Ухвала

від 30.03.2020 по справі 913/632/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

УХВАЛА

про відкриття апеляційного провадження

30 березня 2020 року Справа № 913/632/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.,

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Луганської області (вх. № 898 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17, ухвалене суддею Корнієнко В.В. у приміщенні Господарського суду Луганської області, повний текст складено 21.02.2020,

за позовом керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області, в інтересах держави в особі Міністерства молоді і спорту України, м. Київ,

до 1) Сєвєродонецької міської ради Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

2) Публічного акціонерного товариства "РВС Банк", м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

про визнання недійсними рішення та договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України до Сєвєродонецької міської ради і Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" про визнання недійсними пунктів 1, 3 рішення Сєвєродонецької міської ради від 09.08.2005 № 2223 "Про заходи, спрямовані на отримання кредиту Комунальним підприємством "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", а також договору іпотеки від 07.09.2005, укладеного між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" і Сєвєродонецькою міською радою.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на положення статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статей 1, 14 Закону України "Про іпотеку", статей 3, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 4, 6, 10, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 1, 6, 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади"; перевищенням повноважень Сєвєродонецькою міською радою під час прийняття спірного рішення та укладення договору іпотеки, оскільки в іпотеку було передано майно, що належить до об`єктів загальнодержавного значення, і не підлягає приватизації та передачі в іпотеку.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17 відмовлено у задоволенні позову керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області до 1-го відповідача - Сєвєродонецької міської ради Луганської області та 2-го відповідача - Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" про визнання недійсними рішення та договору іпотеки в повному обсязі.

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 26, 60, 70 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 1, 5, 14 Закону України "Про іпотеку", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 74, 76, 77, 80 ГПК України, мотивоване тим, що прокурором не доведено, що Льодовий палац спорту (предмет іпотеки) є об`єктом, що має загальнодержавне значення. Крім того, суд першої інстанції, керуючись приписами статей 1, 6, 17, 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", статей 6, 48 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", пунктів 1, 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220, зазначивши про те, що чинним законодавством не передбачено повноважень Міністерства молоді і спорту України щодо розпорядження майном, яке перебуває у комунальній власності, дійшов висновку про відсутність порушень інтересів держави в особі Міністерства молоді і спорту України.

Заступник прокурора Луганської області не погодився з вказаним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17 та ухвалити нове судове рішення, яким позов прокурора задовольнити; судові витрати покласти на відповідачів. Також просить по дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити учасників процесу, прокуратури Харківської та Луганської області.

Апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що вказане судове рішення є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст. ст. 19, 49 Конституції України, ст. ст. 16, 21,170, 203, 215, 576 Цивільного кодексу України, ст. 5,14 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. З, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 1, 6, 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади") та порушенням норм процесуального права (ст. ст. 4, 5,11, 53, 73-80, 86, 236 ГПК України).

Зокрема, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що Льодовий палац спорту не належить до об`єктів загальнодержавного значення та, відповідно, оспорюване рішення прийнято Сєвєродонецькою міською радою в межах компетенції, а договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства, тобто відсутні порушення інтересів держави. Крім цього, прокурор не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності порушення інтересів держави в особі Міністерства молоді і спорту України, оскільки останнє не наділено повноваженнями щодо розпорядження вказаною будівлею, яка перебуває у комунальній власності. Також вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо неналежності та недопустимості доказів, наданих прокурором на підтвердження фінансування Льодового палацу спорту з державного бюджету.

Одночасно в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на подання апеляційної скарги на підставі приписів статті 256 ГПК України.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2020 у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Тарасової І.В. здійснено повторний розподіл судової справи №913/632/17 та визначено наступний склад колегії суддів для її розгляду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

Розглянувши заявлене клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про його задоволення, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частинами 2 та 3 статті 256 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення отримано скаржником 25.02.2020, з апеляційною скаргою апелянт звернувся 14.03.2020, тобто впродовж 20-денного строку з дня отримання оскаржуваного рішення.

Зважаючи на положення статті 256 ГПК України, а також на недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначеного ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129 Конституції України, ст. 254 ГПК України, а також з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, суд апеляційної інстанції вважає можливим поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та враховуючи відсутність заперечень від інших учасників справи щодо відкриття апеляційного провадження на час постановлення даної ухвали, апеляційний господарський суд вважає за можливе відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Луганської області (вх. № 898 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17.

Водночас, розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про зупинення апеляційного провадження у даній справі, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1).

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті .

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, про що зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17.

Як вже було зазначено, з позовом у даній справі до суду першої інстанції звернувся керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства молоді і спорту України в порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Зі змісту апеляційної скарги свідчить, що прокурор з посиланням на приписи статті 53 Господарського процесуального кодексу України зазначив про те, що правовими підставами для визначення у позовній заяві органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства молоді та спорту України, є положення чинного законодавства, а саме: Закон України "Про центральні органи виконавчої влади", Закону України "Про фізичну культуру і спорт", Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку прокурор послався на те, що незаконне передання спортивної споруди - будівлі Льодового палацу спорту, яка відповідно до положень ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" має загальнодержавне значення, ослаблює економічні основи держави, викликає обмеження можливості реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту.

Підставами для представництва інтересів держави та звернення до суду із даним позовом прокурор зазначає те, що Міністерством молоді та спорту України, як органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у відповідних правовідносинах, не вжито жодних заходів щодо визнання недійсними спірних рішення Сєвєродонецької міської ради та іпотечного договору, що призводить до порушення економічних інтересів держави.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Зокрема, рішенням Господарського суду Луганської області від 09.07.2018, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 та рішення Господарського суду Луганської області від 09.07.2018 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.05.2019 позов прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

Ухвала суду мотивована тим, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, не обґрунтував наявність підстав представництва в суді інтересів держави в особі позивача, не обґрунтував неможливості позивачем самостійно представляти власні інтереси у спірних правовідносинах і, відповідно, не обґрунтував та не довів, що позивач не здійснює або неналежним чином здійснює свої владні повноваження.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 ухвалу Господарського суду Луганської області від 21.05.2019 скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.02.2019, а також не врахував, що висновок стосовно неналежності позивача може бути сформульований лише при розгляді справи по суті і ухвалення рішення відносно заявлених позовних вимог, оскільки неналежність позивача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а тому судом першої інстанції помилково застосовано пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

Постановою Верховного Суду від 20.11.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 залишено без змін.

Під час нового розгляду, місцевим господарським судом ухвалено рішення суду про відмову в позові повністю. Вказане судове рішення є предметом апеляційного оскарження.

Під час підготовки справи до апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Верховного Суду від 16.10.2019 справу №912/2385/18 разом із касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великою Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) прийнято до розгляду справу № 912/2385/18 за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019; призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 24.03.2020.

Вказана ухвала мотивована тим, що за висновками колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які обґрунтовані нормами статей 19, 131-1 Конституції України, статей 53, 174 ГПК України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", рішеннями Конституційного Суду України від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019, виключну правову проблему щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, становить питання: чи зобов`язаний прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі, окрім обґрунтування сутності порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, обґрунтовувати також визначені законом підстави для звернення до суду прокурора шляхом:

- додання до позовної заяви суду доказів, які підтверджують, що захист законних інтересів держави не здійснюється, зокрема доказів здійснення передбачених законом дій щодо порушення прокурором відповідного провадження у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурором;

- обґрунтування та доведення суду причин, через які захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (чи достатньо у такому разі самого лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття позову прокурора до розгляду.

У контексті зазначених питань колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на правовий висновок, викладений у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 про те, що з метою підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів, прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом. Колегія суддів зазначає, що цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц стосовно відсутності необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але зауважує, що у справі, що переглядається, на відміну від справи № 587/430/16-ц, розглядається питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором у суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

На думку колегії суддів касаційного господарського суду, закріплені законодавством умови та випадки, коли прокурор має право здійснювати представництво в суді законних інтересів держави ("якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень"), не можна назвати виключним випадком, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні, про що свідчить й неоднозначна та різна судова правозастосовча практика.

Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наводить питання щодо правових наслідків у випадку, якщо судом після відкриття провадження у справі за результатами розгляду справи буде встановлено відсутність підстав для представництва інтересів держави в суді (прокурор не обґрунтовував сутності порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, не зазначив визначені законом підстави для звернення до суду, не дотримався процедури, передбаченої абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"), які, на думку колегії суддів, потребують правового висновку Великої Палати Верховного Суду:

- чи свідчить відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави про відсутність процесуальної дієздатності;

- які правові наслідки, якщо суд після відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, установить відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави з таким позовом.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на різну судову практику щодо зазначених питань.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про наявність виключної правової проблеми, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у питаннях щодо здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором; відсутність єдиної правозастосовчої практики у питаннях механізму реалізації прокурором права подавати позови до суду в інтересах держави може становити порушення принципу юридичної визначеності, який є складовою конституційного принципу верховенства права, що вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду даної справи підлягають з`ясуванню питання щодо наявності підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, тобто ті питання, що передав для вирішення Верховний Суд у справі №912/2385/18, які становлять виключну правову проблему і мають бути вирішені Великою Палатою Верховного Суду.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" також передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд, серед іншого забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з приписами пункту 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З метою дотримання єдності судової практики, принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, тобто, розумного балансу між приватними й публічними інтересами, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу для зупинення апеляційного провадження у справі №913/632/17 за апеляційною скаргою заступника прокурора Луганської області на рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №912/2385/18.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.228-229, 234, 262 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

УХВАЛИЛА:

Поновити заступнику прокурора Луганської області строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17.

Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Луганської області на рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17.

Зупинити апеляційне провадження у справі №913/632/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

Інформацію по справі що розглядається можна отримати за веб-адресою https://eag.court.gov.ua/sud4875/.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель