мало б наслідком неможливість виконання договірних зобов`язань по факту.

З огляду на викладене вище, враховуючи ті обставини, що ліквідаційна процедура Комунальної установи не завершена, щодо неї не застосовувались процедури банкрутства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог про покладення субсидіарної відповідальності на відповідача за зобов`язаннями створеної ним особи, що має кредиторську заборгованість перед позивачем та перебуває у процедурі припинення шляхом ліквідації.

Відтак, визнання повної субсидіарної відповідальності засновника, з урахуванням того, що не завершена ліквідаційна процедура не відповідає вимогами статті 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки таке рішення не відповідає вимогам законності.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Проніна та інші проти України" від 18.07.2006 зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може прийматись як вимоги подавати детальну відповідь на кожний аргумент.

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) від 23.07.2009, Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише з підстав порушення незначних правил при розгляді та задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. Доводи скаржника спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275 Господарського процесуального кодексу України, Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 у справі №906/578/19 залишити без змін.

Матеріали справи №906/578/19 направити до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та нормами Кодексу України з процедур банкрутства.

Головуючий суддя Б.М. Грек

Судді С.В. Сотніков

О.М. Остапенко