Постанова

від 25.03.2020 по справі 500/1479/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1514/20

Номер справи місцевого суду: 500/1479/19

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Громіка Р.Д.,

Черевка П.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2019 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення сум заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

28 лютого 2019 року АТ КБ ПриватБанк звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 28 листопада 2013 року відповідач ОСОБА_1 уклав договір №б/н з позивачем та отримав кредит у розмірі 2 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Однак, відповідач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 12 лютого 2019 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 12 697,13 гривень, яка складається з наступних складових:

- заборгованість за кредитом 1 253,59 гривень;

- заборгованість за процентами у розмірі 9 162,72 гривень;

- заборгованість з пені у розмірі 1 200 гривень;

- штраф (фіксована частина) у розмірі 500 гривень,

- штраф (процентна складова) у розмірі 580,82 гривень.

На підставі зазначеного АТ КБ ПриватБанк звернулось до суду із вказаним позовом та просило суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.

Справу розглянуто за відсутності відповідача.

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 253,59 гривень та судовий збір у розмірі 189,70 гривень.

В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, в решті рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 25 березня 2020 року.

Відповідачу ОСОБА_1 судова кореспонденція, зокрема копія ухвали про відкриття провадження по справі та копія апеляційної скарги, надсилались на усі відомі суду адреси його проживання та реєстрації, що була надана відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області, однак уся судова кореспонденція поверталась до суду із відміткою адресат не проживає .

Згідно ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. (пункти 1 та 3 частини 1 статті 611 ЦК України)

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком ПриватБанк , правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк укладено кредитний договір з ОСОБА_1 згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2 000 гривень, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 12 лютого 2019 року становить 12 697,13 гривень.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умовами та Правилами надання банківських послуг пунктом 2.1.1.5.5 Умов, затверджених наказом АТ КБ ПриватБанк № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, які приєднані до позовної заяви, передбачено, що позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, по відсоткам за його користування, по перевитраті платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно пункту 2.1.1.5.6 цих Умов у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором позичальник зобов`язується на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплатити винагороди Банку.

При порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5% від суми заборгованості (п. 2.1.1.7.6).

Відповідно до пункту 2.1.1.12.6 Умов за користування кредитом і овердрафтом банк нараховує відсотки у розмірі, встановленому Тарифами Банку з розрахунку 360 календарних днів.

П. 2.1.1.12.6.1 у випадку виникнення прострочених зобов`язань на суму від 100 грн., позичальник сплачує банку пеню. Розмір нарахування пені зазначається у пунктах 2.1.1.12.6.2; 2.1.1.12.8.1 вказаних Умов.

Апеляційний суд звертає увагу, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником.

Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.

Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.

Також банком не надано доказів ознайомлення відповідача з тарифами банку, які передбачають сплату відсотків за користування кредитом.

У заяві позичальника від 28 листопада 2013 року процентна ставка не зазначена.

Умови і правила надання банківських послуг АТ КБ ПриватБанк , з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Такі висновки суду узгоджуються із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).

Згідно статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Апеляційний суд вважає, що оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та тарифами банку (подані банком документи не скріплені особистим підписом відповідача), відповідно до яких нараховані відсотки за користування кредитом за порушення зобов`язання з повернення кредиту, відсутня домовленість сторін по сплаті вказаних платежів, а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках та пені є законним і обґрунтованим.

Також колегія суддів звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 28 листопада 2013 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення відсотків за укладеним між сторонами кредитним договором не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.

Безпідставними також є доводи у скарзі на недоречність урахування у даній справі позиції Верховного Суду, висловленої 03 липня 2019 року у постанові №342/180/17, так як в силу ст. 263 ЦПК України дана позиція повинна бути врахована при застосуванні судами аналогічних норм права.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже заочне рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків, пені та комісії немає.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст . 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк залишити без задоволення, заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 25 березня 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

П.М.Черевко