Постанова

від 13.03.2020 по справі 671/2108/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 березня 2020 року

м. Київ

справа № 671/2108/18

провадження № 61-13115св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Гайдамака Ольга Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Латюком Петром Яковичем, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року в складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні та листопаді 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовами, які ухвалою Волочиського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2018 року об`єднано в одне провадження, до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Гайдамака О. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Позовні заяви, мотивовані тим, що позивачі є власниками земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Трительницької сільської ради Волочиського району Хмельницької області.

14 лютого 2018 року ОСОБА_5 шляхом обману отримавши довіреності від позивачів, продав належні їм земельні ділянки за 38 200,00 грн кожну ОСОБА_4 , уклавши договори купівлі - продажу, посвідчені приватним нотаріусом Гайдамакою О. В. При цьому будь-яких коштів від продажу земельних ділянок позивачі не отримали.

Позивачі зазначають, що спірні договори купівлі-продажу мають бути визнані недійсними на підставі частини першої статті 203 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), оскільки вони укладені всупереч імперативному припису підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідних положень Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), тобто під час заборони купівлі-продажу земельних ділянок позивачів.

У зв`язку з цим позивачі просили суд:

визнати недійсними укладені 14 лютого 2018 року ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 , договори купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих на території Трительнецької сільської ради Волочиського району, Хмельницької області, кадастрові номери: 6820987800:03:006:0294, 6820987800:03:006:0284, 6820987800:03:006:0293 (далі - земельні ділянки);

зобов`язати ОСОБА_4 повернути позивачам земельні ділянки на підставі положень частини першої статті 216 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не довели порушення їхніх прав, а також суд не встановив відсутності повноважень у ОСОБА_5 на відчуження спірних земельних ділянок. Жодного доказу на підтвердження того, що посвідчені нотаріусами довіреності отримано в незаконний спосіб суду надано не було.

Судом не встановлено порушень в діях приватного нотаріуса під час вчинення нею нотаріальних дій, пов`язаних із посвідченням оспорюваних правочинів від 14 лютого 2018 року.

Суд визнав доводи позивачів про поширення мораторію на відчуження земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства і не являються земельними частками (паями).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що справа була розглянута неповноважним складом суду та без повідомлення сторін.

Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з недоведеністю таких вимог, а також їх безпідставністю.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

01 липня 2019 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Латюк П. Я. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ухвалити нове рішення, яким справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушенням норм процесуального права, неповним встановленням обставин справи.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що договори купівлі-продажу земельних ділянок від 14 лютого 2018 року, укладені від імені позивачів ОСОБА_5 на підставі довіреностей датованих 04 грудня та 26 січня 2016 року, тоді як власниками земельних ділянок позивачі стали лише 13 жовтня 2016 року. Тобто позивачі не уповноважували і не могли уповноважувати ОСОБА_5 на продаж спірних земельних ділянок, оскільки не були їхніми власниками.

Крім того, заявники зазначають, що ОСОБА_5 є двоюрідним братом ОСОБА_4 , тому не вправі був від імені позивачів вчиняти спірні правочини в інтересах брата, а фактично і в своїх інтересах.

Також висновки апеляційного суду про те, що належні їм на праві власності земельні ділянки не підпадали під дію мораторію на їх відчуження, передбаченого підпунктами б пункту 15 Перехідних положень ЗК України є помилковими.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що доводи касаційної скарги не грунтуються на фактичних обставинах справи, не містять посилань на фактичне порушення судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Волочиського районного суду Хмельницької області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Латюком П. Я., на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09 червня 2016 № 22-14640-сг ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 6820987800:03:006:0294 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 13 жовтня 2016 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2018, посвідчений приватним нотаріусом Гайдамакою О. В., ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності від 04 грудня 2015 року, від імені ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 спірну земельну ділянку.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13 квітня 2016 року № 22-8528-сг ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2,000 га, з кадастровим номером 6820987800:03:006:0284 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 13 жовтня 2016 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2018, посвідчений приватним нотаріусом Гайдамакою О. В., ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності від 26 січня 2016 року, від імені ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 спірну земельну ділянку.

Наказом Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09 червня 2016 року № 22-14616-сг ОСОБА_6 надано у власність земельну ділянку площею 2,000 га, з кадастровим номером6820987800:03:006:0293 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Право власності за ОСОБА_6 зареєстровано у встановленому законодавством порядку 13 жовтня 2016 року.

Позивач ОСОБА_6 також уповноважила ОСОБА_5 розпоряджатись належною їй земельною ділянкою, що підтверджується довіреністю від 04 грудня 2015 року.

14 лютого 2018 року ОСОБА_5 від імені ОСОБА_6 продав ОСОБА_4 спірну земельну ділянку.

Відповідно до довідок відділу у Волочиському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13 грудня 2017 року, 22 грудня 2017 року, 26 листопада 2018 року земельні ділянки позивачів призначені для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га, які знаходяться за межами населеного пункту на території Трительницької сільської ради та не являються земельними частками (паями). Набуті вони в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок із земель державної власності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Спірні правовідносини регулюються ЦК України та ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права, дає підстави дійти висновку про те, що договір доручення повинен укладатися у відповідності до вимог ЦК України та інших норм. Укладення договору передбачає вчинення сторонами взаємних дій по розробці та узгодженню умов договору. За визначенням статті 628 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частин першої - третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з даним позовом про визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_5 відчужував земельні ділянки на підставі довіреностей, отриманих злочинним шляхом, позивачами не отримано кошти від продажу земельних ділянок.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи, позивачі уповноважили ОСОБА_5 представляти їх інтереси на підставі довіреностей від 04 грудня 2015 року та від 26 січня 2016 року.

Відповідно до пункту 4 спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, продаж земельних ділянок здійснювався за суму 38 200,00 грн, які отримані продавцем від покупця до підписання даних договорів. Підписавши спірні договора сторони тим самим підтвердили факт повного розрахунку за відчужувану земельну ділянку.

Крім того, посилання позивачів на те, що ОСОБА_5 не мав повноважень відчужувати спірні земельні ділянки, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, а саме довіреностями від 04 грудня 2015 року та від 26 січня 2016 року, виданими позивачами, відповідно до який позивачі уповноважили ОСОБА_5 діяти від їх імені та в їх інтересах. Дані довіреності на момент укладення оспорюваних правочинів були чинними та позивачами в судовому порядку не оскаржувались.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 , укладаючи спірні договора купівлі-продажу земельних ділянок, не мав таких повноважень, діяв обманним шляхом, а також в своїх інтересах.

Доводи касаційної скарги, про те, що позивачі не уповноважували довіреностями ОСОБА_5 на продаж спірних земельних ділянок, станом на 04 грудня 2015 року, 26 січня 2016 року, оскільки про такі земельні ділянки не знали, а право власності та користування даними земельними ділянками у них виникло лише 13 жовтня 2016 року, з моменту їх державної реєстрації, не можуть бути прийняті колегією до уваги, оскільки спростовуються довіреностями виданими позивачами на ім`я ОСОБА_5 .

Так відповідно до даних довіреностей позивачі уповноважили ОСОБА_5 представляти їх інтереси з усіма необхідними повноваженнями у відповідних підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, зокрема, з питань, пов`язаних із приватизацією на їх ім`я земельних ділянок в межах Хмельницької області, що мають цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, одержувати на них правовстановлювальний документ та здійснити реєстрацію за позивачами права власності на зазначене нерухоме майно, а також розпоряджатися цими земельними ділянками (в тому числі укладення договорів-купівлі-продажу, договорів про внесення змін до договорів, укладення договорів міни, передачі земельної ділянки в оренду на умовах на розсуд повіреної особи).

Виходячи з зазначеного, ОСОБА_5 був уповноважений на оформлення права власності на спірні земельні ділянки за позивачами, а також на їх продаж. Для цього йому надано право, зокрема підписувати документи, та правочини цивільно-правового характеру. Тобто довіреність відповідає дійсним намірам позивачів створити відповідні юридичні наслідки. Вказані довіреності недійсними не визнані.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що волевиявлення позивачів на укладання спірних договорів земельних ділянок було дійсними. А тому доводи позивачів про те, що під час укладання спірних правочинів не було їх волевиявлення є необґрунтованими. Крім того позивачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що посвідчені нотаріусами довіреності отримано в незаконний спосіб.

Доводи касаційної скарги, про те, що суд апеляційної інстанції дійшов до неправильного висновку, що спірні земельні ділянки не підпадали під дію мораторію на їх відчуження, передбаченого підпунктами б пункту 15 Перехідних положень ЗК України, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Підпунктом б пункту 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції на дату укладання спірних угод) встановлено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2019 року, не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Згідно із статті 19 ЗК України землі сільськогосподарського призначення визначені як окрема категорія земель. Землями сільськогосподарського призначення Кодекс визнає землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Наведене свідчить, що визначення поняття землі сільськогосподарського призначення насамперед пов`язано з використанням їх для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції, що зумовлено їх природними властивостями.

Стаття 22 ЗК України визначає види використання сільськогосподарських земель, які відповідають їх цільовому призначенню, та осіб, які мають право на отримання таких земель у власність та у користування. Згідно частини першої статті 23 ЗК України землі повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Пріоритетність правового режиму цих земель передбачає необхідність їх цільового використання.

Виходячи з вищезазначених норм, обмеження щодо відчуженням земельних ділянок не поширюється на право приватної власності на земельні ділянки іншого призначення (виду використання), які перебувають у власності громадян та юридичних осіб. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду, що доводи позивачів наведені в позовних заявах не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки містять хибні висновки про поширення мораторію на відчуження земельних ділянок позивачів, які відносяться до земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства і не являються земельними частками (паями).

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149). Вказав, що Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки спірні правочини відповідають приписам статі 203 ЦК України та не суперечать підпункту б пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів купівлі-продажу.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність оскаржуваного судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Латюком Петром Яковичем, залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв