Ухвала

від 03.04.2020 по справі 160/4306/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 квітня 2020 року

Київ

справа №160/4306/19

адміністративне провадження №К/9901/346/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року

за позовом Фермерського господарства "АГРО МАКС"

до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року залишено без руху з підстав невідповідності касаційної скарги статті 330 КАС України та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду документа про сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року, відмовлено Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та продовжено процесуальний строк для усунення недоліків касаційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зазначена ухвала про продовження строку для усунення недоліків отримана скаржником 16 березня 2020 року.

Однак, станом на 03 квітня 2020 року вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником не виконані.

Натомість, 23 березня 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у даній справі. У разі неможливості задоволення вказаного клопотання скаржник просив вдруге продовжити строк для усунення недоліків.

На підтвердження клопотання про звільнення від сплати судового збору скаржник зазначає, що наразі на рахунках відсутні кошти, призначені для сплати судового збору, що підтверджується довідкою № 137 від 18 березня 2020 року, яка видана головним бухгалтером Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, доданою до клопотання.

Будь-яких доказів та обґрунтувань на підтвердження зазначеного клопотання суду не надано.

При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне.

Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб`єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.

Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв`язку із цим обставини, пов`язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов`язані з фінансуванням суб`єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Суд касаційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі "Шишков проти Росії" (заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78, п. 57).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію ("Шишков проти Росії", заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження ( "Kreuz v. Poland", заява № 28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи ("FC Mretebi v. Georgia", заява № 38736/04, п. 34).

З урахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку про неможливість задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.

Крім того, суд зазначає, що вказані клопотання мають ознаки зловживання скаржником належними йому процесуальними правами з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно частини першої статті 45 КАС України зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин (пункт 1 частини другої статті 45 КАС України).

У відповідності до частини третьої статті 45 КАС України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" (заява № 11681/85, п. 35), Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 та частиною другою статті 332 КАС України касаційна скарга повертається особі, яка її подала, якщо зазначеною особою не усунуто недоліки касаційної скарги, залишеної без руху, у встановлений судом строк.

За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 45, 169, 248, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 160/4306/19.

2. Відмовити Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків у справі № 160/4306/19.

3. Відмовити у прийнятті касаційної скарги Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року за позовом Фермерського господарства "АГРО МАКС" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов.

4. Повернути скаржнику касаційну скаргу та додані до скарги матеріали.

5. Надіслати учасникам справи копію ухвали про повернення касаційної скарги.

6. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до Верховного Суду.

7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.О. Берназюк