Рішення

від 24.03.2020 по справі 420/6492/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6492/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Фермерського господарства "АГЗО" (вул.Одеська,17, смт.Овідіополь, Овідіопольський район, Одеська область, 67801) до Овідіопольської селищної ради Одеської області (вул.Суворова,2, корпус А, смт.Овідіополь, Овідіопольський район, Одеська область, 67801) про визнання протиправним та скасування рішення Овідіопольської селищної ради Одеської області №1089-VII від 16.08.2019 року, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "АГЗО" звернулось з позовом до Овідіопольської селищної ради Одеської області за результатом якого позивач просить: визнати протиправним Рішення № 1089-VII від 16.08.2019 року Овідіопольської селищної ради Одеської області, код ЄДРПОУ 04379172 про надання дозволу Овідіопольській селищній раді Одеської області дозволу на виготовлення технічної документації щодо інвентаризації земельної ділянки (вул. Одеська 17); скасувати Рішення № 1089-УІІ від 16.08.2019 року Овідіопольської селищної ради Одеської області, код ЗДРПОУ 04379172 про надання дозволу Овідіопольській селищній раді Одеської області дозволу на виготовлення технічної документації щодо Інвентаризації земельної ділянки (вул. Одеська 17); зобов`язати відповідача розглянути Заяву позивача від 09.08.2019 про надання дозволу на виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ АГЗО , за адресою: вулиця Одеська, 17, смт. Овідіополь, Одеської області, 67801; відшкодувати моральну шкоду від прийняття протиправного рішення Овідіопольською селищною радою Одеської області, код ЄДРПОУ 04379172 № 1089-VII від 16.08.2019 року у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) гривень та сплачений судовий збір у розмірі 1921 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО АГЗО , код ЄДРПОУ 19062110 (далі по тексту ФГ АГЗО ) володіє та користується земельною ділянкою площею 0,8491 га за адресою: вулиця Одеська, 17 , смт . Овідіополь, Овідіопольського району, Одеської області, 67801 згідно Державного Акту на право постійного користування ГОД №001323, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №Р-3 02-98 та Рішення виконкому Овідіопольської селищної ради №191 від 24.09.1998 року.

На цій же земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ АГЗО , код ЄДРПОУ 19062110 про це свідчить Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 176832934 від 08.08.2019 року.

З метою приведення документів у відповідність до чинного законодавства, отримання кадастрового номеру було подано заяву до Овідіопольської селищної ради Одеської області (далі по тексту відповідач) про надання дозволу на виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ АГЗО , код ЄДРПОУ 19062110 згідно Державного Акту на постійне користування Серії І- ОД в„– 001323 , за адресою: вулиця Одеська, 17, смт. Овідіополь, Одеської області, 67801 . Дана заява відповідачем була отримана відповідно до поштового повідомлення 14.08.2019 року.

Але відповідач 16.08.19 року прийняв Рішення № 1089-VII, яким надав собі дозвіл на виготовлення технічної документації щодо інвентаризації вищезгаданої земельної ділянки та зобов`язання собі зареєструвати право комунальної власності. Рішення щодо розгляду заяви ФГ АГЗО не прийнято, хоча вже минули дві чергові сесії.

Вважаючи, що Рішення № 1089-VII від Овідіопольської селищної ради Одеської області було протиправним, незаконним та таким, що грубо порушує права та законні інтереси юридичної особи ФГ АГЗО , позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому заперечив щодо задоволення позову. Відповідач вказує, що дійсно, відповідно до розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області № 846 від 24.11.1998 р. СФГ АГЗО було видано державний акт на право постійного користування землею І-ОД № 001323.

Проте, відповідач звертає увагу суду, що наведений державний акт на право постійного користування було видано на земельну ділянку, відмінну тієї, на яку, посилається Позивач, а саме, на земельну ділянку площею 5,0 га, а не 0,8491 га.

На підставі рішення виконкому Овідіопольської селищної ради № 191 від 24.09.1998 р. до додатку цього Державного Акту було внесено запис згідно якого ФГ АГЗО передано в постійне користування земельна ділянка площею 0,85 га під розміщення складської бази і АЗС в межах населеного пункту смтОвідіополь, вул. Одеська, 17.

Пунктом 2 наведеного рішення були вирішено видати ФГ Агзо Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,85 га. Пунктом 3 рішення було доручено ФГ Агзо зареєструвати Державний акт в Овідіопольській селищній раді.

Відповідно ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561- XII (далі - ЗК України, чиного на момент видачі державного акту), Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України від 18 грудня 1990 року N 561-XII, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Аналізуючи положення чинного на момент виникнення у Позивача права користування земельними ділянками, вбачається, що документом, який посвідчується право користування є державний акт який виданий та зареєстрований саме сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Проте, жодного державного акту на право постійного користування Позивачу на 0,8491 га - не видавався, пункти 2-3 рішення Овідіопольської селищної ради щодо видачі та реєстрації наведеного акту - не виконано.

Таким чином, Відповідачем було правомірно прийнято рішення № 1089-VІІ від 16.08.2019 року, яким Овідіопольській селищній раді було надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо інвентаризації земельної ділянки орієнтованою площею 0,85 га та реєстрацію комунальної власності, адже у Позивача відсутнє право користування на наведену земельну ділянку.

Ухвалою суду від 21.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12 грудня 2019 року.

Ухвалою від 16.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі таа призначено до судового розгляду на 11.02.2020 року.

До судового засідання представник позивача не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача не з`явився до судового засідання, про дату,час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

На підставі положень ч.9 ст.205 КАС України, суд ухвалив рішення розглянути цю справу в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги та докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Рішенням виконкому Овідіопольської селищної ради № 191 від 24.09.1998 р. ФГ АГЗО передано в постійне користування земельна ділянка площею 0,85 га під розміщення складської бази і АЗС в межах населеного пункту смтОвідіополь, вул. Одеська, 17.

Пунктом 2 наведеного рішення були вирішено видати ФГ Агзо Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,85 га. Пунктом 3 рішення було доручено ФГ Агзо зареєструвати Державний акт в Овідіопольській селищній раді.

Відповідно до розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації 0,85 га Одеської області № 846 від 24.11.1998 р. СФГ АГЗО було видано державний акт І-ОД № 001323 на право постійного користування землею розміром 5,0 га.

Овідіопольської селищною радою 16.08.2019 року прийнято Рішення № 1089-VII, яким надано дозвіл Овідіопольській селищній раді на виготовлення технічної документації щодо інвентаризації земельної ділянки орієнтованою площею 0,85 га для будівництва і обслуговування виробничих та невиробничих будівель складської бази, розташованої за адресою: смт.Овідіополь, вул. Одеська, 17.Овідіопольській сільській раді замовити технічну документацію в проектній організації та подати на розгляд селищної ради. Зобов`язати Овідіопольського селищного голову здійснити державну реєстрацію права комунальної власності на вищевказану земельну ділянку.

Вважаючи, що Рішення № 1089-VII від Овідіопольської селищної ради Одеської області було протиправним, незаконним та таким, що грубо порушує права та законні інтереси юридичної особи ФГ АГЗО , позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

З огляду на ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, відповідно до змісту п.п."в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі п."б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Пунктами "а","б" ч.1 ст.12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, розпорядження земельними ділянками комунальної власності територіальної громади с. Овідіополь відноситься до повноважень Овідіопольської селищної ради Одеської області.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч.1 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 ст.47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

На підставі ч.4 ст.47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Відповідно до ч.1-3 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

З системного аналізу зазначених норм судом встановлено, що за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. При цьому, зважаючи на норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", таке рішення приймається на пленарних засіданнях.

Однак, заява позивача про надання дозволу на виготовлення Технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не розглядалась на пленарному засіданні Овідіопольської селищної ради.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що заява позивача про надання дозволу на виготовлення Технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 09.08.2019 рокуне розглянута у спосіб встановлений Земельним кодексом України, оскільки відповідачем не прийнято рішення про надання дозволу чи про відмову у наданні дозволу на виготовлення Технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також заява не була розглянута на пленарному засіданні Овідіопольської сільської ради.

Крім того, судом встановлено що рішенням №191 від 24.09.1998 року СГ АГЗО передано земельну ділянку в постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,85 га розташованою в селищі Овідіополь, вул. Одеська, 17.

Доказів щодо скасування/зміни вказаного рішення до суду не було надано.

Таким чином, під час розгляду справи встановлено допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо неприйняття рішення за заявою позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому позовні вимоги в частинізобов`язання відповідача розглянути Заяву позивача від 09.08.2019 про надання дозволу на виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ АГЗО , за адресою: вулиця Одеська, 17, смт. Овідіополь, Одеської області, 67801 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача в частині визнати протиправним та скасування Рішення № 1089-VIІ від 16.08,2019 року Овідіопольської селищної ради Одеської області, код ЗДРПОУ 04379172 про надання дозволу Овідіопольській селищній раді Одеської області дозволу на виготовлення технічної документації щодо інвентаризації земельної ділянки (вул. Одеська 17), суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно ч.1 ст.35 Закону України Про землеустрій , інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування,

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Ті самі положення містяться у Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року №476.

Таким чином, процедура інвентаризації стосується виявлення та перевірки об`єктів землеустрою та має на меті їх упорядкування. Результатом інвентаризації не може бути зміна чи припинення прав користування на земельні ділянки у землекористувачів.

Таким чином, прийняття відповідачем рішення про проведення інвентаризації земельних ділянок права та законні інтереси позивача не порушує.

Суд вважає за необхідне відмови у задоволенні цієї позовної вимоги з огляду на не підтвердження позивачем порушення його прав оскарженим актом суб`єкту владних повноважень з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2,6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. поняття охоронюваний законом інтерес у всіх, випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція з цього приводу висловлюється Верховним судом України в постанові суду від 15.12.2015 року по справі № 800/206/15.

Відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України рішення Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відносно позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди від прийняття протиправного рішення Овідіопільською селищною радою Одеської області, код ЄДРПОУ 04379172 № 1089-VII від 16.08.2019 року у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) гривень суд вважає необхідним зазначити наступне.

Так, відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року №5, під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Однак позивачем не було надано доказів втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням ділової репутації позивача, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

З огляду на вищевикладене, судом не встановлено підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, в зв`язку із чим, в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Згідно із п.6 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов`язати Овідіопольську селищну раду Одеської області розглянути заяву Фермерського господарства "АГЗО" від 09.08.2019 про надання дозволу на виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ АГЗО , за адресою: вулиця Одеська, 17, смт.Овідіополь, Одеської області, 67801 та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду на сесії Овідіопольської селищної ради.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С.Єфіменко

.