Ухвала

від 06.04.2020 по справі 2а/1570/487/2011

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/1570/487/2011

УХВАЛА

06 квітня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П., розглянувши заяву Головного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) про звільнення від сплати судового збору, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа по справі № 2а/1570/487/2011 до виконання та видачу дубліката виконавчого листа по справі № 2а/1570/487/2011.

В заяві викладено клопотання про звільнення від сплати судового збору.

В обґрунтування клопотання зазначено, що Головне управління не має можливості сплатити судовий збір у зв`язку з відсутністю коштів, призначених на цю мету.

При цьому заявник посилається на ч.2 ст. 8 Закону України Про судовий збір , відповідно до якої суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті: однією з умов вказаних у ч. 1 статті (предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю).

Відповідно до пункту 18.4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством (ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір» ).

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік з 1 січня 2020 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб 2102,00 гривень.

За приписами ч.1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч.2 ст.8 Закону України "Про судовий збір").

Таким чином, вказаною нормою чітко визначено умови, за яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Зазначене свідчить, що позивач не є суб`єктом, на якого поширюється дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.

Крім того, даною статтею передбачено право суду, а не обов`язок щодо відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення позивача від сплати судового збору.

Слід зазначити, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення сторони від його сплати.

Зазначена позиція також узгоджується із висновками Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року (заява №70297/01).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Європейський суд з прав людини у справах Толстой та Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy and Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland) від 28 жовтня 1998 року таКреуз проти Польщі (Kreuz v. Poland) від 19 червня 2001 року зазначив, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду; що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Тобто, вимога сплати зборів судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З аналізу матеріалів адміністративного позову та заявленого клопотання суддею не встановлено підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання даного позову до ухвалення судового рішення у справі, в зв`язку з чим у задоволенні останнього слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 133, 243, 294 КАС України, ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суддя,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) про звільнення від сплати судового збору, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України та оскарженню не підлягає.

Суддя Г.П. Самойлюк