Постанова

від 08.04.2020 по справі 325/1687/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 08.04.2020 Справа № 325/1687/19

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 325/1687/19 Головуючий у 1-й інстанції: Пантилус О.П.

Провадження №22-ц/807/1122/20 Суддя-доповідач : Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства КІЛЬДЖИЄВ М.М. на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2019 року у справі за позовом фермерського господарства Кільджиєв М.М. до ОСОБА_1 , фермерського господарства Чайка , треті особи: Приазовська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання іншого договору оренди земельної ділянки поновленим,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року представник позивача фермерського господарства КІЛЬДЖИЄВ М.М. , адвокат Ковальов Дмитро Валерійович звернувся до Приазовського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства Чайка , треті особи: Приазовська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання іншого договору оренди земельної ділянки поновленим.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 09 вересня 2009 року між фермерським господарством КІЛЬДЖИЄВ М.М. та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки. Предметом договору є земельна ділянка площею 7, 4500 га для ведення особистого селянського господарства на території Ботіївської сільської ради Приазовського району, Запорізької області.

Згідно п.8 Договору він укладений строком на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 20 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір продовжити його дію.

Згідно п.41 Договору він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації у Приазовському районному відділі Запорізької регіональної філії Центру ДЗК. Реєстрація договору здійснена 24 грудня 2009 року, про що свідчить реєстраційний напис на тексті договору.

За весь час дії договору оренди від ОСОБА_1 жодних претензій з приводу використання земельної ділянки та виконання умов договору позивачем не надходило.

Реалізуючи своє, передбачене законодавством, право на поновлення договору оренди земельної ділянки, позивач 30 травня 2019 року направив відповідачу ОСОБА_1 повідомлення про намір поновлення договору оренди із проектом додаткової угоди до договору оренди. 07 червня 2019 року ОСОБА_1 повідомив про відмову в поновленні договору у зв`язку із закінченням строку його дії. 12 серпня 2019 року із даних Державного земельного кадастру позивачем встановлено, що 27 лютого 2019 року відповідач передав цю ж земельну ділянку іншій особі - Фермерському господарству Чайка , про що уклав договір оренди, це також підтвердилось отриманим Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянки №НВ-2306252202019 від 28 серпня 2019 року. Позивач, відповідно до ч.1 ст.777 ЦК України, має переважне право на укладення договору оренди із орендодавцем.

Із урахуванням зазначеного позивач просив суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7,4500 га для ведення особистого селянського господарства на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2324581400:02:001:0043, укладений між ОСОБА_1 та фермерським господарством Чайка 27 лютого 2019 року;

- визнати поновленим договір оренди земельної ділянки площею 7,4500 га для ведення особистого селянського господарства на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2324581400:02:001:0043, укладений між фермерським господарством Кільджиєв М.М. та ОСОБА_1 09 вересня 2009 року, який зареєстрований 24 грудня 2009 року Запорізькою РФ ДП Центр ДЗК за № 040927700123, на умовах оренди, визначених договором оренди тієї ж земельної ділянки, укладеним між ОСОБА_1 та фермерським господарством Чайка 27 лютого 2019 року.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2019 року позов фермерського господарства Кільджиєв М.М. , представник позивача - адвокат Ковальов Дмитро Валерійович до ОСОБА_1 , фермерського господарства Чайка , треті особи: Приазовська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання іншого договору оренди земельної ділянки поновленим, задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7,4500 га для ведення особистого селянського господарства на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2324581400:02:001:0043, укладений між ОСОБА_1 та фермерським господарством Чайка 21 лютого 2019 року, зареєстрований 27 лютого 2019 року.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача фермерського господарства КІЛЬДЖИЄВ М.М. , адвокат Ковальов Дмитро Валерійовичподав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Ухвалити в цій частині нове рішення, винавши поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений між фермерським господарством КІЛЬДЖИЄВ М.М. і ОСОБА_1 09 вересня 2009 року, який зареєстрований 24 грудня 2009 року Запорізькою РФ ДП Центр ДЗК , на умовах оренди, визначених договором оренди укладеним між ОСОБА_1 та фермерським господарством Чайка 27 лютого 2019 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, послався на те, що з огляду на приписи ч.1 ст. 33 ЗУ Про оренду землі позивач (орендар), не дивлячись на повне дотримання вимог законодавства для реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, отримав письмову відмову ОСОБА_1 , як орендодавця та власника земельної ділянки в поновленні договору. У зв`язку з цим, на переконання суду, позивач втратив переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Відзиву у порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надійшло.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судових повісток до апеляційного суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином провідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності відповідачів.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки укладеного між ОСОБА_1 та фермерським господарством Чайка від 21 лютого 2019 року, зареєстрованого 27 лютого 2019 року, суд першої інстанції вважав, що укладення оскарженого договору у період дії договору оренди від 09 вересня 2009 року щодо тієї самої земельної ділянки порушує права позивача на користування цією ділянкою.

Щодо вимог про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 09 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та фермерським господарством КІЛЬДЖИЄВ М.М. на підставі ст.33 Закону України Про оренду землі , то суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в цій частині, у зв`язку з тим, що орендодавець в установлений законом строк, на лист -повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. В такому випадку причини відмови не мають значення, так як згідно ч.2 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону і фактичним обставиним справи.

Судом установлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 039349 від 20 жовтня 2004 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,45 га на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2324581400:02:001:0043. (а.с. 17).

Відповідно до реєстраційної справи № 040927700123, в якій міститься копія договору оренди між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем фермерським господарством Кільджиєв М.М. , укладений договір оренди земельної ділянки від 09 вересня 2009 року, за яким орендодавець надає в користування орендарю належну йому земельну ділянку загальною площею 7, 4500 га рілля за плату строком на 10 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур). В пунктах 35 і 36 договору зазначено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної - особи-орендаря; достроково за згодою сторін після грошової компенсації затрат орендарю по обробітку земельної ділянки; шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін після повідомлення орендатора у письмовій формі за 6 місяців, за взаємною згодою сторін після закінчення с/г робіт, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктами 18, 41 договору передбачено, що передача земельної ділянки здійснюється без розроблення проекту її відведення та після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі, договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації у Приазовському районному відділі Запорізької регіональної філії Центру ДЗК.

Вказаний договір був зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 грудня 2009 року за №040927700123. Наявний підпис посадової особи, яка провела державну реєстрацію та печатка філії. (а.с. 20-22).

Згідно акту визначення меж земельної ділянки в натурі від 09 вересня 2009 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем фермерським господарством Кільджиєв М.М. визначено межі земельної ділянки в натурі ( на місцевості) і тимчасово закріплені 5 дерев`яними кілками. Орендар повинен в найближчий час замінити їх на межові знаки встановленого зразку. Відповідальність за збереження межових знаків покладається на орендарів ділянки. Зовнішні межі погоджені з суміжними власниками землі і землекористувачами. Спірних питань немає.(а.с. 25).

Згідно акту прийому - передачі земельної ділянки по договору оренди землі, орендар фермерське господарство ОСОБА_2 М. приймає на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 7, 4500 га, яка перебуває в задовільному стані і призначається для ведення особистого селянського господарства терміном на 10 років. (а.с. 26).

За матеріалами справи судом встановлено, що голова фермерського господарства Кільджиєв М.М. , 30 травня 2019 року надіслав ОСОБА_1 повідомлення про намір поновлення договору оренди із проектом додаткової угоди до договору оренди.(а.с.27,28,29).

07 червня 2019 року ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії договору земельної ділянки, повідомив фермерське господарство ОСОБА_3 , що він не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки, площею 7, 45 га. У зв`язку з цим просив його земельну ділянку не обробляти. (а.с. 30).

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:001:0043, яка належить ОСОБА_1 , передана в оренду фермерському господарству Чайка , про що здійснена державна реєстрація 27 лютого 2019 року. (а.с. 31).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2306252202019 від 28 серпня 2019 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 189012608 від 15 листопада 2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:001:0043, яка належить ОСОБА_1 , передана в оренду фермерському господарству Чайка , про що здійснена державна реєстрація 27 лютого 2019 року. (а.с.32,95).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами статті 4 цього Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно із частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду землі", орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону № 161-XIV).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт "в" частини третьої статті 152 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

При цьому факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути особа, законний інтерес або право якої порушено.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним оспорюваного договору оренди та повернення земельної ділянки позивачу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині третій зазначеної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стаття 236 ЦК України передбачає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договорами.

Разом з тим відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що спірний договір оренди земельної ділянки був уладений у період дії договору оренди від 09 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та фермерським господарством Кільджиєв М.М. щодо тієї самої земельної ділянки, тому порушує права позивача на користування цією ділянкою.

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції про задоволення позову фермерського господарства Кільджиєв М.М. в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та фермерським господарством Чайка 21 лютого 2019 року, зареєстрований 27 лютого 2019 року, ухвалено з дотриманням вказаних норм матеріального та процесуального права, відповідає наведеним завданням цивільного судочинства, що стосується в тому числі й ефективного захисту порушених прав позивача.

Що стосується вимог щодо визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 09 вересня 2009 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проєктами землеустрою.

Договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (стаття 31 Закону України "Про оренду землі").

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою, третьою, четвертою та п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 4 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії договору оренди землі від 09 вересня 2009 року, зареєстрований 24 грудня 2009 року закінчується 24 грудня 2019 року.

Голова фермерського господарства Кільджиєв М.М. , 30 травня 2019 року надіслав ОСОБА_1 повідомлення про намір продовження дії договору оренди земельної ділянки ( на поновлення договору оренди ) разом з проектом додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Однак, 07 червня 2019 року ОСОБА_1 повідомив голову фермерського господарства Кільджиєв М.М. , що він не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки, площею 7, 45 га. У зв`язку з цим просив його земельну ділянку не обробляти.

Отже, вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 здійснив своє волевиявлення, шляхом повідомлення про відмову в продовженні дії договору оренди земельної ділянки, площею 7, 45 га, у зв`язку з чим просив його земельну ділянку не обробляти.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову фермерського господарства Кільджиєв М.М. , обґрунтовано виходив із того, що переважне право позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки не було порушено, оскільки відсутня воля орендодавця на поновлення такого договору.

При цьому заяву від 07 червня 2019 року ОСОБА_1 направив орендарю в червні 2019 року, тобто після отримання ним листа-пропозиції разом з проектом додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, що не спростовано позивачем у суді першої та апеляційної інстанції, що свідчить про те, що орендодавець був ознайомлений із вказаним листом-пропозицією, і здійснив своє волевиявлення щодо пропозиції у порядку та строки, встановлені Законом України "Про оренду землі" та договором оренди земельної ділянки від 09 вересня 2009 року.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що підставою для припинення переважного права оренди на поновлення договору є лише недосягнення згоди сторін щодо орендної плати та інших істотних умов договору не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки причини незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки не мають значення, так як згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За таких обставин суд першої інстанції правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ "Гірвісаарі проти Фінляндії", п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд судове рішення не змінює та не ухвалює нове, тому підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства КІЛЬДЖИЄВ М.М. залишити без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2019 рокуу цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повна постанова складена 13 квітня 2020 року.

Головуючий, суддя Подліянова Г.С. Суддя Гончар М.С.Суддя Кочеткова І.В.