Постанова

від 16.04.2020 по справі 640/23926/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23926/19 Головуючий у І інстанції - Літвінова А.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області, третя особа: Головне управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, третя особа: Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу від 19.11.2019 року № ТД/ФС-665.

Разом з позовною заявою, Позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу від 19.11.2019 року № ТД/ФС, винесеної Головним управлінням Держпраці у Київській області.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 640/23926/19 відмовлено в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.

11 лютого 2020 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вдруге звернувся до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову.

Так, відповідно до вказаної заяви Позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП № 61062782 на підставі виконавчого документа, а саме: постанови про накладення штрафу уповноваженими особами № ТД/ФС-665 від 19.11.2019 року, винесену Головним управлінням Держпраці у Київській області, до вирішення справи № 640/23926/19 по суті.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, Позивачем вказано на те, що 29 січня 2020 року старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком Павлом Петровичем відкрито виконавче провадження ВП № 61062782, відповідно до якої постановлено стягнути з Фізичної особа-підприємець ОСОБА_1 штраф у розмірі 125 190,00 грн. та виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 12 519 грн.

Також, Позивачем зазначено, що 29 січня 2020 року старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в рамках виконавчого провадження ВП № 61062782 винесено постанови про арешт коштів боржника, якими постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 .

Позивачем наголошено, що у разі якщо не зупинити виконавче провадження ВП № 61062782, це може призвести до порушення оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва. Оскільки сума штрафу у розмірі 125 190,00 грн., та виконавчий збір/основна винагорода приватного виконавця у розмірі 12 519, 00 гривень є досить велика, стягнення яких можливе до вирішення спору по суті, що в подальшому призведе до складного поновлення порушених прав Позивача через звернення до суду.

Також, Позивачем зазначено, що постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 19.11.2019 року № ТД/ФС-665, винесена Головним управлінням Держпраці у Київській області, має ознаки протиправності, оскільки відсутні належні, допустимі, достовірні докази, які б підтверджували причетність Позивача до правопорушення та вказано на протиправність оскаржуваного рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити рішення про задоволення заяви про забезпечення адміністративного позову.

В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Зокрема, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вказує на те, що постанова про накладення штрафу від 19.11.2019 року № ТД/ФС-665 винесена Головним управлінням держпраці у Київські області має очевидні ознаки протиправності, оскільки відсутні належні, допустимі, достовірні докази, які б підтверджували б його причетність до правопорушення. Оскільки Відповідачем та Третьою особою надано докази, які абсолютно не стосуються його господарської діяльності як фізичною особи-підприємця та тягне за собою протиправність оскаржуваної постанови. Суд першої інстанції постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, не дав належну оцінку доказам та обставинам справи. Крім того, Позивач звертає увагу на те, що ним вказано причини звернення з заявою про забезпечення позову на надано докази, які підтверджують факт існування реальної загрози його правам та інтересам, а саме надано постанову державної виконавчої служби від 29.01.2020 року про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .

Учасниками справи не подано відзив на апеляційну скаргу.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. ст. 124-130 КАС України, у судове зсідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судове засідання не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що питання щодо визнання протиправною оскаржуваної постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу від 19.11.2019 року № ТД/ФС в рамках адміністративної справи № 640/23926/19, підлягають з`ясуванню під час розгляду даної справи по суті та наявність ознак протиправності дій Головного управління Держпраці у Київській області щодо винесення вказаної постанови, може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач не позбавлений можливості оскаржити в судовому порядку постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2020 року ВП № 61062782 щодо стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125 190, 00 грн. та виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 12 519 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Згідно з пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (надалі - Порядок № 509) штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються - органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України)).

Законом України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для звернення до суду з даною заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП № 61062782, стала саме постанова про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2020 року ВП № 61062782 відповідно до якої постановлено стягнути з Фізичної особа-підприємець ОСОБА_1 штраф у розмірі 125 190,00 грн. та виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 12 519 грн. (а.с. 9).

Крім того, відповідно до наданих Позивачем додаткових доказів до суду першої інстанції, постановами від 29 січня 2020 року старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком Павлом Петровичем було накладено арешт на кошти боржника та майно (а.с. 10, 11).

Згідно зі статтею 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Отже, Відповідач вчинив дії щодо примусового виконання оскаржуваного рішення, що, в свою чергу, свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 640/7046/19 (адміністративне провадження № К/9901/19518/19).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що застосування такого способу забезпечення позову як зупинення стягнення є таким, що не суперечить вимогам та меті, визначеним статтями 150, 151 КАС України. Вжиття таких заходів є співмірним заявленим позовним вимогам та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заява Позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу Головного управління Держпраці у Київській області від 19 листопада 2019 року № ТД/ФС-665 до набрання судовим рішенням по даній справі законної сили.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову задоволенню.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 -задовольнити .

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року - скасувати .

Прийняти постанову, якою заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - задовольнити .

Забезпечити адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу Головного управління Держпраці у Київській області від 19 листопада 2019 року № ТД/ФС-665 до набрання судовим рішенням по даній справі законної сили.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

Повний текст складено 16.04.2020 року.