Постанова

від 09.04.2020 по справі 570/3543/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2020 року

м. Рівне

Справа № 570/3543/18

Провадження № 22-ц/4815/338/20

Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Остапчук Л.В.

Рішення ухвалене в м. Рівне Рівненської області

Дата ухвалення повного тексту рішення 26 листопада 2019 року

Рівненський апеляційний суд:

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий : Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.,

за участю: ОСОБА_1 , Левчунь С.А. ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь" на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, виключення відомостей про оренду з Державного земельного кадастру та витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського районного суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь" з зазначеним вище позовом, який мотивував тим, що додаткової угоди з відповідачем він не підписував.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року вищевказаний позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі № 040858300229 від 23 грудня 2008 року, зареєстровану в Управлінні Держземагенства у Рівненському районі Рівненської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 грудня 2012 року за № 562468204002643.

Виключено (скасовано) відомості з Державного земельного кадастру про оренду строком на 10 років орендарем ПСП "Волинь" земельної ділянки, кадастровий номер 56:246:820:00:04:028:0207 та земельної ділянки, кадастровий номер 56:246:820:00:04:031:0047, дата реєстрації речового права - 24 грудня 2012 року.

Витребувано з незаконного володіння від ПСП "Волинь" на користь ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 2,52 га, у тому числі: земельну ділянку № 1 , площею 2,29 га, кадастровий номер 56:246:820:00:04:028:0207, та земельну ділянку № 2 , площею 0,23 га, кадастровий номер 56:246:820:00:04:031:0047, розташованих на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, призначених для ведення особистого селянського господарства. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ПСП "Волинь" не погоджується з ухваленим рішенням, вважає його незаконним та не обґрунтованим, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Вказує, що судом першої інстанції безпідставно зазначено про відсутність волевиявлення позивача на підписання спірної додаткової угоди. Клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису на додатковій угоді позивачем не заявлялось. Обов`язок доказування невідповідності підпису позивача на оспорюваній додатковій угоді процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема в спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення в справі судової почеркознавчої експертизи.

Зазначає, що 20.10.2016 позивачем подано заяву щодо розірвання договору в односторонньому порядку у якій позивач зазначає про укладення договору оренди земельної ділянки за № 562468204002643. Незважаючи на невірно вказану дату укладення, номер запису про реєстрацію додаткової угоди вказано правильно, що свідчить про обізнаність позивача про факт укладення та дійсності додаткової угоди до договору.

Також вказує, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для застосування строків позовної давності. Так позивач зазначає, що договір оренди землі 25.10.2008, який зареєстрований 23.12.2008 за №040858300229 закінчився у 2011 році у зв`язку з чим ним укладено новий договір з ПСП "Волинь", який в силу не проведення державної реєстрації позивач вважає неукладеним та заявляє про відсутність правових підстав для використання ПСП "Волинь" земельних ділянок.

Однак вважає, що до моменту подання позову позивач не здійснював жодних дій щодо повернення земельних ділянок, що свідчить про його обізнаність у наявності орендних відносин з ПСП "Волинь" що дає можливість відліку строків позовної давності з 01.01.2012. Крім цього, як зазначено у судовому рішенні, 30 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до директора ПСП "Волинь" Катюхи В.М. та просив розірвати договір оренди земельного паю за згодою сторін в зв`язку з виходом земельним паєм. В той же час, позовна заява подана 30 липня 2018 року, тобто більш ніж через чотири роки з моменту подання вищевказаної заяви.

Також вказує, що судом не врахована обізнаність позивача у наявності договірних правовідносин, шляхом отримання орендної плати у 2015 році, докази виплати якої надавалися відповідачем при поданні відзиву.

З цих міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Представник ПСП "Волинь" адвокат Левчунь С.А. в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, доведеним належними і допустимими доказами, в наявності є порушення прав позивача стосовно користування і розпорядження своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, що є не допустимим відповідно до норм діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок загальною площею 2,52 га, у тому числі: земельної ділянки № 1 , площею 2,29 га, кадастровий номер 56:246:820:00:04:028:0207, та земельної ділянки № 2 , площею 0,23 га, кадастровий номер 56:246:820:00:04:031:0047, розташованих на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією державного акту серії ЯД № 257235 від 29 січня 2007 року (а.с.10).

25 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та Приватним сільськогосподарським підприємством "Волинь", як орендарем, було укладено типовий договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_1 передав ПСП "Волинь" належні йому вищезгадані земельні ділянки в оренду, строком на три роки з виплатою орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки або, за згодою сторін, оплата буде проводитись в натуральній формі - 1000 кг пшениці. Згідно п.8 вказаного договору він був укладений на 3 роки ( а.с.12-14).

Вказаний договір оренди землі був зареєстрований у встановленому законом порядку в Рівненському міськрайонному відділі Рівненської регіональної філії ДП "Центр земельного кадастру при Держкомземі України" 23 грудня 2008 року за № 040858300229.

Договір оренди землі від 25 жовтня 2008 року був укладений строком на 3 роки, тому у листопаді 2011 року (число місяця в договорі не зазначене) між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ПСП "Волинь", як орендарем, було укладено договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_1 передавав ПСП "Волинь" належні йому вищезгадані земельні ділянки в оренду, строком на 10 років з виплатою орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки або, за згодою сторін, оплата буде проводитись в натуральній формі - 1000 кг зерна. Цей договір хоч і був підписаний сторонами, але у встановленому законом порядку він зареєстрований не був і в Державному реєстрі земель запису не вчинено (а.с.61-63).

Тобто місцевий суд, виходячи з норм ст.18, 20 Закону України "Про оренду землі", та ч.3 ст.640 ЦК України, дійшов вірного висновку, що цей договір є неукладеним, оскільки він не пройшов державну реєстрацію та відповідно він не може бути підставою виникнення прав та обов`язків позивача та відповідача відносно оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.412 ЦК України, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі спливу строку, на який було надано право користування.

24 грудня 2012 року, через рік після припинення дії договору оренди від 25 жовтня 2008 року, за № 562468204002643 в Управлінні Держземагенства у Рівненському районі було зареєстровано додаткову угоду до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року, підписання якої ОСОБА_1 заперечує. (а.с.60).

Оцінюючи додаткову угоду від 23 грудня 2008 року, як доказ в справі, слід зазначити, що вона не продовжує та не урегульовує правовідносини, які виникли між сторонами та припинились 23 грудня 2011 року з закінченням строку на який було укладено договір оренди від 25 жовтня 2008 року, тобто через три роки від дня його реєстрації (23 грудня 2008 року).

В цій додатковій угоді банківські реквізити ПСП та назва банку (форма товариства, розрахунковий рахунок орендаря в банку) не відповідають тим же реквізитам вказаним в договорі оренди землі від 25 жовтня 2008 року (а.с.12-14), а співпадають ці реквізити та назва банку (форма товариства, р/р орендаря) з зазначеними в договорі від листопада 2011 року (а.с.61-63). Це вказує на те, що час фактичного виготовлення додаткової угоди, а відповідно і його укладення, як стверджує орендар, апріорі є не 23 грудня 2008 року, оскільки орендар не міг знати які в нього будуть банківські реквізити в майбутньому, тому твердження апелянта про необхідність проведення позивачем почеркознавчої експертизи та доведення про те, що підпис на оспорюваній додатковій угоді від 23 грудня 2008 року не належить ОСОБА_1 , не заслуговує на увагу.

З відкритих джерел вбачається, що зміна найменування банку, як товариства з ВАТ на ПАТ відбулась 14 жовтня 2009 року ( абзац 6 п.1.3 Загальних положень Статуту АТ Райфайзен банк Аваль затвердженого загальними зборами 27 квітня 2018 року (протокол №Зб-58), тобто через 10 місяців після дати зазначеній в додатковій угоді від 23 грудня 2008 року.

Зазначене опосередковано підтверджує показання ОСОБА_1 про не підписування ним цього договору, тобто не тільки відсутність його волевиявлення, але й обізнаності про укладення такої додаткової угоди та подання її на реєстрацію орендарем.

Відповідно до ч.1 ст. ст. 14 Закону України Про оренду землі , що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Згідно з п.2 ст. 207, ч.3 ст.203 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, на підставі вказаних норм цивільного права та встановлених обставин справи і досліджених доказів в справі, місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 , як учасника оспорюваного правочину від 23 грудня 2008 рокуспрямованого на набуття цивільних прав і обов`язків, які витікають з його тексту.

Оскільки додаткова угода від 23 грудня 2008 року до договору оренди землі є недійсною, то як наслідок, місцевий суд обгрунтовано визнав внесені на її підставі відомості до Держреєстру такими, що підлягають виключенню (скасуванню) про оренду строком на 10 років орендарем ПСП "Волинь".

Відповідно до ст.317, 319, 387, 391 ЦК України, ст.152 Земельного Кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд і він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Виходячи з наведеного, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про витребування з незаконного володіння від ПСП "Волинь" на користь ОСОБА_1 належних йому земельних ділянок.

Відповідно до вимог ст.256,257 ЦК України, місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Не можуть виникати будь-які обов`язки для орендодавця з додаткової угоди від 23 грудня 2008 року, оскільки порушення його суб`єктивного права власника щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою є триваючим.

Отримання орендної плати від орендаря та звернення ОСОБА_1 до ПСП про розірвання договору оренди також не вказує на виникнення у нього якихось зобов`язань перед ПСП, а лиш на те, що він помилявся щодо правочину, який регулює між ними правовідносини та вважав таким неукладений договір від листопада 2011 року (а.с.61-63).

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди із ухваленим у справі судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь" залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 квітня 2020 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

С.С. Шимків