Постанова

від 18.03.2020 по справі 280/178/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 280/178/19

провадження № 61-9205св19

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів:Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 лютого2019 року у складі головуючого судді Янчук В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року у складі суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні в оренду строком на 49 років земельної ділянки з кадастровим номером 1822585000:10:000:0051 на території Коростишівського району Житомирської області для сінокосіння.

Позов мотивовано тим, що звернувшись до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням про передачу в оренду земельної ділянки терміном на 49 років з кадастровим номером 1822585000:10:000:0051 яка розташована на території Коростишівського району Житомирської області на що отримав відмову.

Підставою у відмові є те, що відсутній проект землеустрою у Відділі Держгеокадастру у Коростишівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а також, що передача земельних ділянок в оренду відбувається за результатами земельних торгів.

Одночасно позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2606,10 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 лютого

2019 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправної відмови у надані земельної ділянки в оренду відмовлено з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із положень п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України та вважав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки виник з оскарження дій відповідача як суб`єкта владних повноважень, тому має розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року, та просив направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Коростишівського районного суду Житомирської області № 280/178/19.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу

06 червня 2019 року надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові ухвали без змін.

Зазначало, що суди правильно вважали, що спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник з оскарження дій відповідача як суб`єкта владних повноважень, органу, який виконував розпорядчі функції щодо передачі в оренду земельної ділянки.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник із земельних та цивільних відносин, є приватноправовим та з урахуванням вимог ст. 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому заявник зазначав, що спірна земельна ділянка сформована, визначена площа, відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру, їй присвоєно кадастровий номер, проведено нормативну грошову оцінку, тому земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання в оренду строком на 49 років земельної ділянки з кадастровим номером 1822585000:10:000:0051 на території Коростишівського району Житомирської області для сінокосіння.

Листом від 24 січня 2019 року за підписом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області йому відмовлено у наданні земельної ділянки внаслідок неподання проекту землеустрою, потреба якого обумовлена зміною цільового призначення земельної ділянки (з рілля на сінокос).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та вирішення справи судами, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим приписами ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, тут і далі - уредакції, чинній на час звернення з позовом до суду та вирішення справи судами) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

За змістом положень ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (зареєстрованим в МЮУ 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521), таке Управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (п.3 вказаного Положення).

Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, здійснює державний нагляд у сфері землеустрою.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права відповідно до ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є порушення, невизнання чи оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання в оренду земельної ділянки, майнові права на яку цією особою не набуто, за результатами розгляду якого цей орган приймає рішення про відмову в наданні в оренду земельної ділянки, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається майнового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом щодо захисту свого інтересу в отриманні в оренду земельної ділянки для сінокосіння, який не було реалізовано внаслідок відмови ГУ Держгеокадастру.

Тобто між сторонами у справі майнові, приватноправові відносини не виникли.

У цих правовідносинах зазначений орган державної влади реалізує управлінські функції, а спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду.

За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами процесуального права, суди правильно вважали, що спір, який виник між сторонами у справі, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 820/688/17 (провадження № 11-1044апп18), від 11 вересня 2019 року у справі № 280/191/19 (провадження № 14-377цс19) та інших, і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400 , 409 , 410, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 лютого

2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик