Ухвала

від 25.03.2020 по справі 826/7729/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 березня 2020 року

Київ

справа №826/7729/16

адміністративне провадження №К/9901/6308/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року

у справі №826/7729/16

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю О.М.С. , Товариство з обмеженою відповідальністю Рентінг Інвест

про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому просили зобов`язати відповідача скасувати декларацію про початок виконання будівельних робіт (крім об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури) та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану в Департаменті Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві 11 листопада 2015 року за № КВ143153152004, які були подані Товариством з обмеженою відповідальністю О.М.С. .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року і ухвалено нову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2017 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рентінг Інвест задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2017 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №826/7729/16.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 08 лютого 2020 року) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі №465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі №815/3172/18, від 23 липня 2019 року у справі №826/5607/17 висловила правову позицію у подібних правовідносинах, за якою, з моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта містобудування, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію, а після реєстрації права власності на новостворений об`єкт містобудування, декларація про готовність об`єкта до експлуатації також вичерпала свою дію.

При постановлені рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 19 вересня 2018 року у справі №804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі №465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі №815/3172/18, від 23 липня 2019 року у справі №826/5607/17.

Таким чином, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, сформовану в постанові від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17 є невмотивованим, оскільки зазначене посилання не спростовує висновків викладених у постановах Верховного Суду, на яку посилався суд апеляційної інстанції у своєму рішенні.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Отже, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правової позиції Верховного Суду, а скаржник не обгрунтував необхідність відступлення від такої, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 328, пункту 6 частини першої статті 333 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №826/7729/16 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю О.М.С. , Товариство з обмеженою відповідальністю Рентінг Інвест про зобов`язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач І.В. Желєзний

Судді Я.О. Берназюк

І.В. Саприкіна