Постанова

від 14.04.2020 по справі 540/2236/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2020 р. Категорія 106030000м.ОдесаСправа № 540/2236/19 Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.

час і місце ухвалення: 10:14, м. Херсон

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління поліції охорони в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку, мотивуючи його тим, що наказом начальника управління поліції №360 о/с від 09.12.2016 року позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням, вислуга років на день звільнення склала 12 років 05 місяців 15 днів. Проте, одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби йому виплачена не була.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Херсонській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Зобов`язано Управління поліції охорони в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 12 років вислуги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов`язано Управління поліції охорони в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 09.12.2016 року по 23.01.2020 року включно.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління поліції охорони в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що оскільки позивач має вислугу більше 10 років, але не має права на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, підстав для виплати одноразової грошової допомоги немає.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на службу в органах внутрішніх справ України 23.12.2005 року. З 07.11.2015 року проходив службу в Національній поліції.

09.12.2016 року наказом начальника управління поліції охорони №360 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" - за власним бажанням.

Вислуга років при звільненні в календарному обчисленні згідно наведеного наказу становила 12 років 05 місяців 15 днів.

Згідно розрахункового листка за грудень 2016 року позивачу не було нарахована та виплачена грошова допомога у розмірі 25% щомісячного грошового забезпечення.

20.08.2019 року позивач звернувся до УПО в Херсонській області з заявою в якій просив виплатити йому грошову допомогу в розмірі 25% від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік його служби.

25.09.2019 року відповідач листом № 3194/43/41/10/01-2019 повідомив Шелеста ОСОБА_2 про відсутність підстав для задоволення його заяви.

Свої дій відповідач обґрунтовує тим, що оскільки ОСОБА_1 звільнено зі служби за власним бажанням без набуття ним права на пенсію, а порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільнені передбачений ч.2 ст. 9 Закону №2262, то застосування вимог п.10 Постанови № 393 є безпідставним.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за повних 12 років вислуги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та не проведення повного розрахунку з ним в день звільнення 09.12.2016 та застосування щодо нього наслідків, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 102 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII Про Національну поліцію пенсійне забезпечення поліцейських і виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно зі ст.1-2 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби, зокрема: особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту; особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.

У відповідності до ч.2 ст.9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічні норми містяться і в постанові Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (надалі - Постанова №393).

Абзацом 4 п.10 Постанови №393 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначив, що обов`язковою умовою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за власним бажанням є набуття особою права на пенсію.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що вищенаведені положення п.10 Постанови №393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.

Також ч.2 ст.9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам:

- які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

- які мають вислугу 10 років і більше.

Згідно матеріалів справи, станом на час звільнення зі служби з поліції, вислуга років позивача складає більш 10 років, а підставою для звільнення є заява про звільнення за власним бажанням, що, виходячи з приписів чинного законодавства, надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги.

Слід зазначити, що одноразова грошова допомога особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за власним бажанням має разовий характер. Право на її одержання пов`язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 17.03.2015 року у справі 21-80а15 та постановах Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 823/1919/16 та від 19.12.2019 року по справі № 160/3470/19.

Отже, колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта, що особи, які звільнені за власним бажанням та не мають права не пенсію на день звільнення - не мають права на виплату одноразової грошової допомоги.

Щодо вимог позивача про зобов`язання УПО в Херсонській області нарахувати та виплатити йому середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку з 09.12.2016 року по день ухвалення рішення у справі суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду по справі № 160/3470/19 від 19 грудня 2019 року.

Колегія суддів зазначає, що Пленум Верховного Суду України у пункті 20 Постанови № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці надав роз`яснення, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18), непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому мають вирішуватись відповідно до Кодексу законів про працю України.

Судом встановлено обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов`язання Управління поліції охорони в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 09.12.2016 року по 23.01.2020 року включно, тобто по день постановлення рішення судом першої інстанції.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на порушення строків звернення до суду з огляду на наступне.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Однак, як зазначалось вище на день ухвалення рішення судом першої інстанції відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, правопорушення є триваючим, а тому посилання апелянта на порушення строків звернення до суду є безпідставними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Херсонській області, - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року по справі № 540/2236/19, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.