Постанова

від 28.09.2020 по справі 913/632/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2020 р. Справа № 913/632/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Луганської області (вх. № 898 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17, ухвалене суддею Корнієнко В.В. у приміщенні Господарського суду Луганської області, повний текст складено 21.02.2020,

за позовом керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області, в інтересах держави в особі Міністерства молоді і спорту України, м. Київ,

до 1) Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецька, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

2) Публічного акціонерного товариства "РВС Банк", м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

про визнання недійсними рішення та договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України до Сєвєродонецької міської ради і Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" про визнання недійсними пунктів 1, 3 рішення Сєвєродонецької міської ради від 09.08.2005 № 2223 "Про заходи, спрямовані на отримання кредиту Комунальним підприємством "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", а також договору іпотеки від 07.09.2005, укладеного між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" і Сєвєродонецькою міською радою.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на положення статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статей 1, 14 Закону України "Про іпотеку", статей 3, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 4, 6, 10, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 1, 6, 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади"; перевищенням повноважень Сєвєродонецькою міською радою під час прийняття спірного рішення та укладення договору іпотеки, оскільки в іпотеку було передано майно, що належить до об`єктів загальнодержавного значення, і не підлягає приватизації та передачі в іпотеку.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 12.09.2017 відмовлено в підтвердженні підстав представництва керівнику Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства молоді та спорту України з позовними вимогами, позовну заяву прокурора повернуто без розгляду.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2017, яка постановою Верховного Суду від 12.03.2018 залишена без змін, ухвалу Господарського суду Луганської області від 12.09.2017 скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Луганської області.

Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції без змін, у постанові від 12.03.2018 вказав, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу від 12.09.2017 про повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України (редакція ГПК України до 15.12.2017), обґрунтовано виходив із того, що чинним процесуальним законодавством не передбачено можливості розгляду питання представництва прокурором інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у судовому засіданні із відкладенням такого засідання в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України (редакція ГПК України до 15.12.2017), якою, у свою чергу, передбачено можливість відкладення в межах встановлених строків саме розгляду справи, тобто після порушення провадження.

Верховний Суд вважав правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що в разі виникнення у суду першої інстанції сумнівів щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді та правильності визначення ним позивача місцевий господарський суд не був позбавлений права порушити провадження у справі та зобов`язати прокурора надати докази наявності підстав для такого представництва, а в разі ненадання таких доказів - залишити позов без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Луганської області від 09.07.2018, яке постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 залишено без змін, позов прокурора задоволено у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 та рішення господарського суду Луганської області від 09.07.2018р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Верховний Суд у вказаній постанові (крім іншого) зазначив, що судами не було достеменно з`ясовано, у чому саме полягає порушення інтересів держави, зважаючи на те, що прокурором заявлено позов в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України, зокрема про визнання недійсним договору від 07.09.2005, стороною якого (договору) зазначене міністерство не є; до того ж будівля Льодового палацу спорту (за висновком судів, і це підтверджено самим Міністерством молоді та спорту України у письмових поясненнях) перебуває саме у комунальній власності та на балансі відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради, а Законом України Про фізичну культуру та спорт , Положенням про Міністерство молоді та спорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220, як наголосило міністерство, не передбачено здійснення ним повноважень у спірних правовідносинах.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.05.2019 позов прокурора залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.226 ГПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурор не обґрунтував наявність підстав представництва в суді інтересів держави в особі Мінмолодьспорту, не обґрунтував можливості останнім самостійно представляти власні інтереси у спірних правовідносинах, і відповідно, не обґрунтував та не довів, що Міністерство не здійснює або неналежним чином здійснює свої владні повноваження.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 ухвалу Господарського суду від 21.05.2019 скасовано, справу передано до Господарського суду Луганської області для розгляду.

Постанова від 15.07.2019 мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.02.2019, а також не врахував, що висновок стосовно неналежності позивача може бути сформульований лише при розгляді справи по суті і ухвалення рішення відносно заявлених позовних вимог, оскільки неналежність Позивача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а тому судом першої інстанції помилково застосовано пункт 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

Постановою Верховного Суду від 20.11.2019 постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 залишена без змін. При цьому, Верховний суд вказав, що залишаючи позов прокурора без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України, суд першої інстанції, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, безпідставно дійшов висновку щодо відсутності у прокурора процесуальної дієздатності та необґрунтовано оформив свої висновки щодо неналежності Міністерства молоді та спорту України в якості позивача ухвалою про залишення позову без розгляду. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що неналежність позивача може бути встановлена лише при розгляді справи по суті позовних вимог і ухвалення рішення у справі, оскільки, в разі встановлення вказаних обставин, зазначене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17 відмовлено у задоволенні позову керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області до 1-го відповідача - Сєвєродонецької міської ради Луганської області та 2-го відповідача - Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" про визнання недійсними рішення та договору іпотеки в повному обсязі.

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 26, 60, 70 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 1, 5, 14 Закону України "Про іпотеку", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 74, 76, 77, 80 ГПК України, мотивоване тим, що прокурором не доведено, що Льодовий палац спорту (предмет іпотеки) є об`єктом, що має загальнодержавне значення. Крім того, суд першої інстанції, керуючись приписами статей 1, 6, 17, 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", статей 6, 48 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", пунктів 1, 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220, зазначивши про те, що чинним законодавством не передбачено повноважень Міністерства молоді і спорту України щодо розпорядження майном, яке перебуває у комунальній власності, дійшов висновку про відсутність порушень інтересів держави в особі Міністерства молоді і спорту України.

Заступник прокурора Луганської області не погодився з вказаним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17 та ухвалити нове судове рішення, яким позов прокурора задовольнити; судові витрати покласти на відповідачів.

Апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що вказане судове рішення є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст. ст. 19, 49 Конституції України, ст. ст. 16, 21,170, 203, 215, 576 Цивільного кодексу України, ст. 5,14 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. З, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 1, 6, 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади") та порушенням норм процесуального права (ст. ст. 4, 5,11, 53, 73-80, 86, 236 ГПК України).

Зокрема, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що Льодовий палац спорту не належить до об`єктів загальнодержавного значення та, відповідно, оспорюване рішення прийнято Сєвєродонецькою міською радою в межах компетенції, а договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства, тобто відсутні порушення інтересів держави. Крім цього, прокурор не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності порушення інтересів держави в особі Міністерства молоді і спорту України, оскільки останнє не наділено повноваженнями щодо розпорядження вказаною будівлею, яка перебуває у комунальній власності. Також вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо неналежності та недопустимості доказів, наданих прокурором на підтвердження фінансування Льодового палацу спорту з державного бюджету.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Луганської області на рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17, а також зупинено апеляційне провадження у справі №913/632/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

Зупинення апеляційного провадження у даній справі зумовлено необхідністю з`ясування під час розгляду справи питання щодо наявності підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, тобто ті питання, що передав для вирішення Верховний Суд у справі №912/2385/18, які становлять виключну правову проблему і мають бути вирішені Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2020 поновлено апеляційне провадження у даній справі, у зв`язку з оприлюдненням 20.07.2020 в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18; розгляд справи призначено на 22.09.2020.

04.09.2020 електронною поштою (07.09.2020 поштовим зв`язком) від АТ РВС Банк надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Зокрема, банк зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності підстав вважати, що Льодовий палац у місті Сєвєродонецьк, що є предметом іпотеки за спірним договором, був об`єктом загальнодержавного значення, станом на 09.05.2005 року. Також 2-й відповідач зазначив, що прокурором не доведено порушення інтересів держави в особі саме Міністерством молоді і спорту України.

22.09.2020 від Сєвєродонецької місцевої прокуратури надійшли письмові пояснення.

В судовому засіданні 22.09.2020 представник Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецька звернувся до суду з заявою про заміну сторони у даній справі - Сєвєродонецької міської ради на Військово-цивільну адміністрацію міста Сєвєродонецька, яку обгрунтував тим, що Військово-цивільна адміністрація міста Сєвєродонецька (код 43748368), відповідно до Указу Президента України від 28.07.2020 №297/2020 набула прав та обов`язків Сєвєродонецької міської ради (ЄДРПОУ 26204220), яка є стороною у даному спорі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 вказану заяву задоволено, замінено 1-го відповідача у даній справі - Сєвєродонецьку міську раду на Військово-цивільну адміністрацію міста Сєвєродонецька.

В судовому засіданні 22.09.2020 оголошено перерву до 28.09.2020.

Присутні представники в судовому засіданні 28.09.2020 підтримали свої вимоги, прокурор просив скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 та задовольнити позовні вимоги, навів відповідні пояснення. Представник Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецька (1-й відповідач у справі) підтримав позовні вимоги прокурора, просив їх задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове - яким позов задовольнити. Представник АТ РВС Банк заперечував проти задоволення апеляційної скарги та позовних вимог прокурора, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники Міністерства молоді і спорту України та Відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради в судове засідання 28.09.2020 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи належне повідомлення учасників даної справи про місце та час судового розгляду справи, достатність матеріалів справи для вирішення апеляційної скарги в даному судовому засіданні, а також те, що, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представників Міністерства молоді і спорту України та Відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у відповідності до статті 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Рішенням 43-ї сесії Сєвєродонецької міської ради 4 скликання від 13.01.2005 №1753 Про прийняття з державної власності у власність територіальної громади м. Сєвєродонецька Луганської області об`єктів соціальної інфраструктури, які враховані на балансі СДВП Об`єднання Азот , прийнято станом на 31.12.2004 до комунальної власності територіальної громади м. Сєвєродонецька Луганської області, серед іншого, - Льодовий палац спорту (вул. Маяковського, 28) (а.с. 72 т.2).

Пунктом 4 вказаного рішення зобов`язано Комітет з фізичної культури та спорту Сєвєродонецької міської ради прийняти на свій баланс та забезпечити належну експлуатацію структурного підрозділу СДВП Об`єднання Азот - Льодового палацу спорту.

Пунктом 6 рішення передбачено, що кошти на утримання в 2005 році прийнятих станом на 31.12.2004 об`єктів інфраструктури перераховує до міського бюджету ЗАТ Сєвєродонецьке об`єднання Азов (правонаступник СДВП Об`єднання Азот ) відповідно до Угоди №12 від 24.12.2004 року Про залучення і використання коштів СДВП Об`єднання Азот на капітальний ремонт об`єктів соціальної інфраструктури, що передаються з державної власності у власність територіальної громади м. Сєвєродонецька Луганської області та їх фінансового утримання у 2005 році.

Листом Комітета з фізичної культури та спорту Сєвєродонецької міської ради від 19.08.2005 №256 підтверджується прийняття Комітетом на свій баланс майнового комплексу Льодового палацу спорту (а.с 145 т.1).

09.08.2005 Сєвєродонецькою міською радою Луганської області прийнято рішення № 2223 Про заходи, спрямовані на отримання кредиту Комунальним підприємством Сєвєродонецктеплокомуненерго , пунктом 1 якого надано дозвіл директору КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" Головко Ю.О. на підписання кредитного договору, договору застави, додаткових угод до нього та інших супутніх документів.

Пунктом 2 цього рішення Сєвєродонецькій міській раді надано право виступити майновим поручителем за виконання КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" своїх зобов`язань у повному обсязі, включаючи суму кредиту, процентів за користування кредитними коштами, комісій, можливих санкцій та інших платежів за кредитним договором між КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" та АКБ "ТАС-Комерцбанк".

Згідно з пунктом 3 зазначеного рішення, Сєвєродонецькою міською радою надано згоду на заставу банку для забезпечення виконання обов`язків за кредитним договором власності територіальної громади м. Сєвєродонецька - комплексу Льодового палацу спорту, розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28, оціночна вартість якого станом на 30.04.2005 становить 10 170 539 грн.

Згідно преамбули вказаного рішення, отримання КП Сєвєродонецьктеплокомуненерго кредиту необхідно для погашення заборгованості за спожиті енергоносії, придбання природного газу та електроенергії з метою своєчасного початку опалювального сезону 2005-2006 року.

31.08.2005 між АКБ "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого є АТ РВС Банк ), як позикодавцем, і КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", як позичальником, укладено кредитний договір № 249-К/30, за умовами якого банк надає позичальникові грошові кошти у виді кредитної лінії на умовах строковості, платності, повернення, забезпеченості та цільового характеру використання з лімітом фінансування 5 000 000,00 грн. із 08.09.2005, 7 000 000,00 грн. - із 01.02.2006 і кінцевим терміном повернення не пізніше 07.09.2007, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти, інші платежі у порядку та строки, встановлені кредитним договором.

07.09.2005, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і територіальною громадою міста Сєвєродонецька в особі Сєвєродонецької міської ради укладено іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі за № 4083 та посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Єпіфанцевою Н. В. та одночасно накладено заборону на відчуження зазначеного у договорі нерухомого майна, а саме - будівлі Льодового палацу спорту, розташованої за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28, що належить на праві власності територіальній громаді міста Сєвєродонецька в особі Сєвєродонецької міської ради, до припинення договору іпотеки.

Відповідно до пункту 2 договору іпотеки, у забезпечення виконання основного зобов`язання Сєвєродонецька міська рада передає в іпотеку АКБ "ТАС-Комерцбанк" належне на праві власності майно: будівлю Льодового палацу спорту, буд. 28 по вул. Маяковського, у м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Також умовами іпотечного договору передбачено, що предмет іпотеки - будівля Льодового палацу спорту, буд. 28 по вул. Маяковського, у м. Сєвєродонецьку Луганської області, належить іпотекодавцеві - Сєвєродонецькій міській раді, на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 09.08.2005 року на підставі рішення №1307 виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 09.08.2005, зареєстрованого Сєвєродонецьким міським бюро технічної інвентаризації в електронному Реєстрі прав власності, реєстраційний номер 11659743, номер запису 381, в книзі 4.

Відповідно до відомостей, викладених у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Донецьким міським бюро технічної інвентаризації від 09.08.2005 року за №8001124, загальна вартість предмета іпотеки становить 10170539,00 грн.

Крім того, в іпотечному договорі (п.3.1) міститься застереження представника іпотекодавця, про те, що: іпотекодавець є належним власником Предмету іпотеки, ніяким чином не обмежений у розпорядженні Предметом іпотеки .

18.07.2017 року Сєвєродонецька місцева прокуратура звернулась до Міністерства молоді та спорту України із повідомленням в порядку частини 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , в якому прокурор повідомив Міністерство, про те, що має намір звернутись до Господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді і спорту України до Сєвєродонецької міської ради, ПАТ РВС Банк про визнання недійсними рішення Сєвєродонецької міської ради №2223 від 09.08.2005 "Про заходи, спрямовані на отримання кредиту Комунальним підприємством "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", а також договору іпотеки від 07.09.2005, укладеного між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" і Сєвєродонецькою міською радою.

Листом від 26.07.2017 №6143/11 Міністерство молоді і спорту України просило прокуратуру з метою недопущення скорочення мережі закладів фізичної культури і спорту, спортивних споруд вжити заходи по недопущенню втрати спортивного комплексу Льодовий палац спорту.

Посилаючись на бездіяльність Міністерства молоді і спорту України щодо не вжиття цивільно-правових заходів щодо визнання недійсними спірних рішення Сєвєродонецької міської ради та іпотечного договору, що призводить до порушення економічних інтересів держави, прокурор звернувся з позовом до господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства.

При цьому, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді прокурор вважає порушення інтересів держави, які викликані незаконною передачею спортивної споруди - будівлі Льодового палацу спорту, яка відповідно до положень ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" має загальнодержавне значення, що ослаблює економічні основи держави, викликає обмеження можливості реалізації державної політики у сферах фізичної культури і спорту.

Прокурор стверджує, що вибуття будівлі Льодового палацу спорту з комунальної власності підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, яким згідно ст. 142 Конституції України, в тому числі, є нерухоме майно, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що, в свою чергу, завдає істотної шкоди інтересам держави, яка згідно з ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.

Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави в особі Міністерства молоді і спорту України, зазначив про наявність підстав для визнання недійсними п.п.1, 3 рішення Сєвєродонецької міської ради №2223 від 09.08.2005р. Про заходи, спрямовані на отримання кредиту КП Сєвєродонецьктеплокомуненерго та визнання недійсним іпотечного договору №4083 від 07.09.2005р., предметом якого є будівля Льодового палацу спорту, на підставі положень ст.ст.21, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.207 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 14 Закону України Про іпотеку , ст.ст.3, 5 Закону України Про приватизацію державного майна , ст.ст.4, 6, 10, 16, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст.1, 6, 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади ; оскільки Сєвєродонецькою міською радою під час прийняття спірного рішення було перевищено повноваження та укладено договір іпотеки, за яким передано майно, що належить до об`єктів загальнодержавного значення і не підлягає приватизації та передачі в іпотеку.

Як зазначалось, під час нового розгляду рішенням Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17 відмовлено у задоволенні позову керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області до 1-го відповідача - Сєвєродонецької міської ради Луганської області та 2-го відповідача - Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" про визнання недійсними рішення та договору іпотеки в повному обсязі, з посиланням на те, що прокурором не доведено порушень інтересів держави в особі Міністерства молоді і спорту України, адже у Міністерства молоді і спорту України відсутні повноваження щодо розпорядження майном, яке перебуває у комунальній власності.

Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду в межах доводів апеляційної скарги, а також з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.02.2019 та від 20.11.2019 у даній справі, які в силу приписів ч.5 ст. 310 ГПК України є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Положеннями статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України, Законом України Про прокуратуру , Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Основного Закону в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Згідно з частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Проте процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Тобто залишення позову прокурора без розгляду після відкриття провадження у справі стосується виключно випадків, коли прокурор правильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах в обраний прокурором спосіб, проте не підтвердив наявності підстав для представництва інтересів держави в особі цього органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п. 45- 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Як зазначалось, звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства, прокурор посилається на бездіяльність Міністерства молоді і спорту України щодо не вжиття цивільно-правових заходів щодо визнання недійсними спірних рішення Сєвєродонецької міської ради та іпотечного договору, що призводить до порушення економічних інтересів держави.

Статтею 1 Закону України Про центральні органи виконавчої влади передбачено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Статтею 6 вказаного закону також передбачено, що міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону, основними завданнями центральних органів виконавчої влади є управління об`єктами державної власності.

Положеннями статті 5 Закону України Про фізичну культуру і спорт визначено, що державне управління фізичною культурою і спортом здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 6 Закону України Про фізичну культуру і спорт передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту: організовує та реалізує державну політику у сфері фізичної культури і спорту, виконання цього Закону та інших нормативно-правових актів; взаємодіє з центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту, здійснює відповідно до законодавства функції з управління об`єктами державної власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, відповідні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в межах повноважень здійснюють контроль за ефективністю використання спортивних споруд.

Відповідно до пункту 1 положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014р. №220, Міністерство молоді та спорту України (Мінмолодьспорт) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінмолодьспорт є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сферах фізичної культури і спорту, національно-патріотичного виховання. Основними завданнями Мінмолодьспорту є забезпечення формування та реалізація державної політики у молодіжній сфері, сферах фізичної культури і спорту, національно-патріотичного виховання, участь у формуванні та реалізація в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері волонтерської діяльності.

До повноважень Міністерства молоді та спорту України належить здійснення контролю за ефективністю використання спортивних споруд (підпункт 35 п.4 Положення) .

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що, що центральні органи виконавчої влади, в даному випадку Міністерство молоді і спорту України, звертаються до суду із позовами щодо об`єктів державної власності, які перебувають в управлінні та розпорядженні таких центральних органів виконавчої влади.

Як зазначалось, Льодовий палац спорту (спірний об`єкт) станом на час прийняття Сєвєродонецькою міською радою у комунальну власність (13.01.2005) був структурним підрозділом Сєвєродонецького державного виробничого підприємства "Об`єднання Азот".

Розпорядженням Кабінету Міністрів України Про віднесення підприємств, установ та організацій до сфери управління Міністерства молоді та спорту від 23 жовтня 2013 р. № 902-р затверджено перелік підприємств, установ та організацій, що відносяться до сфери управління Міністерства молоді та спорту.

У вказаному переліку відсутнє таке підприємство як - СДВП Об`єднання Азот , а також відсутній Льодовий палац спорту у місті Сєвєродонецьк.

Тобто, Льодовий палац спорту, як структурний підрозділ СДВП Об`єднання Азот , не входить і до сфери управління Міністерства молоді і спорту України.

Крім того, відповідно до Електронного реєстру спортивних споруд України, Льодовий палац спорту м. Сєвєродонецька знаходиться в управлінні Відділу у справах сім`ї, молоді і спорту Сєвєродонецької міської ради, форма власності - комунальна. Види послуг: організація та проведення спортивних занять серед професіоналів та любителів спорту; надання послуг, пов`язаних зі спортом; експлуатація концертних, театральних та інших залів для глядачів та обладнання, розповсюдження квитків.

Як зазначив представник 2-го відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції (22.09.2020), станом на даний час види послуг Льодового палацу не змінились, споруда використовується за призначенням.

Виходячи з наведеного, Міністерство молоді і спорту України, як орган центральної влади, в межах своїх повноважень, звертається до суду та може бути позивачем у разі захисту порушених прав держави щодо розпорядження об`єктами державної власності, що належить до сфери його управління.

Тому, прокурор звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді і спорту України не зазначив в позовній заяві та не надав жодного документу на підтвердження повноважень саме означеного Міністерства розпоряджатись Льодовим палацом спорту у місті Сєвєродонецьку.

До того ж, як неодноразово зазначало Міністерство молоді і спорту України в своїх поясненнях у даній справі, посилаючись на положення Закону України Про фізичну культуру і спорт , Закон України Про місцеве самоврядування а також на Положення про Міністерство молоді і спорту, Міністерство має розпоряджатись тільки тим майном, яке віднесено до його сфери управління, та просило врахувати такі доводи при ухваленні рішення суду (а.с. 110, 111 т. 4, а.с. 54, 55 т. 5).

Перебування станом на день укладення іпотечного договору від 07.09.2005 у комунальній власності територіальної громади міста Сєвєродонецька в особі Сєвєродонецької міської ради Льодового палацу спорту розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28, підтверджується матеріалами даної справи, зокрема, Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.08.2005 (т. 1, а.с. 144), витягом із Реєстру прав власності на нерухоме майно, який видано Сєвєродонецьким міським бюро технічної інвентаризації від 09.08.2005 за № 8001124, реєстраційний № 11659743, п. 2.1. Статуту Льодового палацу спорту (т. 1, а.с. 52-62), листом комітету з фізичної культури та спорту Сєвєродонецької міської ради від 19.08.2005 № 256 (про те, що комітет з фізичної культури та спорту Сєвєродонецької міської ради прийняв на свій баланс майновий комплекс Льодового палацу спорту) (т. 1, а.с.145). До того ж, вказані обставини не заперечуються сторонами.

Згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" розпорядження майном, що перебуває у комунальній власності та затвердження відповідних договорів, відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час прийняття рішення), органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 2 ст. 70 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час прийняття рішення) встановлено, що органи місцевого самоврядування можуть у межах законодавства створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб`єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Наведені норми свідчать про те, що Міністерство молоді і спорту України, як центральний орган виконавчої влади, не наділено повноваженнями щодо управління та розпорядження Льодовим палацом спорту у місті Сєвєродонецька, адже дана споруда є комунальною власністю, та станом на час передання її в іпотеку перебувала в управлінні Сєвєродонецької міської ради, що підтверджується наявними доказами у справі.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах даної справи міститься рішення 60 сесії Сєвєродонецької міської ради 4 скликання від 04.11.2005 року Про згоду на передачу у державну власність структурного підрозділу міськспорткомітету - Льодового палацу спорту за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28 .

Однак, станом на час звернення прокурора з даним позовом, вказана спортивна споруда досі залишилась у комунальній власності, рішення сесії від 04.11.2005 не виконано. Про зазначене також свідчить лист Відділу молоді і спорту Сєвєродонецької міської ради від 23.06.2017 року №375, в якому зазначено, що Відділ є балансоутримувачем Льодового палацу спорту.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанови Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Тож, прокурором не доведено які саме права та охоронювані законом інтереси Міністерства молоді у спорту України порушені прийняттям Сєвєородонецькою міською радою оскаржуваного рішення та укладення договору іпотеки.

У пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 від 26.05.2020, надано висновок стосовно того, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.

Отже, звертаючись до наведеній вище позиції Верховного Суду (п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц) колегія суддів зазначає, що в спірних правовідносинах прокурор, маючи намір звернутись до суду з даним позовом, мав визначити в якості позивача саме Сєвєродонецьку міську раду, як орган, права та інтереси якого підлягають захисту у спірних правовідносинах, оскільки Сєвєродонецька міська рада є саме тим органом до управління та розпорядження якого належить спірна споруда, та який укладав з банком спірний договір іпотеки.

До того ж, під час розгляду даної справи Сєвєродонецька міська рада неодноразово підтримувала позов прокурора та просила його задовольнити, адже вважала, що в даному випадку порушені інтереси територіальної громади міста Сєвєродонецька.

У справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Тому, визначений прокурором позивач - Міністерство молоді і спорту України не має повноважень на розпорядження спірною спортивною спорудою, тобто не є органом, уповноваженим державою на захист його інтересів у спірних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що встановлення судом обставини звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову .

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 26.08.2020 у справі №911/2032/17.

Отже, встановлені колегією суддів під час апеляційного провадження обставини дають підстави для висновку про законність і обгрунтованність оскаржуваного прокурором рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у даній справі, адже воно прийнято при повному дослідженні та з`ясуванні обставин справи, та доказів на їх підтвердження, при правильному застосуванні норм матеріального права, при відсутності порушень норм процесуального права та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.02.2019 та від 20.11.2019 у даній справі.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються доводами викладеними в мотивувальній частині даної постанови.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 74 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обставини встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи не призвели до задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування або зміни оскаржуваного судового акту, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у даній справі залишається колегією суддів без змін, як таке, що відповідає завданню господарського судочинства, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному з`ясуванню всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Луганської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2020 у справі №913/632/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.10.2020

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель