Постанова

від 25.03.2020 по справі 200/1648/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 200/1648/17

провадження № 61-5265 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - комунальний вищий навчальний заклад Дніпровський базовий медичний коледж Дніпропетровської обласної ради;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального вищого навчального закладу Дніпровський базовий медичний коледж Дніпропетровської обласної ради на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегій суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального вищого навчального закладу Дніпровський базовий медичний коледж Дніпропетровської обласної ради (далі - КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у КВНЗ Дніпропетровський базовий медичний коледж ДОР з 2011 року на посаді практичного психолога, сумлінно виконувала свою роботу та до осені 2016 року претензій, доган, стягнень з боку адміністрації закладу до неї не було.

Зазначала, що у серпні 2015 року між нею та директором закладу ОСОБА_2 , заступником директора ОСОБА_4 виник спір з приводу незаконного звільнення викладача ОСОБА_3 , після якого адміністрація закладу стала застосовувати до неї моральний тиск з метою змушення звільнитися з роботи.

Вказувала, що з 27 грудня 2016 року по 04 січня 2017 року перебувала на лікарняному, після виходу з якого 05 січня 2017 року їй стало зле і вона вимушена була звернутися за лікарською допомогою.

Зазначала, що 06 січня 2017 року вона з`явилася на роботу о 8 год. 30 хв., її відразу викликали до заступника директора ОСОБА_4 , де запропонували написати заяву про звільнення за власним бажанням, від написання якої вона відмовилась.

Вказувала, що не вийшла 05 січня 2017 року на роботу за станом здоров`я, про що надала відповідачу виписку з амбулаторної карти, проте, близько 15 год 00 хв. 06 січня 2017 року її ознайомили з наказом про звільнення, яке вона вважає незаконним.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 06 січня 2017 року № 01-к про її звільнення з посади практичного психолога у КВНЗ Дніпропетровський базовий медичний коледж ДОР на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин, поновити її на роботі на посаді практичного психолога у КВНЗ Дніпропетровський базовий медичний коледж ДОР, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 88 117,44 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 06 січня 2017 року № 01-к про звільнення ОСОБА_1 з посади практичного психолога у КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин.

Поновлено на роботі ОСОБА_1 на посаді практичного психолога у КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР.

Стягнуто з КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82 246,90 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді практичного психолога у КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані докази та встановлені судом обставини справи свідчать про незаконність звільнення позивача з роботи за прогул 05 січня 2017 року та наявність підстав для скасування наказу від 06 січня 2017 року № 01-к про звільнення ОСОБА_1 з посади практичного психолога у КВНЗ Дніпропетровський базовий медичний коледж ДОР на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин, поновлення позивача на вказаній посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 82 246,90 грн, який відповідачем не спростовано. Розмір середнього заробітку визначено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи на підставі досліджених та належно оцінених доказів, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки при звільненні позивача із займаної посади роботодавцем було порушено вимоги трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 200 /1648/17 із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем неодноразово допускались порушення у виконанні службових обов`язків, зокрема, 09 листопада 2016 року ОСОБА_1 , будучи керівником групи А-12, зірвала планові заняття з фізичного виховання, забравши всю групу на репетицію конкурсу Крок до зірок , у зв`язку з чим наказом від 14 листопада 2016 року № 114-к їй оголошено догану. Зазначав, що 05 січня 2017 року працівниками КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР складено акт № 1, яким зафіксовано факт відсутності ОСОБА_1 на роботі протягом всього робочого дня, а 06 січня 2017 року складено акт № 2 про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення відносно своєї відсутності на роботі 05 січня 2017 року. Вважав, що суди попередніх інстанцій безпідставно прийняли як доказ на підтвердження поважної причини відсутні ОСОБА_1 на роботі 05 січня 2017 року виписку із медичної карти від 05 січня 2017 року, видану Дніпропетровським центром первинної медико-санітарної допомоги № 4, згідно якої позивачу становлено діагноз ОРВІ, оскільки з пояснень свідків слідує, що 05 січня 2017 року погане самопочуття позивача у цей день було викликано підвищенням тиску. Вважав, що позивачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження відсутності на роботі більше трьох годин з поважних причин та не доведено, що 05 січня 2017 року вона перебувала у стані тимчасової непрацездатності. Суди не взяли до уваги відповідь головного лікаря КЗ Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 від 10 січня 2017 року про те, що виписка з амбулаторної карти ОСОБА_1 не видавалася. Вважав, що звільнення ОСОБА_1 проведено без порушення трудового законодавства, згоду на її звільнення надано первинною профспілковою організацією.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом директора обласного комунального закладу Дніпропетровське медичне училище ОСОБА_2 (далі - ОКЗ Дніпропетровське медичне училище ) від 23 вересня 2011 року № 513-к ОСОБА_1 прийнято на посаду практичного психолога з 27 вересня 2011 року (а. с. 62, т. 1).

Наказом директора ОКЗ Дніпропетровське медичне училище ОСОБА_2 . від 31 серпня 2012 року № 139-к ОСОБА_1 дозволено суміщення посади викладача психології з погодинною оплатою праці з 01 вересня 2012 року (а. с. 63, т. 1).

Наказом директора ОКЗ Дніпропетровське медичне училище ОСОБА_2 від 01 вересня 2015 року № 73-к ОСОБА_1 призначено керівником навчальної групи Ф-912 на 2015-2016 рік (а. с. 65, т. 1).

Наказом директора ОКЗ Дніпропетровське медичне училище ОСОБА_2 від 30 серпня 2016 року № 88-к ОСОБА_1 призначено керівником навчальної групи А-12 на 2016-2017 рік (а. с. 64, т. 1).

Наказом директора ОКЗ Дніпропетровське медичне училище ОСОБА_2 . від 14 листопада 2016 року № 114-к ОСОБА_1 оголошено догану за проведення репетицій конкурсу Крок до зірок під час занять та, як наслідок, зрив заняття з фізичного виховання в групи А-12 09 листопада 2016 року (а. с. 69, т. 1).

Рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради від 02 грудня 2016 року обласний комунальний заклад Дніпропетровське медичне училище перейменовано в комунальний вищий навчальний заклад Дніпровський базовий медичний коледж Дніпропетровської обласної ради.

Працівниками КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 05 січня 2017 року о 15 год. 00 хв. складено акт № 1, яким зафіксовано факт відсутності практичного психолога, викладача загальної та медичної психології ОСОБА_1 на роботі протягом всього робочого дня (а. с. 75, т. 1).

06 січня 2017 року працівниками КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР складено акт № 2 про те, що ОСОБА_1 відмовилась надати письмові пояснення відносно своєї відсутності на роботі 05 січня 2017 року (а. с. 79, т. 1).

З протоколу № 1 засідання дисциплінарної комісії КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР від 06 січня 2017 року, на порядку денному якого обговорювалось питання щодо відсутності на робочому місці ОСОБА_1 05 січня 2017 року та ненадання нею семестрової документації, убачається, що в обґрунтування причин відсутності на роботі 05 січня 2017 року ОСОБА_1 надала виписку з амбулаторної картки від 05 січня 2017 року (а. с. 80-82, т. 1).

Директор КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР ОСОБА_2 06 січня 2017 року направив подання голові профспілкового комітету даного навчального закладу ОСОБА_5 про отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважної причини (а. с. 83-84, т. 1).

Засідання профспілкового комітету відбулося 06 січня 2017 року, на якому було заслухано ОСОБА_1 та надано згоду на її звільнення (а. с. 85, т. 1).

Наказом директора КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР ОСОБА_2 від 06 січня 2017 року № 01-к ОСОБА_1 звільнено 06 січня 2017 року за пунктом 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин (а. с. 87-88, т. 1).

На підтвердження поважності причин відсутності 05 січня 2017 року на роботі позивачем надано відповідачу виписку із медичної карти, видану 05 січня 2017 року Дніпропетровським центром первинної медико-санітарної допомоги № 4, згідно якої ОСОБА_1 звернулась 05 січня 2017 року до поліклініки зі скаргами на стан здоров`я, їй встановлено діагноз ОРВІ, рекомендовано приступити до роботи 06 січня 2017 року (а. с. 90, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

За правилами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно роз`яснень, які містяться у в пунктах 22 і 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Крім того, як роз`яснено у пункті 24 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статті 76 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про оплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження поважності причин відсутності 05 січня 2017 року на роботі ОСОБА_1 надала відповідачу виписку із медичної карти, видану 05 січня 2017 року Дніпропетровським центром первинної медико-санітарної допомоги № 4, згідно якої вона звернулась 05 січня 2017 року до поліклініки зі скаргами на стан здоров`я, їй встановлено діагноз ОРВІ, рекомендовано приступити до роботи 06 січня 2017 року.

Ураховуючи те, законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутність працівника на роботі може підтверджуватися не тільки листком тимчасової непрацездатності, а й іншими документами, виданими медичною установою, тому виписка з медичної карти є належним та допустимим доказом.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не було надано беззаперечних доказів на підтвердження відсутності на роботі більше трьох годин з поважних причин та не доведено, що 05 січня 2017 року ОСОБА_1 перебувала у стані тимчасової непрацездатності, спростовуються встановленими судом обставинами справи та наданими сторонами доказами. Судами враховано, що покази свідків, які зазначали, що у позивача 05 січня 2017 року піднявся тиск, натомість ОСОБА_1 згідно виписки із медичної картки від 05 січня 2017 року, виданої Дніпропетровським центром первинної медико-санітарної допомоги № 4, встановлено діагноз ОРВІ, не є підставою для неприйняття, як доказу, вказаної виписки, виданої медичною установою.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку листу головного лікаря КЗ Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 Троян Г . С. від 10 січня 2017 року, у якому зазначено, що виписка з амбулаторної карти ОСОБА_1 не надавалась, суди попередніх інстанцій виходили з того, що він не свідчить про недостовірність вказаної виписки. Клопотання про призначення відповідної експертизи щодо достовірності виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 , виданої 05 січня 2017 року Дніпропетровським центром первинної медико-санітарної допомоги № 4, стороною відповідача не заявлялось.

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач довела належними та достовірними доказами поважність причин своєї відсутності на роботі 05 січня 2017 року, а відповідач не довів, що відсутність позивача у цей день на роботі потягла будь-які тяжкі чи несприятливі наслідки, які б дали привід до застосування до неї найбільш тяжкого дисциплінарного стягнення - звільнення.

Судами враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 проступку і заподіяну нею шкоду, та визначено, що відсутність позивача на роботі 05 січня 2017 року не потягла за собою будь-яких негативних наслідків, а саме не було скасовано чи перенесено навчальних занять, не заподіяно відповідачу будь-якої іншої шкоди.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наказ від 06 січня 2017 року № 01-к про звільнення ОСОБА_1 з посади практичного психолога у КВНЗ Дніпропетровський базовий медичний коледж ДОР на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин, є незаконним та підлягає скасуванню.

Враховуючи встановлені обставини справи, судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зроблено правильний висновок про наявність підстав для поновлення прав позивача на роботі, а також стягнення з відповідача - КВНЗ Дніпровський базовий медичний коледж ДОР на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 06 січня 2017 року по 05 березня 2018 року, враховуючи положення статті 235 КЗпП України.

Розмір середнього заробітку визначено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Розрахунок середнього заробітку відповідачем не спростовано.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального вищого навчального закладу Дніпровський базовий медичний коледж Дніпропетровської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович