Постанова

від 03.04.2020 по справі 361/6243/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 361/6243/15-ц

провадження № 61-11602св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах держави,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Київська обласна державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Дутчака І. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2015 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави з позовом, у якому просив визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, що видані на ім`я ОСОБА_1 .

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у результаті здійснення кримінального провадження № 4201411013000059, зареєстрованого 03 жовтня 2014 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за фактом підроблення розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2007 року № 179 Про зміну цільового призначення земельної ділянки , встановлено порушення земельного законодавства під час зміни цільового призначення земельних ділянок фізичним особам. Зокрема, встановлено, що 05 лютого 2008 року відповідачу ОСОБА_1 на підставі розпорядження видані державні акти на право власності на земельні ділянки зі зміненим цільовим призначенням, загальною площею 18, 8265 га, із земель, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на категорію земель промислового виробництва, призначених для розміщення промислово-логістичного центру на території Красилівської сільської ради Броварського району Київської області. Зазначене розпорядження орган місцевого самоврядування з такого питання не приймав, державні акти видані під час існування заборони на зміну цільового призначення земель товарного сільськогосподарського виробництва. Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється Державною інспекцією сільського господарства України, проте інспекція не наділена повноваженнями на звернення до суду, тому позов в інтересах держави подано заступником прокурора Київської області.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 05 лютого 2008 року, серії ЯЖ № 023845, на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 9, 8879 га, розташовану за адресою: Київська область, Броварський район, Красилівська сільська рада, цільове призначення (використання): промислове виробництво, для розміщення промислово-логістичного центру, кадастровий номер 3221284400:03:001:0018, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832500026. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 05 лютого 2008 року серії ЯЖ № 023844, на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 8, 9386 га, цільове призначення (використання): промислове виробництво, для розміщення промислово-логістичного центру, кадастровий номер 3221284400:03:001:0020, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832500027. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що реєстрація зміни цільового призначення належних ОСОБА_1 земельних ділянок, цільовим призначенням яких було ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та видача відповідачу державних актів зі зміненим цільовим призначенням відбулася з порушенням вимог положень ЗК України під час дії встановленої законом заборони зміни такого цільового призначення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсними державних актів ґрунтуються на вимогах закону, оскільки зміна цільового призначення належних відповідачу ОСОБА_1 земельних ділянок відбулася з порушенням вимог закону і встановленого порядку. Вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд дійшов висновку, що саме з 03 жовтня 2014 року за наслідками здійснення кримінального провадження № 42014110130000059, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 03 жовтня 2014 року, Київській обласній державній адміністрації стало відомо про факт підроблення розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2007 року № 179 Про зміну цільового призначення земельної ділянки .

Постановою Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що розпорядження Київської обласної держадміністрації від 23 лютого 2007 року № 179 не зареєстровано, під № 179 зареєстровано розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 22 березня 2007 року Про надання матеріальної допомоги ОСОБА_2 на підставі його заяви від 13 березня 2007 року та протоколу профкому від 14 березня 2007 року. Суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено, реєстрація зміни цільового призначення належних відповідачу земельних ділянок, цільовим призначенням яких було ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відбулося з порушенням вимог закону під час дії заборони зміни такого цільового призначення.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суди не надали належної оцінки підставам участі прокурора у цій справі. Також суди невірно оцінили наявні у матеріалах справи докази, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про підробку розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2007 року № 179. Позивач не надав вироку, який набрав законної сили, щодо встановлення факту підробки зазначеного розпорядження. Також суди не надали належної оцінки тій обставині, що прокурором пропущено позовну давність для звернення до суду із цим позовом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві прокурор просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішення Красилівської сільської ради від 17 листопада 2000 року № 94 ОСОБА_1 передано у приватну власність дві земельні ділянки, загальною площею 18, 83 га (ділянка № 1 - площею 8, 94 га та ділянка № 2 - площею 9, 89 га), що розташовані на території Красилівської сільської ради Броварського району Київської області, цільове призначення яких: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, серії І - КВ № 096370, від 14 лютого 2001 року.

Раніше зазначені земельні ділянки належали до земель, наданих власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства Красилівське для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що свідчить лист Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області від 28 липня 2015 року № 10-1008-0.2-1286/2-15.

05 лютого 2008 року на земельні ділянки, що були передані ОСОБА_1 у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, видано державні акти на право власності на земельні ділянки, серії ЯЖ № 023845 та № 023844, з яких слідує, що цільове призначення земельних ділянок, площею 9, 8879 га і площею 8, 9386 га, змінено на промислове виробництво, для розміщення промислово-логістичного центру, земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери 3221284400:03:001:0018 та 3221284400:03:001:0020.

Підставою видачі цих державних актів на право власності на зазначені земельні ділянки зазначено розпорядження Київської облдержадміністрації від 23 лютого 2007 року № 179.

Відповідно до листа Київської обласної держадміністрації від 15 вересня 2014 року № 11-26/15456 розпорядження Київської обласної держадміністрації від 23 лютого 2007 року № 179 у загальному відділі апарату адміністрації не зареєстровано, під № 179 зареєстровано розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 22 березня 2007 року

Про надання матеріальної допомоги ОСОБА_2 на підставі заяви від 13 березня 2007 року.

Згідно із листом від 15 вересня 2014 року Державного підприємства Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою цим підприємством на виконання умов договору від 13 березня 2006 року № 9821 розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється, громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в межах Красилівської сільської ради Броварського району Київської області, який 21 січня 2008 року переданий до Управління земельних ресурсів у Броварському районі Київської області для державної реєстрації та видачі державних актів та до інституту не повертався.

Згідно з актом про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, від 28 березня 2014 року були відібрані до знищення як такі, що не мають історичної цінності й втратили практичне значення договір від 13 березня 2006 року № 9821 та акт про приймання-здачі виконаних робіт.

Листом Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області від 15 вересня 2014 року за № 3376 ОСОБА_1 сплатив втрати сільськогосподарського виробництва у розмірі 716 506, 50 грн. Проекти землеустрою, затверджені розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2007 року № 179, до архіву управління не передавалися.

03 жовтня 2014 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42014110130000059 за фактом підробки розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2007 року № 179, на підставі якого було змінено цільове призначення земельної ділянки, загальною площею 38, 55 га ( ОСОБА_3 , площею 19, 72 га та ОСОБА_1 , площею 18, 83 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із категорії земель сільськогосподарського призначення на категорію земель промислового виробництва, для розміщення промислово-логістичного центру.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 2, 19 Закону України Про охорону земель визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з положеннями статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною першою статті 19 ЗК України (передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону України Про охорону земель охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб. Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.

Частиною першою статті 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до наданих доказів зміна цільового призначення земельної ділянки відбулася із порушенням вимог законодавства.

Доводи касаційної скарги щодо того, що суди не звернули увагу, що позивач не надав вирок, який набрав законної сили, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки судами встановлено відсутність розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2007 року № 179 Про зміну цільового призначення земельної ділянки на підставі оцінених у сукупності доказів, зокрема, листа Київської облдержадміністрації від 15 вересня 2014 року № 11-26/15456.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що отримання державного акта на земельну ділянку із порушенням вимог законодавства, враховуючи при цьому обставину відсутності відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення землі, є підставою для визнання такого акта недійсним.

Щодо оцінки доводів касаційної скарги про відсутність підстав для звернення до суду прокурора із цим позовом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на час подання позову) на прокуратуру покладається, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Звертаючись до суду із позовом, прокурор зазначав, що визначений у законодавстві орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Державна інспекція сільського господарства України) не має повноважень звертатися до суду з вимогами, які заявив прокурор у цій справі. З огляду на зазначене, подаючи позовну заяву до суду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави, адже порушений порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, що може призвести до нераціонального використання земель сільськогосподарського призначення, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, а також може призвести до виведення земель з сільськогосподарського обороту.

Тому необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що прокурор без достатніх підстав звернувся до суду із зазначеним позовом та суди не вирішили питання про належного позивача у цій справі.

Верховний суд зауважує, що за обставин цієї справи та за наявності суспільного інтересу у збереженні земель сільськогосподарського обороту, з метою недопущення зміни їхнього цільового призначення у незаконний спосіб прокурор мав звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.

Стосовно доводів про пропуск прокурором позовної давності Верховним Судом враховано таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд першої інстанції зробив висновок, що саме з 03 жовтня 2014 року за наслідками здійснення кримінального провадження № 42014110130000059, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 03 жовтня 2014 року, Київській облдержадміністрації стало відомо про факт підроблення розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2007 року № 179 Про зміну цільового призначення земельної ділянки .

Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дослідили питання пропуску позовної давності та встановили, що прокурор не пропустив строк на звернення до суду із позовом, зокрема з тих підстав, що про обставину відсутності (факт його підробки) розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2007 року № 179 стало відомо лише 03 жовтня 2014 року за наслідками перевірки у кримінальному провадженні № 42014110130000059, а до органу, який мав би видавати зазначене розпорядження відповідно до чинного на той момент законодавства для отримання спірних державних актів, відповідач не звертався. З врахуванням приписів статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має процесуальної можливості переоцінити докази та встановити інші обставини пропуску позовної давності ніж ті, що встановлені у рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ( Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко