Ухвала від 20.08.2020 по справі 910/17327/18

?

УХВАЛА

20 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/17327/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

секретар судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Колос Ю.В.,

відповідача - Гандзюк Т.О.,

третьої особи - Борецька О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 (судді: Скрипка І.М., Іоннікова І.А., Разіна Т.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ССЕС-УКРАЇНА"

про визнання припиненим права користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 у справі №910/17327/18, позов задоволено у повному обсязі. Визнано припиненим право Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" на тимчасове довгострокове користування земельною ділянкою загальною площею 733 кв.м. на вул. Жилянській, 9, 11, м. Київ, кадастровий номер 8000000000:79:014:0015, яке виникло на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.07.1997, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле", зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею за № 79-5-00015. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" звернулося до апеляційного господарського суду з заявою, в якій просило ухвалити додаткову постанову у справі №910/17327/18 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 261 035,20 грн.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 у справі №910/17327/18 вищезазначена заява задоволена частково. Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" 31 732,24 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. У задоволені іншої частини вищезазначеної заяви відмовлено.

Суд апеляційної інстанції оцінюючи реальність наданих послуг дійшов висновку, що відшкодуванню підлягає 1/3 частина гонорару, сплаченого за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, оскільки має місце завищення як виду послуг, так і кількості годин на їх виконання приблизно на 20 год. (33,3 %). При цьому, судом прийняті до уваги заперечення відповідача та його клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Київська міська рада у касаційній скарзі просить скасувати вищезазначену додаткову постанову суду апеляційної інстанції та відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У вказаній скарзі заявник зазначає, що підставою для касаційного оскарження додаткової постанови господарського суду апеляційної інстанції є неврахування: висновку об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, висновків Верховного Суду викладених у постановах від 06.03.2019 у справі №910/15357/17, від 11.06.2018 у справі №923/567/17, від 04.12.2018 у справі №911/3386/17, від 13.02.2020 у справі №910/2170/18, положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді та гонорару адвоката у подібних правовідносинах.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі № 910/17327/18 підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). При цьому, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону).

За змістом пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та постанові Верховного Суду від 17.08.2020 у справі №925/1067/19.

Із матеріалів справи убачається, що Позивач заявив до стягнення з Відповідача 95 292,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Однак, суд апеляційної інстанції, ураховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також розумність їх розміру; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вищезазначеної заяви і стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 31 732,24 грн.

Ураховуючи конкретні обставини справи, суд апеляційної інстанції детально проаналізував всі докази, розписав свою мотивацію та в результаті дійшов висновку, що адвокатським об`єднанням було завищено як вид послуг, так і кількість годин на виконання послуг з правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, приблизно на 20 год. (33,3 %).

Тобто, виходячи із визначеної в акті виконаних робіт від 08.07.2019 загальної суми юридичних послуг (95 292,00 грн), на думку апеляційного суду становлять співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 31 732,24 грн (1/3 частина гонорару), а тому саме таку суму суд поклав на Відповідача, іншу частину витрат нестиме Позивач.

Доводи касаційної скарги ніяким чином не спростовують наведених висновків господарського суду апеляційної інстанції і, крім цього, скаржнику слід було врахувати, що відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про неврахування висновку об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та висновків Верховного Суду викладених у постановах від 06.03.2019 у справі №910/15357/17, від 11.06.2018 у справі №923/567/17, від 04.12.2018 у справі №911/3386/17, від 13.02.2020 у справі №910/2170/18 не приймаються до уваги, оскільки, зазначені постанови ухвалені за різної доказової бази на підтвердження витрат на правову допомогу.

Кім того, аргументи скаржника про не врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів та надання оцінки обставинам у даній справі (№910/17327/18) крізь призму встановлених обставин у інших справах (№922/445/19, №910/15357/17, №923/567/17, №911/3386/17, №910/2170/18), а отже не стосуються питання правозастосовчої практики.

У контексті наведеного відсутні підстави стверджувати, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають/суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду (на які посилається скаржник) щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Що ж до посилань скаржника на постанови Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, то вони Верховним Судом не приймаються, оскільки такі постанови не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 у справі №910/17327/18.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 у справі №910/17327/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова