Постанова

від 26.02.2020 по справі 910/17327/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2020 р. Справа№ 910/17327/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання Пшеницькій Т.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.02.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 (повний текст складено 17.04.2019)

у справі №910/17327/18 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ССЕС-УКРАЇНА"

про визнання припиненим права користування земельною ділянкою

В судовому засіданні 27.02.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання припиненим права користування земельною ділянкою.

Позов обґрунтований тим, що право позивача на користування земельною ділянкою, яке виникло на підставі договору із Київською міською державною адміністрацією, припинилося внаслідок укладення позивачем договору про відчуження нежилого будинку, який розміщений на земельній ділянці. До набувача нежилого будинку перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у позивача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі №910/17327/18 позов задоволено.

Визнано право Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" на тимчасове довгострокове користування земельною ділянкою загальною площею 733 кв.м. на вул. Жилянській, 9, 11, м. Київ, кадастровий номер 8000000000:79:014:0015, яке виникло на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.07.1997, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле", зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею за № 79-5-00015, припиненим.

Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Задовольняючи позов, судом встановлено, що відчуження позивачем належного йому нерухомого майна, що знаходилося на земельній ділянці, отриманій в тимчасове довгострокове користування за договором від 22.07.1997, відбулося 13.10.1997, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-Х11.

Враховуючи, що фактичне користування земельною ділянкою та зведеним на ній об`єктом здійснювалося з 1997 року АКБ "Укрсоцбанк", суд дійшов висновку, що попередній землекористувач - позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою загальною площею 733 кв.м. на вул. Жилянській, 9, 11, в м. Києві.

Доказів використання вказаної земельної ділянки або її частини позивачем з моменту відчуження розташованого на ній нерухомого майна на користь АКБ "Укрсоцбанк" у будь-який спосіб матеріали справи не містять.

Станом на даний час власником нерухомого майна на земельній ділянці, загальною площею 733 кв.м. на вул. Жилянській, 9, 11, кадастровий номер 8000000000:79:014:0015, а отже і землекористувачем, є Товариство з обмеженою відповідальністю "ССЕС-УКРАЇНА", тому в силу наведеного суд визнав припиненим право Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" на тимчасове довгострокове користування землею за Договором від 22.07.1997.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 25.04.2019 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права (ст.651 ЦК України, ст.ст.31,32 Закону України Про оренду землі в редакції від 06.10.1998, ст.141 Земельного кодексу України та ст.7 Закону України Про оренду землі у відповідних редакціях, ст.2 ст.120 ЗК України та ч.2 ст.377 ЦК України у відповідних редакціях.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- позивачем неправильно ототожнено договір на право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою і договір на право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою на умовах оренди і, відповідно, до нього не можуть застосовуватися положення Закону України Про оренду землі та Земельного кодексу України;

- позивач не подавав заяву про добровільну відмову від права користування землею, відтак відсутні докази добровільної відмови позивача від права користування земельною ділянкою.

Апелянт вважає необґрунтованими висновки суду, що листами № 79 від 01.03.2012, №222 від 15.12.2015 позивач звертався до відповідача з проханням виключити його з бази даних як користувача земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:014:0014, оскільки власником будинку ділової інфраструктури на цій земельній ділянці є Київська міська філія Укрсоцбанку .

Зазначає, що вказані листи направлялись позивачем не до Київської міської ради, а до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), яке не є стороною договору та ніколи не здійснювало розпорядження земельними ділянками.

На переконання скаржника, не підлягають прийняттю доводи позивача про відмову від права користування земельною ділянкою, оскільки в матеріалах справи відсутні докази факту саме добровільної відмови позивача від права користування та відсутнє мотивування позову відповідними фактичними обставинами саме такої добровільної відмови та відповідними нормами земельного законодавства (п. а ст.141, ст. 142 ЗК України).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу та у додаткових поясненнях представник позивача спростовує доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, просить їх відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, з посиланням на те, що на момент укладення договору (22.07.1997) був чинним Земельний кодекс України №561-Х11 від 18.12.1990 (у редакції від 22.06.1993), який регулював право тимчасового довгострокового користування землею. Судом встановлено перехід права користування земельною ділянкою до третьої особи, відповідно право позивача на користування земельною ділянкою припинилося в силу закону. Припинення права не залежить від подання заяв або клопотань про відмову від права користування або припинення користування.

У відзиві на апеляційну скаргу представник третьої особи заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що право користування земельною ділянкою позивача за договором слід вважати припиненим, а законним володільцем права користування земельною ділянкою на даний момент є ТОВ ССЕС-Україна .

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/17327/18, розгляд справи призначено на 27.06.2019.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019, 18.07.2019 у справі №910/17327/18 оголошувалась перерва, останній раз на 31.10.2019.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2019 у зв`язку з перебуванням суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустках, апеляційна скарга передана на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Разіна Т.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження у справі №910/17327/18, розгляд справи призначено на 05.12.2019.

Ухвалами Північного господарського суду від 05.12.2019, 23.01.2020 у справі №910/17327/18 оголошувалась перерва, останній раз на 27.02.2020.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 27.02.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 27.02.2020 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та поясненнях до неї, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 27.02.2020 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

22.07.1997 між Київською міською державною адміністрацією та Науково-виробничою фірмою "Реле" укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею (далі також - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 19.06.97 № 844 надає, а Науково-виробнича фірма "Реле" приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 733 кв.м., в тому числі за рахунок земель нежитлової 3-х поверхової забудови - 0,0733 га згідно з планом користування, що додається.

Відповідно до п. 1.2 Договору, земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 49 років для обслуговування двох нежилих будинків з подальшою їх реконструкцією під об`єкти ділової інфраструктури на вул. Жилянській, 9, 11, у Московському районі.

Згідно з п. 2.1 Договору, плата за землю вноситься землекористувачем згідно до закону "Про плату за землю" у вигляді податку у розмірі одного земельного податку на рахунок 19130823 р. 37 абз. 1 в Московському відділенні УСБ МФО 300023.

За умовами Договору, договір набирає чинності з моменту його реєстрації.

Договір зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 22.07.1997 за № 79-5-00015.

13.10.1997 Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" було відчужено нежилий будинок, розташований по вул. Жилянській, 9-11 в м. Києві, АКБ "Укрсоцбанк" за договором купівлі-продажу.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20.12.2018 нежилий будинок (літ. А) в цілому - будинок ділової інфраструктури, загальною площею 3 296,8 кв.м., по вул. Жилянській, б. 9-11, належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "ССЕС-УКРАЇНА" на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2018, серія та номер: 1633.

Як підтверджено Товариством з обмеженою відповідальністю "ССЕС-УКРАЇНА", вказане нерухоме майно було ним придбано на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2018 у АКБ "Укрсоцбанк" в особі Київської міської філії.

Листами від 01.03.2012 № 79 та від 15.12.2015 № 222 позивач звертався до відповідача з проханням виключити його з бази даних як користувача земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:014:0014, оскільки власником будинку ділової інфраструктури на цій земельній ділянці є Київська міська філія Укрсоцбанку.

У Листі від 16.09.2013 № 245 позивач просив розірвати договір оренди земельної ділянки на вул. Жилянській, 9-11, від 22.07.1997 № 79-500015 і зняти його з реєстрації у Департаменті земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації та оформити право землекористування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:014:015 власнику будівлі - Київській міській філії ПАТ "Укрсоцбанк".

У відповідь на лист № 79 від 01.03.2012 Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 06.04.2012 № 07-387/8610 повідомило, що питання виключення позивача з автоматизованої системи ПК "Кадастр" як землекористувача земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:014:0015 та дострокового розірвання договору на право користування землею може бути вирішено після прийняття Київською міською радою відповідного рішення та при оформленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку новим власником нерухомості, розташованої на ній, у встановленому законом порядку.

Звертаючись до суду з даним позовом про визнання припиненим права на тимчасове довгострокове користування земельною ділянкою загальною площею 733 кв.м. на вул. Жилянській, 9, 11, кадастровий номер 8000000000:79:014:0015, позивач зазначає, що право позивача на користування цією земельною ділянкою, яке виникло на підставі Договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.07.1997, припинилося внаслідок укладення позивачем договору про відчуження нежилого будинку, який розміщений на такій земельній ділянці.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України одним зі способів захисту цивільного права є визнання наявності чи відсутності прав, якими можуть бути, зокрема визнання права власності чи інших речових прав на певне майно, визнання права авторства на твір науки, літератури, мистецтва чи таке інше, тобто ухваленням рішення про визнання чи відсутність права повинен вирішуватися спір по суті.

Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.07.1997 між Київською міською державною адміністрацією та Науково-виробничою фірмою "Реле" укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею (далі також - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 19.06.97 № 844 надає, а Науково-виробнича фірма "Реле" приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 733 кв.м., в тому числі за рахунок земель нежитлової 3-х поверхової забудови - 0,0733 га згідно з планом користування, що додається.

Відповідно до п. 1.2 Договору, земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 49 років для обслуговування двох нежилих будинків з подальшою їх реконструкцією під об`єкти ділової інфраструктури на вул. Жилянській, 9, 11, у Московському районі.

13.10.1997 Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" було відчужено нежилий будинок, розташований по вул. Жилянській, 9-11 в м. Києві, АКБ "Укрсоцбанк" за договором купівлі-продажу.

Пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 передбачено, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони мали місце.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки відчуження позивачем належного йому нерухомого майна, що знаходилося на земельній ділянці, отриманій в тимчасове довгострокове користування за Договором від 22.07.1997, відбулося 13.10.1997, то застосуванню до спірних правовідносин сторін підлягає Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-ХІІ.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 22.06.1993) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 22.06.1993) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.

За приписами ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 22.06.1993) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Отже, саме вказаною нормою було врегульовано правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом прав на будинок, будівлю або споруду, на момент передання позивачем права власності на нерухомість.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 зазначено наступне:

п.8.3. Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

п.8.4 Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

п.8.5 Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Таким чином, за вказаними висновками Великої палати Верховного Суду слідує, що стаття 30 Земельного кодексу України в редакції 1992 року, як і чинна стаття 120 Земельного кодексу України, передбачають імперативну норму щодо автоматичного переходу права на земельну ділянку у разі відчуження будівлі або споруди.

Аналогічна правова позиція була застосована Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.10.2019 у справі №910/10986/18, у якій суд прямо цитує правову позицію ВП ВС, викладену у справі №910/18560/16.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 по справі №916/2459/18 , погоджуючись з судами попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання припиненим права користування земельною ділянкою, зазначав, що:

п.24 У постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом статей 120, 140 та 141 ЗК України законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункти 7.40, 7.42, 8.5).

п.25 Встановивши, що спірна земельна ділянка була виділена позивачу у постійне користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно-побутових будівель, а саме промбази загальною площею 6261,7 кв.м, що право власності на вказану промбазу перейшло до інших осіб, і що позивач більше не є власником нерухомості на спірній земельній ділянці, і не користується нею, врахувавши приписи пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

п.26 Колегія суддів зазначає, що ці обставини є самостійною і достатньою підставою для припинення права користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим доводи скаржника, викладені у пункті 7, 8 цієї постанови відхиляються, оскільки не спростовують вказаних висновків судів.

п.27 Крім того, суди встановили, що позивач звертався до відповідача з заявою про припинення права користування земельною ділянкою, проте ця заява була відхилена відповідачем, що свідчить про наявність спору між сторонами. Разом з тим, звертаючись з позовом, позивач посилався на те, що його право користування земельною ділянкою припинилося внаслідок переходу права власності на об`єкти нерухомості до інших осіб, що і стало підставою задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують.

У даній справі №910/2459/18 позивач так само отримав у користування земельну ділянку для здійснення реконструкції будівлі, право власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, перейшло до іншої особи, а відтак, відповідно до імперативної норми статті 30 ЗК України 1992 року, у позивача припинилось право користування земельною ділянкою.

У постанові від 06.11.2019 у справі №910/14328/17 КГС ВС так само підтвердив принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі.

Аналогічні правові висновки щодо автоматичного переходу до набувача будівлі права користування земельною ділянкою викладені у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №922/2883/17, від 10.04.2018 у справі №915/672/17, від 17.04.2018 у справі №922/2159/17, від 04.04.2019 у справі №910/7197/18.

Враховуючи викладене, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, - права власності або права користування.

У зв`язку з тим, що фактичне користування земельною ділянкою та зведеним на ній об`єктом здійснювалося з 1997 року АКБ "Укрсоцбанк", суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що попередній землекористувач - позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою загальною площею 733 кв.м. на вул. Жилянській, 9, 11, в м. Києві.

Доказів використання вказаної земельної ділянки або її частини позивачем з моменту відчуження розташованого на ній нерухомого майна на користь АКБ "Укрсоцбанк" у будь-який спосіб матеріали справи не містять.

Станом на даний час власником нерухомого майна на земельній ділянці, загальною площею 733 кв.м. на вул. Жилянській, 9, 11, кадастровий номер 8000000000:79:014:0015, а отже і землекористувачем, є Товариство з обмеженою відповідальністю "ССЕС-УКРАЇНА".

Колегія суддів враховано неодноразові звернення позивача до відповідача з листами від 01.03.2012 № 79 та від 15.12.2015 № 222 про виключення його з бази даних як користувача земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:014:0014.

Враховуючи викладене, місцевим господарським судом правомірно визнано припиненим право Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" на тимчасове довгострокове користування землею за Договором від 22.07.1997.

При цьому Київська міська рада є належним відповідачем у справі виходячи з наступного.

Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 23.07.1996 за №128 було вирішено тимчасово делегувати окремі повноваження Київської міської ради Київській міській державній адміністрації до відповідних органів Київради.

Зокрема, було вирішено за погодженням з постійною комісією Київради з питань розвитку міста видавати розпорядження про надання, вилучення та передачу ділянок; за погодженням з постійною комісією Київради з питань власності та відповідними галузевими комісіями видавати розпорядження про приватизацію, прийняття та передачу, оренду та використання майна, яке знаходиться у комунальній власності міста.

Станом на дату укладення Договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.07.1997 Київська міська державна адміністрація була уповноваженим органом (на виконання делегованих повноважень) на передачу в оренду земельної ділянки комунальної власності, яка була передана позивачу за цим Договором.

Водночас, після прийняття Земельного кодексу України 25.10.2001 передача в оренду земельних ділянок комунальної власності в межах міста Києва відноситься виключно до компетенції Київської міської ради (відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України), яка і є уповноваженим відповідачем у даній справі.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Доводи скаржника про те, що позивачем неправильно ототожнено договір на право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою і договір на право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою на умовах оренди і, відповідно, до нього не можуть застосовуватися положення Закону України Про оренду землі та Земельного кодексу України в редакції від 01.01.2002 спростовуються наступним.

22.07.1997 між Київською міською державною адміністрацією та позивачем було укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею.

Договір на право тимчасового довгострокового користування землею є особливим видом договору, який був передбачений Земельним кодексом України №561-Х11 від 18.12.1990. Разом з тим, спірний договір не є договором оренди, а тому до нього не застосовуються норми Закону України Про оренду землі .

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

На момент укладення договору (22.07.1997) був чинним Земельний кодекс України №561-Х11 від 18.12.1990 (у редакції від 22.06.1993), який регулював право тимчасового довгострокового користування землею.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд правильно визначив правову природу договору та обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми Земельного кодексу України № 561-ХІІ від 18.12.1990 (у редакції від 22.06.1993).

Окрім того, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права в часі, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин (на момент відчуження нежилого будинку), враховуючи положення ст.58 Конституції України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Земельного кодексу України №561-Х11 від 18.12.1990 (у редакції від 22.06.1993), та на які посилався позивач ( п.1 ч.1 ст.27 та ч.3 ст.30 Земельного кодексу України № 561-ХІІ від 18.12.1990 (у редакції від 22.06.1993), які були чинними станом на 13.10.1997.

З огляду на викладене, помилковими є посилання апелянта на норми матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин згідно з правилами дії закону у часі та/або предмету спірних правовідносин (ст.ст.7,31,32 Закону України Про оренду землі №161-Х1У від 06.10.1998, ст.ст.377, 525, 651 Цивільного кодексу України №435-1У від 16.01.2003, ст.ст.188,193 Господарського кодексу України №436-1У від 16.01.2003, ст.ст.120, 141, 142 Земельного кодексу України №2768-111 від 25.10.2001).

Судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, вірно встановлено про перехід права користування земельною ділянкою до третьої особи, і як наслідок припинення цього права у позивача.

Одночасно правомірно встановлено і припинення права користування земельною ділянкою в силу закону, і що припинення права не залежить від подання заяв або клопотань про відмову від права користування або припинення користування.

При цьому дії позивача щодо відчуження нежилого будинку свідчать про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, яка була надана саме з метою обслуговування та реконструкції об`єкта нерухомості.

Помилковими є посилання апелянта на постанову КГС Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №910/11547/16, оскільки предметом позову у вказаній справі було розірвання договору оренди землі, в той час як у даній справі предметом спору є визнання права користування припиненим, а не розірвання договору оренди за рішенням суду.

Отже, позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, яке перейшло до нового власника (АКБ Укрсоцбанк ) і такий перехід права користування відбувся автоматично, в силу прямої норми закону і не потребував подання будь-яких заяв або клопотань.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Доводи позивача та третьої особи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі №910/17327/18.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі №910/17327/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі №910/17327/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/17327/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.03.2020.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді І.А. Іоннікова

Т.І. Разіна