Рішення

від 16.03.2020 по справі 910/12044/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2020Справа № 910/12044/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про застосування наслідків нікчемного правочину.

Представники учасників справи:

від позивача: Чернюк В.В., довіреність б/н від 28.12.2019;

від відповідача: Карпуніна О.В., ордер серія № 47186;

від третьої особи: Іванчик Р.Б., ордер серія № 405757.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Банк Київська Русь звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного підприємства Виробничо-Комерційна фірма Інтар про застосування наслідків нікчемного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю правочину з погашення заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитними договором № 70296-20/12-1 від 24.10.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

17.09.2019, 18.09.2019 та 19.09.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли заяви позивача про усунення недоліків, відповідно до яких, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.10.2019.

01.10.2019 представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

17.10.2019 представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності та відзив на позовну заяву.

У судове засідання 21.10.2019 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 11.11.2019.

У судове засідання 11.11.2019 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 25.11.2019.

25.11.2019 представником позивача подано заяву про виправлення описки у позовній заяві та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

25.11.2019 представником відповідача подано додаткові пояснення.

У судове засідання 25.11.2019 представники сторін з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/12044/19 на 30 днів, залучено до участі у справі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, відкладено підготовче засідання на 16.12.2019.

16.12.2019 представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання 16.12.2019 представники учасників справи з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 20.01.2020.

20.01.2020 представником третьої особи подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

20.01.2020 представником позивача подано заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання 20.01.2020 представники учасників справи з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 03.02.2020.

31.01.2020 представником позивача подано пояснення на заяву про застосування строків позовної давності.

У судове засідання 03.02.2020 представники учасників справи з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 17.02.2020.

17.02.2020 представником відповідача подано додаткові пояснення щодо спливу позовної давності.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання представника відповідача про зупинення

Суд, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішеним іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідачем зазначено, що розгляд справи № 910/12044/19 є неможливим до вирішення справи № 826/22323/15, оскільки за доводами відповідача, від остаточного вирішення справи №926/22323/15 залежить те, чи можуть до спірних правочинів у справі № 910/12044/19 бути застосовані положення Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності правочинів та застосування наслідків такої нікчемності, а відтак залежить вирішення справи № 910/12044/19 в цілому.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог. Аналогічну правову позицію наведено у п.3.16 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи вищенаведене у сукупності, господарський суд не вбачає об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи 826/22323/15, у зв`язку із чим відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.03.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 10.03.2020 представники позивача та третьої особи з`явились, представник відповідача не з`явився.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи щодо можливості розгляду справи за відсутності представника відповідача, суд постановив ухвалу про відкладення розгляду справи на 16.03.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 16.03.2020 представники учасників судового процесу з`явились.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи надав усні пояснення по суті спору.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 16.03.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2012 року між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь (далі - банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Інтар (далі - позичальник, відповідач) укладено Кредитний договір № 70296-20/12-1 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: сума кредиту 24 500 000 грн.; кінцевий термін повернення кредиту - 23.10.2015; ціль використання кредиту - проведення статутної діяльності; тип процентної ставки - фіксована; процентна ставка - 15% річних.

09 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь (далі - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Інтар (далі - іпотекодавець) укладено Договір іпотеки (далі - Договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. за реєстровим № 1353), який забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 70296-20/12-1 від 24.10.2012 (а також усіх договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору), укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодержатель надав іпотекодавцю кредит у сумі 24 500 000 грн.

Згідно з п. 1.3 Договору іпотеки іпотекодержатель має право отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на вказаних нижче умовах у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за Кредитним договором по поверненню іпотекодержателю суми кредитів, процентів за користування кредитом, пені, штрафу, іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з Кредитного договору, включаючи як зобов`язання, передбачені Кредитним договором, так і будь-якими договорами про внесення змін до нього змін, в тому числі, щодо розміру кредиту, процентів за користування кредитом, пені, штрафу строку дії Кредитного договору, встановлення інших майнових санкцій за невиконання умов кредитного договору.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору іпотеки (в редакції Договору про внесення змін до Договору іпотеки від 22.02.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. за реєстровим № 115), на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухомо майно, а саме: нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1526,5 кв.м. (далі - предмет іпотеки 1).

Предмет іпотеки 1 належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (НОМЕР_1) за індексним номером 467530, виданого 13.02.2013 Реєстраційною службою Трускавецького міського нотаріального правління юстиції Львівської області.

Право власності на нежитлову будівлі зареєстровано 06.02.2013 Реєстраційною службою Трускавецького міського нотаріального правління юстиції Львівської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.02.2013 за індексним номером 499521; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 7050346115, номер запису про право власності: 108029.

За даними бухгалтерської довідки іпотекодавця № 32-02/13 від 15.02.2013 про облік майна, що обліковується на балансовому рахунку № 103 Будинки та споруди станом на 15.02.2013, предмет іпотеки знаходиться на балансі іпотекодавця, балансова вартість предмета іпотеки складає 14 591 727,66 грн.

Узгоджена сторонами оцінка предмета іпотеки складає 27 309 962 грн.

Також на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухомо майно, а саме: земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки 1, що має площу 0,0621 га, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки 2).

Предмет іпотеки 2 належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЯД № 469440), виданого Трускавецькою міською радою Львівської області 22.05.2007. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на праві постійного користування землею, Договорів оренди землі № 020744600019.

Кадастровий номер земельної ділянки: 4611500000:03:012:0001. Цільове призначення - будівництво та обслуговування готелю курортного типу.

За даним витягу з Поземельної книги про земельну ділянку виданим Управлінням Держкомзему у м. Трускавець Львівської області 01.11.2012 за № ВТ-003800001162012, обмеження у використанні земельної ділянки відсутні.

За даним бухгалтерської довідки іпотекодавця № 293-11/12 від 08.11.2012 про облік майна, що обліковується на балансовому рахунку № 101 Земельні ділянки станом на 08.11.2012, предмет іпотеки 2 знаходиться на балансі іпотекодавця, балансова вартість предмета іпотеки 2 складає 76 430 грн.

Згідно звіту про експертну оцінку, складеного ТДВ Некос , вартість земельної ділянки складає 908 391 грн.

Узгоджена сторонами оцінка предмету іпотеки 2 складає 908 391 грн. (п. 2.1.2 Договору іпотеки)

Пунктом 5.4 Договору іпотеки сторонами узгоджено, що іпотека припиняється: виконання у повному обсязі основного зобов`язання; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Також, між ПАТ Банк Київська Русь та ПП ВКФ Інтар укладено:

- Кредитний договір № 1901-20/9-1 від 24.12.2009 (далі - Кредитний договір 2), відповідно до умов якого ПП ВКФ Інтар взяло на себе зобов`язання в строк по 28 лютого 2015 року повернути кредит в сумі 11 000 000,00 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП ВКФ Інтар за цим договором, між ним та банком 30 грудня 2012 року укладено Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №20336, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю (банк), загальною площею 692,9 кв. м, яка розташована за адресою: Одеська область, місто Іллічівськ , вулиця Леніна, будинок 28-Б/1, заставною вартістю 13 685 000,00 грн.;

- Кредитний договір №70330-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - Кредитний договір 3) із змінами та доповненнями, відповідно до умов якого ПП ВКФ Інтар взяло на себе зобов`язання в строк по 23 жовтня 2015 року повернути кредит в сумі 105 000 000,00 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП ВКФ Інтар за Кредитним договором 3 укладено:

- Договір іпотеки від 30 травня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за №779, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення загальною площею 205,2 кв. м., що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д , приміщення 380, заставною вартістю 1 893 040,00 грн.

- Договір іпотеки від 30 травня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за №781, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 63,7 кв. м, що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д , приміщення 381, заставною вартістю 616 851,00 грн.

- Договір іпотеки від 30 травня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за №783, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлове приміщення, загальною площею 101,6 кв. м., що розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 8 , приміщення 2, заставною вартістю 642 376,00 грн.

27 червня 2014 року в забезпечення виконання зобов`язань ПП ВКФ Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за вищевказаними кредитними договорами, сторонами укладено Договір застави №75064-23/14-б, за умовами якого ПП ВКФ Інтар передало в заставу ПАТ Банк Київська Русь цінні папери загальною заставною вартістю 136 500 017,00 грн., а саме:

акції ПАТ Сінтрон (код ЄДРПОУ 37175982, код ISIN UA4000084404) кількістю 301 700 шт. за ціною 27 457 717,00 грн,

акції ПАТ Юридичні послуги (код ЄДРПОУ 37499765, код ISIN UA4000175947) кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 000 000,00 грн.,

акції ПАТ Сіам-Капітал (код ЄДРПОУ 35723951, код ISIN UA4000149215) кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн.

Позивач зазначає, що станом на 08 серпня 2014 року за зазначеними кредитними договорами обліковувалась заборгованість в розмірі 136 504 168,7 грн., а саме:

- за Кредитним договором № 70296-20/12-1 від 24.10.2012 в розмірі 24 578 328,76 грн., в тому числі основна заборгованість за кредитом в розмірі 24 500 000,00 грн. та за процентами в розмірі 48 328,76 грн.;

- за Кредитним договором № 61901-20/9-1 від 24.12.2009 в розмірі 11 022 000,01 грн., в тому числі основна заборгованість за кредитом в розмірі 11 000 000,00 грн. та за процентами в розмірі 22 000,01 грн.

- за Кредитним договором № 70330-20/12-1 від 24.10.2012 в розмірі 100 933 839,93 грн., в тому числі основна заборгованість за кредитом в розмірі 100 771 643,27 грн. та за процентами в розмірі 162 196,66 грн.

08.08.2014 за рішенням Правління ПАТ Банк Київська Русь (витяг з протоколу №П-58/1) здійснено погашення заборгованості позивача перед ПАТ Банк Київська Русь за вищевказаними кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ Банк Київська Русь цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн., а саме акцій ПАТ Сінтрон кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн., акцій ПАТ Юридичні послуги кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850,00 грн., акцій ПАТ Сіам-Капітал кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних , Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 було прийнято рішення №61 про запровадження з 20.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Банк Київська Русь .

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Банк Київська Русь призначено Волкова Олександра Юрійовича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Київська Русь запроваджено рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №61 від 19.03.2015 строком на 3 місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 №116 строк тимчасової адміністрації продовжено до 19.07.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 №138 на підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 р. №460 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Київська Русь з 17.07.2015. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь призначено Волкова Олександра Юрійовича строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.08.2015 №155/44 делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Київська Русь , визначені статтями 37, 38, ч.1 та ч.2 статті 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , ОСОБА_7 на час здійснення процедури ліквідації банку.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2015 № 1706 відсторонено уповноважену особу Фонду ОСОБА_7 та призначено Білу І. В. , якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Київська Русь , окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, а рішенням від 12.06.2017 № 2448 повноваження Білої І.В. були продовжені.

18.06.2018 ліквідаційну процедуру та повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь Білої І.В. строком до 16.07.2020 року

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 грудня 2018 року №3382 Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ УКРБІЗНЕСБАНК та ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ призначено Стрюкову Ірину Олександрівну.

19.04.2016 на адресу ПП ВКФ Інтар був направлений лист за підписом Уповноваженої особи ОСОБА_7 за вих. №2309/16, у якому відповідач, керуючись ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , повідомив про те, що Правочин з погашення заборгованості та Правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених п. 3 та п. 8 ч. 3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Також у цьому листі позивач виклав вимогу до ПП ВКФ Інтар погасити заборгованість перед ПАТ Банк Київська Русь за Кредитним договором №70296-20/12-1 від 24.10.2012, Кредитним договором №61901-20/9-1 від 24.12.2009 та Кредитним договором №70330-20/12-1 від 24.10.2012 в сумі 136 504 168,7 грн. в строк до 30 квітня 2016 року.

Станом на дату звернення з позовною заявою, вимога банку не виконана, заборгованість не погашена.

Як зазначає позивач, правочини, вчинені з метою врегулювання заборгованості ПП ВКФ Інтар перед ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ за укладеними Кредитними договорами є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , в редакції чинній станом на дату перевірки, оскільки:

- банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за Кредитними договорами фактично відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 136 504 156,87, яка є різницею між сумою заборгованості за Кредитними договорами та визначеною вартістю акцій.

- банк придбав майно - за ціною, яка більше ніж на 20 відсотків відрізняється від реальної вартості майна. ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ придбав у власність цінні папери вартістю 12 гривень за ціною 136 504 168,87 грн.

- банк прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна - згідно оприлюдненої звітності на офіційному сайті Банку розмір зобов`язань Банку перед клієнтами становив 8 075 169 тис. грн., в той час, як Банк набув у власність майно вартістю 12 грн.

- звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

- звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ уклав правочини (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку - ПП ВКФ Інтар , в супереч вимогам ст. 43 та ст. 44 Закону України Про банки і банківську діяльність , оскільки тривалий час засновником ПП ВКФ Інтар був Голова правління ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ ОСОБА_8 , потім ОСОБА_5 яка працювала в Банку на керівних посадах, Директором ПП Інтар був ОСОБА_6 , який теж працював в Банку на керівних посадах (станом на час укладання нікчемних правочинів).

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочинів шляхом визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь та Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма Інтар , посвідченого призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою НМ. та зареєстрованого в реєстрі за № 1355.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, який в свою чергу незаконно поновив її у себе на балансі. Відповідач вважає відсутніми правові підстави для застосування до спірних відносин положень Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та необґрунтованими твердження позивача про нікчемність спірних правочинів.

Також відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Обґрунтовуючи вимогу про застосування наслідків нікчемності правочинів шляхом визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь та Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма Інтар , посвідченого призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою НМ. та зареєстрованого в реєстрі за № 1355 позивач зазначає про нікчемність правочину з погашення заборгованості відповідача перед ПАТ Банк Київська Русь за кредитними договорами від 24 жовтня 2012 року № 70296-20/12-1 та № 70330-20/12-1, від 24 грудня 2009 року № 61901-20/9-1 в силу Закону, наслідки чого зумовлюють чинність зазначеного Договору іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Зі змісту листа вих.№2309/16 від 19.04.2016 вбачається, що правовими підставами рішення позивача щодо нікчемності правочинів послугували п. 3 та п. 8 ч. 3 ст.38 Закону №4452-VI.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст.38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з тієї підстави, що банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов`язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов`язує нікчемність правочину, тобто самого по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням іншої сторони про дійсність правочину.

Так, відповідно до п.14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 2 статті 8 Закону України Про акціонерні товариства (в редакції, що діяла на момент вчинення Правочину з погашення заборгованості) ринкова вартість емісійних цінних паперів визначається для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок.

Згідно із визначенням, наведеним у ст.1 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок котирування - це механізм визначення та/або фіксації на фондовій біржі ринкової ціни емісійного цінного паперу, що перебуває в обігу на такій біржі.

Частиною 2 розділу І Положення про функціонування фондових бірж, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 за №1542 визначено, що біржовий курс цінного папера - це розрахункове значення ціни цінного папера (ринкова ціна цінного папера), яке визначається відповідно до порядку визначення біржового курсу цінного папера, встановленого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, та оприлюднено відповідно до цього Положення.

Відповідно до Розділу VI цього Положення біржовий курс цінних паперів, визначений за результатами біржових торгів, підлягає обов`язковому оприлюдненню на власному веб-сайті фондової біржі (у цілодобовому режимі). Біржовий курс цінного папера оприлюднюється із зазначенням дати його визначення.

Враховуючи зазначене, визначеною відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок ринковою вартістю емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, є їх біржовий курс.

Як вбачається з рішення Правління ПАТ Банк Київська Русь від 08.08.2014 про врегулювання заборгованості позивача (витяг з протоколу №П-58/1) оприбуткування цінних паперів на баланс ПАТ Банк Київська Русь було здійснено на підставі останнього біржового курсу цінних паперів згідно з листами відповідних фондових бірж (лист Української міжнародної фондової біржі від 06.08.2014 за №06/08-1, лист Київської міжнародної фондової біржі від 07.08.2014 за № 14/08-07/01, лист Фондової біржі ПФТС від 07.08.2014 за №0624).

Біржовий курс отриманих ПАТ Банк Київська Русь цінних паперів також підтверджується загальнодоступною інформацією, розміщеною на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України smida.gov.ua, відповідно до якої:

1) біржовий курс на одну акцію ПАТ Сінтрон станом на 06.08.2014 складав 91,011 грн. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 301700 штук складала 27 458 018,70 грн.;

2) біржовий курс на одну акцію ПАТ Юридичні послуги станом на 06.08.2014 складав 20,0010 грн. за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 3 850 000 штук складала 77 003 850,00 грн.;

3) біржовий курс на одну акцію ПАТ Сіам-Капітал станом на 06.08.2014 складав 25 грн. за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 1 281 692 штук складала 32 042 300,00 грн.

Таким чином, загальна ринкова вартість отриманих ПАТ Банк Київська Русь цінних паперів становила 136 504 168,70 грн. На таку ж саму суму була погашена заборгованість позивача перед ПАТ Банк Київська Русь за кредитними договорами.

Позивач подав до суду витяг зі Звіту про оцінку активів неплатоспроможного банку ПАТ Банк Київська Русь станом на 20.03.2015, виданий ТОВ Стоун Брідж , в якому загальна ринкова вартість цінних паперів станом на 20.03.2015 визначена у розмірі 3 284 696,00 грн.

Однак, суд не приймає означений Звіт у якості належного доказу, оскільки звіт встановлює ринкову вартість цінних паперів станом на 20.03.2015, що на 8 місяців відрізняється від дати оприбуткування банком на баланс цінних паперів (08.08.2014).

Також, ПАТ Банк Київська Русь в позові посилається на лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.08.2017, в якому, пояснюються причини зупинення обігу акцій ПАТ CIAM-КАПІТАЛ , ПАТ СIНТРОН , ПАТ ЮРИДИЧНІ ПОСЛУГИ у липні-серпні 2015 року (майже через рік після 08.08.2014 - дати оприбуткування цінних паперів на баланс ПАТ Банк Київська Русь ), а також міститься посилання на дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-фінансова компанія Профінвест правил фінансового моніторингу за результатами проведеної перевірки.

Викладені у вказаному листі обставини не стосуються предмету доказування у судовій справі № 910/12044/19, оскільки він стосується виключно суб`єкта звернення (слідчого Національної поліції в м. Києві) та не є офіційним роз`ясненням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Крім того, вказаний лист жодним чином не підтверджує наявності маніпулювання ціновою політикою активів на ринку цінних паперів, про яку стверджує позивач.

Також, позивач стверджує, що ПАТ Банк Київська Русь , прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за Кредитними договорами фактично відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 136 504 150,07 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від Власних майнових вимог.

Як вже зазначалось вище, ПАТ Банк Київська Русь отримав у власність цінні папери загальною ринковою вартістю 136 504 168,87 грн. На таку ж саму суму була погашена заборгованість ПП ВКФ Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за Кредитними договорами.

Отже, твердження позивача про відмову ПАТ Банк Київська Русь від права вимоги грошових коштів не відповідає дійсності.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна.

Разом з тим, позивач не надав до суду жодних доказів на підтвердження наявності вказаної підстави.

Позивач стверджує, що звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ Банк Київська Русь уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними - підстави, коли банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Вказана правова підстава стосується правочинів (договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг). Правочини з припинення дії Договорів іпотеки не підпадають під таку категорію правочинів, оскільки не передбачають передачу будь-якого майна банку чи здійснення ним платежу, при цьому ПП ВКФ Інтар в цих правочинах виступає боржником, а не кредитором.

Доказів на завдання позивачу збитків внаслідок укладення прийняття цінних паперів у заставу згідно Договору застави від 27.06.2014 № 75064-23/14-6 матеріали справи не містять.

Натомість, про відсутність завдання ПАТ Банк Київська Русь збитків прийняттям цінних паперів у заставу згідно Договору застави від 27.06.2014 № 75064-23/14-6 підтверджується копію висновку експерта № 19/13-2/24-CE/17 від 12.05.2017, наданого за результатами призначеної у судовій справі № 826/7711/16 судової економічної експертизи. Згідно висновків цієї експертизи факт заподіяння збитків ПАТ Банк Київська Русь прийняттям цінних паперів у заставу по договору № 75064-23/14-6 від 27.06.2014 відсутній.

ПАТ Банк Київська Русь також зазначає, що надання ПП ВКФ Інтар пільг (переваг) полягало також у тому, що звертаючи стягнення на заставлені цінні папери ПАТ Банк Київська Русь не дотримався вимог ст. 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Однак недотримання кредитором вимоги ст. 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження саме по собі не надає підстав для скасування чи недійсності проведеного звернення стягнення на предмет обтяження. Ризик наслідків недотримання цієї норми лежить повністю на кредиторові, який її порушив, якщо інший кредитор, не маючи відповідної інформації з реєстру зверне стягнення на предмет обтяження раніше за нього.

Позивач також стверджує, що звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ Банк Київська Русь уклав правочини з пов`язаною особою банку - ПП ВКФ Інтар , всупереч вимогам ст. 43 та ст. 44 Закону України Про банки і банківську діяльність , оскільки тривалий час засновником ПП ВКФ Інтар був Голова Правління ПАТ Банк Київська Русь ОСОБА_8 , потім ОСОБА_5 , яка працювала в банку на керівних посадах, директором ПП ВКФ Інтар був ОСОБА_6 , який теж працював в банку на керівних посадах (станом на час укладення нікчемних правочинів).

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Разом з тим, позивач не зазначив та не підтвердив належними та допустимими доказами пов`язаність ПП ВКФ Інтар з ПАТ Банк Київська Русь саме на момент укладення правочину з припинення дії Договору іпотеки.

Позивач також не обґрунтував та не надав доказів того, що правочин з припинення дії Договору іпотеки не відповідає вимогам законодавства України щодо укладення правочинів з пов`язаними особами. Статті 43 та 44 Закону України Про банки і банківську діяльність , на які посилається позивач, не регламентують вимог до правочинів банку з пов`язаними особами.

Відтак, позивач не довів наявності підстав для нікчемності правочину з припинення дії Договору іпотеки за п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Водночас, згідно з ст. 17 Закону України Про іпотеку унормовано, що іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи 27 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь та Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма Інтар укладено Договір про розірвання Договору іпотеки, посвідченого 09.11.2012 Бочкарьовою Н.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1353, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. за реєстровим № 603.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У відповідності зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, уклавши 27.06.2014 Договір про розірвання Договору іпотеки, сторони припинили взаємні права та обов`язки за Договором іпотеки.

При цьому, за приписами ст. 17 Закону України Про іпотеку відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи витягів на нерухоме майно, що було предметом іпотеки за Договором іпотеки, 27.06.2014 приватним нотаріусом було внесено відповідні відомості до Реєстру іпотек про припинення іпотеки та вказано підставу припинення іпотеки - Договір про розірвання Договору іпотеки.

Суд також зазначає, що розірвання Договору іпотеки відбулось 27.06.2014 (укладення Договору іпотеки), а рішенням Правління ПАТ Банк Київська Русь (витяг з протоколу №П-58/1) щодо здійснення погашення заборгованості позивача перед ПАТ Банк Київська Русь за вищевказаними кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ Банк Київська Русь цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн., а саме акцій ПАТ Сінтрон кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн., акцій ПАТ Юридичні послуги кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850,00 грн., акцій ПАТ Сіам-Капітал кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн. прийнято 08.08.2014, тобто після укладення Договору про розірвання Договору іпотеки.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вид забезпечення зобов`язань відповідача за Кредитним договором - іпотека за Договором іпотеки був замінений сторонами на заставу за Договором застави № 75064-23/14-6.

За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено нікчемності Договору про розірвання Договору іпотеки, внаслідок укладення якого, зобов`язання та права сторін за Договором іпотеки припинились, вимоги позивача про застосування наслідків недійсного правочину є необґрунтованими.

Також, відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 26.03.2020

Суддя О.А. Грєхова