Постанова

від 17.03.2020 по справі 381/3140/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №381/3140/2019 Головуючий у І інстанції - Соловей Г.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/4540/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вознюка Андрія Сергійовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2019 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дідівщинської сільської ради Фастівського району Київської області про визнання права власності,

встановив:

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , Дідівщинської сільської ради Фастівського району Київської області про визнання права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої в тому числі увійшла Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі договору купівлі-продажу.

За життя спадкодавець заповіту не залишив.

У 2016 році позивач та відповідач звернулися із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори, після чого було заведено спадкову справу до майна померлого.

При зверненні до нотаріуса з наміром отримати свідоцтво про право на спадщину отримали відмову в зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності на майно померлого.

В подальшому відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно та за нею було визнано право власності на ј частину спадкового майна після смерті батька.

ОСОБА_2 вважає, що має право реалізувати своє право на визнання права власності на частку будинку, що і стало підставою звернення до суду.

Просила суд, визнати за нею право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу від 25 листопада 2005 року, посвідченого Перепелицею Ж.П., приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №4505 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що дійсно, після смерті батька ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина, до якої зокрема входить 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Також, до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2, яка є спадкоємцем за правом представлення після смерті її доньки ОСОБА_4 , яка була дружиною ОСОБА_3 та померла через десять днів після смерті чоловіка, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2.

Нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , обґрунтувавши свою відмову відсутністю належно оформлених правовстановлюючих документів на дане спадкове майно.

ОСОБА_2 вирішила відмовитись від спадщини на частину спірного житлового будинку на користь ОСОБА_1 , оскільки шестимісячні строки, протягом яких Позивач мала б подати заяву про відмову у спадщині пройшли, її представником ОСОБА_5 було подано до суду нотаріально посвідчену заяву, в якій він просив розглядати справу за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частини спірного будинку у відсутності ОСОБА_2 .

Також в цій заяві зазначено, що вказані позовні вимоги він, як представник ОСОБА_2 на підставі довіреності визнає.

Дана заява була взята судом до уваги, в результаті чого позов ОСОБА_1 був задоволений.

Однак, через два роки ОСОБА_2 вирішила оскаржити рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області в апеляційному порядку, за результатами розгляду якої її апеляційна скарга була задоволена.

Підставою для подання апеляційної скарги стало те, що нібито ОСОБА_2 є також, на рівні із ОСОБА_1 , спадкоємцем у тому числі спірної Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , а визнання позову її представником суперечить інтересам самої ОСОБА_2 .

При цьому зазначає, що заява про визнання позову ОСОБА_5 була складена, підписана та подана представником ОСОБА_2 (особи, яка зверталася із апеляційною скаргою) на підставі нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_5 , якою останнього було уповноважено, в тому числі і бути представником ОСОБА_2 в судових установах з усіма правами, які надані позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пред`явлення позову, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання повністю або частково позову, укладення мирової угоди і т.п. .

Відповідна довіреність ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_5 міститься в матеріалах цивільної справи №381/1493/16, вона буда вивчена та врахована судом першої інстанції, суд першої інстанції переконався в праві ОСОБА_5 як представника ОСОБА_2 , у тому числі і визнати позов повністю або частково, оскільки такими правами ОСОБА_5 було наділено самою ОСОБА_2 , яка через два роки раптово прозрівши вирішила, що такі дії представника не відповідають її інтересам.

Довіреністю ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_5 було прямо передбачене право на визнання позову повністю або частково, останній володів повним обсягом правоздатності та дієздатності, а ні ОСОБА_2 , а ні ОСОБА_5 ніколи не зверталися із відповідними позовами про визнання права власності на частку в спірному житловому будинку, за таких умов ОСОБА_5 діяв в межах делегованих йому повноважень і не можна стверджувати, що його дії по визнанню позову суперечили інтересам довірителя ОСОБА_2 .

На постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу до Касаційного цивільного суду Верховного Суду.

На сьогоднішній день касаційна скарга не розглянута.

Стороною відповідача наголошувалось на тому, що у разі задоволення позовної заяви ОСОБА_2 не буде порушенням прав останньої на повторне звернення до суду з аналогічним позовом з інших підстав після того, якщо у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 буде відмовлено, що також не було враховано та прийнято судом до уваги.

На апеляційну скаргу ОСОБА_2 через представника подала відзив, який обґрунтовувала тим, що доводи апелянта стосуються предмету спору зовсім іншої судової справи, рішення по котрій набуло законної сили і у відповідності до котрого сам Скаржник успадкував ј спірного будинку.

ОСОБА_2 подавши у встановлені законом строки заяву про прийняття спадщини, стала власником майна у розумінні ч.5 ст.1268 ЦК України, в тому числі і належної їй ј частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2019 року без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 19 січня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, актовий запис №21.

Після смерті ОСОБА_1 відкрилася спадщина на належне йому майно до складу якого в тому числі увійшла Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 25 листопада 2005 року приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Перепелиця Ж.П., зареєстровано в реєстрі за №4505.

За життя спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не залишив.

Спадкоємцями першої черги за законом спадкового майна є донька померлого ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане 20 липня 2012 року, повторно, Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1070 та ОСОБА_4 , яка була дружиною спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 видане 18 жовтня 2013 року Відділом ДРАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1576.

Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Право на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , перейшло до позивача ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 видане 05 травня 1977 року м. Веймар НДР, актовий запис № 381.

12 березня 2016 року відповідач ОСОБА_1 звернулася із заявою до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, відповідно до якої було державним нотаріусом заведено спадкову справу №318/2016 до майна померлого ОСОБА_3 .

Також, 22 березня 2016 року з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори в порядку ст.1276 ЦК України, звернулася ОСОБА_2

Державним нотаріусом Фещук Н.І., Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 вересня 2016 року ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , як спадкоємцям майна ОСОБА_3 , а саме: по Ѕ частині за кожним на 1/100 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , однак що стосується Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 вересня 2016 року, останнім було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності на вказаний житловий будинок.

Відповідач ОСОБА_1 реалізовуючи своє право, звернулася до суду з позовом про визнання за нею в порядку спадкування права власності на вказаний житловий будинок.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2016 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2016 року скасовано і прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , подавши у встановлені законом строки заяву про прийняття спадщини, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , а також отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, заяви щодо відкликання заяви про прийняття спадщини або відмови від спадщини на користь інших спадкоємців позивачем до нотаріальної контори подано не було і в матеріалах спадкової справи така заява відсутня, що підтверджує, що позивач прийняла спадщину та має право на отримання частки спадкового майна.

Даний факт також було підтверджено Постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року.

Відмовляючи позивачу у стягненні з відповідачів на її користь понесених витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що на обґрунтування факту надання допомоги фахівцем у галузі права представником позивача було надано лише Договір про надання правової допомоги №1-08/19 від 01 серпня 2019 року.

Натомість, позивачем не доведено факт і тривалість надання їй правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

У відповідності до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ч.1,2 ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами ст.1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців.

Стаття 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Частина 1 ст.1267 ЦК України передбачає, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ч.5 ст.1269 ЦК України, особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Відповідно до ч.2 ст.1274 ЦК України, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Так, по справі встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу житлового будинку, від 25 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Перепелиця Ж.П., зареєстровано в реєстрі за №4505, ОСОБА_3 прийняв у власність житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №9349144 від 20 грудня 2005 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2013 року визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 як право спільної сумісної власності подружжя.

Згідно Довідки №971 від 21 липня 2016 року КП ФМР Фастівське бюро технічної інвентаризації станом на 01 січня 2013 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований по праву приватної власності Ѕ частина за ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Перепелицею Ж.П., приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу від 25 листопада 2005 року №4505.

Згідно п.3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.

Отже, спадкодавець за життя набув право на вказану частину житлового будинку відповідно до встановленого на час виникнення права законодавством порядку.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову щодо визнання за позивачем права власності на ј частину спірного житлового будинку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Вірним є і висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягненні з відповідачів на користь позивача понесених останнім витрат на правову допомогу.

Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п.48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах від 17 жовтня 2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, стороні, на користь якої прийняте рішення, для отримання відшкодування витрат на правову допомогу слід довести: факт і тривалість надання їй правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги.

При розрахунку розміру відшкодування має враховуватися час на надання правової допомоги: у судовому засіданні; під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п.95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26 лютого 2015 року, п.п.34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10 грудня 2009 року, п.88 Рішення у справі Меріт проти України від 30 березня 2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат - в даному випадку витрат на професійну правничу допомогу - є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат.

Дані розрахунки повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів.

За відсутністю таких доказів, сторона має право подати їх до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення, за умови наявності відповідної заяви, яка зроблена стороною до закінчення судових дебатів.

У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі, в розумінні ст.ст.77,78 ЦПК України докази на підтвердження факту надання та тривалості надання правової допомоги.

Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2019 року слід залишити без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вознюка Андрія Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 31 березня 2020 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба