Постанова

від 07.04.2020 по справі 441/1896/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 441/1896/17

провадження № 61-8697св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Ступак О. В. (суддя-доповідач),суддів:Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Відділ освіти Городоцької районної державної адміністрації Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації Львівської області (далі Відділ освіти Городоцької РДА Львівської області) про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі наказу Відділу освіти Городоцької РДА Львівської області від 10 вересня 2013 року № 487 він прийнятий на роботу та призначений на посаду директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи. Узв`язку з призовом на військову службу військовозобов`язаних на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та указу Президента України від21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію», 16 вересня 2016 року з ним укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

У зв`язку з прийняттям його на військову службу за контрактом, видано наказ від29вересня 2016 року № 634 про його звільнення згідно з пунктом 3 статті 36, статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) із 16 вересня 2016року, з яким його ознайомлено 21 листопада 2017 року.

Позивач зазначав, що дії відповідача щодо його звільнення з роботи є незаконними, а тому просив суд поновити його на раніше займаній посаді та стягнути із відповідача на його користь середній заробіток із дня звільнення до дня поновлення на роботі.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 27 березня 2018 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи із 29 вересня 2016 року. Зобов`язано Відділ освіти Городоцької РДА Львівської області провести розрахунок та виплатити заробітну плату ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період із 29 вересня 2016 року до поновлення на роботі. Вирішено питання розподілу судових витрат

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, тому він підлягав не звільненню, а увільненню від роботи (звільненню від виконання посадових обов`язків) відповідно до статті 119 КЗпПУкраїни. При цьому за ним повинно зберігатися місце роботи, посада та середній заробіток.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу Відділу освіти Городоцької РДА Львівської області задоволено. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 27 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що після укладення із позивачем контракту на проходження військової служби, останній просив звільнити його з роботи на підставі пункту 3 статті 36, статті 44 КЗпП України із 16вересня 2016 року у зв`язку з призовом на військову службу. На час розгляду справи апеляційним судом позивач продовжував проходити військову службу за контрактом, строк якого не закінчився, що виключає його поновлення на попередньо займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не належним чином дослідив зібрані у справі докази і надав їм неправильну правову оцінку, що призвело до помилкових висновків. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до вимог статті 19 КЗпП України позивач як особа, яка прийнята на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, має право на гарантії збереження місця роботи і середнього заробітку на строк дії особливого періоду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи за їх межі, Верховний Суд ускладі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

Наказом директора від 10 вересня 2013 року № 487 ОСОБА_1 прийнятий на роботу та призначений на посаду директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи, що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом керівника відділу освіти Городоцької РДА Львівської області від 29 вересня 2016 року № 634 ОСОБА_1 звільнено згідно з пунктом 3 статті 36, статтею 44 КЗпПУкраїни із 16 вересня 2016 року у зв`язку з призовом на військову службу.

16 вересня 2016 року Міністерство оборони України уклало із ОСОБА_1 контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

01 жовтня 2016 року ОСОБА_1 прийняв військову присягу у військовій частині НОМЕР_1 , та йому присвоєно військове звання молодший сержант.

Відповідно до довідки від 01 листопада 2017 року № 1309 молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 м. Львів.

Перебуваючи на військовій службі, ОСОБА_1 звернувся до керівника відділу освіти Городоцької РДА Львівської області із заявою від 15 листопада 2017 року про поновлення його на посаді директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи.

Керівник відділу освіти Городоцької РДА Львівської області листом від 21 листопада 2017 року відмовив ОСОБА_1 у поновленні на попередній посаді у зв`язку з тим, що на таку прийнято іншого працівника, та оскільки він звільнився з роботи на підставі пункту 3 статті 36, статті 44 КЗпП України із 16 вересня 2016 року, що підтверджується власноручно написаною ним заявою, за ним не зберігається робоче місце.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо гарантій працівників, які прийняті на військову службу за контрактом

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власникафізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осібпідприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і особам, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міністерства оборони України від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від16лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року №189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (пункт 2 частини першої статті 221 КЗпП України).

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції у порушення вказаних вище положень закону не звернув уваги на те, що на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України, вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Враховуючи те, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної мобілізації, тому він не підлягав звільненню, що передбачено положеннямистатті 119 КЗпП України.

Той факт, що позивач подав відповідачу заяву від 16 вересня 2016 року про звільнення із роботи у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом, не може бути підставою для відмови позивачу у поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки гарантії позивача щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку встановлені законодавцем у статті 119 КЗпП України, а необізнаність позивача як працівника про положення чинного трудового законодавства не може використовуватись роботодавцем проти нього.

Наведене узгоджується із висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначеними Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2019року у справі № 495/6498/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №495/6499/16-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 761/26470/17.

Разом із цим Верховний Суд не може у повній мірі погодитися із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач звільнений із роботи на підставі наказу від29вересня 2016 року № 634.

До суду із позовом ОСОБА_1 звернувся 14 грудня 2017 року, пропустивши при цьому строк, визначений статтею 233 КЗпП України.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

У порушення наведеного, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивач звернувся до суду з позовом із порушенням визначених законом строків, не перевірив поважність причин пропуску цих строків, не встановив наявність підстав для поновлення строку звернення до суду. Апеляційний суд також залишив без відповідного реагування указане порушення норм матеріального права.

Без з`ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позивачем вимог та підстав, на які посилався на їх обґрунтування, висновок місцевого суду не можна вважати обґрунтованим та такими, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції не встановив усіх істотних обставин справи, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 27 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко