Рішення

від 31.03.2020 по справі 918/703/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/703/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Ножняк Л.Ю. , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи - підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни до відповідача фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни

про усунення перешкод у користуванні майном

представники:

від позивача: Терещенко О.М.

від відповідача: Мельничук С.В.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року фізична особа - підприємець Нечипорук Світлана Олександрівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні приміщенням та заборони вчиняти будь-які перешкоди у доступі до приміщення, посилаючись на те, що ФОП Погуляєва О.В. фактично унеможливила доступ до складського приміщення, шляхом вчинення перешкод у проході та проїзді через її земельні ділянки.

Ухвалою суду від 07.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначити на "29" жовтня 2019 року.

28 жовтня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві.

В судовому засіданні 29.10.2019 року оголошено перерву до 12.11.2019 року.

В судовому засіданні 12.11.2019 року оголошено перерву до 26.11.2019 року.

14 листопада 2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якому позовні вимоги підтримує в повному обсязі та заперечує проти обставин, викладених відповідачем у відзиві.

Ухвалою суду від 26.11.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №918/703/19 на 30 днів - до 05 січня 2020 року включно та відкладено розгляд справи на 09.12.2019 року.

В судовому засіданні 09.12.2019 року судом встановлено, що 26 листопада 2019 року від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову зі змісту якої вбачається, що позивач просить: 1. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Погуляєву Ольгу Володимирівну (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди у користуванні приміщенням будівлі складу № 4, літ. А-1, загальною площею 138,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що належить Фізичній Особі-підприємцю Нечипорук Світлані Олександрівні (РНОКПП НОМЕР_2 ) на праві власності шляхом надання вільного проходу та проїзду шириною 3,5 метри цілодобово у будь-який день тижня через земельні ділянки у АДРЕСА_1 кадастровий номер 5610100000:01:024:0144, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242, кадастровий номер 5610100000:01:024:0243 або через земельну ділянку чи земельні ділянки, які можуть бути сформовані шляхом об`єднання чи поділу земельних ділянок кадастровий номер 5610100000:01:024:0144, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242, кадастровий номер 5610100000:01:024:0243, та шляхом демонтажу цегляної стіни та металевих воріт, зведених Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною (РНОКПП НОМЕР_1 ) на межі об`єкту нерухомості, що належить Фізичній Особі-підприємцю Нечипорук Світлані Олександрівні (РНОКПП НОМЕР_2 ): приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1 та продовження яких знаходиться на межі земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 або на межі земельної ділянки чи земельних ділянок, які можуть бути сформовані шляхом об`єднання земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 з іншими земельними ділянками чи поділу земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 за адресою: АДРЕСА_1.; 2. Заборонити відповідачу Фізичній особі-підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти будь-які перешкоди у доступі до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, загальною площею 138,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Вказана заява відповідає вимогам ст.ст. 46, 170 ГПК України, а тому ухвалою суду від 09.12.2019 року прийнята судом до розгляду.

Також, ухвалою суду від 09.12.2019 року відмовлено у задоволенні заяви про виявлення фактів зловживання процесуальними правами. Розгляд справи відкладено на 18.12.2019 р.

В судовому засіданні 18.12.2019 року оголошено перерву до 20.12.2019 року.

Ухвалою суду від 20.12.2019 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про виправлення описок в ухвалі Господарського суду Рівненської області від 09.12.2019 року.

Крім того, ухвалою суду від 20.12.2019 року визнано повторну заяву ФОП Нечипорук С.О. про виявлення фактів зловживання процесуальними правами від 19.12.2019 року - зловживанням процесуальними правами. Повторну заяву ФОП Нечипорук С.О. про виявлення фактів зловживання процесуальними правами - залишено без розгляду. Визнано заяву ФОП Погуляєвої О.В. про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами - зловживанням процесуальними правами. Заяву ФОП Погуляєвої О.В. про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами - залишено без розгляду. Попереджено ФОП Нечипорук Світлану Олександрівну та ФОП Погуляєву Ольгу Володимирівну про недопустимість зловживання процесуальними правами.

Також, в судовому засіданні судом встановлено, що 20 грудня 2019 року від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову зі змісту якої вбачається, що позивач просить: 1. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Погуляєву Ольгу Володимирівну (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди у користуванні приміщенням будівлі складу № 4 літ. А-1, загальною площею 138,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та належить Фізичній особі-підприємцю Нечипорук Світлані Олександрівні (РНОКПП НОМЕР_2 ) на праві власності шляхом надання вільного проходу та проїзду шириною 3,5 метри цілодобово у будь-який день тижня через земельну ділянку у АДРЕСА_1 кадастровий номер 5610100000:01:024:0376, яка сформована в результаті об`єднання земельних ділянок кадастровий номер 5610100000:01:024:0144, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242, кадастровий номер 5610100000:01:024:0243, та шляхом демонтажу цегляної стіни та металевих воріт, зведених Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною (РНОКПП НОМЕР_1 ) на межі об`єкту нерухомості, що належить Фізичній Особі-підприємцю Нечипорук Світлані Олександрівні (РНОКПП НОМЕР_2 ): приміщення будівлі складу № 4 літ. А-1 загальною площею 138,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 у строк протягом трьох календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду по суті справи; 2. Заборонити Фізичній особі-підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти перешкоди у доступі до приміщення будівлі складу № 4 літ. А-1, загальною площею 138,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та належить Фізичній Особі-підприємцю Нечипорук Світлані Олександрівні (РНОКПП НОМЕР_2 ) на праві власності.

Вказана заява відповідає вимогам ст.ст. 46, 170 ГПК України, а тому ухвалою суду від 20.12.2019 року прийнята судом до розгляду.

Також, ухвалою суду від 20.12.2019 року закрито підготовче провадження у справі № 918/703/19. Призначено справу до судового розгляду по суті на 24.12.2019 року.

Ухвалою суду від 24.12.2019 року відкладено розгляд справи на 21.01.2020 року

28 грудня 2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 20.12.2019 року по справі №918/703/19 (щодо визнання дій сторін по справі зловживанням процесуальними правами).

Ухвалою суду від 28.12.2019 року зупинено провадження у справі №918/703/19 до перегляду ухвали суду від 20.12.2019 року в Північно-західному апеляційному господарському суді та повернення матеріалів до Господарського суду Рівненської області.

Супровідним листом №918/703/19/2/20 від 03.01.2020 року матеріали справи направлено до Північно-західного апеляційного господарського суду.

09 січня 2020 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 20.12.2019 року по справі №918/703/19 (щодо визнання дій сторін по справі зловживанням процесуальними правами).

Супровідним листом №918/703/19/43/20 від 11.01.2020 року апеляційну скаргу ФОП погуляєвої О.В. направлено до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни на ухвалу господарського суду Рівненської області від 20 грудня 2019 року у справі №918/703/19 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни на ухвалу господарського суду Рівненської області від 20 грудня 2019 року у справі №918/703/19 задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 20 грудня 2019 року у справі №918/703/19 у частині пунктів 3 ,4 і 5 скасували, прийнявши у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача ФОП Погуляєвої О.В., в іншій частині ухвалу залишити без змін. Резолютивну частину ухвали викладено у такій редакції:

"1.Визнати повторну заяву позивача ФОП Нечипорук С.О. про виявлення фактів зловживання процесуальними правами від 19.12.2019 зловживанням процесуальними правами.

2. Заяву позивача ФОП Нечипорук С.О. про виявлення фактів зловживання процесуальними правами від 19.12.2019 залишити без розгляду .

3. У задоволенні заяви відповідача ФОП Погуляєвої О.В. від 20.12.2019 про застосування до позивача за зловживання процесуальними правами заходів процесуального примусу у вигляді штрафу відмовити."

25.02.2020 року до Господарського суду Рівненської області надійшли матеріали справи №918/703/19.

Ухвалою суду від 05.03.2020 року поновлено провадження у справі № 918/703/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на "18" березня 2020 року.

В судовому засіданні 18.03.2020 року оголошено перерву до 31.03.2020 року.

У судовому засіданні 31.03.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві з урахуванням відповіді на відзив та додаткових письмових пояснень.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві.

Заслухавши у судовому засіданні представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи в сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 13.08.2008 року між ТОВ "Канцуніверсалсервіс", як продавцем та Нечипорук Світланою Олександрівною , як покупцем укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових будівель, за п.1.1. якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити відповідно до умов цього договору приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, загальною площею 138.2 кв.м. та адміністративно-побутове приміщення, літ. Б-1, загальною площею 36.1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 1.2. договору приміщення, що відчужуються за цим договором, розташовані на неприватизованій земельній ділянці.

Право власності позивача на нерухоме майно стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № інформаційної довідки 182166311 від 24.09.2019 року (а.с.44-48).

Фізична особа-підприємець Погуляєва Ольга Володимирівна є власником об`єктів нерухомого майна, а саме адміністративно - побутових та складських приміщень, загальноюплощею 525,2 кв.м., а також власником земельних ділянок площею 1015 кв.м., 446 кв.м. та 256 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, наданих для обслуговування адміністративно-побутового та складських приміщень.

Так, складські приміщення, які належать Позивачу та Відповідачу на праві власності, мають спільну стіну та один проїзд вантажного транспорту, що проходить через земельні ділянки відповідача, а саме у АДРЕСА_1 площею 1015 кв.м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0144; площею 446 кв.м, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242; площею 256 кв.м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0243 .

Як встановлено судом, позиція позивача, зводиться до того, що ФОП Погуляєва Ольга Володимирівна фактично унеможливила доступ до її складського приміщення шляхом вчинення перешкод у проході та проїзді через її земельні ділянки, що, у свою чергу, стало перешкодою у веденні господарської діяльності, оскільки в даному складському приміщенні велася її підприємницька діяльність.

Свою позицію позивач обгрунтовує тим, що починаючи з 02.05.2019 року, відповідач перекрила їй доступ до належного їй на праві власності складського приміщення, підтвердженням чого є акти, що були складені за фактом перешкоджання доступу до належного їй майна (а.с. 60-78), а також заява про злочин (а.с. 79). Так, актами періодично фіксувалося те, що при неодноразових спробах потрапити на територію до свого складу відповідач перешкоджала проходу та проїзду, закриваючи ворота на замок та пропускаючи лише своїх клієнтів.

Позивачем зазначено, що згідно із даними інвентаризаційної справи, що знаходиться у КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", яка містить інформацію про об`єкти нерухомості розташовані у АДРЕСА_1, а саме схеми розташування приміщень та складів на базі по АДРЕСА_1 вбачається, що територія бази по периметру огороджена парканом, а єдиним наявним проходом та проїздом на територію бази є прохід та проїзд зі сторони вулиці Пересопницької, де наразі розташовані в`їздні ворота, що знаходяться на межі земельних ділянок відповідача кадастровий номер 5610100000:01:024:0243 та кадастровий номер 510100000:01:024:0144.

Як зазначено у позовній заяві, весною 2019 року Погуляєва Ольга Володимирівна на межі об`єктів нерухомості, а також на межі земельної ділянки, що розділяє об`єкти нерухомості позивача та відповідача за адресою: АДРЕСА_1 звела стіну, а існуючий проїзд вздовж земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 відповідач загромадила різними предметами (столами піддонами та іншим), перекривши існуючий прохід та проїзд до складу відповідача.

Позивач стверджує, що 24.09.2019 року, прибувши на територію бази, в той час вхідні ворота на територію бази були відчинені, вона виявила, що на межі земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 в продовження незаконно зведеної стіни на межі об`єктів нерухомості позивача та відповідача за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено металеві ворота, які остаточно перекривши існуючий проїзд до її складу, а інша можливість отримати доступ до майна, окрім як шляхом проходу та проїзду через земельні ділянки існуючого проїзду з вул. Пересопницька через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144 відсутня.

В підтвердження факту того, що жодного іншого проїзду чи проходу до мого майна немає позивачем долучено до матеріалів справи висновок експерта від 10.05.2019 року № 190121/3_С, з якого вбачається, що інші існуючі проїзди вантажного транспорту до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є позивач, окрім існуючого проїзду з вул. Пересопницька через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144 - відсутні (а.с.82-183).

Разом з цим, 28.10.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що позиція відповідача полягає в наступному: оскільки позивач свідомо не оформляє земельну ділянку під своїм нерухомим майном під будь-якими приводами, щоб не сплачувати до бюджету плату за землю, тим самим уникаючи обов`язкових витрат, оскільки, їй надзвичайно економічно вигідно проїжджати до свого складу через територію відповідача, яка проходить по трьом земельним ділянкам, які належать на праві власності відповідача, що викуплені відповідачем та за які постійно сплачується податок, які охороняються і утримуються за її кошти. Позивач є власником нежитлових приміщень з 13.08.2008 року. На протязі 11 років позивач жодного разу не відшкодувала відповідачу за охорону території, за її прибирання, за її періодичне асфальтування, ремонтування та утримання за наслідками переміщення та стоянку вантажних автомобілів її та її клієнтів.

Також зазначено, що Господарським судом Рівненської області рішенням у справі №11/168 від 18.11.2009 року Нечипорук С.О. відмовлено у встановленні земельного сервітуту через земельні ділянки відповідача з підстав неоформлення позивачем права користування на земельну ділянку яку вона має право, однак Погуляєвою О.В. для Нечипорук С.О. 01.09.2008 року та 01.01.2010 року підписано Договір на встановлення земельного сервітуту з правом використання земельних ділянок, належних на праві власності відповідачу. Договір земельного сервітуту був нікчемний, оскільки законних підстав укладати його не було, так як Нечипорук С.О. не оформила ні права власності на земельну ділянку, ні права користування, тому не було законних підстав для його реєстрації. Так як за 11 років Нечипорук С.О. не оформила земельну ділянку під своїм нерухомим майном, внаслідок чого міський бюджет поніс збитки від не отриманої плати за землю за ці роки та з тих підстав, що Нечипорук С.О. недотримувалась і не виконувала умов сервітуту, тому з 01.05.2019 року припинено термін дії Договору на встановлення земельного сервітуту, про що повідомлено її завчасно 25.03.2019 року.

Додатково відповідачем зазначено, що у висновку експерта №190121/3_С від 10.05.2019 року, наданого позивачем до матеріалів справи, не надано для суду об`єктивної інформації щодо всіх можливих інших варіантів проїзду до приміщення позивача, які в декілька раз коротші та проходять через одну ділянку, ніж проїзд через три вказані ділянки, а саме відповідно до висновку судового експерта ФОП Водько ІО.В. №ЕЗ-13/19 від 08.07.2019 року, можливими варіантами під`їзду вантажного транспорту до приміщення будівлі складу №4 літ. А-1, що знаходиться по АДРЕСА_1 і належить Нечипорук С.О. , відмінними від варіанту проїзду по трьом земельним ділянкам з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0243; 5610100000:01:024:0144; 5610100000:01:024:0242, що знаходяться у власності Погуляєвої О. В. , є наступні два варіанти проїзду з вулиці Пирогова: через земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:024:0133 і площею 0.0238 га; через земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:024:0040 і площею 0505 га (а.с.217-222). В обох варіантах, для можливості під`їзду безпосередньо до приміщення, що належить Нечипорук С. О. , у відповідній частині огорожі необхідно встановити ворота.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених вимог учасників судового процесу, дотримуючись принципів об`єктивної істини, добросовісності, розумності та справедливості суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, між сторонами виникли спірні правовідносини, з приводу користування позивачем земельною ділянкою, яка належить на праві власності відповідачу. Тобто, існує спір про користування чужою земельною ділянкою, предметом якого є усунення перешкод у користуванні нерухомим майном (приміщенням будівлі складу), що належить на праві власності позивачу, шляхом надання відповідачем позивачу допуску до вказаного примішення через земельну ділянку відповідача.

Відтак, спірні правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, є земельними та регулюються відповідними положеннями Конституції України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Таке врегулювання створює в цих відносинах правовий порядок, який вимагає від їх суб`єктів певної правової поведінки.

Так, відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч. 1 ст. 321 ЦК України, згідно з якою, право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019р. у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019р. у справі №902/1003/17).

Так, позивач просить усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, право на яке, набуте на підставі укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 13.08.2008 року, що стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № інформаційної довідки 182166311 від 24.09.2019 року.

Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-ІV дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Так, складські приміщення, які належать Позивачу та Відповідачу на праві власності, мають спільну стіну та один проїзд вантажного транспорту, що проходить через земельні ділянки, які належать відповідачу на праві власності, а саме: у АДРЕСА_1 площею 1015 кв.м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0144; площею 446 кв.м, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242; площею 256 кв.м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0243 .

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з положеннями статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Статтею 5 Закону визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази виникнення у позивача у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться складські приміщення, які належать Позивачу та Відповідачу на праві власності, та які мають спільну стіну та один проїзд вантажного транспорту, що проходить через земельні ділянки, які належать відповідачу на праві власності. Більше того, як зазначено вище, складські приміщення, які належать Позивачу та Відповідачу на праві власності, мають спільну стіну та один проїзд вантажного транспорту, що проходить через земельні ділянки відповідача, а саме у АДРЕСА_1 площею 1015 кв.м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0144; площею 446 кв.м, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242; площею 256 кв.м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0243.

Відтак, суд критично оцінює твердження позивача, які покладені в основу обраного нею способу захисту та зводяться до того, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні нерухомим майном позивача, оскільки відповідач не пропускає позивача через свою територію, - та вважає зазначені твердження такими, що не можуть бути покладені в основу прийнятого у даній справі рішення.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи висновок експерта № 190121/3_С від 10.05.2019 року, згідно з яким інші існуючі проїзди вантажного транспорту до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є позивач, окрім існуючого проїзду з вул. Пересопницька через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144 відсутні.

У свою чергу, відповідачем долучено до матеріалів справи висновок експерта № ЕЗ-13/19 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 08.07.2019 року, за яким можливі варіанти під`їзду вантажного транспорту до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, відмінні від варіанту проїзду по трьом земельним ділянкам з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144, що знаходяться у власності відповідача-2, є наступні два варіанти проїзду з вул. Пирогова: через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0133, 5610100000:01:024:0040, площами 0,0238 та 0,0505 га відповідно. В обох варіантах, для можливості під`їзду безпосередньо до приміщення, що належить Нечипорук С. О. , у відповідній частині огорожі необхідно встановити ворота.

Що стосується посилань, як позивача на висновоки експерта з земельно-технічної експертизи № 190121/3_С від 10.05.2019 року, так і відповідача на висновок експерта земельно-технічної експертизи № ЕЗ-13/19 від 08.07.2019 року, то відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього кодексу.

Крім того, в даних висновках встановлено різні варіанти під`їзду вантажного транспорту до нерухомого майна позивача, що в свою чергу не дає суду можливості встановити обставини щодо варіантів під`їзду вантажного транспорту до нерухомого майна позивача.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку щодо неналежності висновків експерта земельно-технічної експертизи № 190121/3_С від 10.05.2019 року, поданого позивачем, так і № ЕЗ-13/19 від 08.07.2019 року, поданого відповідачем як доказу у даній справі.

Окрім того, позивачем долучено до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку ст. 88 ГПК України, зі змісту яких вбачається, що Погуляєва О.В. та інші особи, які представлялися її працівниками або представниками, блокували прохід та проїзд до приміщення складу Нечипорук С.О. , безпосередньо для самої Нечипорук С.О. , її покупців, постачальників та відвідувачів та для їх особисто.

Однак, дані заяви свідків суд оцінює критично, оскільки свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є працівниками ФОП Нечипорук С.О. , тобто є зацікавленими особами стосовно вирішення даного спору. Таким чином, викладені у вказаних заявах показання свідка не являються достовірними та достатніми доказами у даній справі.

В підтвердження наведених обставин позивач також надав суду копії актів про перешкоджання доступу до приміщення за період з 02.05.2019 року по 22.05.2019 року, від 24.09.2019 року та 26.09.2019 року відповідно, що складені односторонньо позивачем та його працівниками.

Доводи позивача про перешкоджання йому у праві доступу до власного майна визнаються судом не спроможними в силу того, що додані в підтвердження таких обставин складені позивачем в односторонньому порядку акти за період з 02.05.2019 року по 22.05.2019 року, від 24.09.2019 року та 26.09.2019 року не містять відомостей щодо перешкоджання відповідачем доступу позивача саме до належних йому приміщень, а також не спростовують правомірності користування відповідачем належних йому на праві власності земельних ділянок.

Що стосується квитанцій та прибуткових касових ордерів, долучених представником позивача до відповіді на відзив, то слід зазначити те, що вбачається проплата позивачем компенсації за земельний сервітут лише з двох квитанцій на загальну суму 4 200,00 грн. за період з 01.01.2009 року по грудень 2009 року (а.с. 236), а решту пирбуткові касові ордери суд не бере до уваги, оскільки в них не зазначено підстави сплати, що не дає можливості встановити суду, що проплати по прибуткових касових ордерах були спрямовані на сплату компенсації за користування земельними ділянками відповідача (а.с. 237-250).

Щодо обраного позивачем способу захисту, та суд зазначає наступне:

Усунення перешкод позивачу у користуванні нерухомим майном шляхом надання безперешкодного доступу до такого для користування цим майном, передбачає користування позивачем щонайменше трьома земельними ділянками, право власності яких, належить відповідачу, для проходу та (або) проїзду через ці ділянки.

З огляду на належність відповідачу права власності на земельними ділянки, на яких, за доводами позивача, створюються перешкоди у користуванні його майном, та усунення перешкод у користуванні яких вимагає позивач, відсутні підстави стверджувати про протиправність дій відповідача в недопуску представників позивача через свою територію за відсутності у позивача встановленого права користування такою земельною ділянкою.

При цьому, суд звертає увагу, що у випадку відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном. У такому разі позивач для задоволення потреби у доступі до свого нерухомого майна повинен вжити заходів для встановлення відповідного права користування земельною ділянкою, яким чітко буде визначено можливість проїзду, проходу, тощо по вищевказаним земельним ділянкам до об`єктів нерухомості, які за доводами позивача йому належать, або іншим, визначеним чинним законодавством, способом отримати право користування такими земельними ділянками.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в основі даної справи лежить спір про користування чужою земельною ділянкою, і в конкретному випадку доступ позивача до її приміщення може бути забезпечено лише шляхом встановлення законного способу користування земельною ділянкою відповідача, зокрема, встановленням сервітуту.

Тобто, суд констатує, що спірні правовідносини регулюються, зокрема поняттям "сервітуту", тобто правом користування чужим майном.

Як установлено судом, рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 11/168 від 18.11.2009 року у задоволенні позову позивача до відповідача про встановлення оплатного земельного сервітуту відмовлено.

Так, за ч. 1 ст. 98 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату ухвалення вказаного рішення) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Визначення, наведене у коментованій частині, не узгоджувалося з іншими нормами чинного законодавства (ч. 1 ст. 401 ЦК України), зокрема воно не враховувало, що сервітут може належати не лише "власнику або землекористувачу земельної ділянки", а й іншій конкретно визначеній особі, так званий "особистий сервітут".

Зважаючи, що позивач станом на дату ухвалення вказаного рішення не набула у встановленому чинним законодавством порядку права користування чи права власності на земельну ділянку, відтак за вимогами ч. 1 ст. 98 ЗК України не могла претендувати на встановлення земельного сервітуту.

У той же час наведена норма у чинній редакції передбачає, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

У п. б ч. 1 ст. 99 ЗК України передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 ЗК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Частинами 1-3 ст. 402 ЦК України врегульовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

З наведених норм матеріального права вбачається, що суб`єктом сервітуту може бути не тільки власник (користувач) сусідньої ділянки, але й інша конкретно визначена особа. У такому випадку йдеться про особистий сервітут (персональний). Відмінність між названими видами сервітутів полягає у тому, що якщо особистий сервітут встановлюється стосовно конкретної особи, то земельний - стосовно предмета (земельної ділянки). Звідси випливає і та відмінність, що зі зміною власника особистий сервітут припиняється, а земельний продовжує діяти.

Сервітут це не просто користування чужим майном, а обмежене користування в одному чи декількох чітко визначених аспектах. Йдеться про те, що при встановлені сервітуту чітко визначається обсяг користування, спосіб користування та час користування. Наприклад, якщо це буде проїзд і відповідно встановлення права проїзду сусідньою земельною ділянкою, то тут у будь-якому випадку повинно бути визначено місце проїзду і супутні обов`язки, пов`язані зі здійсненням такого проїзду.

Зважаючи на викладене, враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що між сторонами існує спір щодо права позивача на проїзд (прохід) через земельні ділянки, належні відповідачу на праві власності, тобто, як уже зазначалось вище, правовідносини, пов`язані із правом користування чужою земельною ділянкою.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

За приписами ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне

поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 2) і в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Характер засобу юридичного захисту, необхідного для дотримання ст. 13 Конвенції, залежить від природи порушення. Під "ефективним" слід розуміти такий засіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи.

Європейський суд критеріями ефективності засобу захисту визначає достатню юридичну визначеність (ефективність за законом) і реальну можливість захисту порушеного права (ефективність на практиці). Оцінка ефективності обраного способу захисту порушеного права не є універсальною, а здійснюється у кожному конкретному випадку, виходячи із фактичних обставин справи.

У свою чергу, як установлено судом, спір між сторонами виник через те, що позивач прагне отримати доступ до свого об`єкту нерухомого майна шляхом проїзду (проходу) через земельні ділянки відповідача, відтак спосіб захисту, обраний позивачем, не відповідає порушеному праву, а тому вирішення спору на користь позивача, виходячи із заявлених позовних вимог, не призведе до захисту та відновлення порушеного права, оскільки у позивача право проїзду внаслідок задоволення позовних вимог "автоматично" не виникне, бо дані земельні ділянки належать на праві власності відповідачу, однак матиме наслідком порушення майнових прав відповідача.

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

З огляду на все викладене вище, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати за даним позовом залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-80, 86, 123, 126, 129, 196, 232, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову фізичної особи - підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни до відповідача фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни про усунення перешкод у користуванні майном - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення суду складено та підписано 09 квітня 2020 року.

Суддя Романюк Ю.Г.