Рішення

від 27.03.2020 по справі 640/8426/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року м. Київ № 640/8426/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ"

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 18 березня 2019 року №0001974402, стягнути сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним здійснено виправлення помилки шляхом корегування відомостей у звіті за січень 2019 року при наданні звіту за лютий 2019 року, що призвело до зменшення зобов`язань, обов`язок сплати яких і сам факт сплати є відсутніми. Вказане на думку позивача свідчить про безпідставність оскаржуваного рішення від 18 березня 2019 року №0001974402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що фактичною підставою для прийняття рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені є несвоєчасна сплата позивачем єдиного внеску, яка виникла у зв`язку з несвоєчасною сплатою ним самостійно визначених сум єдиного соціального внеску за звітний місяць, а саме січень 2019 року.

У запереченнях на відзив позивач вказує на відсутність бази для нарахування єдиного внеску за січень 2019 року у зв`язку із коригуванням позивачем відомостей за вказаний період.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби 18 березня 2019 року прийнято рішення №0001974402 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або не своєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ" штраф у розмірі 89913,71 грн та пеню за період 21 лютого 2019 року - 22 лютого 2019 року в сумі 899,14 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 24 квітня 2019 року №20337/6/99-99-11-05-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення від 18 березня 2019 року №0001974402 - без змін.

Незгода позивача із рішенням від 18 березня 2019 року №0001974402 зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Порядок сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VІ (далі - Закон №2464-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною 7 статті 9 Закону № 2464-VІ єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

У відповідності до частини 8 статті 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим періодом є календарний місяць, а для фізичних осіб - підприємців базовим звітним періодом є рік.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Згідно пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ, базою для нарахування єдиного внеску є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пункту 1 розділу 4 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за №460/26905 (далі - Порядок №435), звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 1 статті 13 Закону № 2464-VІ передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ під недоїмкою необхідно розуміти суму єдиного внеску, своєчасно не нараховану та/або не сплачену у строки, встановлені цим Законом, обчислену органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2019 року позивачем подано звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування Форма Д4 (місячна) за січень 2019 року.

В подальшому, позивачем виявлено помилку у Звіті за січень 2019 року, яку виправлено у Звіті за лютий 2019 року, а саме: Таблиці №1 Нарахування єдиного внеску в загальній сумі та Таблиця №6 Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам поособово, інформацію щодо виявленої помилки та виправлено її, а саме зазначено суму зменшення нарахування за січень 2019 року на 483 183,94 грн.

Правильність зазначення інформації в Звіті за лютий 2019 року, в тому числі виправлення інформації за січень 2019 року не заперечується відповідачем.

Таким чином, позивачем у Звіті за січень 2019 року допущено механічну помилку, а саме помилково завищено єдиний внесок, який підлягає сплаті.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач виходив з того, що відомості зазначені позивачем у Звіті за січень 2019 року є достовірними, а тому сплаті підлягає сума єдиного внеску, яка в ньому зазначена у встановлені законом строки.

Суд зауважує, що в період, з якого у суб`єкта господарювання виникає обов`язок нарахувати єдиний внесок є не факт складання (подання) звіту, а факт нарахування заробітної плати (грошового забезпечення), і базою нарахування є нарахована заробітна плата, яка обчислюється на підставі бухгалтерських документів.

Таким чином, позивач належним чином виконав вимоги Закону № 2464-VІ щодо своєчасного нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, а допущена ним помилка при формуванні Звіту вчинена вже після нарахування та сплати єдиного внеску.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення від 18 березня 2019 року №0001974402 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ" задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 18 березня 2019 року №0001974402.

3.Стягнути на користь Товариство з обмеженою відповідальністю " Телеканал СТБ " (03113, місто Київ, вулиця І. Шевцова, будинок 1, код ЄДРПОУ 20044726) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11Г, код ЄДРПОУ 39440996) судовий збір в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко