Постанова

від 22.07.2020 по справі 905/107/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2020 р. Справа №905/107/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Карелов К.Ю., посвідчення №2063 від 18.01.2017 року, ордер серія КВ№827207 від 20.07.2020 року;

відповідача - Стрілкова Н.В., член правління, протокол №64 від 26.02.2019 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаселектромотор , м.Маріуполь, Донецька область, (вх.№1255Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 30.03.2020 року по справі №905/107/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаселектромотор , м.Маріуполь, Донецька область,

до Приватного акціонерного товариства Новокраматорський машинобудівний завод , м.Краматорськ, Донецька область,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Донбаселектромотор звернулось до Господарського суду Донецької області з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства Новокраматорський машинобудівний завод про стягнення заборгованості у розмірі 280471,85 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 9914,89 грн., пені у розмірі 44048,78 грн., 3% річних у розмірі 3677,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №30/4004-18 від 18.01.2018 року з оплати поставленої продукції, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.03.2020 року у справі №905/107/20 (суддя Левшина Я.О., повний текст підписано 31.03.2020 року) позов задоволено частково.

Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості у розмірі 275017,60 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Новокраматорський машинобудівний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаселектромотор 3% річних у розмірі 3556,80 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 53,35 грн.

В решті вимог відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 30.03.2020 року у справі №905/107/20;

- постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з Приватного акціонерного товариства Новокраматорський машинобудівний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаселектромотор інфляційні нарахування у розмірі 9914,89 грн., пеню у розмірі 44048,78 грн., 3% річних у сумі 3556,80 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 862,89 грн.;

- витрати зі сплати судового збору в сумі 5071,72 грн. покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до п. 2.2. договору - валютою договору є гривня, національна валюта України. У пункті 2.3. договору сторони визначили, що валютою платежу є гривня, національна валюта України. З огляду на вказані умови договору, а також на обрахування судом першої інстанції суми основного боргу за розрахунком курсу НБУ гривні до долару США на дату оплати після звернення позивача до суду з позовом є неправильним та потребує уточнення з урахуванням позиції позивача, який був позбавлений такого права внаслідок відхилення клопотання про відкладення розгляду справи.

Не погоджується скаржник з позицією суду щодо відмови у стягненні пені, оскільки вимоги ст. 231 Господарського кодексу України не містять безапеляційної вимоги наявності пені у договорі як підставу для її нарахування, а навпаки дає альтернативний варіант її застосування - якщо не передбачено законом або договором . Тобто, у разі відсутності даної умови у договорі, в тому числі умови про відсутність вимог для її нарахування, слід застосовувати загальні норми Закону.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача на рішення Господарського суду Донецької області від 30.03.2020 року по справі №905/107/20; встановлено строк на протязі якого відповідач має право подати відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання.

15.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5756), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач зазначає, що за умовами договору вартість продукції встановлено в еквіваленті іноземної валюти, тому грошове зобов`язання не є гривневим, у зв`язку з чим нарахування інфляційних втрат на суму боргу з такого зобов`язання з боку позивача є неправомірним.

Щодо посилань апелянта на роз`яснення судів про порядок нарахування інфляційних втрат зауважимо, що у жодному з них не йдеться про той випадок, коли вартість товару в господарському договорі встановлена в еквіваленті іноземної валюти. Таким чином, такі рекомендації не можна застосовувати до спірних правовідносин, оскільки обставини по даній справі є іншими, ніж ті, які брались до уваги та розглядались судами у відповідних листах та постановах.

Погоджується позивач з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення пені і вважає відповідні твердження скаржника такими, що вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами відносин і наполягає на тому, що пеня є договірною санкцією і застосування її у випадку, коли умовами договору вона не передбачена - неправомірно.

Ухвалами суду від 22.06.2020 року та від 08.07.2020 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, а також забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, зважаючи на нез`явлення в судове засідання представників, задовольнялись клопотання сторін і відкладався розгляд справи.

У судовому засіданні 22.07.2020 року представник позивача підтримав доводи та вимоги у повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 18.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Донбаселектромотор (постачальник, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством Ново краматорський машинобудівний завод (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №30/4004-18, за умовами п. 1.1 (в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018 року) якого постачальник зобов`язався передати покупцю у встановлені строки двигуни (далі - продукція), вказана в специфікації №1, специфікації №2, що є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язаний прийняти продукцію та оплатити в порядку, встановленому даним договором. Продукція, що підлягає поставці по специфікації №2 даного договору, є комплектуючим виробом в обладнанні - Рудно-грейферний перевантажувач Q=Q=32т . Вказане обладнання поставляється ПрАТ НКМЗ по контракту №20/2017/2679 від 25.09.2017 року.

Найменування (номенклатура, асортимент), кількість продукції вказуються в специфікації №1, специфікації №2 (п. 1.2 договору в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018 року).

За умовами п. 2.1 договору загальна вартість договору складає 971191,02 грн., в тому числі ПДВ 20% - 161865,17 грн. та складається із, зокрема, загальної вартості по специфікації №2, що складає 489600,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 81600,00 грн., яка визначена за курсом гривні до долару США, встановленому Національним банком України на 19.04.2018 року, що відповідає 2614,7772 грн. за 100 доларів США та складає 18724,35 доларів США.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору валюта договору - гривня, національна валюта України. Валюта платежу - гривня, національна валюта України.

Згідно п. 2.4 договору вартість продукції розуміється як ціна на умовах DDP м.Краматорськ, ПрАТ НКМЗ згідно ІНКОТЕРМС 2010.

Пунктом 2.5 договору в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018 року встановлено, що постачальник гарантує, що ціна на продукцію, вказана в специфікації №1, специфікації №2 до даного договору, залишається незмінною протягом строку дії договору. Ціна на продукцію може бути змінена тільки за письмовою згодою сторін у формі оформленої додаткової угоди про зміну ціни. Ціна на продукцію не може бути змінена після оплати у відповідності до п. 3.1.1, 3.1.4 даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору форма оплати - попередня та наступна.

За умовами п. 3.1.4 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018 року) попередня оплата у розмірі 20%, в тому числі ПДВ від вартості продукції, вказаної в специфікації №2, в еквіваленті доларів США здійснюється покупцем в гривні по курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату оплати специфікації №2 протягом 10 банківських днів від дати отримання рахунку постачальника. Оплачена частина продукції є авансом для поставки 100% кількості продукції, вказаної в специфікації №2.

За умовами п. 3.1.5 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 19.04.2018 року) наступна оплата фактично поставленої продукції у розмірі 80%, в тому числі ПДВ від вартості продукції, вказаної у специфікації №2, в еквіваленті доларів США здійснюється покупцем в гривні по курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату оплати специфікації №2 покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки продукції покупцю, за умови наявності зареєстрованої податкової накладної на суму попередньої оплати, вказаної в пункті 3.1.4 та на суму зобов`язань при поставці.

Згідно п. 4.1 договору поставка продукції здійснюється автотранспортом постачальника. Продукція повинна бути поставлена на умовах DDP м.Краматорськ, ПрАТ НКМЗ згідно ІНКОТЕРМС 2010.

Датою поставки продукції вважається дата передачі продукції представнику покупця на складі покупця у відповідності до видаткової накладної (п. 4.4 договору).

За умовами п. 12.1 договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року.

19.04.2018 року сторони підписали специфікацію №2, в якій узгодили поставку продукції (електродвигунів МТКН 411-8У1, 15 кВт, 220/380В, 50Гц, ІМ1003, ІР54) у кількості 12 штук на суму 489600,00 грн. (з ПДВ).

Згідно п. 1 специфікації №2 від 19.04.2018 року вартість по специфікації №2 складає: 489600,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 81600,00грн., яка визначена по курсу гривні до долару США, встановленому Національним банком України на 19.04.2018 року, що відповідає 2614,7772 за 100 доларів США та складає 18724,35 доларів США.

Відповідно до п. 2 специфікації №2 від 19.04.2018 року строк виготовлення та поставки продукції - 100 календарних днів від дати оплати у відповідності до п. 3.1.4 даного договору.

На виконання умов договору, специфікації №2 від 19.04.2018 року позивач поставив відповідачу продукцію за видатковою накладною №РН-0000052 від 31.10.2018 року на суму 489600,00 грн. Вказана продукція прийнята відповідачем 02.11.2018 року.

У подальшому, відповідач звернувся до позивача з претензією №009/юр-34/370 від 22.04.2019 року, у якій, посилаючись на порушення останнім строків поставки продукції за договором поставки №30/4004-18 від 18.01.2018 року, просив сплатити на його користь суму нарахованої пені за прострочення строку поставки електродвигунів у розмірі 32313,60 грн.

У свою чергу позивач направив відповідачу претензію №1 від 06.05.2019 року, у якій просив сплатити борг за поставлені електродвигуни у розмірі 280471,85 грн., а також нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків з оплати поставленої продукції за договором №30/4004-18 від 18.01.2018 року, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 280471,85 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 9914,89 грн., пені у розмірі 44048,78 грн., 3% річних у розмірі 3677,78 грн.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, відповідач 16.05.2018 року здійснив попередню оплату 20% вартості продукції в сумі 98156,04 грн. (за курсом 26,2108 гривні до долару США, встановленого НБУ на день платежу) за платіжним дорученням №7833 від 16.05.2018 року. Позивач поставив відповідачу продукцію відповідно до умов специфікації №2 від 19.04.2018 року за видатковою накладною №РН-0000052 від 31.10.2018 на суму 489600,00 грн. Зазначена продукція прийнята відповідачем 02.11.2018 року.

Відповідачем на виконання умов договору поставки №30/4004-18 від 18.01.2018 року, специфікації №2 від 19.04.2018 року проведено часткову оплату 18.12.2018 року - в сумі 110972,11 грн., що за курсом 27,8861 гривні до долару США на день оплати складає 3979,48 доларів США, звідси залишок до сплати складав 11000,00 доларів США.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до норм ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

По правилу, закріпленому у ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується з приписами ст. 524 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони щодо визначення грошового еквівалента зобов`язань в іноземній валюті.

Таке положення захищає майновий стан кредитора у зобов`язанні, що виражене у валюті, надаючи йому можливість вимагати визначення суми у гривнях за курсом на день платежу.

Отже, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена і не суперечить загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (ст. 627 Цивільного кодексу України) та вільного встановлення у договорі ціни як його умови (ст. 632 Цивільного кодексу України).

Таке розуміння відповідає законодавчим цілям наведеної норми ст. 533 Цивільного кодексу України щодо визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті для уникнення можливих несприятливих майнових наслідків для кредитора.

Станом на час звернення позивача з позовом до суду у даній справі була наявна заборгованість перед позивачем в сумі 11000,00 доларів США. Після відкриття провадження у справі №905/107/20, відповідачем сплачено суму основного боргу, а саме:

- 31.01.2020 року - в сумі 137057,80 грн. (платіжне доручення №1952 від 31.01.2020 року), що за курсом НБУ 24,9196 гривні до долару США на дату оплати складає 5500 доларів США, звідси залишок до сплати 5500доларів США;

- 04.02.2020 року - в сумі 137959,80 грн. (платіжне доручення №2148 від 04.02.2020 року), що за курсом НБУ 25,0836 гривні до долару США на дату оплати складає 5500 доларів США.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт відсутності заборгованість за поставлений товар за видатковою накладною №РН-0000052 від 31.10.2018 року станом на день винесення рішення, тобто відсутності предмету спору щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 275017,60 грн. у зв`язку з чим суд правомірно застосував п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України та закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу. Крім того, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення основного боргу у розмірі 5454,25 грн. з огляду на умови договору та позицію сторін та суду щодо правомірності коригування платежів з урахуванням курсової різниці.

Колегія суддів також враховую, що у відповідній частині рішення суду першої фактично не оскаржується позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 44048,78 грн.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Із наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується та її розмір.

Приписами ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено порядок визначення розміру пені, а саме: у відсотковому співвідношенні від подвійної облікової ставки НБУ. Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено обмеження розміру пені, яка може бути стягнута за певний період, а не її розмір. Конкретний розмір пені (відсоток) у будь-якому разі повинен бути встановлений за згодою сторін.

Наразі, укладеним між сторонами договором, відповідальність покупця за порушення грошового зобов`язання у вигляді пені не передбачена, що виключає можливість задоволення таких позовних вимог.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду по справі №908/1501/18 від 05.09.2019 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону за прострочення виконання зобов`язання позивачем розраховано та заявлено до стягнення з відповідача на свою користь:

- 3% річних у розмірі 3677,78 грн. за період з 04.12.2018 року по 06.05.2019 року;

- інфляційних втрат у розмірі 9914,89 грн. за період з грудня 2018 року по березень 2019 року.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення 3% річних, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 3556,80 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №905/192/18.

Умовами погодженими сторонами у договорі, з урахуванням додаткової угоди, специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору, визначено обов`язок відповідача оплатити продукцію у національній валюті України, з відповідним коригуванням пропорційно зміні курсу відповідної іноземної валюти (долара США) на дату оплати товару.

Наразі має місце покриття позивачу матеріальних втрат від знецінення коштів, що передбачено договором і відбувається за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США на дату оплати, яке задоволено судом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволені позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин та норм права.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишенні рішення Господарського суду Донецької області від 30.03.2020 року у справі №905/107/20 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаселектромотор залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 30.03.2020 року по справі №905/107/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24 липня 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов