Постанова

від 16.04.2020 по справі 822/1145/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2020 року

Київ

справа №822/1145/16

адміністративне провадження №К/9901/25095/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Проскурівбудмеханізатор на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сапальової Т.В., суддів Боровицького О.А., Матохнюка Д.Б. від 30 серпня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Проскурівбудмеханізатор до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Проскурівбудмеханізатор (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ від 21 червня 2016 року №390 Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ Проскурівбудмеханізатор .

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що у травні 2016 року Інспекцією проведено камеральну перевірку правомірності нарахування позивачем податку на додану вартість (далі - ПДВ) за березень 2016 року, за результатами якої складено акт №1202/12-02/39702233 від 20 травня 2016 року, на висновки якого, в свою чергу, позивачем подано заперечення й за результатами розгляду яких відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) відповідачем прийнято оскаржуваний наказ. Однак Товариство вважає, що у податкового органу були відсутні законодавчо визначені підстави для призначення позапланової документальної виїзної перевірки, оскільки у своїх запереченнях на акт камеральної перевірки позивач не посилався на обставини, що не були досліджені під час перевірки та про неможливість їх об`єктивного розгляду без проведення перевірки.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2016 року позов задоволено; визнано протиправним та скасовано оскаржуваний наказ; стягнуто на користь Товариства за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції судовий збір в сумі 1378,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 8000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано відсутністю у контролюючого органу підстав для призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України, оскільки платник податків у своїх запереченнях на акт камеральної перевірки не посилався на обставини, що не були досліджені під час перевірки, а об`єктивний розгляд заперечень не потребував додаткової перевірки документів платника податків. Предметом оскарження були питання перевірки дій службових осіб контролюючого органу та наявності достатньої інформації саме в даних системи електронного адміністрування ПДВ на момент проведення камеральної перевірки. За результатами розгляду заперечень контролюючий орган вже дійшов висновків про відповідність акту камеральної перевірки вимогам законодавства, що виключає проведення повторної документальної позапланової перевірки.

Також суд дійшов висновку про документальне підтвердження здійснених позивачем витрат на правову допомогу.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 серпня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції не погодився з позицією Хмельницького окружного адміністративного суду щодо відсутності підстав у контролюючого органу для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки згідно підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України, оскільки у запереченнях на акт камеральної перевірки Товариство просило перевірити наявність відомостей та фактів, інформація щодо яких була відсутня у відповідача і не досліджувалась під час проведення камеральної перевірки, а тому для підтвердження або спростування такої Інспекції необхідно було провести документальну позапланову перевірку.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2016 року.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалось на помилковість висновків суду апеляційної інстанції, адже оскаржуваний наказ оформлений із порушенням підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, пункту 81.1 статті 81 ПК України за відсутності фактичних підстав для проведення позапланової документальної виїзної перевірки й питання, що згідно останнього підлягали перевірці, не пов`язані із предметом оскарження акту камеральної перевірки та виходять за його межі.

Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним. При цьому посилається також на відсутність підстав для стягнення на користь Товариства витрат на правову допомогу у зв`язку із тим, що у акті приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги не зазначено про вчинення адвокатом процесуальних дій, передбачених законодавством.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством у поданій до контролюючого органу податковій декларації з ПДВ за березень 2016 року №9049765297 від 05 квітня 2016 року заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на розрахунковий рахунок платника в банку у розмірі 490097,00 грн.

20 травня 2016 року Інспекцією проведено камеральну перевірку правомірності нарахування позивачем ПДВ за березень 2016 року відповідно до податкової декларації за березень 2016 року №9049765297 від 05 квітня 2016 року, з урахуванням уточнюючого розрахунку №9077673301 від 14 травня 2016 року, за результатами якої складено акт №1202/12-02/39702233 від 20 травня 2016 року. У акті перевірки відповідач дійшов висновку про непідтвердження суми заявленого бюджетного відшкодування та відсутність права на його отримання.

08 червня 2016 року позивач звернувся до Інспекції із запереченнями на акт перевірки №1202/12-02/39702233 від 20 травня 2016 року, внаслідок розгляду яких відповідачем листом від 15 червня 2016 року № 13347/1202/39702233 надано відповідь, у якій повідомлено про відповідність вимогам законодавства висновків акта камеральної перевірки, однак зазначено, що підтвердженням або спростуванням раніше викладеного може слугувати документальна позапланова виїзна перевірка, яку в подальшому буде призначено.

21 червня 2016 року контролюючим органом прийнято наказ №390 Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ Проскурівбудмеханізатор , яким на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України призначено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності заявленої до відшкодування з бюджету суми ПДВ за березень 2016 року.

21 червня 2016 року позивач відмовив посадовій особі відповідача у допуску до проведення позапланової виїзної документальної перевірки, про що складено відповідний акт №83 про недопуск до перевірки.

Касаційний суд не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність у відповідача підстав для призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 62 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із підпунктом 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

За змістом пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі, якщо платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Таким чином, документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності сукупності таких умов, а саме: подання заперечень до акта перевірки або скарги на прийняте податкове повідомлення-рішення; наявність вимог про повний або частковий перегляд результатів перевірки або скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення; вказівка платником податків на обставини, які не були досліджені під час перевірки; неможливість перевірки таких обставин без проведення перевірки.

Тобто законодавець обмежує предмет такої перевірки виключно питаннями, що стали предметом оскарження.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що під час здійснення камеральної перевірки службова особа, яка її проводила, вказала, що за даними перевірки платником складено додаток 3 Розрахунок суми бюджетного відшкодування (ДЗ) із порушенням, а саме при заповненні рядку 2 Фактично сплачено у попередніх та звітному (податкових) періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України платником відображено суму у розмірі 490094,00 грн., а за результатами перевірки сума складає 0 грн., розбіжність становить (-) 490094,00 грн.

Предметом же оскарження у поданих Товариством запереченнях на акт камеральної перевірки стало з`ясування обставин наявності у податкового органу, а не платника, доказів (відомостей), які б підтвердили висновок перевіряючого щодо відсутності оплати (рядок 2 у додатку 3 Розрахунок суми бюджетного відшкодування (ДЗ) до декларації з ПДВ за березень 2016 року) позивачем суми податку у розмірі 490094,00 грн. у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України.

Суд першої інстанції, дослідивши зміст акта перевірки та заперечень на нього, не встановив наявності обставин, які б були зазначені в запереченнях та невідображені в акті перевірки. Таких обставин не вказано й в оскаржуваному наказі.

Відтак Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного наказу про призначення перевірки у зв`язку із відсутністю у контролюючого органу підстав для його прийняття відповідно до підпункту 78.1.5. пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Натомість не можна погодитися із висновком апеляційного суду про те, що у запереченнях на акт камеральної перевірки Товариство просило перевірити наявність відомостей та фактів, інформація щодо яких була відсутня у відповідача і не досліджувалась під час проведення камеральної перевірки, адже предметом останньої була саме перевірка правильності задекларованої Товариством у податковій декларації за березень 2016 року суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 490097,00 грн. й висновок Інспекції про відсутність у позивача права на отримання такої ґрунтувався на результатах перевірки доказів оплати податку у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України.

Суд апеляційної інстанції у цьому випадку застосував положення підпункту 78.1.5. пункту 78.1 статті 78 ПК України у більш широкому значенні, ніж передбачено змістом цієї норми, й помилково визнав достатньою підставою для проведення позапланової перевірки відсутність у контролюючого органу певних доказів, власне обставини чого і слугували підставою для висновку про порушення платником податків вимог законодавства.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про неправильне застосування апеляційним судом згаданих норм матеріального права та помилкове скасування законного рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням того, що висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відсутність підстав для направлення справи на новий судовий розгляд, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Слід зазначити, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дослідив договір про надання правової допомоги №ПБМ-21-06-16 від 21 червня 2016 року, укладений Товариством із адвокатом Романюком В.М. (діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №455 від 09 лютого 2007 року), розрахунок витрат на правову допомогу, який міститься в акті прийому-передачі послуг за договором, докази оплати послуг з надання правової допомоги та встановив, що такі документи містять опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, кількість часу, що була затрачена на їх виконання, та загальну вартість, яка не перевищує граничного розміру компенсації наданих адвокатом послуг, встановленого законодавство, й дійшов висновку про документальне підтвердження здійснення позивачем таких витрат. Доводи ж Інспекції, викладені у запереченнях на касаційну скаргу, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наведеного, а також не свідчать про неспіврозмірність витрат, заявлених Товариством до відшкодування, чи явне завищення вартості послуг адвоката на ринку юридичних послуг тощо.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Проскурівбудмеханізатор задовольнити .

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року скасувати, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду