Постанова

від 16.04.2020 по справі 808/9320/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2020 року

Київ

справа №808/9320/14

адміністративне провадження №К/9901/26864/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство Сторно на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року (головуючий суддя Лукманова О.М., судді: Божко Л.А., Прокопчук Т.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство Сторно до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агентство Сторно (далі - позивач, Товариство) звернулося до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.12.2014 №00026308262211, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 89989,50грн., в тому числі за основним платежем 59993,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 29996,50грн., та №00026408262211, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватного підприємства на 58623,00грн., в тому числі за основним платежем 39082,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 19541,00грн.

Судами встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП Виробничо-комерційна фірма Експостач у січні 2014 року, ТОВ Клинкор у листопаді, грудні 2013 року, січні 2014 року, ТОВ Градієнт ТЕК у січні 2013 року, ПП Полтава-проект-монтаж у лютому, березні 2013 року, ПФ Каскад ТСВ у березні, квітні 2014 року, ТОВ Вельф Дім у липні 2014 року, за результатами якої складено акт від 26.11.2014 №102/08-26-22-11/22124599, в якому встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 39082,00грн. та податку на додану вартість в розмірі 59993,00грн.

У акті перевірки відповідач дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ПП Виробничо-комерційна фірма Експостач , ТОВ Клинкор , ТОВ Градієнт ТЕК , ПП Полтава-проект-монтаж , ПФ Каскад ТСВ та ТОВ Вельф Дім без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, оскільки подані до перевірки документи не розкривають суті та змісту здійснених операцій; з аналізу податкової звітності контрагентів встановлено відсутність об`єктів оподаткування та неможливість надання ними такого роду послуг.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.02.2015 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.12.2014 №00026308262211 та №00026408262211.

Рішення суду обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують проведення операцій з контрагентами (ПП Виробничо-комерційна фірма Експостач , ТОВ Клинкор , ТОВ Градієнт ТЕК , ПП Полтава-проект-монтаж , ПФ Каскад ТСВ та ТОВ Вельф Дім ) щодо надання інформаційно-консультаційних послуг й подальше їх використання у власній господарській діяльності платника, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшило оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що операції між позивачем та його контрагентами безпідставно розцінені судом першої інстанції як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентами своїх зобов`язань й були оформлені у відповідності до вимог спеціальних нормативних актів, розкривали та деталізували зміст наданих послуг. Крім того не вбачається використання інформаційно-консультаційних послуг в господарській діяльності Товариства.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, посилався на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності реального характеру отриманих послуг, оскільки судом не досліджено належним чином суті таких відносин та діяльності Товариства.

Податковий орган у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним. На думку відповідача, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалене у відповідності до процесуальних норм.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

В той же час підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а ).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами діяльності Товариства відповідно до витягу з ЄДРПОУ є інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем, оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, консультування з інформатизації; директор підприємства має вищу освіту за фахом комп`ютерне програмування.

Згідно усної домовленості між позивачем (замовник) та ПП Виробничо-комерційна фірма Експостач , ТОВ Клинкор , ТОВ Градієнт ТЕК , ПП Полтава-проект-монтаж , ПФ Каскад ТСВ , ТОВ Вельф Дім (виконавці) виконавці зобов`язувалися надати інформаційно-консультаційні послуги по налаштуванню програмного забезпечення 1С Підприємство 8.0 .

Взаємовідносини позивача з ТОВ Градієнт ТЕК оформлено податковою накладною №161 від 31.01.2013, актом передачі-приймання робіт (надання послуг) №Г-00000160 від 31.01.2013 року, рахунком-фактурою; з ПП Полтава-проект-монтаж податковими накладними №406 від 28.02.2013 та №429 від 29.03.2013, актами передачі-приймання робіт (надання послуг), рахунками-фактурами; з ПФ Каскад ТСВ податковою накладною №112 від 28.04.2014, актом передачі-приймання робіт (надання послуг) №К-00000726 від 28.04.2014, рахунком-фактурою; з ПП Виробничо-комерційна фірма Експостач податковими накладними №167 від 29.02.2012 року та №184 від 31.01.2012, актами передачі-приймання робіт (надання послуг), рахунками-фактурами.

Надання ж інформаційно-консультаційних послуг по налаштуванню програми 1С Підприємство 8.0 ТОВ Клинкор та ТОВ Вельф Дім , як констатовано судом апеляційної інстанції, не підтверджено будь-якими доказами.

Проте, за висновком суду, долучені до матеріалів справи акти прийому - передачі робіт (надання послуг) носять загальний характер, у них не прослідковується конкретного персонального підходу до завдання, не містять такі й жодних посилань на те, які саме послуги надані (усне або письмове консультування з питань налаштування програм 1С тощо).

При цьому, як зазначив суд, враховуючи специфіку інформаційно-консультаційних послуг, Товариство мало б підтвердити їх надання відповідними належно оформленими первинними документами, що в повній мірі відображають такі операції, зокрема і ті, які посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг; а також свідчили про використання їх у господарській діяльності Товариства.

Констатовано судом й непідтвердження наявності у контрагентів технічних засобів, трудових ресурсів, необхідних для надання інформаційно-консультаційних послуг по налаштуванню програми 1С.

Враховуючи викладене, у спірній ситуації суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що долучені позивачем до матеріалів справи документи не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій, не розкривають суті таких операцій та їх справжності, а відтак Товариством безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшено оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують в цілому мотивів, покладених судом в основу оскаржуваного рішення, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство Сторно залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду