Ухвала від 20.08.2020 по справі 910/17327/18

?

УХВАЛА

20 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/17327/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

секретар судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Колос Ю.В.,

відповідача - Гандзюк Т.О.,

третьої особи - Борецька О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 (судді: Скрипка І.М., Іоннікова І.А., Разіна Т.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ССЕС-УКРАЇНА"

про визнання припиненим права користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" (далі - ТОВ НВФ "Реле", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Рада, Відповідач) про визнання припиненим права користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право Позивача на користування земельною ділянкою, яке виникло на підставі договору із Київською міською державною адміністрацією, припинилося внаслідок відчуження нежилого будинку, який розміщений на земельній ділянці.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 у справі №910/17327/18, позов задоволено у повному обсязі. Визнано припиненим право ТОВ НВФ "Реле" на тимчасове довгострокове користування земельною ділянкою загальною площею 733 кв.м. на вул. Жилянській, 9, 11, м. Київ, кадастровий номер 8000000000:79:014:0015, яке виникло на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.07.1997, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та ТОВ НВФ "Реле", зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею за № 79-5-00015. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи вищезазначені рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, - права власності або права користування.

При цьому, судом апеляційної інстанції врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, відповідно до якої чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Відповідач не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суди під час ухвалення оскаржених судових рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.04.2018 у справі №910/11547/16, постановах Верхового Суду України від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 12.04.2017 у справі №922/5468/14, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 14.12.2011 у справі №3-119гс11 та постанові Вищого господарського суду України від 15.04.2015 у справі №28/5005/5627/2012 щодо застосування статей 141, 142 Земельного кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач посилається на необґрунтованість наведених скаржником доводів і правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/17327/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів - Багай Н.О., Дроботової Т.Б., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020.

У зв`язку з відпусткою судді Дроботової Т.Б. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/17327/18 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів - Багай Н.О., Мачульського Г.М., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2020 у зв`язку з відпусткою судді Мачульського Г.М. для розгляду справи № 910/17327/18 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути дану справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі №910/17327/18 підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). При цьому, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки, в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив, що жоден з висновків суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник, не стосується спору про визнання припиненим права користування земельною ділянкою.

Так, у справі №910/11547/16 предметом спору були вимоги щодо розірвання договору на право тимчасового довгострокового користування землею (в тому числі на умовах оренди).

Вимоги про повернення безпідставно набутого майна та стягнення грошових коштів у виді несплаченої орендної плати мали місце у справах №922/207/15, №922/5468/14 та №922/1009/15

У справі №3-119гс11 розглядалося питання щодо визнання права власності, зобов`язання зареєструвати державний акт на право власності на земельну ділянку та зобов`язання вчинити необхідні дії.

Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин, а відтак не є подібними.

Що ж до посилань скаржника на постанову Вищого господарського суду України, то вони Верховним Судом не приймаються, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі №910/17327/18.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі №910/17327/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова