Постанова

від 02.04.2020 по справі 587/1036/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 587/1036/19

Номер провадження 22-ц/816/630/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2020 року м.Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Орлова І.В.,

суддів: Собини О.І., Левченко Т.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України в особі філії Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Сумська регіональна дирекція,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України в особі філії Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Сумська регіональна дирекція на рішення Сумського районного суду Сумської області від 13 листопада 2019 року (суддя Черних О.М.),

в с т а н о в и в:

29 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України в особі філії Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Сумська регіональна дирекція (далі - ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України ), вимоги якого заявою від 12 серпня 2019 року уточнила та просила стягнути 119442,60 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті заробітної плати за період з 20 грудня 2018 року по 29 травня 2019 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 грудня 2018 року відповідачем було виконане 29 травня 2019 року, а тому на підставі ст. 117 КЗпП України ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України несе відповідальність за невиплату заборгованості по середньому заробітку за 108 днів, яка розраховується виходячи з середньоденної заробітної плати заявниці у розмірі 1105,95 гривень та становить 119442,60 гривень.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 13 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України на користь ОСОБА_1 заборгованість середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 119442,60 гривень та витрати по сплаті судового збору в сумі 1194,43 гривень .

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року роз`яснено рішення Сумського районного суду Сумської області від 13 листопада 2019 року та зазначено, що заборгованість середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 119442,60 гривень підлягає стягненню з ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України на користь ОСОБА_1 з утриманням при виплаті податків та інших обов`язкових платежів.

В апеляційній скарзі ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення Сумського районного суду Сумської області від 13 листопада 2019 року, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позов пред`явлено до філії ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України , яка не є юридичною особою, тобто до неналежного відповідача. Крім того, суд не врахував, що вина у невчасній виплаті позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не встановлена. Зокрема, у рішенні суду від 20 грудня 2018 року не було зазначено у якому розмірі та за який саме місяць рішення підлягає негайному виконанню, наслідком чого було звернення відповідача до суду із заявою про роз`яснення рішення, а також звернення казначейської служби із заявою про встановлення порядку та способу його виконання. Також відповідач вказує, що розмір середньоденної заробітної плати позивачки становить 822,77 гривень, а не 1105,95 гривень. На думку відповідача, суд не врахував принципів справедливості та співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який значно перевищує розмір основної суми боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. При цьому позивачка вказує, що відповідач у справі є належним, а встановлені рішенням суду першої інстанції від 20 грудня 2018 року, яке набрало законної сили, обставини доказуванню не підлягають, а саме: розмір середньоденного заробітку та вина відповідача у порушенні строків розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд з доводами апеляційної скарги не погоджується з наступних підстав.

Питання поновлення порушенихПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України трудових прав ОСОБА_2 вже було предметом розгляду суду першої інстанції.

Так, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 грудня 2018 року у справі № 591/3265 стягнуто з ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 26443,58 гривень, недоплачену вихідну допомогу у сумі 12639,27 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40000 гривень та моральну шкоду у сумі 1000 гривень.

Постановою Сумського апеляційного суду від 16 травня 2019 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 1441,48 гривень скасоване та ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення на користь ОСОБА_2 цієї суми, а в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні рішення скасоване та стягнуто 60000 гривень середнього заробітку. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Зазначені судові рішення набрали законної сили, а відтак обставини, які встановлені судами першої та апеляційної інстанції, на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню у даній справі не підлягають.

Зокрема, у цивільній справі № 591/3265/18 судом була встановлена вина відповідача у невиплаті позивачці у день звільнення всіх належних їй сум, а також розрахована середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 , яка становить 1105,92 гривень.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 грудня 2018 року було повністю виконане відповідачем 29 травня 2019 року (а.с. 48-50).

Отже, за період з 20 грудня 2018 року по 29 травня 2019 року, тобто за 108 робочих днів з позивачкою повного розрахунку проведено не було.

Взявши до уваги зазначені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з вини відповідача за період з 20 грудня 2018 року по 29 травня 2019 року з позивачкою не було проведено повного розрахунку, а тому поклав на роботодавця передбачену ст. 117 КЗпП України відповідальність та стягнув середній заробіток у заявленому в позові розмірі, задовольнивши таким чином позов у повному обсязі.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції правильними з огляду на наступне.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції враховував висновки щодо застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини у даній справі, викладені у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144ц13.

Зокрема, касаційна інстанція дійшла висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такого самого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалах від 16 травня 2012 року (№ 6-47110св11) та від 18 липня 2012 року (№ 6-14417св12).

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт непроведення з ним остаточного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 висловив позицію, згідно якої, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (підпункт 2.2. пункт 2).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно виходив з того, що тривалість прострочення повного розрахунку з позивачкою виникла саме з вини роботодавця, а тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки повного розрахунку по невиплаченим сумам за 108 днів прострочення виходячи з середньоденного заробітку у розмірі 1105,95 гривень.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували вину відповідача у простроченні повного розрахунку з позивачкою за період з 20 грудня 2018 року по 29 травня 2019 року.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 грудня 2018 року не зупинялось, а його апеляційний перегляд не скасовує обов`язковість цього рішення, не забороняє його добровільного виконання, не перериває та не зупиняє перебіг часу (періоду) затримки повного розрахунку, тобто не позбавляє боржника відповідальності за вчинення тривалого і безперервного правопорушення.

Стосовно доводів апеляційної скарги про зменшення розміру середнього заробітку апеляційний суд зазначає наступне.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивачка не повинна доводити розмір майнових втрат, яких вона зазнала. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, могла зазнати позивачка.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та зазначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Апеляційний суд не вважає неспівмірною заявлену до стягнення суму середнього заробітку (119442,60 гривень) зі встановленим судовим рішенням загальним розміром заборгованості (40524,33 гривень), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, а також періодом прострочення повного розрахунку (108 робочих днів).

Апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначений судом першої інстанції розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат саме у сумі 119442,60 гривень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, у тому числі з висновками суду у рішенні, яке набрало законної сили, та особистого тлумачення заявником норм процесуального закону.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Підстав для скасування даного рішення за доводами апеляційної скарги немає.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до статті 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України в особі філії Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Сумська регіональна дирекція залишити без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 13 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови - 02 квітня 2020 року.

Суддя-доповідач І.В.Орлов

Судді: О.І.Собина

Т.А.Левченко