Постанова

від 16.04.2020 по справі 160/6102/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 160/6102/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

судді-доповідача Чумака С.Ю.,

суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року у справі № 160/6102/19 (суддя І інстанції - Турова О.М.)

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,

В С Т А Н О В И В:

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (а.с. 67-71), просив визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування:

- від 11.05.2019 № Ф-5129-57 на суму 21030,9 грн;

- від 13.08.2019 № Ф-5129-57 на суму 23785,08 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року позов задоволений частково:

- визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-5129-57 в частині визначення заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 7668,54 грн;

- визнано протиправною та скасовано повністю вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 № Ф-5129-57.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у позові та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування скарги зазначає, що дійсно у період всього 2017 року та з січня по червень 2018 року включно право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено не було, однак протягом 2017-2019 роках він був найманим працівником і єдиний внесок за нього за вказаний період, зокрема, у 2017 році та у 1 і 2 кварталах 2018 року у повному обсязі сплачено його роботодавцями. При цьому сам позивач адвокатську діяльність як самозайнята особа за цей період не здійснював та жодних доходів за це не отримував. Наголошує на тому, що одночасна сплата ним єдиного внеску як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатом), і як фізичною особою, що працює на умовах трудового договору (за яку сплачує роботодавець), є подвійною сплатою єдиного внеску.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подавав апеляційну скаргу, яка ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року повернута скаржнику.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

ОСОБА_1 (далі - Позивач) отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.07.2011 № 2340, видане на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №7 від 12.07.2011.

З 21.07.2011 позивач перебуває на податковому обліку в Криворізькій ДПІ (Покровський район) ГУ ДФС у Дніпропетровській області, та з 25.07.2011 року зареєстрований як платник єдиного внеску.

Відповідно до відомостей Єдиного реєстру адвокатів України право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 декілька разів зупинялося та поновлювалося, а саме, зокрема:

- право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено з 22.03.2016 згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі заяви;

- право на зайняття адвокатською діяльністю поновлено з 05.12.2016 згідно з п. 1 ч. 4 ст. 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі заяви;

- право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено з 05.07.2018 згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі заяви.

Отже, право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 .В. було зупинено з 22.03.2016 по 05.12.2016 та з 05.07.2018 по теперішній час. Відповідно у період всього 2017 року та з січня по червень 2018 року включно право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено не було.

Згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 протягом 2017-2018 років та 1 і 2 кварталів 2019 року позивач був найманим працівником відповідно до трудових договорів, а саме:

- з 03.01.2017 по 30.03.2018 працював у Приватному акціонерному товаристві Телевізійна служба Дніпропетровська на посаді директора юридичного департаменту;

- з 12.06.2018 та станом на час звернення з позовом до суду працює в Публічному акціонерному товаристві Національна суспільна телерадіокомпанія України на посаді менеджера філії ПАТ НСТУ Дніпровська регіональна дирекція.

Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) за звітні роки: 2017 і 1 квартал 2018 (у період з січня по березень) роботодавець (Приватне акціонерне товариство Телевізійна служба Дніпропетровська (код ЄДРПОУ20264089)) та у червні 2018 року роботодавець (Філія Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Дніпровська регіональна дирекція (код ЄДРПОУ 33452866)) сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. (а.с. 31-34)

Станом на 30.04.2019 за даними інтегрованої картки платника по коду бюджетної класифікації 71040000 по ОСОБА_1 автоматично розраховані нарахування, єдиного внеску на загальну суму 21030,9 грн, а саме:

- за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, граничний строк сплати до 09.02.2018;

- за 1 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19.04.2018;

- за 2 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19.07.2018;

- за 3 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19.10.2018;

- за 4 квартал 2018 у сумі 2457, 18 грн, граничний строк сплати до 19.01.2019;

- за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019.

11.05.2019 ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5129-57 на загальну суму боргу 21030,9 грн, у т.ч.: недоїмка 21030,9 грн. (а.с. 10)

Крім того, 13.08.2019 ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5129-57, в якій ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31.07.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача зросла і становить 23785,08 грн, в ч.ч недоїмка 23785,08 грн. (а.с. 72)

Законність та обґрунтованість винесених відповідачем вимог про сплату боргу з єдиного внеску від 11 травня та 13 серпня 2019 року стали підставою звернення позивача до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з дати реєстрації. Разом з тим, зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю встановлює відсутність у адвоката обов`язку сплачувати ЄСВ. Суд зазначив, оскільки право на зайняття адвокатською діяльністю позивача було зупинено на підставі відповідної заяви з 22.03.2016 по 05.12.2016 та з 05.07.2018 по теперішній час, відтак у останнього відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок як самозайнята особа з 5 липня 2018 року. Водночас, суд, виходячи з того, що роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники ЄСВ, вказав про наявність у позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок у 2017 році та у 1, 2 кварталах 2018 року, оскільки у цей період ОСОБА_1 право на зайняття адвокатською діяльністю не зупиняв, перебував на обліку у контролюючому органі як адвокат, та як платник ЄСВ і навіть за відсутності доходу від такої діяльності повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску, відтак дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем у вимозі від 11.05.2019 № Ф-5129-57 заборгованості з ЄСВ за 2017 рік та за 1, 2 квартал 2018 року у сумі 13362,36 грн.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ

Згідно з ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказувалось вище, подана Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області у цій справі апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції від 7 жовтня 2019 року в частині задоволення позову 27 січня 2020 року була повернута скаржнику.

Отже, перевірці в цій справі підлягає лише рішення суду у частині відмови у позові, яке полягає в тому, що у період за 2017 рік та за 1, 2 квартал 2018 року право позивача на зайняття адвокатською діяльністю зупинено не було, у цей період останній був найманим працівником (за трудовими договорами), відтак правомірність нарахування відповідачем у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-5129-57 у частині заборгованості ОСОБА_1 з ЄСВ за 2017 рік та за 1, 2 квартал 2018 року у сумі 13362,36 грн.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення адвокатської діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, адвокати (особи, які провадять адвокатську діяльність). Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від адвокатської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить адвокатську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які провадять адвокатську діяльність (адвокатами), які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Як вказувалось вище, згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) за звітні роки: 2017 і 1 квартал 2018 (у період з січня по березень) роботодавець (Приватне акціонерне товариство Телевізійна служба Дніпропетровська (код ЄДРПОУ20264089)) та у червні 2018 року роботодавець (Філія Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Дніпровська регіональна дирекція (код ЄДРПОУ 33452866)) сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. (а.с. 31-34)

Зазначене підтверджується також відомостями про зарахування до страхового стажу позивача періоду усього 2017 року, січня-березня 2018 року (1 кварталу 2018 року) та у червні 2018 року. (а.с. 36-37)

Отже, ОСОБА_1 був найманим працівником, відповідно застрахованим і у період усього 2017 року та 1 кварталу 2018 року (з січня по березень 2018 року) платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний за нього був його роботодавець - ПрАТ Телевізійна служба Дніпропетровська та у червні 2018 року - Філія ПАТ Національна суспільна телерадіокомпанія України Дніпровська регіональна дирекція .

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності судами обох інстанцій не встановлено. Відповідач у відзиві на позов про наявність таких доходів також не зазначав.

Апеляційний суд зауважує, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби у 2017 році та у період з січня по березень (1 квартал 2018 року) і червень 2018 року не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період за 2017 рік та у період з січня по березень (1 квартал 2018 року) і у червні 2018 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-5129-57 протиправно визначено заборгованість позивача з ЄСВ за 2017 рік та за період з січня по березень (1 квартал 2018 року) і червень 2018 року у розмірі 11724,24 грн із розрахунку за 2017 рік у сумі 8448 грн (704 грн х 12 місяців), граничний строк сплати до 09.02.2018; за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн (819,06 грн. х 3 місяці), граничний строк сплати до 19.07.2018; за червень 2018 року у сумі 819,06 грн.

Натомість, оскільки за період квітень і травень 2018 року відсутні відомості про сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ураховуючи те, що, зокрема, у цей період ( квітень, травень 2018 року) право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено не було, а особа, яка провадить адвокатську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність обов`язку позивача сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за квітень і травень 2018 року у загальному розмірі 1638,12 грн (за квітень, травень 2018 року - 819,06 грн. х 2 місяці).

ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Особа, яка провадить адвокатську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Тобто, сплата єдиного внеску особами, які провадять адвокатську діяльність (адвокатами), які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вказувалось вище, при постановленні судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники ЄСВ, оскільки, хоча позивач і перебував у трудових відносинах як найманий працівник, у цей період ОСОБА_1 право на зайняття адвокатською діяльністю не зупиняв, перебував на обліку у контролюючому органі як адвокат, та як платник ЄСВ і навіть за відсутності доходу від такої діяльності повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску, відтак дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем у вимозі від 11.05.2019 № Ф-5129-57 заборгованості з ЄСВ за 2017 рік та за 1, 2 квартал 2018 року у сумі 13362,36 грн, проте вказаним обставинам оцінка надана апеляційним судом вище.

Отже, вимога ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 11.05.2019 № Ф-5129-57 в частині зобов`язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у сумі 13362,36 грн за період усього 2017 року, 1 кварталу 2018 року і червень 2018 року у розмірі 11724,24 грн є протиправною і підлягає скасуванню, а за період квітень, травень 2018 року у розмірі 1638,12 грн (за квітень, травень 2018 року - 819,06 грн х 2 місяці) є правомірною та скасуванню не підлягає.

Тобто, зазначена вимога підлягала скасуванню на суму 19392,78 грн, а не 7668,54 грн, як помилково вирішив суд першої інстанції, у зв`язку з чим рішення суду підлягає зміні в частині суми визначеної оскарженою вимогою недоїмки з єдиного соціального внеску.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 768,4 грн та 1152 гривні за подачу апеляційної скарги, тобто загалом 1920,4 грн.

Задовольнивши частково позовні вимоги, а саме на суму 31453,62 грн із заявлених 44815,98 (21030,9+23785,08=44815,98*1%=448,16