Рішення

від 30.03.2020 по справі 905/107/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.03.2020 Справа № 905/107/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Юрлагіній В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаселектромотор", м.Маріуполь, Донецька область

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Новокраматорський машинобудівний завод", м.Краматорськ, Донецька область

про стягнення заборгованості у розмірі 280471,85 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 9914,89 грн., пені у розмірі 44048,78 грн., 3% річних у розмірі 3677,78 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Стрілкова Н.В. (протокол №64 засідання наглядової ради ПрАТ "НКМЗ")

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Донбаселектромотор , м.Маріуполь, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства Новокраматорський машинобудівний завод , м.Краматорськ, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 280471,85 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 9914,89 грн., пені у розмірі 44048,78 грн., 3% річних у розмірі 3677,78 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №30/4004-18 від 18.01.2018 з оплати поставленої продукції, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 11, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 614, 625-627, 712 Цивільного кодексу України, ст. 179, 180, 193, 202, 232 256 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи: договір поставки №30/4004-18 від 18.01.2018, додаткові угоди №1 від 02.04.2018, №2 від 19.04.2018, специфікацію №2 від 19.04.2018; видаткову накладну №РН-0000052 від 31.10.2018; претензію №009/юр-34/370 від 22.04.2019; претензію №1 від 06.05.2019 з додатком.

Ухвалою суду від 15.01.2020 відкрито провадження у справі №905/107/20; постановлено справу №905/107/20 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 05.02.2020 о 12:00 год., визначено відповідачу строк для подання суду відзиву на позовну заяву до 15 днів з дня отримання ухвали; визначено позивачу строк для подання суду відповіді на відзив до 5 днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачу у строк до п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив надати суду заперечення (за наявності).

Судове засідання, призначене на 05.02.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Левшиної Я.О. на лікарняному, про що суд повідомляв учасників справи листом від 03.02.2020.

Відповідно до п.7 Засад використання автоматизованої системи документообігу, затверджених рішенням суддів від 14.09.2016 (зі змінами, внесеними 13.01.2020) повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями здійснюється у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України (стаття 32) та Положення про автоматизовану систему документообігу суду (підпункти 2.3.49-2.3.54 пункту 2.3), на підставі доповідної записки помічника судді (у випадку відсутності помічника судді - секретаря судового засідання, який закріплений за суддею).

Пунктом 9 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Суддя Левшина Я.О. перебувала на лікарняному у період з 28.01.2020 по 06.03.2020. Матеріали справи №905/107/20 за розпорядженням керівника апарату суду не передавалися для повторного авторозподілу.

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з виходом судді Левшиної Я.О. з лікарняного 10.03.2020, враховуючи, що матеріали справи за розпорядженням керівника апарату суду не передавалися для повторного авторозподілу, 11.03.2020 судом винесено ухвалу про призначення судового засідання на 30.03.2020 о 15:00 год.

06.02.2020 від відповідача надійшов відзив №009/юр-108 від 04.02.2020 на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що відповідачем на дату розгляду справи сплачено суму боргу у повному розмірі, при цьому прострочення виконання зобов`язання з оплати продукції виникло з вини позивача та стало наслідком прострочення ним строків її поставки. Позивачем невірно вказано суму боргу з урахуванням курсу гривні до долару США станом на 19.04.2018 (дату підписання додаткової угоди до договору №2 та специфікації №2), оскільки сума заборгованості має встановлюватись за курсом НБУ на дату, що передує даті подачі позову. Також зазначив про безпідставність нарахування інфляційних втрат на суму боргу з огляду на те, що грошове зобов`язання за договором поставки №30/4004-18 від 18.01.2018 не є гривневим. Вимоги про стягнення пені є неправомірними з огляду на те, що штрафні санкції за порушення строків оплати договором не передбачені. До відзиву надав документи згідно переліку. Відзив надійшов в межах встановленого судом строку, а тому приймається судом до розгляду.

10.02.2020 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог у зв`язку з частковою оплатою заборгованості, в якій останній просив стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 143414,05грн., 3% річних у розмірі 6535,00грн. Дану заяву суд не прийняв до розгляду та повернув заявнику, про що зазначено в ухвалі від 30.03.2020.

14.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що позивач не заявив жодних претензій чи зауважень щодо поставки продукції, в тому числі щодо строків поставки. Твердження відповідача про те, що внаслідок недопущення зриву строку поставки основного обладнання та збитків внаслідок порушення строку поставки обладнання він вимушений був придбати аналогічний електродвигун у іншого постачальника за значно вищою ціною є безпідставними, оскільки відповідачем здійснено оплату за ним значно раніше ніж укладено договір з позивачем. Також зазначив, що за умовами договору валютою платежу є гривня, національна валюта України, а тому твердження відповідача про неможливість нарахування інфляційних втрат є безпідставними. Стосовно пені зазначив, що умови ст. 231 Господарського кодексу України не передбачають безапеляційної умови наявності пені в договорі, як підстави для її нарахування. Відповідь на відзив надійшла в межах встановленого судом строку, а тому приймається судом до розгляду.

27.02.2020 від відповідача в межах встановленого судом строку надійшли заперечення №009/юр-185 від 24.02.2020 на відповідь на відзив. До заперечень додані документи згідно переліку. Заперечення подані в межах встановленого судом строку, а тому приймаються судом до розгляду.

Представник позивача в судове засідання 30.03.2020 не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання 30.03.2020 з`явився, проти позовних вимог та відшкодування витрат на правову допомогу заперечив.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представника відповідача, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.01.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №30/4004-18, за умовами п. 1.1 (в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018) якого постачальник зобов`язався передати покупцю у встановлені строки двигуни (далі - продукція), вказана в специфікації №1, специфікації №2, що є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язаний прийняти продукцію та оплатити в порядку, встановленому даним договором. Продукція, що підлягає поставці по специфікації №2 даного договору, є комплектуючим виробом в обладнанні - Рудно-грейферний перевантажувач Q=Q=32т . Вказане обладнання поставляється ПрАТ НКМЗ по контракту №20/2017/2679 від 25.09.2017.

Найменування (номенклатура, асортимент), кількість продукції вказуються в специфікації №1, специфікації №2 (п. 1.2 договору в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018).

За умовами п. 2.1 договору загальна вартість договору складає 971191,02грн., в тому числі ПДВ 20% - 161865,17грн. та складається із, зокрема, загальної вартості по специфікації №2, що складає 489600,00грн., в тому числі ПДВ 20% - 81600,00грн., яка визначена за курсом гривні до долару США, встановленому Національним банком України на 19.04.2018, що відповідає 2614,7772грн. за 100 доларів США та складає 18724,35доларів США.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору валюта договору - гривня, національна валюта України. Валюта платежу - гривня, національна валюта України.

Згідно п. 2.4 договору вартість продукції розуміється як ціна на умовах DDP м.Краматорськ, ПрАТ НКМЗ згідно ІНКОТЕРМС 2010.

Пунктом 2.5 договору в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018 встановлено, що постачальник гарантує, що ціна на продукцію, вказана в специфікації №1, специфікації №2 до даного договору, залишається незмінною протягом строку дії договору. Ціна на продукцію може бути змінена тільки за письмовою згодою сторін у формі оформленої додаткової угоди про зміну ціни. Ціна на продукцію не може бути змінена після оплати у відповідності до п. 3.1.1, 3.1.4 даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору форма оплати - попередня та наступна.

За умовами п. 3.1.4 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018) попередня оплата у розмірі 20%, в тому числі ПДВ від вартості продукції, вказаної в специфікації №2, в еквіваленті доларів США здійснюється покупцем в гривні по курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату оплати специфікації №2 протягом 10 банківських днів від дати отримання рахунку постачальника. Оплачена частина продукції є авансом для поставки 100% кількості продукції, вказаної в специфікації №2.

За умовами п. 3.1.5 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018) наступна оплата фактично поставленої продукції у розмірі 80%, в тому числі ПДВ від вартості продукції, вказаної у специфікації №2, в еквіваленті доларів США здійснюється покупцем в гривні по курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату оплати специфікації №2 покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки продукції покупцю, за умови наявності зареєстрованої податкової накладної на суму попередньої оплати, вказаної в пункті 3.1.4 та на суму зобов`язань при поставці.

Згідно п. 4.1 договору поставка продукції здійснюється автотранспортом постачальника. Продукція повинна бути поставлена на умовах DDP м.Краматорськ, ПрАТ НКМЗ згідно ІНКОТЕРМС 2010.

Датою поставки продукції вважається дата передачі продукції представнику покупця на складі покупця у відповідності до видаткової накладної (п. 4.4 договору).

За умовами п. 12.1 договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2021.

19.04.2018 сторони підписали специфікацію №2, в якій узгодили поставку продукції (електродвигунів МТКН 411-8У1, 15 кВт, 220/380В, 50Гц, ІМ1003, ІР54) у кількості 12 штук на суму 489600,00грн. (з ПДВ).

Згідно п. 1 специфікації №2 від 19.04.2018 вартість по специфікації №2 складає: 489600,00грн., в тому числі ПДВ 20% - 81600,00грн., яка визначена по курсу гривні до долару США, встановленому Національним банком України на 19.04.2018, що відповідає 2614,7772 за 100 доларів США та складає 18724,35 доларів США.

Відповідно до п. 2 специфікації №2 від 19.04.2018 строк виготовлення та поставки продукції - 100 календарних днів від дати оплати у відповідності до п. 3.1.4 даного договору.

На виконання умов договору, специфікації №2 від 19.04.2018 позивач поставив відповідачу продукцію за видатковою накладною №РН-0000052 від 31.10.2018 на суму 489600,00грн.

Вказана продукція була прийнята відповідачем 02.11.2018.

Відповідач звернувся до позивача з претензією №009/юр-34/370 від 22.04.2019, у якій, посилаючись на порушення останнім строків поставки продукції за договором поставки №30/4004-18 від 18.01.2018, просив сплатити на його користь суму нарахованої пені за прострочення строку поставки електродвигунів у розмірі 32313,60грн.

В свою чергу позивач направив відповідачу претензію №1 від 06.05.2019, у якій просив сплатити борг за поставлені електродвигуни у розмірі 280471,85грн., а також нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків з оплати поставленої продукції за договором №30/4004-18 від 18.01.2018, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 280471,85 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 9914,89 грн., пені у розмірі 44048,78 грн., 3% річних у розмірі 3677,78 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань за договором поставки №30/4004-18 від 18.01.2018, стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №30/4004-18 від 18.01.2018.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов`язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов`язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №30/4004-18 від 18.01.2018 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що відповідач 16.05.2018 здійснив попередню оплату 20 % вартості продукції в сумі 98156,04грн. (за курсом 26,2108 гривні до долару США, встановленого НБУ на день платежу) за платіжним дорученням №7833 від 16.05.2018, що визнається сторонами.

Позивач поставив відповідачу продукцію відповідно до умов специфікації №2 від 19.04.2018 за видатковою накладною №РН-0000052 від 31.10.2018 на суму 489600,00грн.

Зазначена продукція була прийнята відповідачем 02.11.2018, що не заперечується позивачем.

Відповідачем на виконання умов договору поставки №30/4004-18 від 18.01.2018, специфікації №2 від 19.04.2018 було проведено часткову оплату 18.12.2018 - в сумі 110972,11грн., що за курсом 27,8861 гривні до долару США на день оплати складає 3979,48 доларів США, звідси залишок до сплати складав 11000,00 доларів США.

Відповідно до норм ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

По правилу, закріпленому у ст. 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується з приписами ст. 524 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони щодо визначення грошового еквівалента зобов`язань в іноземній валюті.

Таке положення захищає майновий стан кредитора у зобов`язанні, що виражене у валюті, надаючи йому можливість вимагати визначення суми у гривнях за курсом на день платежу.

Отже, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена і не суперечить загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (ст. 627 Цивільного кодексу України) та вільного встановлення у договорі ціни як його умови (ст. 632 Цивільного кодексу України).

Таке розуміння відповідає законодавчим цілям наведеної норми ст. 533 ЦК України щодо визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті для уникнення можливих несприятливих майнових наслідків для кредитора.

Таким чином, у відповідача станом на час звернення позивача з позовом до суду була наявна заборгованість перед позивачем в сумі 11000,00 доларів США.

При цьому, судом встановлено, що після відкриття провадження у справі 905/107/20, відповідачем було сплачено залишок основного боргу, а саме:

31.01.2020 - в сумі 137057,80грн. (платіжне доручення №1952 від 31.01.2020), що за курсом НБУ 24,9196 гривні до долару США на дату оплати складає 5500доларів США, звідси залишок до сплати 5500доларів США;

04.02.2020 - в сумі 137959,80грн. (платіжне доручення №2148 від 04.02.2020), що за курсом НБУ 25,0836 гривні до долару США на дату оплати складає 5500 доларів США.

Отже, заборгованість за поставлений товар за видатковою накладною №РН-0000052 від 31.10.2018 станом на день винесення рішення відсутня.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 275017,60грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Дослідивши наявні матеріали справи судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду, у останнього було наявне порушене право, у зв`язку з тим, що відповідач порушив майнові права позивача, а саме не розрахувався в повному обсязі за поставлену позивачем продукцію за договором поставки №30/4004-18 від 18.01.2018.

Усунення відповідачем існування предмету спору шляхом оплати заборгованості у розмірі 275017,60грн. після звернення позивача до суду з вимогою щодо стягнення, зокрема, основного боргу за договором поставки №30/4004-18 від 18.01.2018 зумовлює застосування п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України та закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 275017,60грн.

Враховуючи вищевикладені висновки суду правомірності коригування платежів з урахуванням курсової різниці, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 5454,25грн. підлягають залишенню без задоволення.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, стосовно порушення позивачем строків поставки продукції судом до уваги не приймаються з огляду на таке:

Відповідно до п. 4.4 договору датою поставки продукції вважається дата передачі продукції представнику покупця на складі покупця у відповідності до видаткової накладної

Умовами специфікації №2 визначено строк для остаточного розрахунку - 30 календарних днів від дати поставки продукції.

За умовами п. 3.3 додаткової угоди №2 сторони дійшли згоди, що покупець має право призупинити оплату вартості продукції, вказану в п. 3.1.5 у наступних випадках та на наступних умовах: у випадку, якщо за результатами перевірки дотримання покупцем вимог податкового законодавства з ПДВ відповідним контролюючим органом буде зменшена сума бюджетного відшкодування (податкового кредиту) покупця, сформована за рахунок податкових накладних, отриманих від постачальника, підлягає перевірці/відпрацюванні або іншої дії; а також у випадку, якщо в акті (довідці) будуть зазначені будь-які інші підстави, внаслідок яких покупець, по незалежних від нього причинах, в строки, передбачені ПКУ, недоотримає суму бюджетного відшкодування з ПДВ (зменшиться сума податкового кредиту), сформовану за рахунок податкових накладних постачальника, - до моменту отримання суми, бюджетного відшкодування (моменту відновлення суми податкового кредиту контролюючим органом.

Пунктом 7.6 договору передбачено, що у випадку прострочення термінів виготовлення та/або поставки товару більш ніж на 10 календарних днів покупець вправі вимагати від постачальника або поставки товару, або повернення попередньої оплати.

Покупець прийняв продукцію, вимогу щодо повернення попередньої оплати на підставі п. 7.6 договору не заявив, отже у нього виник обов`язок здійснити остаточний розрахунок за поставлені електродвигуни у тридцятиденний строк з моменту поставки.

Претензія відповідача №009/юр -34/370 від 22.04.2019 містить вимогу про сплату неустойки за порушення строку поставки, нарахованої покупцем на підставі п. 7.2 договору, однак вказані обставини не стосуються предмету доказування у даній справі, а така вимога може бути підставою для звернення до суду з самостійним позовом.

Посилання відповідача про те, шо внаслідок недопущення зриву строку поставки основного обладнання та збитків, понесени внаслідок порушення строку поставки обладнання, він змушений був придбати аналогічний електродвигун у іншого постачальника - ПП Електротехсервіс за значно вищою ціною не підтверджуються належними доказами (первинними документами) та не спростовують вищевикладених висновків суду.

Щодо заявленої до стягнення пені в сумі 44048,78грн. суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов`язань (далі - Закон) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону).

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, яка обов`язково має бути письмово (вираження згоди сторін) узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно нарахована пеня за неналежне виконання грошових зобов`язань.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 44048,78грн. заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні нарахування у розмірі 9914,89грн. за період грудень 2018 року - березень 2019 року та 3% річних у розмірі 3677,78грн. за період з 04.12.2018 по 06.05.2019.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що індекс інфляції це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги і визначає рівень знецінення національної грошової одиниці - гривні, індексації внаслідок знецінення підлягає лише національна грошова одиниця - гривня, тоді як іноземна валюта не підлягає індексації.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань не підлягають задоволенню.

В силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги за видатковою накладною №РН-0000052 від 31.10.2018 - 04.12.2018.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення 3556,80грн.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних обумовлено тим, що позивач при їх розрахунку не врахував, що у зобов`язанні за договором визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, тому сума нарахованих 3% річних, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом долару США на відповідні дні платежів.

Позивач у тексті позовної заяви навів орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи та які складаються з витрат з оплати судового збору у розмірі 5071,72грн. та витрат на оплату адвокатських послуг в сумі 20000,00грн. Однак в прохальній частині позовної заяви позивач заявив до відшкодування за рахунок відповідача лише витрати з оплати судового збору в сумі 5071,72грн.

Протягом розгляду справи позивач будь-яких заяв щодо відшкодування за рахунок відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу не надав, як і не надав доказів понесення таких витрат.

Судові витрати (витрати з оплати судового збору) у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог (з урахуванням закриття провадження).

Разом з тим, суд роз`яснює позивачу, що він має право звернутись до суду із клопотанням про повернення сплаченого судового збору на підставі ст. 7 Закону України Про судовий збір в частині позовних вимог, за якими провадження у справі закрито.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 123, 129, 231, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаселектромотор", м.Маріуполь, Донецька область до Приватного акціонерного товариства "Новокраматорський машинобудівний завод", м.Краматорськ, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 280471,85 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 9914,89грн., пені у розмірі 44048,78грн., 3% річних у розмірі 3677,78грн. задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості у розмірі 275017,60грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Новокраматорський машинобудівний завод" (84305, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Орджонікідзе, будинок 5; ЄДРПОУ 05763599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаселектромотор" (87525, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Бахчиванджи, будинок 2, квартира 1; ЄДРПОУ 35398045) 3% річних у розмірі 3556,80грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 53,35грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У судовому засіданні 30.03.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 31.03.2020.

Суддя Я.О. Левшина