Рішення

від 31.03.2020 по справі 924/954/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" березня 2020 р. Cправа № 924/954/19

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А. ,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

представника відповідача - Тихонюка С.Л.,

у відсутності представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Приватного виробничо-комерційного підприємства "Будзалізобетон" (селище Богданівці, Хмельницький район, Хмельницька область, 31345)

до: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018)

про визнання недійсним пункту 14.4. договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу від 02.07.2019 та стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 330539,36 грн,

В С Т А Н О В И В :

Господарським судом Хмельницької області на підставі ухвали від 12.11.2019 передано за територіальною підсудністю матеріали справи №924/954/19 за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Будзалізобетон" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях про визнання недійсним пункту 14.4. договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу від 02.07.2019.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2019 справу №924/954/19 передано на розгляд судді Тварковському А.А.

Ухвалою суду від 04.12.2019 вказану справу прийнято до свого провадження визначеним складом суду та призначено підготовче засідання на 26.12.2019.

Під час підготовчого провадження у справі, строк якого протокольною ухвалою від 28.01.2020 судом з власної ініціативи продовжено на 30 днів, учасники процесу скористалися правом на подання заяв по суті справи. При цьому, на підставі усного клопотання представника позивача суд у протокольній формі ухвалив залишити без розгляду заяву про збільшення позовних вимог від 16.10.2019.

Окрім того, позивач заявою від 28.10.2019 (а.с.100-102), яку судом в силу вимог ч.3 ст.46 ГПК України прийнято до розгляду протокольною ухвалою 26.12.2019, змінив предмет позову, у зв`язку із чим просив: визнати недійсним пункт 14.4. договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу від 02.07.2019 та стягнути з відповідача 330539,36 грн безпідставно отриманих коштів як наслідок недійсності правочину.

На позовну заяву з урахуванням зміни предмету позову відповідач надав відзив (а.с. 152-160), позивач - відповідь на відзив (а.с. 176-179) та відповідач, в свою чергу, заперечення на відповідь на відзив (а.с. 198-199). Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 04.03.2020, а згодом оголошено перерву до 31.03.2020.

Окрім того, на виконання вимог ухвали суду від 04.02.2020 приватним нотаріусом Скутельник Інною Анатоліївною надано копію Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу, що є структурним підрозділом ДП "Хмельницький завод залізобетонних конструкцій та виробів", а також копію Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна для підтвердження часу посвідчення вказаного договору.

В ході проведення судового розгляду на підставі відповідних клопотань позивачу було забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через Господарський суд Хмельницької області, про що постановлено відповідні ухвали.

У судове засідання 31.03.2020 з`явився представник відповідача, позивач явки уповноваженого представника не забезпечив. Останній про оголошення перерви в межах розгляду справи по суті до 31.03.2020 був повідомлений у судовому засіданні 04.03.2020 в режимі відеоконференції через Господарський суд Хмельницької області, що підтверджується технічним записом судового засідання. При цьому ухвалою суду від 16.03.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника Приватного виробничо-комерційного підприємства "Будзалізобетон" про участь у судовому засіданні 31.03.2020 в режимі відеоконференції через Господарський суд Хмельницької області у зв`язку із заздалегідь заброньованим на визначений час засіданням іншого суду.

Представник відповідача підтримав позицію щодо заперечення проти позову з підстав та обставин, викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив, просив у задоволенні позову відмовити.

У свою чергу, позовні вимоги обґрунтовано тим, що до укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу від 02.07.2019 відповідачем включено п.14.4., яким передбачено, що відлік усіх строків, які вказано в договорі розпочинається з дня вчинення відповідного правочину.

Як стверджує позивач, проект договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації такого пункту не містив та така умова суперечить нормі ст. 253 Цивільного кодексу України, відтак підлягає визнанню недійсною. При цьому як наслідок недійсності такої норми правочину, безпідставним було стягнення з позивача неустойки та 3% річних на загальну суму 330539,36 грн, що обумовлено невірним трактуванням зі сторони відповідача настання кінцевої дати в межах передбаченого договором строку в 30 календарних днів для оплати остаточної суми з ціни продажу об`єкту.

Таким чином, позивач просить визнати недійсним спірний пункт 14.4. договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу від 02.07.2019 та стягнути з відповідача 330539,36 грн як безпідставно набутих.

Суть заперечень відповідача зводиться до того, що позивач, проставляючи підпис в договорі купівлі-продажу погодив усі його умови, відтак з моменту підписання договору в силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. При цьому стягнення з позивача 330539,36 грн неустойки та 3% річних передбачено як чинним законодавством, так і умовами самого договору купівлі-продажу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

02.07.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (Продавець, відповідач) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Будзалізобетон" (Покупець, позивач) укладено Договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу, що є структурним підрозділом ДП "Хмельницький завод залізобетонних конструкцій та виробів" та знаходиться за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с-ще Богданівці, вул. Заводська, під №1/2Б, який обліковується на балансі та перебуває в оренді ТОВ "Будіндустрія", код ЄДРПОУ 23846410 (Договір).

Так, за умовами розділу 1 вказаного Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю вказаний об`єкт приватизації, а Покупець зобов`язується прийняти зазначений об`єкт та сплатити ціну його продажу.

Згідно з п.2.1. Договору Покупець взяв на себе зобов`язання сплатити за придбаний об`єкт приватизації 6 600 012 грн з урахуванням ПДВ у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня підписання Договору у порядку встановленому пунктом 2.3. Договору.

Відповідно до п. 7.1. Договору у разі несплати коштів за об`єкт приватизації згідно з Договором протягом 30 днів з дня укладення Договору та його нотаріального посвідчення Покупець сплачує на користь Продавця неустойку у в розмірі 5 відсотків ціни продажу об`єкта. У разі несплати коштів згідно з Договором протягом наступних 30 днів Договір підлягає розірванню.

Договір містить пункт 14.4. такого змісту: "Сторони погодили, що відлік усіх строків, які вказані в договорі розпочинається з дня вчинення відповідного правочину".

Договір посвідчено приватним нотаріусом Скутельник І.А. та зереєстровано в реєстрі за №3739, про що міститься відповідна відмітка на договорі із зазначенням дати - 02.07.2019.

Позивачем здійснено розрахунки за Договором в повному обсязі з призначенням платежів, передбачених умовами п.2.3. Договору таким чином:

- на суму 37617,02 грн (платіжне доручення №151 від 22.04.2019);

- на суму 7523,40 грн (платіжне доручення №156 від 05.07.2019);

- на суму 6554871,58 грн (платіжне доручення №157 від 01.08.20190).

Разом з тим відповідачем пред`явлено позивачу претензійну заяву із вимогою про сплату впродовж 10 календарних днів з дня отримання цієї претензії 330000,60 грн - неустойки та 538,76 грн - 3% річних, внаслідок прострочення на 1 день кінцевого терміну оплати за Договором.

Відповідно до платіжного доручення №158 від 05.08.2019 позивачем сплачено виставлену Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях суму неустойки та 3% річних.

Згідно з актом приймання - передавання державного майна від 06.08.2019 об`єкт приватизації, що є предметом Договору, передано Приватному виробничо-комерційному підприємству "Будзалізобетон". У вказаному акті сторони засвідчили, що Покупець повністю розрахувався за об`єкт приватизації та вони будь-яких претензій одна до одної в момент підписання цього акту не мають.

08.08.2019 право власності Приватного виробничо-комерційного підприємства "Будзалізобетон" на придбане за Договором майно внесено до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується відповідним витягом за №177428974 від 14.08.2019.

Актом №44 від 16.08.2019 підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, що є структурним підрозділом ДП "Хмельницький завод залізобетонних конструкцій та виробів", за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с-ще Богданівці, вул. Заводська, №1/2Б, №2 від 02.07.2019 зафіксовано виконання Покупцем (позивачем) Договору в повному обсязі, в т.ч. зі сплатою 330539,36 грн неустойки та 3% річних.

Разом з тим позивач вважає зміст пункту 14.4. Договору таким, що підлягає визнанню недійсним, оскільки він суперечить законодавчим приписам щодо обчислення строків, відтак прострочення оплати за Договором не відбулося та стягнення з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Будзалізобетон" 330539,36 грн неустойки та 3% річних є безпідставним.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

За приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За загальним правилом, викладеним у ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Як зазначено в ч.1 ст.691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена в договорі й не може бути визначена, виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього кодексу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Водночас, за приписами ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч.1 ст.203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, для визнання недійсності правочину необхідним є дослідження, зокрема, наявності підстав такої недійсності саме на момент його вчинення.

За приписами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, моментом вчинення Договору, який містить спірний пункт є момент його нотаріального посвідчення.

Відповідно до Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна Договір посвідчено приватним нотаріусом Скутельник І.А. 02.07.2019 (а.с. 250-252), тобто, Договір вчинено саме 02.07.2019.

Так, дослідивши зміст спірного пункту 4.14. Договору, яким встановлено, що відлік усіх строків, які вказані в договорі розпочинається з дня вчинення відповідного правочину, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1. ст. 252 ЦК України).

В силу приписів ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Системний аналіз ст. 253 ЦК України імперативно визначає правила початку перебігу строків. Відтак законодавцем не надано права учасникам цивільно-правових відносин самостійно встановлювати такі правила в силу свободи договору.

Таким чином, спірний пункт Договору суперечить приписам ст. 253 ЦК України, відтак підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України. При цьому суд враховує, що відповідно до ст.217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч.ч. 1,5 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі №904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.

Частиною 3 ст.1212 ЦК України передбачено, що положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються, зокрема, і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Таким чином, враховуючи визнання недійсним пункту 4.14. Договору, як такого, що суперечить закону стягнення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Будзалізобетон" 330539,36 грн неустойки та 3% річних є безпідставним та таким, що перебуває поза межами договірних відносин.

Разом з тим суд враховує, що стягнення неустойки та 3% річних можливе лише внаслідок прострочення виконання зобов`язання. При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач вчасно виконав зобов`язання за Договором щодо остаточної сплати його ціни, а саме в обумовлений п.2.1. Договору строк (30 календарних днів з дня підписання Договору), з огляду на приписи ст. 253 ЦК України щодо початку перебігу строку.

Отже, стягнуті відповідачем з позивача 330539,36 грн неустойки та 3% річних є безпідставно набутими коштами та згідно з приписами ст. 1213 Цивільного кодексу України підлягають поверненню Приватному виробничо-комерційному підприємству "Будзалізобетон".

Згідно із ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з мотивів наведених вище.

При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). При цьому суд зазначає, що інші доводи відповідача жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в сумі 6879,10 грн.

Окрім того, суд, розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, як зазначено у прохальній частині позовної заяви та заяви про зміну предмету позову враховує таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

На підтвердження понесення витрат на правничу правову допомогу позивачем надано платіжне доручення №167 на суму 8700 грн та засвідчену банком роздруківку з "Приват 24" щодо вихідного платежу №169 на суму 1300 грн.

В призначенні платежу зазначених платіжних документів вказано "оплата правової допомоги адвоката по угоді про надання проф. правов. допом. від 29.08.2019 по госп. справі за позовом ПВКП Будзалізобетон згідно рах. 5 від 29.08.19". Одержувач Терлич В.Г. ФОП.

Окрім того, матеріали справи містять ордер на надання правничої (правової) допомоги позивачу адвокатом Терличем Валерієм Габоровичем №1000662 від 13.09.2019 та копію свідоцтва про право на заняття вказаного адвоката адвокатською діяльністю.

Верховний Суд у своїй постанові від 14.05.2019 по справі 922/576/18 зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах: №911/3533/17 від 27.11.2018, №910/10483/18 від 29.05.2019, №916/1340/18 від 25.06.2019.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, у яких конкретизовано справу, в якій таку допомогу надано.

Разом з тим матеріали справи не містять, ані договору про надання правової допомоги від 29.08.2019, на який є посилання в платіжних документах та ордері адвоката, ані акту виконаних робіт (наданих послуг) за таким договором, де було б визначено розмір та порядок обчислення адвокатського гонорару, порядок виплати, тощо. При цьому ч. 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження правової підстави понесених витрат на правову допомогу та розрахунку вказаних витрат, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про відшкодування таких витрат за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 14.4. Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу, що є структурним підрозділом ДП "Хмельницький завод залізобетонних конструкцій та виробів" та знаходиться за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с-ще Богданівці, вул. Заводська, під №1/2Б, який обліковувався на балансі та перебував в оренді ТОВ "Будіндустрія" від 02.07.2019 за реєстровим номером №3739.

3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018; код ЄДРПОУ 42964094) на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства "Будзалізобетон" (селище Богданівці, Хмельницький район, Хмельницька область, 31345; код ЄДРПОУ 23830477) 330539,36 грн - безпідставно отриманих коштів та 6879,10 грн - витрат зі сплати судового збору.

4. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 09 квітня 2020 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - селище Богданівці, Хмельницький район, Хмельницька область, 31345;

3 - відповідачу - вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018.