Ухвала

від 08.04.2020 по справі 514/201/20

ТАРУТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Тарутинський районний суд Одеської області

Справа № 514/201/20

Провадження по справі № 1-кс/514/171/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року смт Тарутине

Слідчий суддя Тарутинського районного суду Одеської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні внесене в кримінальному провадженні № 12020160430000052 від 14.02.2020 року клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця смт Березине Тарутинського району Одеської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

який підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України,

В С Т А Н О В И В :

До Тарутинського районного суду Одеської області звернулась заступник начальника СВ Тарутинського ВП Арцизького ВП ГУНП в Одеській області старший лейтенант поліції ОСОБА_4 з клопотанням погодженим прокурором Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 , посилаючись на те, 14.02.2020 приблизно о 07:00 годині, за місцем мешкання по АДРЕСА_3 , виявлено труп ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ознаками насильницької смерті.

За даним фактом 14.02.2020 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160430000052 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Крім того, в ході розслідування кримінального провадження № 12020160430000052 від 14.02.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, виявлено нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 КК України, вчинене при наступних обставинах: 13.02.2020 приблизно о 14:00 годині, невстановлена особа, проникла на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , де застосовуючи предмет зовні схожий на пістолет, здійснив розбійний напад на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заподіянням останній тяжких тілесних ушкоджень, та заволодів її майном, а саме: ручним годинником на ланцюжку, золотим ланцюжком та банківською карткою «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_7 .

За даним фактом 10.03.2020 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160430000069 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

11.03.2020 заступником начальника СВ Тарутинського ВП Арцизького ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12020160430000052 від 14.02.2020 винесено постанову про перекваліфікацію кримінального правопорушення (злочину) з ч. 1 ст. 115 КК України на п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

11.03.2020 прокурором Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_3 винесено постанову про об`єднання матеріалів кримінального провадження № 12020160430000052 від 14.02.2020 з матеріалами кримінального провадження № 12020160220000069 від 10.03.2020 в одне провадження під загальним № 12020160430000052.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 13.02.2020 в проміжок часу з 14:00 по 14:30 годин, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не представилось можливим, мешканець смт. Березине Тарутинського району Одеської області ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи обізнаним, що в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , мешкає ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружина колишнього голови КСП «Березіно» ОСОБА_8 , з яким у ОСОБА_5 , як з керівником зазначеного підприємства були неприязні відносини, з метою отримання грошових коштів, які, як на його думку, належать йому, через те, що покійний ОСОБА_8 не розрахувався з ним в повному обсязі за майновий пай КСП «Березіно», ОСОБА_5 , взявши з собою предмет, зовні схожий на пістолет, направився до вищевказаного домоволодіння, з метою заволодіння чужим майном.

Так, ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, через незачинену на замикаючий пристрій вхідну хвіртку, проник на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , де підійшовши до вхідних дверей будинку, покликав ОСОБА_7 та став вимагати від останньої повернути йому грошові кошти за майновий пай.

Далі, без перерви у часі, ОСОБА_5 зрозумівши, що ОСОБА_7 ніяких грошей йому не дасть, виштовхав останню в приміщення кухні, тим самим не дав змоги власниці будинку зачинити вхідні двері та пройшов до приміщення кухні вказаного домоволодіння, де діставши правою рукою з зовнішньої кишені куртки предмет, зовні схожий на пістолет, ОСОБА_5 , діючи з метою відкритого заволодіння майном ОСОБА_7 , із застосуванням насильства, яке було небезпечним в момент спричинення для життя та здоров`я особи, вчинив напад на ОСОБА_7 .

Надалі, сприйнявши погрози нападника за реальні та побоюючись за своє життя, ОСОБА_7 віддала ОСОБА_5 банківську карту АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , оформлену на її ім`я, разом з паролем до неї, якими ОСОБА_5 відкрито заволодів.

Крім того, ОСОБА_5 під час вчинення розбійного нападу на ОСОБА_7 за вищевказаних обставин, діючи з раптово виниклим злочинним умислом, направленим на протиправне заподіяння смерті останній з корисливих мотивів, умисно, перебуваючи у приміщенні кухні зазначеного домоволодіння, усвідомлюючи характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, з предмету, зовні схожого на пістолет, здійснив сім пострілів в область обличчя та тулубу ОСОБА_7 , чим спричинив останній сім вогнепальних поранень у вигляді уточнених травм із залученням декількох ділянок тіла, які за ознакою небезпеки для життя відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті останньої.

Доводячи свій корисливий умисел до кінця, ОСОБА_5 обшукав особисті речі ОСОБА_7 , які знаходились в жіночій сумці в шафі однієї з кімнат вказаного домоволодіння, та незаконно заволодів золотим ланцюгом 585 проби, вагою 5,44 г, вартістю 3 155 грн. та кишеньковим годинником на ланцюжку, який не становить матеріальної цінності, які належали потерпілій.

Після чого, ОСОБА_5 з місця скоєння кримінального правопорушення (злочину) зник, розпорядившись в подальшому зазначеним майном на власний розсуд, тим самим спричинивши ОСОБА_7 майнову шкоду на загальну суму 3 155 гривень 00 копійок.

ОСОБА_5 , 17.03.2020 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання, пояснивши, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, може переховуватися органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а тому вказане дає достатні підстави для необхідності застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Захисник ОСОБА_6 та підозрюваний ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання про обрання запобіжного заходу, посилались на те, що наміру ухилятися від слідства у підозрюваного немає та вважали за можливим обрати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Як було встановлено в судовому засіданні підозрюваний знаходиться на стаціонарному лікуванні, був доставлений до суду з лікарні, де продовжує лікування, за станом здоров`я, самостійно пересуватися не в змозі та потребує подальшого стаціонарного лікування.

Заслухавши учасників провадження, вивчивши матеріали справи, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені положеннями ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя та суд, відповідно до ст.178КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Так, відповідно до ст.ст. 177, 178КПК України та практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

При цьому, слідчому судді слід мати на увазі, що обмеження розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи, є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Рішення Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», «Белевитський проти Росії»).

Відповідно до ч. 1 ст.183КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення за вчинення якого з урахуванням положень ч.2 ст.183 КПК України може бути застосований такий запобіжний захід, а також того, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст.196КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу має бути викладено обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Разом з цим, дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно підозрюваного є занадто суворим, з огляду на таке.

Так, мотивуючи своє клопотання прокурор послався на наявність ризиків можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків; вчинення іншого кримінального правопорушення.

Однак, клопотання є безпідставним, оскільки: з моменту повідомлення ОСОБА_5 про підозру, тобто з 17.03.2020 року, останній не вчиняв жодної спроби переховування від органів досудового розслідування з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, які унеможливлювали його пересування та з 06.03.2020 року був госпіталізований до лікарні та на теперішній час перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я. Наведені обставини вказують на непереконливість доводів прокурора про існування ризиків переховування підозрюваного від органу досудового розслідування або суду, а також можливого його впливу на потерпілого та свідків.

Вирішуючи питання про доцільність обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Заборона катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, виступає одним із основних прав і одночасно гарантією таких невід`ємних прав людини, якими є право на життя, свободу та особисту недоторканність, право на повагу честі й гідності.

Так, стаття 28 Конституції України закріплює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Це право є абсолютним, тому ніякі обставини не можуть виправдати застосування катувань.

Основним законом України також визначено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Основними документами, щодо заборони катувань є Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (1984 р.), до якої Україна приєдналась у 1987 році та Європейська Конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або принижуючому гідність поводженню та покаранню (1987р.), яка була ратифікована Україною 21 січня 1997 року.

З аналізу Конвенції ООН проти катувань можна виділити основні ознаки катування: спричинення сильного болю або страждання; вчинене безпосередньо державними посадовими особами чи іншими «офіційними» особами, з їх підбурювання, з їх відома або з їх мовчазної згоди; вчинене з конкретною метою (або ціллю).

Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлює, що жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження або покарання. Дана імперативна норма охороняє одну із основних цінностей демократичного суспільства та встановлює безумовну заборону катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження й покарання.

Прийнятий 23 лютого 2006 року Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у статті 17 підтвердив обов`язок національних судів України застосовувати при розгляді справ як Конвенцію, так і практику Суду як джерело права.

Враховуючи значення статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод для забезпечення нормального існування особистості та функціонування сучасного суспільства, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що дана стаття охороняє одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства і як така має загальнолюдське визнання.

Таке, що принижує гідність, поводження це поводження, яке викликає у потерпілих почуття страху, муки і неповноцінності, та здатне принизити і зганьбити їх. Його також характеризують як таке, що може зламати фізичний і моральний опір потерпілого (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», заява № 5310/71, 18 січня 1978 року, §167) або примусити його діяти проти власної волі чи совісті (висновок Європейської Комісії у Грецькій справі).

Вирішуючи, чи є покарання або поводження «таким, що принижує гідність» за змістом статті 3, слід звертати увагу на те, чи є його метою принизити і зганьбити відповідну особу, а також, з огляду на його наслідки, чи вчиняє воно негативний вплив на його особистість, несумісний зі статтею 3 (рішення у справі «Raninen проти Фінляндії», заява № 20972/92, 16 грудня 1997 року, §55). Втім, відсутність такої мети не може виключити можливість встановлення порушення статті 3.

У рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» (Gefgen v. Germany) ЄСПЛ зазначив, що «філософська основа абсолютної природи статті 3 не дозволяє будь-яких винятків, виправдань чи балансування інтересів, незалежно від поведінки відповідної особи та природи правопорушення».

Судом встановлено, що починаючи з дня повідомлення ОСОБА_5 про підозру, тобто з 17.03.2020 року, останній перебуває у стані, який реально обмежує його пересування у зв`язку з отриманими ним тяжкими тілесними ушкодженнями, а його перебування на теперішній час виключене в умовах слідчого ізолятора, чого фактично не заперечував прокурор, повідомивши суду, що підозрюваний, перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я.

За таких обставин, з урахуванням положень міжнародного права, Конституції України та практики ЄСПЛ, слід констатувати, що такий підхід органу досудового розслідування, прокурора та слідчого судді до розгляду клопотання слідчого, в якому було поставлено питання про застосування до підозрюваного, який не в змозі самостійно пересуватись в зв`язку з наявністю тяжких тілесних ушкоджень, які унеможливлюють його перебування в установі виконання покарань, виняткового запобіжного заходу, є явно необґрунтованим, суперечить положенням ст.3 Конвенції, філософська основа абсолютної природи якої не дозволяє будь-яких винятків, виправдань чи балансування інтересів,незалежно від поведінки відповідної особи та природи правопорушення, оскільки в основу оскарженого рішення було поставлено тяжкість скоєного злочину та покарання, яке загрожує за його скоєння, без реального врахування стану здоров`я підозрюваного, для якого перебування під вартою, з урахуванням його стану здоров`я можна розцінювати як катування.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд вважає, що незважаючи на те, що ризик можливих спроб переховування підозрюваного від органів досудового слідства повністю не виключається, але він на теперішній час є настільки мінімізованим, що не дає підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_5 виняткового запобіжного заходу.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що необхідності обмеження права підозрюваного на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України та ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, на даній стадії досудового розслідування, з урахуванням конкретних обставин справи, на даний час немає та прокурором не доведено.

Враховуючи дані про особу підозрюваного ОСОБА_5 , який на даний час не може самостійно пересуватись за станом здоров`я, суд вважає, що пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого є у кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, є запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Такий запобіжний захід, на думку суду, зможе забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов`язків та забезпечить його належне лікування, від чого буде залежати його подальший стан здоров`я та життя.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 181, 376, КПК України,слідчий суддя,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання заступника начальника СВ Тарутинського ВП Арцизького ВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 за погодженням прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Застосувати у кримінальному проваджені № 12020160430000052 від 14.02.2020 року до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту в межах строку досудового розслідування, тобто до 17 травня 2020 року включно, із забороною залишати житло де він проживає, за адресою: АДРЕСА_2 , за винятком необхідності отримання невідкладної медичної допомоги.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; 2) не відлучатися з місця проживання, в якому він перебуває під домашнім арештом, у тому числі у разі потреби отримання медичної допомоги в закладі охорони здоров`я, без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора, слідчого судді чи суд про зміну свого місця проживання та контактних номерів мобільного телефону; 4) утримуватися від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження, визначеними слідчим або прокурором;5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну; 6) носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_5 наслідки невиконання покладених на нього обов`язків, а саме: у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, без поважних причин, не повідомить про причину своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, запобіжний захід відносно нього може бути змінено на більш суворий.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на підозрюваного зобов`язань.

Виконання ухвали Тарутинського районного суду Одеської області про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_5 у виді цілодобового домашнього арешту та контроль за поведінкою підозрюваного покласти на співробітників Тарутинського ВП Арцизького ВП ГУНП в Одеській області.

Строк дії ухвали Тарутинського районного суду Одеської області про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_5 у виді цілодобового домашнього арешту обчислюється з моменту оголошення ухвали суду, а саме з 08.04.2020 року та закінчується 17.05.2020 року.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження негайно після її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1