Постанова

від 19.03.2020 по справі 804/2300/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2020 року

Київ

справа №804/2300/16

адміністративне провадження №К/9901/27482/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецолива на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бишевської Н.А., суддів Добродняк І.Ю., Семененка Я.В. від 01 грудня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецолива до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Укрспецолива звернулось до суду з адміністративним позовом до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2015 року №0001782203, відповідно до якого Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у загальному розмірі 890281,24 грн., з них 593520,83 грн. - за основним платежем, 296760,41 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Предметом перевірки судів у цій справі було рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з Товариством з обмеженою відповідальності Монолитід (код ЄДРПОУ 39030713) (далі - ТОВ Монолитід ) у період червня 2015 року.

Товариство не погодилося із рішенням Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 16 жовтня 2015 року №385/04-83-22-02/33264625, на підставі якого прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року вищевказаний адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що залучені до матеріалів справи документи є достатніми та належними доказами реальності фінансово-господарської діяльності позивача із ТОВ Монолитід у червні 2015 року, а також здійснення за їх участю господарських операцій, тому Товариство за наявності відповідних законодавчих підстав включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за наслідком таких відносин. Зазначив, що контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення первинних документів був належним учасником цивільних та господарських правовідносин і платником ПДВ, а можливі порушення податкової дисципліни з боку ТОВ Монолитід , обставини відсутності його за юридичною адресою, кількість співробітників, звітування чи фактичної сплати останнім податку до бюджету не впливає на право позивача по формуванню податкового кредиту.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 грудня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства.

Апеляційний суд дійшов протилежних висновків та зазначив у своєму рішенні про те, що реальність операцій між позивачем та ТОВ Монолитід щодо надання останнім послуг з профілактичної діагностики та обслуговування обладнання не підтверджується належними та допустимими доказами, які повинні супроводжувати фактичне виконання такого роду відносин. Наведене суд обґрунтував тим, що складені між сторонами договору акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять конкретизації наданої послуги, а інших первинних документів, які б фактично підтверджували і розкривали суть господарських операцій, позивачем суду не надано; відсутні докази, у тому числі дефектні акти, які б свідчили про необхідність діагностики або обслуговування обладнання Товариства тощо. Відтак, за висновком апеляційного суду, операції між Товариством та контрагентом не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту з ПДВ.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування апеляційним судом норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з ПДВ. Вважає, що цей суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже не надав належної оцінки залученим до справи доказам та фактичним обставинам справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення. Додатково зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача, хоча останній просив відкласти розгляд справи на іншу дату для надання можливості надати додаткові пояснення та документи, чим порушив норми процесуального права.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Монолитід (код ЄДРПОУ 39030713) по факту придбання товарів (робіт, послуг) за період червня 2015 року складено акт від 16 жовтня 2015 року №385/04-83-22-02/33264625, у якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого у червні 2015 року завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 593520,83 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування Товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ Монолитід без достатніх правових підстав з огляду на нереальність господарських взаємовідносин з цим платником податків. На обґрунтування останнього контролюючий орган посилався на відсутність у контрагента практичної можливості надання послуг внаслідок маніпулювання податковою звітністю, основних фондів та трудових ресурсів, неперебування за місцезнаходженням; акти виконаних робіт не містять детального переліку робіт та етапів, які були здійснені для діагностики та обслуговування обладнання, не визначають його конкретного переліку; ненадання до перевірки документів, які засвідчують необхідність в регулярному проведенні профілактичної діагностики та обслуговування обладнання, відсутність калькуляції послуг та економічне обґрунтування їх ціни, перепусток, виписаних на виконавців послуг, журналу обліку посвідчень на відрядження та табелів обліку робочого часу ТОВ Монолитід , документів, підтверджуючих передачу об`єкта робіт, а також матеріалів, необхідних для їх виконання, дефектних відомостей із зазначеними видами робіт, документів на переміщення обладнання та матеріалів на об`єкти виконання робіт та надання послуг.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної та реєстрації її в Єдиному реєстрі податкових накладних; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

В ході розгляду справи судами встановлено, що 29 травня 2015 року між Товариством (замовник) та ТОВ Монолитід (виконавець) укладено договір про надання послуг №30/05, за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надати послуги з профілактичної діагностики та обслуговування обладнання в порядку та на умовах визначених цим договором. Вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах по наданих послугах.

З посиланням на вказаний договір ТОВ Монолитід на адресу позивача виписані податкові накладні на загальну суму 3561125,00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 593520,83 грн.), на підставі яких відповідна сума ПДВ включена Товариством до складу податкового кредиту у червні 2015 року.

Як стверджував позивач, з доводами якого погодився й суд першої інстанції, реальність виконання операцій за вказаним договором підтверджується: рахунками - фактурою; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); податковими накладними; реєстром отриманих податкових накладних; оборотно - сальдовою відомістю по бухгалтерському рахунку; бухгалтерською довідкою.

Суд касаційної інстанції зазначає, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, надані позивачем документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, адже не розкривають зміст та суть досягнутих між сторонами домовленостей, не відображають хід виконання робіт (надання послуг) з профілактичної діагностики та обслуговування обладнання та не дають можливості перевірити здійснення господарських операцій у цілому.

Зокрема, за висновком апеляційного суду, складені між сторонами договору акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять конкретизації наданої послуги, а інших первинних документів, які б фактично підтверджували і розкривали суть господарських операцій, позивачем суду представлено не було; відсутні докази, у тому числі дефектні акти, які б свідчили про необхідність діагностики або обслуговування обладнання Товариства тощо.

Зазначив суд, що незважаючи на значну кількість різного виду обладнання у Товариства, жоден із складених за відносинами із ТОВ Монолитід документів не містить назви обладнання, яке за завданням, передбаченим у договорі, мав діагностувати та обслужити виконавець, що позбавляє можливості встановити справжність спірних господарських операцій.

На підтвердження виконання зобов`язань за договором, укладеним із ТОВ Монолитід , як до перевірки, так і у ході розгляду справи Товариством не надано доказів оформлення перепусток на об`єкт позивача працівникам виконавця, складання списків таких працівників, тобто доказів, що підтверджують фактичну присутність працівників контрагента на території Товариства для виконання робіт (надання послуг). Також відсутня й технічна документація, яка надала б можливість встановити проведення технічного обслуговування, свідчила про етапи виконання робіт, їх конкретний перелік, передачу об`єкта(ів) робіт, а також матеріалів, необхідних для їх виконання.

Загалом слід зазначити, що додані до матеріалів справи документи не свідчать про участь саме працівників контрагента чи залучених ним осіб при виконанні зобов`язань, фактичне їх виконання, а також використання позивачем результатів таких робіт (послуг) у власній господарській діяльності.

Наведене не надало суду апеляційної інстанції можливості встановити руху активів на шляху до позивача у справі, участь контрагента у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану Товариства внаслідок таких відносин, його власному капіталі.

Оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, дефектність первинних документів, суд апеляційної інстанції встановив, що надані позивачем документи не підтверджують виконання робіт (надання послуг) на користь позивача саме згаданим суб`єктом господарювання. Наведені обставини у сукупності та взаємозв`язку були цілком об`єктивно розцінені апеляційним судом як доказ безтоварності цих операцій, що виключає їх відображення у обліку підприємства й підстави для формування позивачем податкового кредиту за такими відносинами.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування апеляційним судом згаданих норм матеріального права.

При цьому Верховний Суд не вбачає обставин порушення апеляційним судом процесуальних норм внаслідок розгляду апеляційної скарги за відсутності позивача та позбавлення його можливості надати додаткові пояснення та документи, адже поважних причин чи перешкод, які б унеможливили подання таких доказів у ході перевірки та до суду першої інстанції, Товариство не зазначає. Такі додаткові пояснення та докази на їх підтвердження, у тому числі додані до касаційної скарги, не визначали підстав позову й фактично були спрямовані на їх зміну (доповнення) у суді апеляційної інстанції.

Суд же касаційної інстанції процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини.

До того ж, згідно частини четвертої статті 196 КАС України (в редакції, чинній на момент апеляційного розгляду) неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Матеріалами ж справи підтверджується повідомлення позивача про дату, час і місце апеляційного розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення або ж порушення процесуальних норм, підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецолива залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду