Постанова

від 31.03.2020 по справі 469/101/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

31.03.20

22-ц/812/624/20

Провадження № 22-ц/812/624/20Суддя суду першої інстанції Гапоненко Н.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2020 року м. Миколаїв Справа № 469/101/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: представника позивачів - ОСОБА_1 ,

представника відповідача та представника третьої особи -

Мандриченко Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_1 , на ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 10 лютого 2020 року про відмову у відкритті провадження, постановлену суддею Гапоненко Н.О., в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ (далі - ТОВ ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ ), про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2020 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_1 , звернулися до суду позовом, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області 48 позачергової сесії VII скликання № 37 від 17 липня 2019 року, за яким відповідачем надано дозвіл ТОВ ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення та експлуатації генеруючої вітроелектростанції на території Краснопільської сільської ради (за межами населеного пункту).

Доводи позову обґрунтовано тим, що відповідач при прийнятті зазначеного рішення порушує їх законні права та охоронювані інтереси, оскільки відповідно до схеми місця розташування земельної ділянки, на яку отримано дозвіл на розробку проекту відведення, до її складу входять земельні ділянки, що належать їм на праві власності, що підтверджується відповідними кадастровими номерами земельних ділянок та графічними матеріалами, які є на схемі. Позивачі вважають, що відповідач діяв поза межами своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, отже порушив норми матеріального права, у зв`язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 10 лютого 2020 року позивачам відмовлено у відкритті провадження з підстав п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження, місцевий суд, посилаючись на практику Верховного Суду, виходив із того, що між сторонами відсутні цивільні правовідносини, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, та наявні адміністративні правовідносини, вирішення яких віднесено до повноважень окружних судів, а тому дійшов до висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_1 , звернулися з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також стягнути з відповідача на користь кожного позивача окремо, сплачений ними судовий збір.

Доводи скарги, мотивовано тим, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із захистом належного йому цивільного права, яким є право власності на нерухоме майно, порушене відповідачем, тобто спір не є публічно-правовим.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не містять ознак публічності, так як діями відповідача зачіпаються права позивача у сфері приватноправових відносин, захист яких має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Позивачі у даній справі виступають рівноправними суб`єктами земельних відносин, які заперечують право ТОВ ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ на земельні ділянки, що належать їм на праві власності та фактично оскаржують власне порушене їх право власності, а саме вільного користування та розпорядження власним майном, тобто цивільні майнові права.

У відзивах на апеляційну скаргу Краснопільська сільська рада та ТОВ ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ , в інтересах яких діє представник Мандриченко Ж.В., доводи апеляційної скарги не визнали, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість та просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Вказували, що за їх думкою, даний спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки він підпадає під адміністративну юрисдикцію, а між сторонами відсутній спір про право.

Юридична природа рішення Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 37 від 17 липня 2019 року (далі - Рішення № 37), пунктом першим якого відповідачем надано дозвіл ТОВ ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення та експлуатації генеруючої вітроелектростанції на території Краснопільської сільської ради (за межами населеного пункту), не тільки не визначає чи регламентує наявність спору про право, а навіть не встановлює передачу в користування належної власникові Краснопільській сільській раді земельної ділянки.Тобто в цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування, спрямовані на виникнення права користування земельною ділянкою.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.ст. 55, 124), а ст. 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративним справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

За пунктом 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зі змісту позову та матеріалів справи вбачається, що позивачі просять суд визнати протиправним та скасувати Рішення № 37, яким ТОВ ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої в межах Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту), орієнтований розмір земельної ділянки 0,32 га із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування, із цільовим призначенням - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій (будівництво ВЕУ № 341) (код КВЦПЗ -14.01). При цьому до рішення надані відповідачем графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. За викладеними обставинами обґрунтування позову земельні ділянки позивачів, що належать їм на праві власності, за графічними матеріалами входять у розміри земельної ділянки, що підлягає відведенню третій особі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції визначив спір у цій справі як публічно-правовий.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком з огляду на таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у ст. 19 КАС України , юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).

З аналізу наведених норм права вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Крім того, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Визначаючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.

Рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у відповідної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права, що виникло у певного суб`єкта в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 803/413/18.

Зі змісту позовної заяви убачається, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками земельних ділянок, що розташовані на території Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області, призначення яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звернулися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування Рішення № 37 на захист своїх прав власності на земельні ділянки з метою усунення порушень сільською радою їх прав та законних інтересів при передачі в оренду третій особі земельної ділянки комунальної власності.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що позивачі звернулися до суду за захистом свого права власності на землю, а тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Щодо аргументів відповідача у відзиві про те, що юридична природа Рішення № 37 не тільки не визначає чи регламентує наявність спору про право, а навіть не встановлює передачу в користування належної власникові Краснопільській сільській раді земельної ділянки, то з такими висновками погодитися не можна з огляду на таке. Позивачі при звернення до суду вважають, що за результатами реалізації рішення у третьої особи виникає право на отримання в оренду вказаної земельної ділянки (законне очікування), а спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Отже у цьому випадку вимога про визнання рішення незаконним є способом захисту порушеного цивільного речового права позивачів за ст. 16 ЦК України і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права, що виникло у третьої особи в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Піддавати правовому аналізу Рішення № 37 з огляду на заявлені позовні вимоги не є обов`язком суду на стадії відкриття провадження у справі, визначальним в даному випадку є суть предмета спору - захист цивільного речового права позивачів.

Мотивування висновків районного суду при постановленні ухвали, що оскаржується, позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 160-4211-19, де містяться посилання й на інші постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17, від 16 та 22 січня 2019 року у справах № 361/2562/16-а та 371/957/16-а), колегія суддів вважає помилковим з огляду на те, що в зазначеній справі, що розглядалася Великою Палатою Верховного Суду, були встановлені деякі інші обставини, ніж ті, які існують у даній справі. Зокрема, позивач, якій звертався до суду з позовною заявою щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування, не був власником землі, а намагався в майбутньому отримати таке право, відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого оскаржуємого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).

Таким чином, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується, оскільки розгляд справи не закінчено.

Керуючись ст.ст. 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 10 лютого 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 31 березня 2020 року.