Постанова

від 21.10.2020 по справі 570/3543/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 570/3543/18

провадження № 61-7924св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство Волинь ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Волинь на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року у складі судді Остапчук Л. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства Волинь (далі - ПСП Волинь ) про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, виключення відомостей про оренду з Державного земельного кадастру та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 257235, він є власником земельних ділянок загальною площею 2,52 га, розташованих на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастрові номери: 56:246:820:00:04:028:0207 та 56:246:820:00:04:031:0047.

Зазначав, що 25 жовтня 2008 року між ним та ПСП Волинь було укладено договір оренди землі, відповідно до якого він передав ПСП Волинь в оренду вказані земельні ділянки строком на 3 роки. Договір оренди було зареєстровано в Рівненському міськрайонному відділі Рівненської регіональної філії ДП Центр земельного кадастру при Держкомземі України 23 грудня 2008 року за № 040858300229.

Вказував, що у листопаді 2011 року між ним та відповідачем було укладено новий договір оренди землі з іншими умовами, в тому числі суми орендної плати, без реєстрації у встановленому законом порядку. Вважав, що на підставі вказаного договору оренди у відповідача не виникло права оренди даної земельної ділянки, оскільки договір не було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Посилався на те, що відповідач обґрунтовує своє право на використання належної йому земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 23 грудня 2008 року і додаткової угоди до нього, яка зареєстрована у встановленому законом порядку 24 грудня 2012 року.

Вказаною додатковою угодою внесено зміни в пункту 8 договору оренди землі від 23 грудня 2008 року, а саме: зазначено, що договір укладено строком на 10 років, інші умови договору залишені незмінними. Стверджував, що додаткової угоди не підписував, це зробила його донька без його згоди, отже, державна реєстрація даної додаткової угоди є незаконною у зв`язку з відсутністю у нього волевиявлення на укладення додаткової угоди.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року № 040858300229, зареєстрований в Управлінні Держземагенства у Рівненському районі Рівненської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 грудня 2012 року за № 562468204002643; виключити (скасувати) відомості з Державного земельного кадастру про оренду строком на 10 років орендарем ПСП Волинь земельної ділянки, кадастровий номер 56:246:820:00:04:028:0207 та земельної ділянки, кадастровий номер 56:246:820:00:04:031:0047, дата реєстрації речового права - 24 грудня 2012 року; витребувати з незаконного володіння від ПСП Волинь на його користь зазначені земельні ділянки, розташовані на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, призначені для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року № 040858300229, зареєстровану в Управлінні Держземагенства у Рівненському районі Рівненської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 грудня 2012 року № 562468204002643.

Виключено (скасовано) відомості з Державного земельного кадастру про оренду строком на 10 років орендарем ПСП Волинь земельних ділянок з кадастровими номерами № 56:246:820:00:04:028:0207, № 56:246:820:00:04:031:0047, дата реєстрації речового права - 24 грудня 2012 року.

Витребувано з незаконного володіння ПСП Волинь на користь ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 2,52 га, у тому числі, земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 2,29 га, кадастровий номер № 56:246:820:00:04:028:0207 та земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 0,23 га, кадастровий номер № 56:246:820:00:04:031:0047, розташовані на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, призначені для ведення особистого селянського господарства.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позов є обґрунтованим, доведеним належними і допустимими доказами, порушені права позивача щодо користування і розпорядження своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, що є недопустимим відповідно до норм чинного законодавства.

Районний суд вважав, що ні договір оренди землі від 25 жовтня 2008 року, ні додаткова угода до нього не можуть вважатися дійсними. Суд врахував, що договір оренди землі від 25 жовтня 2008 року, зареєстрований 23 грудня 2008 року, було укладено строком на 3 роки - до 23 грудня 2011 року, а оспорювана додаткова угода до цього договору оренди, яка не містить дати її укладання - зареєстрована в управлінні Держземагенства у Рівненському районі 24 грудня 2012 року, тобто через рік після закінчення строку дії типового договору оренди землі 2008 року.

Крім того, районний суд зазначив, що договір оренди землі, який було укладено у листопаді 2011 року і який не було зареєстровано у встановленому законом порядку, не можна вважати укладеним, оскільки на підставі частини третьої статті 640 ЦК України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Щодо застосування строків позовної давності суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 20 жовтня 2016 року звертався до ПСП Волинь із заявою про розірвання договору оренди землі від 13 листопада 2011 року, 20 жовтня 2016 року йому стало відомо про існування додаткової угоди, отже, звернувшись до суду з позовом 30 липня 2018 року, він не пропустив строки позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року апеляційну скаргу ПСП Волинь залишено без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення районного суду відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України, відтак, підстав для його скасування немає.

Апеляційний суд зазначив, що додаткова угода до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року не продовжує та неурегульовує правовідносини, які виникли між сторонами та припинились 23 грудня 2011 року у зв`язку із закінченням строку, на який було укладено договір оренди від 25 жовтня 2008 року.

При цьому у додатковій угоді банківські реквізити ПСП Волинь та назва банку (форма товариства, розрахунковий рахунок орендаря в банку) не відповідають тим же реквізитам вказаним в договорі оренди землі від 25 жовтня 2008 року (а. с.12-14), а співпадають ці реквізити та назва банку (форма товариства, р/р орендаря) з зазначеними в договорі від листопада 2011 року (а. с. 61-63). Це вказує на те, що час фактичного виготовлення додаткової угоди, а відповідно і його укладення, як стверджує орендар, не є 23 грудня 2008 року, оскільки орендар не міг знати наперед, які в нього будуть банківські реквізити в майбутньому.

Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваної додаткової угоди до договору оренди.

При цьому апеляційний суд вважав, що оскільки додаткова угода від 23 грудня 2008 року до договору оренди землі є недійсною, отже, районний суд обґрунтовано визнав внесені до Державного реєстру на її підставі відомості про оренду земельної ділянки строком на 10 років орендарем ПСП Волинь такими, що підлягають виключенню (скасуванню).

Крім того, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про витребування з незаконного володіння від ПСП Волинь на користь ОСОБА_1 належних йому земельних ділянок та про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПСП Волинь , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу до Рівненського районного суду Рівненської області на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПСП Волинь мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було досліджено відповідність висновків суду першої інстанції про відсутність у позивача волевиявлення на укладення оспорюваної додаткової угоди, що є порушенням статей 83, 89 ЦПК України. При цьому зазначає, що обов`язок доказування невідповідності підпису позивача на оспорюваній додатковій угоді процесуальний закон покладає на позивача, отже, саме він зобов`язаний це доводити, зокрема шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи.

Вказує, що судом апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок щодо дати укладення оспорюваної додаткової угоди, що є порушенням статті 89 ЦПК України та частини другої статті 367 ЦПК України.

Посилається на те, що під час розгляду справи судами визнано неукладеним договір оренди землі від 17 листопада 2011 року, який не є предметом спору. Також судами ухвалено рішення про витребування ділянки не зважаючи на те, що згідно з договором оренди землі від 17 листопада 2011 року, зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5624682000:04:028:0207. Отже, суди не дослідили наявність зареєстрованого речового права та ухвалили незаконне рішення про витребування земельної ділянки.

Стверджує, що вчиняючи заходи щодо судового розірвання договору та додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною договору, позивач визнав її дійсність. Також судами неправомірно не застосовано строки позовної давності, оскільки позовна заява подана 30 липня 2018 року, тобто через 4 роки з моменту звернення позивача із заявою до директора ПСП Волинь про розірвання договору оренди (30 грудня 2013 року).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок загальною площею 2,52 га, у тому числі: земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 2,29 га, кадастровий номер 56:246:820:00:04:028:0207 та земельної ділянки № НОМЕР_2 , площею 0,23 га, кадастровий номер 56:246:820:00:04:031:0047, розташованих на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією державного акту від 29 січня 2007 року серії ЯД № 257235 (а. с. 10).

25 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ПСП Волинь було укладено типовий договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_1 передав ПСП Волинь належні йому вищезгадані земельні ділянки в оренду, строком на три роки з виплатою орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки або, за згодою сторін, оплата буде проводитись в натуральній формі - 1 000 кг пшениці (а. с. 12-14).

Вказаний договір оренди землі був зареєстрований у встановленому законом порядку в Рівненському міськрайонному відділі Рівненської регіональної філії ДП Центр земельного кадастру при Держкомземі України 23 грудня 2008 року за № 040858300229.

У листопаді 2011 року (число місяця в договорі не зазначене) між ОСОБА_1 та ПСП Волинь було укладено договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_1 передавав ПСП Волинь належні йому земельні ділянки в оренду строком на 10 років з виплатою орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки або, за згодою сторін, оплата буде проводитись в натуральній формі - 1 000 кг зерна.

Даний договір був підписаний сторонами, але у встановленому законом порядку він зареєстрований не був (а. с. 61-63).

24 грудня 2012 року, через рік після припинення дії договору оренди від 25 жовтня 2008 року, в Управлінні Держземагенства у Рівненському районі за № 562468204002643 було зареєстровано додаткову угоду (без зазначення дати) до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року, відповідно до якої внесено зміни в пункт 8 договору оренди землі від 23 грудня 2008 року, а саме: зазначено, що договір укладено на 10 років, інші умови договору залишаються незмінними (а. с. 60).

30 грудня 2013 року ОСОБА_1 звертався із заявою до директора ПСП Волинь ОСОБА_2 та просив розірвати договір оренди земельного паю за згодою сторін (масив № НОМЕР_2 , ділянка НОМЕР_3 ) і директор ПСП Волинь не заперечував проти цього (а. с. 56).

20 жовтня 2016 року до директора ПСП Волинь ОСОБА_3 надійшла заява ОСОБА_1 , яка зареєстрована за вхідним номером 122 від 20 жовтня 2016 року, в якій ОСОБА_1 вказує, що 13 листопада 2011 року між ним та ПСП Волинь укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 24 грудня 2012 року за № 562468204002643, який він просить розірвати (а. с. 30).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 січня 2017 року у справі № 559/372/15-ц та постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 535/1251/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ПСП Волинь задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню з огляду на таке.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України Про оренду землі , відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 18 Закону України Про оренду землі договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У статті 19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Частиною четвертою статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсним додаткової угоди до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року , виключення відомостей про оренду з Державного земельного кадастру та витребування земельної ділянки.

Задовольняючи позов районний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, підстав для застосування строку позовної давності немає, а оспорювана додаткова угода до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року є недійсною. При цьому суди вважали, що є підстави для витребування спірної земельної ділянки від ПСП Волинь на користь ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з огляду на таке.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У справі, що переглядається ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди, посилаюсь на те, що він угоду не підписував, підпис поставила його донька без його відома, умови угоди не погоджував, отже, у нього було відсутнє волевиявлення на укладення оспорюваного правочину.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 25 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ПСП Волинь було укладено типовий договір оренди землі строком на три роки, який було зареєстровано у Рівненському міськрайонному відділі Рівненської регіональної філії ДП Центр земельного кадастру при Держкомземі України 23 грудня 2008 року за № 040858300229. Також 24 грудня 2012 року в Управлінні Держземагенства у Рівненському районі за № 562468204002643 було зареєстровано додаткову угоду до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Вважаючи, що ОСОБА_1 не підписував оспорювану додаткову угоду, суди попередніх інстанцій також вказали, що оспорювана додаткова угода до договору оренди землі від 23 грудня 2008 року, укладена після закінчення строку дії основного договору оренди землі від 23 грудня 2008 року.

Тобто, укладаючи додаткову угоду до договору оренди землі (без дати) та реєструючи вказану угоду в Управлінні Держземагенства у Рівненському районі 24 грудня 2012 року, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що оспорювана угода укладена через рік після закінчення дії основного договору.

Касаційний суд вважає, що, оскільки правовідносини між сторонами, які виникли на підставі договору оренди землі, припинилися 23 грудня 2011 року у зв`язку із закінченням строку дії договору, укладення додаткової угоди до припиненого договору не має правового значення, отже, оспорювана додаткова угода не могла бути підставою для реєстрації речового права.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправомірно визнали неукладеним договір оренди землі від 17 листопада 2011 року, оскільки судами не було визнанонеукладеним договір оренди землі від 17 листопада 2011 року, а лише надано правову оцінку доводам позивача.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами неправомірно не застосовано строки позовної давності до спірних правовідносин.

Посилання у касаційній скарзі на отримання позивачем орендної плати у 2015 році, колегія суддів відхиляє, оскільки у доданих відповідачем до матеріалів справи копіях відомостей за 2015-2016 роки зазначено про отримання ОСОБА_1 зерна в якості орендної плати за земельний пай, проте без зазначення дати та номеру договору, на підставі якого проведена оплата (а. с. 39,40). Отже, вказані відомості не свідчать про те, що ОСОБА_1 отримував орендну плату саме на підставі договору оренди землі від 23 грудня 2008 року

При цьому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що строк позовної давності до спірних правовідносин слід рахувати з 20 жовтня 2016 року, тобто з моменту, коли позивачу стало відомо про існування оспорюваної додаткової угоди, оскільки він вважав, що чинним є договір оренди землі від 13 листопада 2011 року, який він мав бажання розірвати.

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться, виключно, до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Волинь залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк