Постанова

від 15.04.2020 по справі 815/63/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2020 року

Київ

справа №815/63/18

провадження №К/9901/1147/19, К/9901/2730/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна служба України з питань праці, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Шеметенко Л. П. (доповідач), Стас Л. В., Турецької І. О.

І. Суть спору

1. У січні 2018 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна служба України з питань праці, в якому, з урахуванням зменшення позовних вимог, позивач просив:

1.1. стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2015 року по 29 грудня 2017 року в сумі 183249,28 гривень без утримання податків й інших обов`язкових платежів;

1.2. стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 гривень.

2. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював у Територіальному управлінні Держгірпромнагляду в Одеській області з 2 лютого 2011 року, яке наразі припинено у зв`язку з реорганізацією шляхом злиття з Головним управлінням Держпраці в Одеській області, у зв`язку з чим останнє є правонаступником Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області.

Наказом від 20 вересня 2016 року позивача звільнено із займаної посади і цей наказ скасовано постановою суду від 19 грудня 2016 року у справі № 815/4924/16). Однак, до теперішнього часу відповідач не здійснив будь-яких дій щодо виконання вищевказаного судового рішення. Відповідні зміни до трудової книжки щодо скасування наказу про звільнення не внесені, на роботі позивач не поновлений.

Позивач також зазначив, що при зверненні з позовом про скасування наказу про його звільнення ним не заявлялися вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В той же час позивач і не звільнений за власним бажанням відповідно до поданої ним у жовтні 2015 року заяви про звільнення за власним бажанням.

Тому позивач вважає, що йому повинна бути виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2015 року по 29 грудня 2017 року. Між тим, із 15 лютого 2016 року по 14 квітня 2016 року позивач працював начальником служби охорони навколишнього середовища та охорони праці ДП Іллічівський морський торгівельний порт , тому він зменшує кількість днів вимушеного прогулу на 43 робочих дні.

Також позивач зазначав, що відповідач своїми діями грубо порушив закон і створив такі умови для позивача, що він не може працювати на попередньому місці роботи, не може звільнитися і не може працевлаштуватися на будь-яку іншу роботу, чим грубим чином порушуються його права на працю і свободу вибору праці. Тому позивач вважає, що незаконними діями відповідач спричинив йому моральну шкоду, яку він оцінює в 100000 гривень.

3. Відповідач позов не визнав, стверджуючи про його безпідставність. До того ж, відповідач наполягав на тому, що не є правонаступником ліквідованого Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач працював у Територіальному управлінні Держгірпромнагляду по Одеській області з 2 лютого 2011 року.

5. 2 жовтня 2015 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням, за результатами розгляду якою рішення не прийнято.

6. Наказом голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України від 20 вересня 2016 року № 4-к припинено державну службу позивача шляхом звільнення з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області у зв`язку із вчиненням систематичного дисциплінарного проступку, а саме за прогули без поважних причин, згідно з підпунктом 4 пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу .

7. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2016 року по справі № 815/4924/16, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу і визнав протиправним та скасував наказ від 20 вересня 2016 року № 4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду.

8. При зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, позивач не заявляв вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

9. На час розгляду даної адміністративної справи відповідач та третя особа не вчинили жодних дій щодо виконання зазначеного вище судового рішення, позивач на попередній роботі не поновлений, жодний запис до трудової книжки не внесений, заробітну плату позивач не отримує, що і стало підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.

10. В аспекті питання правонаступництва суди встановили, що Державну службу України з питань праці утворено постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади , реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

11. Відповідачем у справі № 815/4924/16 виступала Державна служба України з питань праці, як орган, що наділений повноваженнями прийняття/звільнення позивача зі служби.

12. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 3 жовтня 2016 року Територіальне управління Держгірпромнагляду в Одеській області було припинено в результаті реорганізації.

13. Згідно з довідкою з Державного архіву Одеської області від 29 вересня 2016 року № 559/04 Територіальне управління Держгірпромнагляду в Одеській області (код ЄДРПОУ 37873058) відповідно до наказу Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 19 березня 2015 року № 15 Про реорганізацію територіальних управлінь Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України реорганізовується шляхом злиття з Територіальною державною інспекцією з питань праці в Одеській області в Головне управління Держпраці в Одеській області (код ЄДРПОУ 39781624) з передаванням усіх прав та обов`язків.

14. Факт правонаступництва також підтверджено передавальним актом від 27 вересня 2016 року, згідно з яким Правонаступником прав та обов`язків Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області є Головне управління Держпраці в Одеській області .

15. Зважаючи на викладене, суди дійшли висновку про те, що Державна служба України з питань праці була відповідачем у справі № 815/4924/16, а Головне управління Держпраці в Одеській області є правонаступником Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області, звільнення з посади якого визнано незаконним рішенням суду у вказаній справі.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

16. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 16 травня 2018 року позов задовольнив частково:

16.1. стягнув з Головного управління Держпраці в Одеській на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2015 року по 29 грудня 2017 року в сумі 183249,28 гривень без утримання податків й інших обов`язкових платежів;

16.2. стягнув з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень;

16.3. у решті позовних вимог відмовив.

17. Суд першої інстанції, часткового задовольняючи заявлені позовні вимоги, виходив із того, що факт незаконного звільнення позивача згідно з наказом від 20 вересня 2016 року № 4-к є доведеним і не належить доказуванню, оскільки встановлений рішенням суду, що набрало законної сили, а тому на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням та не виконанням рішення суду. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що період вимушеного прогулу позивача слід обраховувати з 19 жовтня 2015 року, а також на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у сумі 5000,00 гривень.

18. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2018 року скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року й ухвалив нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково:

18.1. стягнув з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за період з 19 жовтня 2015 року по 19 вересня 2016 року в сумі 42422,45 гривень;

18.2. стягнув з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 20 вересня 2016 року по 20 грудня 2018 року в сумі 100733,85 гривень;

18.3. у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

19. Таке своє рішення апеляційний суд мотивував таким:

19.1. Позивачу за період з 19 жовтня 2015 року позивачу не виплачувалась заробітна плата, тоді як у відповідача не було підстав для не нарахування заробітної плати, а будь-яких рішень щодо звільнення позивача із займаної посади із цієї дати прийнято не було.

19.2. Щодо посилань відповідача на рішення суду у справі № 815/4965/16 щодо вимог позивача про стягнення заробітної плати за період з 19 жовтня 2015 року, яким визначено, що наявність судового рішення у справі № 815/4924/16 дає підстави позивачу для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що було б належним способом захисту у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції, з посиланням на приписи частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, зауважив, що звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

19.3. З цих підстав суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати за період з 19 жовтня 2015 року по 19 вересня 2016 року.

19.4. Період вимушеного прогулу позивача апеляційний суд, відповідно, обраховував із 20 вересня 2016 року. При цьому кінцевим днем такого прогулу суд визначив 20 грудня 2018 року - день ухвалення рішення апеляційним судом.

19.5. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

20. Відповідач і Державна служба України з питань праці подали касаційні скарги, в яких посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.

21. У касаційних скаргах автори просить скасувати оскаржуване судове рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.

22. Позивач правом на подання відзиву на касаційні скарги не скористався.

V. Нормативне врегулювання й оцінка Верховного Суду

23. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

24. Водночас 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

25. За правилом пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

26. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

27. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

28. У провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 815/4965/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи: Державна служба України з питань праці, Державна казначейська служба України в Одеській області, про стягнення заборгованості по заробітній платі.

29. У вказаній справі ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Держпраці в Одеській області, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані щорічні відпустки у сумі 168022,94 гривень за період з жовтня 2015 року по жовтень 2017 року.

30. За результатом розгляду справи № 815/4965/16 Одеський окружний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю. Це судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.

31. Отже, існує постанова суду, що набрала законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких апеляційний суд у справі № 815/63/18 ухвалив рішення про стягнення з відповідача заробітної плати за період з 19 жовтня 2015 року по 19 вересня 2016 року.

32. За правилами пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

33. Між тим, як правильно наголошено у касаційних скаргах, у даній справі позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати не заявлено.

34. Суд апеляційної інстанції, своєю чергою, жодним чином не мотивував виходу за межі заявлених позовних вимог, що свідчить про очевидну необґрунтованість оскаржуваного рішення в зазначеній частині.

35. Верховний Суд наголошує на тому, що стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі мають різну правову природу.

36. Відповідно до частин першої, другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

37. У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 цього ж Кодексу).

38. Як уже зазначено, позивача звільнено з посади наказом від 20 вересня 2016 року. Тобто, 20 вересня 2016 року є його останнім робочим днем.

39. З огляду на вищенаведене законодавство та фактичні обставини цієї справи, період вимушеного прогулу позивача починається з першого дня після його звільнення й закінчується днем набранням законної сили судовим рішенням у справі № 815/4924/16, у якому констатовано незаконність звільнення, тобто з постановленням ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року.

40. З огляду на те, що у справі № 815/4924/16 вимог про поновлення на роботі не заявлено, рішення про поновлення позивача на посаді не ухвалювалось і, відповідно, рішення до негайного виконання не зверталось, період з 21 вересня 2016 року по 12 квітня 2017 року обмежує спірні правовідносини, що охоплюються статтею 235 Кодексу законів про працю України, а застосування статті 236 цього Кодексу до цих правовідносин виключається.

41. Отже, періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 у розумінні статті 235 Кодексу законів про працю України, що виник унаслідок його незаконного звільнення, є період з 21 вересня 2016 року по 12 квітня 2017 року.

42. Однак, апеляційний суд наведеного не врахував і визначив період вимушеного прогулу позивача з 20 вересня 2016 року по 20 грудня 2018 року.

43. Таким чином, у цій частині суд апеляційної інстанції припустився помилки, яка не може бути виправлена Верховним Судом у силу статті 341 КАС України.

44. Щодо стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд касаційної інстанції зауважує на такому.

45. Відповідно до статті 273-1 Кодексу законів про працю України Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

46. Виходячи з аналізу норм статей 23, 1167 ЦК України, які регулюють загальні підстави і порядок відшкодування моральної шкоди, під останньою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ).

47. Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.

48. Зокрема, суди повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

49. Своєю чергою, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими та достовірними доказами.

50. Як правильно зазначив апеляційний суд, позивач не надав ні розрахунку моральної шкоди, ні доказів чи обґрунтування моральних страждань, спричинених неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача.

51. Отже, суд касаційної інстанції погоджується з позицією П`ятого апеляційного адміністративного суду щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

VІ. Висновки по суті вимог касаційних скарг

52. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, припустився порушень норм процесуального права, що потягло неповне з`ясування фактичних обставин справи та неправильне вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

53. Зважаючи на викладене та приписи статті 353 КАС України, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

54. Суду під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і мотивів та надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

55. В іншій частині оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підлягає залишенню без змін у порядку статті 350 КАС України.

VІІ. Судові витрати

56. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 260, 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити частково касаційні скарги Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці в Одеській області.

2. Залишити без змін постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 815/63/18 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

3. Скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 815/63/18 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

4. Направити справу № 815/63/18 на новий судовий розгляд у частині вказаних позовних вимог до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич