Постанова

від 20.02.2020 по справі 363/1266/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1932/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року м. Київ

Справа № 363/1266/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,

за участю секретарів судового засідання Кравченко Н.О., Телегіної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Баличевої М.Б.,

у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , Приватне підприємство Зодиак , Обслуговуючий кооператив Садівницьке товариство Зодіак , ОСОБА_78 - про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

встановив:

У квітні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, в якому просить:

- визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право;

- визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 року № 604 Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству Зодиак під розміщення садівницького товариства та від 07.02.2005 року № 50 Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства Зодіак на території Ясногородської сільської ради ;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 4, 4548 га, з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001, площею 2, 6043 га, з кадастровим номером 3221889000:21:096:0555 та площею 1, 9259 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039, загальною вартістю 235 353 грн. 90 коп., які розташовані на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області витрати по сплаті судового збору у розмірі 5295 грн. 04 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 19.05.2004 року № 312 Про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки приватному підприємству Зодиак під розміщення садівницького товариства погоджено місце розташування земельної ділянки приватному підприємству Зодиак , площею 10 га, під розміщення садівницького товариства за рахунок земель Димерського ДЛГ (Ясногородське лісництво, квартал 48) на території Ясногородської сільської ради за межами населеного пункту.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 року № 604 Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству Зодиак під розміщення садівницького товариства затверджено технічну документацію та надано в оренду терміном на 49 років приватному підприємству Зодиак земельну ділянку площею 9,9484 га, під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження 18.10.2004 року між Вишгородською державною адміністрацією та приватним підприємством Зодиак укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,9484 га під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 07.02.2005 року № 50 Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства Зодіак на території Ясногородської сільської ради затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю членам садівницького товариства Зодіак та передано їм у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва згідно з додатком. На підставі вказаного розпорядження 76 громадян отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

У зв`язку з передачею земельних ділянок у власність громадян розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 23.10.2006 року № 620 припинено договір оренди земельної ділянки, укладений 18.10.2004 року між Вишгородською районною державною адміністрацією та приватним підприємством Зодиак на земельну ділянку площею 9,9484 га.

Вищезазначені громадяни на підставі договору купівлі - продажу від 10.08.2005 року № 3706 відчужили належні їм на праві приватної власності земельні ділянки на користь ОСОБА_76 , який у свою чергу їх об`єднав, внаслідок чого утворилося три земельні ділянки: площею 4,3608 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001, площею 2,6940 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0055, площею 1,8337 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039 та на які ОСОБА_76 отримав державний акт серія ЯБ № 231407 на право власності на земельні ділянки загальною площею 8,8885 га з цільовим призначенням для ведення садівництва на території СТ Зодіак Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області.

ОСОБА_76 на підставі договору купівлі - продажу від 07 квітня 2006 року відчужив зазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_77 , який у свою чергу на підставі договору купівлі - продажу від 30 січня 2008 року відчужив їх на користь ОСОБА_78 та останнім отримано державні акти серії ЯЖ № 226309 на земельну ділянку площею 4,4548 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001, серії ЯЖ № 226310 на земельну ділянку площею 2,6043 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0055 та серії ЯЖ № 226311 на земельну ділянку площею 1, 9259 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки площею 4,4548 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001, площею 2,6043 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0055 та площею 1,9259 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039 на підставі договорів купівлі - продажу від 29 листопада 2017 року № 526,5 27, 528 відчужено на користь ОСОБА_1 , яка і залишається їх власником на даний час.

Позивач зазначає, що відведення спірних земельних ділянок у користування та їх подальша передача у приватну власність проведені з порушенням вимог законодавства України. На підставі викладеного прокурор змушений звернутися до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з даним позовом.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, Заступник прокурора Київської областіподав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що висновки суду в частині встановлення початку перебігу строку позовної давності не відповідають дійсним обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні без посилання на будь-який доказ чи об`єктивний факт, що свідчать про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності, зазначено, що Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатись про порушене право з моменту видання оскаржуваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації Київської області - з 12.10.2004 року та 07.02.2005 року відповідно.

При цьому вказаний висновок суду не мотивований жодною нормою законодавства, яка б надавала права чи повноваження Кабінету Міністрів України вчиняти такі дії щодо органів контролю у сфері земельних відносин. Суд першої інстанції на підставі неконкретизованих тверджень презюмує, що Кабінет Міністрів України міг довідатись про незаконність оскаржуваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації Київській області через спеціально утворені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, не визначаючи загалом таких органів. При цьому суд не враховує, що вказані контролюючі органи, так як і сам Кабінет Міністрів України, в силу вимог ст. 19 Конституції України зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Вважає, що висновок суду першої інстанції про поінформованість Кабінету Міністрів України від Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель щодо незаконності розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації Київській області від 12.10.2004 року та від 07.02.2005 року з моменту їх видання, не ґрунтується на належних доказах, оскільки матеріали справи не містять висновків за результатами проведення перевірки законності розпорядження земельними ділянками; планів контрольних заходів; зверненнях до органу державного контролю щодо незаконності оскаржуваного розпорядження чи протиправності виділення спірних земель, тощо.

Враховуючи, що відповідна перевірка органами державного контролю за використанням та охороною земель раніше не проводилась, висновок суду першої інстанції про початок перебігу строку позовної давності для Кабінету Міністрів України з моменту видання оскаржуваних розпоряджень вважає безпідставним.

Також висновок суду про відчуження спірного майна внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державною власністю не ґрунтується на нормах матеріального права та не відповідає фактичним обставинам справи.

Судом безпідставно не враховано, що незаконне вибуття спірних земельних ділянок лісового фонду у приватну власність на підставі незаконного розпорядження органу державної виконавчої влади, що діяв поза межами своїх повноважень, не може свідчити про наявність волі власника, та достатньої правової підстави у розумінні ст. 388 ЦК України, на розпорядження спірним майном.

Крім того, поза увагою суду залишилась та обставина, що предметом спору по суті є землі лісогосподарського призначення, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання в цивільному обороті, оскільки усі ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, усі ліси на території України становлять державний лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Вказує, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що ніхто без дозволу, виданого компетентними владними органами, не має права володіти національною державною власністю і використовувати її поза межами, встановленими для загального права користування нею.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - Усс Ю.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Посилається на те, що державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю задодержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними таюридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо пропорушення права власності держави на землю з часу видачі державних актів на право власності на землю на підставі спірних розпоряджень, тобто з 2004-2005 років. Однак, зазначені уповноважені державою органи, не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення зазначених порушень протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі, та землерозпорядника в особі Кабінету Міністрів України, не підлягають судовому захисту.

Звертає увагу на те, що чинні на момент прийняття оспорюваних розпоряджень нормативно-правові акти, зокрема: Закон України Про Кабінет Міністрів України , постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 року № 388 Про щорічні звіти голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій чітко встановлюють можливість Кабінету Міністрів України без затримок тривалістю у три роки, що перевищує позовну давність, дізнатися про можливі порушення своїх прав та ефективно і невідкладно реагувати навіть без залучення органів прокуратури.

Вказує, що, позивач - Кабінет Міністрів України не довів, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Крім того, Кабінет Міністрів України у своїх поясненнях від 27.03.2019 року клопотання про поновлення строку позовної давності для захисту свого порушеного права не заявляв. Вважає, що у позивача відсутні повноваження поновлювати пропущений строк позовної заяви, у зв`язку з відсутністю такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду - Кабінету Міністрів України. Позивач при зверненні із позовною заявою до суду повинен був обґрунтувати та надати відповідні докази, які чітко вкажуть на час, з якого останньому стало відомо про порушення його права.

В судовому засіданні прокурор Підяш О.С. та представник Кабінету Міністрів України Кириченко О.О. підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - Усс Ю.В. вважала доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, а також інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Третя особа ОСОБА_80 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , а тому ухвалою суду був виключений з числа третіх осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 19.05.2004 року № 312 Про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки приватному підприємству Зодиак під розміщення садівницького товариства погоджено місце розташування земельної ділянки приватному підприємству Зодиак площею 10 га під розміщення садівницького товариства за рахунок земель Димерського ДЛГ (Ясногородське лісництво, квартал 48) на території Ясногородської сільської ради за межами населеного пункту.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 року № 604 Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству Зодиак під розміщення садівницького товариства затверджено технічну документацію та надано в оренду терміном на 49 років приватному підприємству Зодиак земельну ділянку площею 9,9484 га, під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження 18.10.2004 року між Вишгородською державною адміністрацією та приватним підприємством Зодиак укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,9484 га під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 07.02.2005 року № 50 Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства Зодіак на території Ясногородської сільської ради затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю членам садівницького товариства Зодіак та передано їм у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва згідно з додатком. На підставі вказаного розпорядження 76 громадян отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, треті особи по справі, а саме :

ОСОБА_11 - державний акт серії ЯА № 136290 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0010;

ОСОБА_10 - державний акт серії ЯА № 136289 на земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0009;

ОСОБА_4 - державний акт серія ЯА № 136283 на земельну ділянку, площею 0,1198 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0003;

ОСОБА_3 - державний акт серії ЯА № 136282 на земельну ділянку , площею 0,1061 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0002;

ОСОБА_6 - державний акт серії ЯА № 136285 на земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0005;

ОСОБА_5 , серії ЯА № 136284 на земельну ділянку , площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0004;

ОСОБА_7 , державний акт серії ЯА № 136286 на земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0006;

ОСОБА_8 - серії ЯА № 136287, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0007;

ОСОБА_9 - серії ЯА № 136288, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0008;

ОСОБА_12 - серії ЯА № 136291, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0011;

ОСОБА_74 - державний акт серії ЯА № 306399 на земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0075;

ОСОБА_75 - серії ЯА № 306395, площею 0,1187 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0076;

ОСОБА_72 - серії ЯА № 306398, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0073;

ОСОБА_73 - серії ЯА № 306397, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0074;

ОСОБА_70 - серії ЯА № 306400, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0071;

ОСОБА_71 - серії ЯА № 306396, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0072;

ОСОБА_68 - серії ЯА № 306402, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0069;

ОСОБА_69 - серії ЯА № 306401, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0070;

ОСОБА_66 - серії ЯА № 306404, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0067;

ОСОБА_81 - серії ЯА № 306403, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0068;

ОСОБА_64 - серії ЯА № 306406, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0065;

ОСОБА_65 - серії ЯА № 306405, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0066;

ОСОБА_63 - серії ЯА № 306407, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0064;

ОСОБА_62 - серії ЯА № 306408, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0063;

ОСОБА_82 - серії ЯА № 306409, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0062;

ОСОБА_60 - серії ЯА № 306410, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0061;

ОСОБА_59 - серії ЯА № 306411, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0060;

ОСОБА_58 - серії ЯА № 306412, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0059;

ОСОБА_57 - серії ЯА № 306413, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0058;

ОСОБА_56 - серії ЯА № 306141, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0057;

ОСОБА_54 - серії ЯА № 306416, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0055;

ОСОБА_55 - серії ЯА № 306415, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0056;

ОСОБА_52 - державний акт серії ЯА № 306418, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0053;

ОСОБА_53 - державний акт серії ЯА № 306417 на земельну ділянку, площею 0,0974 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0054;

ОСОБА_51 - серії ЯА № 306419, площею 0,1190 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0052;

ОСОБА_50 - серії ЯА № 306420, площею 0,1161 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0051;

ОСОБА_49 - серії ЯА № 306421, площею 0,1143 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0050;

ОСОБА_83 - серії ЯА № 306422, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0049;

ОСОБА_48 - серії ЯА № 306423, площею 0,1177 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0048;

ОСОБА_47 - серії ЯА № 306424, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0047;

ОСОБА_45 - серії ЯА № 306426, площею 0,1058 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0045;

ОСОБА_46 - серії ЯА № 306425, площею 0,1070 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0046;

ОСОБА_2 - серії ЯА № 136281, площею 0,1089 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001;

ОСОБА_44 - серії ЯА № 306427, площею 0,1169 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0044;

ОСОБА_17 - серії ЯА № 136296, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0016;

ОСОБА_16 - серії ЯА № 136295, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0015;

ОСОБА_15 - серії ЯА № 136294, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0014;

ОСОБА_14 - серії ЯА № 136293, площею 0,1183 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0013;

ОСОБА_18 - серія ЯА № 136297, площею 0,1183 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0017;

ОСОБА_13 - серії ЯА № 136292, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0012;

ОСОБА_84 - серії ЯА № 306449, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0022;

ОСОБА_22 - серії ЯА № 306450, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0021;

ОСОБА_20 - серія ЯА № 136299, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0019;

ОСОБА_21 - серії ЯА № 136300, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0020;

ОСОБА_85 - державний акт серії ЯА № 136298 на земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0018;

ОСОБА_27 - серії ЯА № 306444, площею 0,1182 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0027;

ОСОБА_26 - серії ЯА № 306445, площею 0,0897 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0026;

ОСОБА_80 - серії ЯА № 306446, площею 0,0800 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0025;

ОСОБА_86 - серії ЯА № 306448, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0023;

ОСОБА_25 - серії ЯА № 306447, площею 0,1165 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0024;

ОСОБА_32 - серії ЯА № 306439, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0032;

ОСОБА_31 - серії ЯА № 306440, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0031;

ОСОБА_30 - серії ЯА № 306441, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0030;

ОСОБА_29 - серії ЯА № 306442, площею 0,1199 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0029;

ОСОБА_37 - серії ЯА № 306434, площею 0,1197 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0037;

ОСОБА_28 - серії ЯА № 306443, площею 0,1173 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0028;

ОСОБА_35 - серії ЯА № 306436, площею 0,1172 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0035;

ОСОБА_87 , серії ЯА № 306435, площею 0,1172 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0036;

ОСОБА_34 - серії ЯА № 306437, площею 0,1198 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0034;

ОСОБА_33 - серії ЯА № 306438, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0033;

ОСОБА_41 - серії ЯА № 306430, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0041;

ОСОБА_42 - серії ЯА № 306429, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0042;

ОСОБА_43 - серії ЯА № 306428, площею 0,1140 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0043;

ОСОБА_40 - серії ЯА № 306431, площею 0,1199 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0040;

ОСОБА_38 - серії ЯА № 306433, площею 0,1199 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0038;

ОСОБА_39 - державний акт серії ЯА № 306432 на земельну ділянку, площею 0,1109 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039.

У зв`язку з передачею земельних ділянок у власність громадян, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 23.10.2006 року № 620 припинено договір оренди земельної ділянки, укладений 18.10.2004 року між Вишгородською районною державною адміністрацією та приватним підприємством Зодиак на земельну ділянку площею 9,9484 га.

Факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією ВО Укрдержліспроект від 21.09.2017 року та планово - картографічними матеріалами лісовпорядкування, відповідно до яких спірні ділянки відносились до земель Димерського ДЛГ, Ясногородське лісництво, квартал 48.

Також судом встановлено, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, будь - яким іншим державним органам лісового господарства не надавались погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних лісових земель.

Отже, всупереч вимогам законодавства - ст. 19, 20, 21, 56, 57, 149 ЗК України, ст. 5, 7, 8, 27 ЛК України, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 року № 604 та від 07.02.2005 року № 50 відведено в оренду та в подальшому у власність земельні ділянки лісогосподарського призначення без їх попереднього вилучення у постійного землекористувача - лісогосподарського підприємства.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Вишгородська районна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками державної власності, а тому не мала права надавати їх в оренду і здійснювати їх відчуження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вбачав порушення порядку виділення спірних земельних ділянок та дійшов висновку, що зміна цільового призначення лісових земель відбулася у спосіб, не передбачений законом, без погодження відповідного органу лісового господарства, у зв`язку з чим спірні розпорядження прийняті всупереч вимогам закону та не можуть вважатися вираженням волі держави.

Зазначені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт е частини першої статті 19 ЗК України). Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Відповідно до статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтею 57 ЗК України ( в редакції на час прийняття оскаржуваних розпоряджень) визначено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Як вбачається з розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №312 від 19 травня 2004 року, приватному підприємству Зодиак було погоджено місце розташування земельної ділянки площею близько 10,0 га під розміщення садівницького товариства за рахунок земель Димерського ДЛГ ( Ясногородське лісництво, кв. 48) на території Ясногородської сільської ради за межами населеного пункту ( а.с. 35, т. 1).

Оскаржуваним розпорядженням № 604 від 12 жовтня 2004 року Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству Зодиак під розміщення садівницького товариства було затверджено технічну документацію з укладення договору оренди земельної ділянки, площею 9,9484 га під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради за межами населеного пункту ( а.с. 36, т. 1).

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 08.11.2017 року ( лист № 10-10-0.222-16753/2-17 - а.с. 82, т. 1) згідно з даними державної статистичної звітності з кількісного обліку земель станом на 01.01.2004 року зазначені земельні ділянки обліковувались у постійному користуванні Димерського ДЛГ, шифр рядка 88, склад угідь - вкриті лісовою ( деревною та чагарниковою) рослинністю (графа 23).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, приватне підприємство Зодиак , якому було надано в оренду спірну лісову ділянку, площею 9,9484 га, не є спеціалізованим лісогосподарським підприємством та не має у своїй структурі спеціалізованого лісогосподарського підрозділу.

Таким чином, розпорядження № 604 від 12.10.2004 року видано всупереч вимогам ст. 57 ЗК України, оскільки землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у користуванні лише спеціалізованих підприємств , установ, організацій.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України ( в редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Такий випадок визначений ч. 2 ст. 56 ЗК України, відповідно до якої громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією ВО Укрдержліспроект від 21.09.2017 року та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 року, відповідно до яких спірні ділянки відносились до земель ДП Димерський лісгосп , Ясногородське лісництво, квартал 48 ( а.с. 77-78, т. 1).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України ( висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 5 ст. 149 ЗК України на час прийняття спірних розпоряджень було передбачено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для ведення лісового і водного господарства, крім випадків,визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України ( в редакції на час прийняття оскаржуваних розпоряджень) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 10 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Однак, з матеріалів справи встановлено, що спірна земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача ДП Димерський лісгосп у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась та зміна цільового призначення не здійснювалась.

Отже, всупереч вимогам ч. 2 ст. 149 ЗК України Вишгородською районною державною адміністрацією розпорядженням № 604 від 12.10.2004 року відведено в оренду та в подальшому - у власність розпорядженням № 50 від 07.02.2005 року земельні ділянки лісогосподарського призначення без їх попереднього вилучення у постійного землекористувача - лісогосподарського підприємства.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Вишгородська районна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками державної власності, а тому не мала права надавати їх в оренду і здійснювати їх відчуження.

Оскаржувані розпорядження також суперечать вимогам ч. 3 ст. 22 ЗК України, якою передбачено, що для ведення садівництва у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення.

Частиною 1 ст. 57 Лісового кодексу України встановлено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Як вбачається з листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 05.09.2017 року за № 04-36/1778, в управлінні відсутня інформація щодо погодження на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування ДП Димерський лісгосп та зміни їх цільового призначення. Запитувана земельна ділянка становила окремий лісовий масив ( а.с. 79, т. 1).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 листопада 2013 року у справі № 6-123цс13, надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням ( ст. 20 ЗК України). Надання у власність чи користування земель іншого призначення без зміни у встановленому законом порядку їх цільового призначення згідно з п. а) ст. 21 ЗК України є підставою для визнання таких рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміна цільового призначення лісових земель відбулася у спосіб, не передбачений законом, без погодження відповідного органу лісового господарства, у зв`язку з чим спірні розпорядження прийняті всупереч вимогам закону та не можуть вважатися вираженням волі держави.

Крім того, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 50 від 07 лютого 2005 року Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства Зодіак на території Ясногородської сільської ради прийнято з порушенням вимог ст. 118 ЗК України.

Як вбачається зі змісту вказаного розпорядження, ним затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю членам садівницького товариства Зодіак , розроблені ТОВ Тетіс ; передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки членам садівницького товариства Зодіак для ведення садівництва згідно з додатком. ( а.с. 37, т.1 ).

Частиною 5 ст. 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 118 ЗК України ( в редакції станом на час прийняття оскаржуваних розпоряджень), громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Однак в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про те, що спірні земельні ділянки, які передані у власність 76 членам садівницького товариства Зодіак , перебували раніше у їх користуванні. При цьому також вбачається, що зазначені особи були членами садівницького товариства Зодіак ( код ЄДРПОУ) 33354158), тоді як спірна земельна ділянка, що становила собою єдиний лісовий масив, площею 9,9484 була надана в користування розпорядженням від 12.10.2004 року іншій юридичній особі - приватному підприємству Зодиак ( код ЄДРПОУ 32837984).

Частинами 6-10 ст. 118 ЗК України ( в редакції станом на час прийняття оскаржуваних розпоряджень) визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність

земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У

заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність

надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані розпорядження прийняті з порушенням вимог законодавства, зокрема, ст. 20, 56, 116, 118 Земельного кодексу України, оскільки розпорядження місцевої адміністрації про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земель та відведення їх у власність не приймалось; не було розроблено проекту землеустрою та відсутні погодження органу по земельних ресурсах, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, органів архітектури і охорони культурної спадщини, без проведення державної експертизи, без затвердження такого проекту розпорядженням державної місцевої адміністрації.

Разом з тим, дійшовши правильних висновків про порушення встановленого законом порядку виділення земельних ділянок, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про сплив позовної давності у даних правовідносинах та застосував наслідки спливу позовної давності, відмовивши у позові з цих підстав.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Однак, уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Тобто, Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту винесення Вишгородською районною державною адміністрацією оспорюваних розпоряджень від 12.10.2004 року № 604 Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству Зодиак під розміщення садівницького товариства та від 07.02.2005 року № 50 Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства Зодіак на території Ясногородської сільської ради .

Таким чином, суд дійшов висновку, що в задоволені позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень органу виконавчої влади та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, слід відмовити, застосувавши строки позовної давності. Крім того, суд вважав необхідним врахувати, що відповідач набула права власності на земельну ділянку у встановлений законом спосіб, шляхом укладання правочину, який визнаний державними органами, а тому є належним набувачем.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх зробленими з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Обґрунтовуючи дотримання строку позовної давності при зверненні до суду 12 квітня 2018 року, прокурор вказував, що інтереси держави було порушено внаслідок незаконного вилучення земель лісогосподарського призначення на підставі оскаржуваних розпоряджень, проте Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки розпорядження про відведення у користування та передачу у власність земельних ділянок приймались без його участі.

Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття розпоряджень у 2004-2005 роках відомо не було, інформація про відведення у власність земельних ділянок за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних базах даних була відсутня.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише в 2017 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме: листів Головного управління Держгеокадастру Київської області від 07.09.2017 року, ВО Укрдержліспроект від 21.09.2017 року, Київського обласного та по м. Києву лісового та мисливського господарства від 05.09.2017 року, що підтверджують незаконне відведення у власність земель лісогосподарського призначення поза волею їх власника.

У письмових поясненнях представник Кабінету Міністрів України зазначив, що про оскаржувані розпорядження про передачу у користування та у власність спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення Кабінету Міністрів України стало відомо з моменту пред`явлення позову Першого заступника прокурора Київської області. При цьому зазначав, що до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних відносин та відсутні повноваження щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації щодо користувачів земельних ділянок тощо. ( а.с. 75-79, т. 3)

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України).

В силу положень ст. 13, ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України повноваження держави, як власника земель лісогосподарського призначення здійснює Кабінет Міністрів України. Так, станом на час прийняття оскаржуваних розпоряджень Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи понад 10 гектарів для несільськогосподарських потреб; відповідно до Закону N 3404- ІV ( 3404-15 ) від 08 лютого 2006 року - ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а згідно з Законом № 4539 -VІ від 15 березня 2012 року - ліси для несільськогосподарських потреб незалежно від розміру їх площі, з 08 квітня 2012 року .

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Кабінет Міністрів України міг дізнатись про порушене право щодо незаконності розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації Київській області від 12.10.2004 року та від 07.02.2005 року з моменту їх прийняття від спеціально створених повноважних органів по контролю за використанням та охороною земель.

Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1958 була створена Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель, яка мала повноваження здійснювати контроль щодо використання земель державної власності та додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України. Проте зазначена постанова втратила чинність 04 вересня 2009 року, а зазначений орган був ліквідований на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2010 року № 1068.

Разом з тим, будь-яких відомостей про те, що розпорядник земель державної власності дізнався про порушення вимог земельного законодавства раніше, ніж зазначено у позові, матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, про порушене право Кабінету Міністрів України стало відомо з листа Прокуратури Київської області від 22 березня 2018 року про звернення до суду з даним позовом ( а.с. 106, т. 1), оскільки об`єктивні відомості щодо наявності порушень права власності держави на землі лісогосподарського призначення та вимог земельного законодавства Кабінет Міністрів України отримав лише з моменту надходження даного листа, копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 370/1173/14-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 363/4806/17-ц.

За викладених обставин колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що Кабінет Міністрів України до моменту виявлення прокурором порушення вимог земельного законодавства не знав та не міг знати про порушення його прав, оскільки не був учасником спірних правовідносин щодо вилучення та передачі у приватну власність спірних земель, зміни їх цільового призначення та подальшого відчуження на підставі цивільно-правових угод; до його функцій не віднесено здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно власників земельних ділянок, тощо, особливо зважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб`єктами владних повноважень.

Заперечення представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що про виявлені порушення законодавства прийняттям оскаржуваних розпоряджень позивачу було відомо ще у 2005 році у зв`язку з порушенням кримінальної справи та вилученням органами прокуратури 09.11.2005 року та 15.03.2006 року документації із землеустрою щодо земельних ділянок ПП Зодіак , колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.

Доводи представника відповідача про відсутність підстав для поновлення строку позовної давності, що був пропущений Кабінетом Міністрів України, і тому, що відповідного клопотання він не заявляв, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що Перший заступник Прокурора Київської області звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України в межах строку позовної давності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що подання заяви представником Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про застосування наслідків спливу позовної давності ( а.с. 123, т. 1), а також відповідачем ОСОБА_1 ( а.с. 153, т. 2) свідчить про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, адже суд може застосувати позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що звернення прокурора з позовом за захистом порушених прав держави, про що Кабінет Міністрів України раніше не знав, здійснено в межах строків позовної давності, передбачених статтею 256 ЦК України.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо спливу позовної давності на час звернення прокурора з даним позовом до суду є безпідставними.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, вищезазначені 76 громадян на підставі розпорядження від 07 лютого 2005 року № 50 отримали державні акти про право власності на землю 11 лютого 2005 року, а на підставі договору купівлі - продажу від 10 серпня 2005 року № 3706 відчужили належні їм на праві приватної власності земельні ділянки на користь ОСОБА_76 .

При цьому зі змісту договору купівлі-продажу вбачається, що від імені 75 громадян діяв за довіреністю ОСОБА_88 , що був уповноважений на вчинення договору купівлі-продажу земельних ділянок ще до набуття їх у власність, на підставі довіреностей, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. від 29 травня 2004 року та 01, 02 та 03 червня 2004 року.

ОСОБА_76 здійснив об`єднання 76 земельних ділянок, внаслідок чого утворилося три земельні ділянки: площею 4,3608 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001, площею 2,6940 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0055, площею 1,8337 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039 та на які останній 16 вересня 2005 року отримав державний акт серії ЯБ № 231407 на право власності на земельні ділянки загальною площею 8,8885 га з цільовим призначенням для ведення садівництва на території СТ Зодіак Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області ( а.с. 67-68, т. 1).

На підставі договору купівлі - продажу від 07.04.2006 року ОСОБА_76 відчужив зазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_77 , який у свою чергу на підставі договору купівлі - продажу від 30.01.2008 року відчужив їх на користь ОСОБА_78 та останнім отримано державні акти серії ЯЖ № 226309 на земельну ділянку площею 4,4548 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001, серії ЯЖ № 226310 на земельну ділянку площею 2,6043 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0055 та серії ЯЖ № 226311 на земельну ділянку площею 1, 9259 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки площею 4,4548 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001, площею 2,6043 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0055 та площею 1,9259 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039 на підставі договорів купівлі - продажу від 29.11.2017 року № № 526,527, 528 ОСОБА_78 відчужено на користь ОСОБА_1 , яка і залишається їх власником на даний час ( а.с. 174-179, т. 2).

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника.

Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника ( висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, воля держави як власника на розпорядження спірними земельними ділянками може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави, та здійснених виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Оскільки з матеріалів справи встановлено, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, проте у постійного землекористувача ДП Димерський лісгосп у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, а зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому колегія суддів вважає, що здійснення Вишгородською районною державною адміністрацією розпорядження землею не у спосіб, передбачений законом, не може розцінюватись як воля держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

З викладених підстав колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 слід відмовити з тих підстав, що відповідач набув права власності на земельну ділянку у встановлений законом спосіб, шляхом укладання правочину, який визнаний державними органами, а тому є належним набувачем.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими заперечення представника відповідача ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу щодо непропорційного втручання держави у право власності ОСОБА_1 з огляду на набуття нею права власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу, виходячи з наступного.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою ( рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

- Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

- Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно ( рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року , Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року ( заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Судом встановлено, що розпорядження Вишгородською районною державною адміністрацією лісовою земельною ділянкою, площею 9,9484 га, було здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, всупереч ст. 6,14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 22, 35, 37, 56, 57, 84, 116, 118, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 42, 57 Лісового кодексу України, ст. 3, 21, 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації , що не може розцінюватись як вираження волі держави як власника земель лісогосподарського призначення, а тому наявні підстави відповідно до вимог ст. 388 ЦК України на витребування державою земельних ділянок від добросовісного набувача.

Повернення у державну власність земельних ділянок, незаконно відчужених фізичним особам органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

З огляду на вищевикладене суспільний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельних ділянок у її власності.

Разом з тим, ОСОБА_1 , із власності якої витребовуються земельні ділянки, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, в якої вона придбала ці ділянки - ОСОБА_78 , про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.

Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, в тому числі за результатами перевірки заперечень відповідача проти позову, з огляду на зміст суспільного , публічного інтересу у вимогах Першого заступника прокурора Київської області, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

Враховуючи викладене, колегія суддів, встановивши, що спірна земельна ділянка, яка була надана в оренду ПП Зодиак , а в подальшому - у власність членам СТ Зодіак та протиправно виключена зі складу земель лісового фонду через прийняття оскаржуваних розпоряджень Вишгородською районною державною адміністрацією, належить до земель лісогосподарського призначення, на час прийняття розпоряджень про її відчуження перебувала в державній власності та вибула з володіння власника поза його волею, дійшла висновку про наявність правових підстав для витребування земельних ділянок, що утворилися внаслідок об`єднання наданих у приватну власність членам СТ Зодіак 76 земельних ділянок у три земельні ділянки, площею 4,4548 га, з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001; площею 2,6043 га, з кадастровим номером 3221889000:21:096:0555; площею 1,9259 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039, у відповідача ОСОБА_1 у власність держави в особі Кабінету Міністрів України.

Враховуючи, що апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо застосування позовної давності, які зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, та вбачає наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі, тому оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки прокуратурою Київської області було понесено судові витрати у вигляді сплаченого судового збору при подачі позовної заяви - 5295 грн. 04 коп. та апеляційної скарги - 7942 грн. 56 коп., всього - 13 237 грн. 60 коп., то з кожного відповідача: Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_1 на користь Прокуратури Київської області підлягають стягненню понесені судові витрати у розмірі: 13 237 грн. 60 коп. /2= 6618 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 268 , 367 , 368 , 37 4 - 376, 381-383 ЦПК України , суд

постановив:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області - задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року - скасувати та прийняти постанову:

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати недійсними розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2004 року № 604 Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству Зодиак під розміщення садівницького товариства та від 07 лютого 2005 року № 50 Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства Зодіак на території Ясногородської сільської ради .

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки:

- площею 4,4548 га, з кадастровим номером 3221889000:21:096:0001;

- площею 2,6043 га, з кадастровим номером 3221889000:21:096:0555;

- площею 1,9259 га з кадастровим номером 3221889000:21:096:0039, які розташовані на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Стягнути з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області ( код ЄДРПОУ 23569369) на користь Прокуратури Київської області ( код ЄДРПОУ 02909996) судові витрати по сплаті судового збору - 6618 грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Прокуратури Київської області ( код ЄДРПОУ 02909996) судові витрати по сплаті судового збору - 6618 грн. 80 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.