Рішення

від 30.06.2020 по справі 441/1896/17

ГОРОДОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

441/1896/17 2/441/503/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2020 Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Яворської Н.І.

за участі секретаря Цап І.М.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному провадженні у судовому засіданні в місті Городок цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Городоцької РДА про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2017 позивач звернувся до суду з позовною заявою до Відділу освіти Городоцької РДА про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, в позовній заяві вказує, що на підставі наказу відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації Львівської області №487 від 10.09.2013 року він був прийнятий на роботу та призначений на посаду директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи. В зв`язку з призовом на військову службу військовозобов`язаних згідноЗакону України «Про військовий обов`язок і військову службу», таУказу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 "Про часткову мобілізацію",16.09.2016року з ним булоукладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та зараховано до списків особового складу військової частини № НОМЕР_1 .

У зв`язку з прийняттям його на військову службу за контрактом, видано наказ № 634 від 29.09.2016 року про його звільнення за п. 3 ст.36,44 КЗпП Україниз 16.09.2016 року, з яким його ознайомлено 21.11.2017р.Вважає, що дії відповідача щодо його звільнення з роботи є незаконними, просить поновити його на раніше займаній посаді та стягнути середній заробіток з дня звільнення до дня поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України, Городоцьким районним судом 27.03.2018 була розглянута справа у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами. Позов було задоволено.

18 березня 2019 року Львівським апеляційним судом було розглянуто апеляційну скаргу відповідача і рішення Городоцького районного суду Львівської області від 27.03.2018 скасовано, в позові ОСОБА_2 відмовлено.

08 квітня 2020 року Верховним Судом скасовано рішення Городоцького районного суду Львівської області від 27 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

14.05.2020 суддею Городоцького районного суду Львівської області постановлено ухвалу про прийняття справи до провадження.

Про судове засідання 01.07.2020 сторони повідомлялися, відповідач подав заяву про розгляд справи у відсутності представника.

Представник відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, позов заперечує, мотивуючи тим, що гарантії, зазначені у ч. 3ст. 119 КЗпП України, стосуються лише громадян призваних на військову службу до закінчення особливого періоду або під час мобілізації, позивач добровільно уклав контракт про проходження військової служби, коли мобілізація скінчилася (а.с.32-34)

Позивач ОСОБА_3 подав до суду відповідь на відзив, вказав, що вважає, що дані дії відповідача щодо його звільнення з роботи є незаконними, оскільки звернувся до роботодавця про поновлення його на роботі, однак отримав відповідь від керівника відділу освіти Городоцької райдержадміністації від 21.11.2017р. за вих. №1419/01-14 про відмову у поновленні на посаді директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи. Саме з такої відповіді дізнався, що його було звільнено, а не увільнено від виконання обов`язків. Єдиною причиною його увільнення була саме військова служба, тобто в силу закону його мають увільнити, а не звільнити. Вказує, що був звільнений під час особливого періоду, оскільки підставою закінчення такого має бути указ Президента України про демобілізацію, натомість такого указу прийнято не було. Викладене у відповіді позивач підтримав і в судовому засіданні. Крім того додав, що є практика судів про поновлення на роботі осіб, які були прийняті на військову службу за контрактом під час мобілізації на особливий період.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства, а самеКодексом законів про працю України.

Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Трудові спори розглядаються районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (пункт 2 частини першої статті 221 КЗпП України)

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, дослідивши докази, суд встановив, що позивач пропустив визначений законом (статтею 233 КЗпП України) строк звернення до суду з поважних причин про що надав до суду підтвердження, а саме : проходив військову службу, після проходив лікування, крім того доглядав тяжко хворих батьків.

За наведеного, суд знаходить підстави для поновлення строку ОСОБА_1 звернення до суду із зазначеним позовом.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідност. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями263,264 ЦПК Українипередбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

В пункті 18постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів"(далі Постанова № 9 від 06.11.1992 року) розяснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом директора №487 від 10.09.2013 року прийнятий на роботу та призначений на посаду директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 7-8 ).

Наказом керівника відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації № 634 від 29.09.2016 року ОСОБА_1 звільнено за п. 3 ст.36, ст.44КЗпП Україниз 16.09.2016 рокуу зв`язку з призовом на військову службу. (а.с. 9 ).

Відповідно п. 3 ч.1ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову службу), крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.3, 4ст. 119 цього Кодексу.

Міністерством Оборони України з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Зборойних Силах України відповідно до якого він взяв на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних силах України протягом строку контракту - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. (а.с. 15 ).

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_2 від 12.09.2016р. ОСОБА_1 військову присягу прийняв 01.10.2016р. у в/ч НОМЕР_1 , та якому присвоєно військове звання молодший сержант (а.с.12-14).

Відповідно довідки від 01.11.2017р. №1309 (а.с.15) молодший сержант ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 м. Львів.

Частиною другою статті. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту»

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, але і особам, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

З диспозиції статті 119 КЗпП вбачається, що за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Таким чином, суд вважає, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, а тому він не підлягає звільненню, а увільняється від роботи (звільняються від виконання посадових обов`язків) відповідно достатті 119 КЗпП України. При цьому за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Водночас, суд враховує, що Пунктом 2 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275 -VIIпоширено дію частин другої і третьоїстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частини третьоїстатті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»та частини третьоїстатті 119 КЗпП Українив редакції цьогоЗаконуна громадян України, які були призвані на військову службу .

Отже, працівники, які були звільнені з роботи на підставі п. 3 ч. 1ст. 36 КЗпП Україниу зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв`язку із набуттям чинностіЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII.

Відповідно достатті 17 Конституції Українизахист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обовязком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоровя і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно дозаконів України «Про Збройні Сили України», «; Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному V Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»(ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації»(вступив в дію з 01.04.2014) внесені зміни до Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов`язку і особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України "Про оборону України" статтею 1 визначено поняття особливого періоду - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Скасування особливого періоду здійснюється окремим Указом Президента України « Про демобілізацію « після стабілізації обстановки.

Згідно листа Начальника Головного управління персоналузаступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (а.с. 67) від 22.03.2018р. особливий періодце період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).

Відповідно доУказу Президента України від 17.03.2014р. №303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період.

Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід як демобілізаціякомплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно- рятувальної служби цивільного захистуна організацію та штати мирного часу.

Згідност. 11 зазначеного Законурішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України.

На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалось.

Водночас питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.

Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015р. (справа №800/582/14), виходячи із системного аналізу нормЗакону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначенихЗаконом України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17.03.2014р.

Позивач звернувся до керівника відділу освіти Городоцької РДА із заявою від 15.11.2017р. про поновлення його на посаді директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи (а.с.10).

На його звернення від 15.11.2017р. керівник відділу освіти Городоцької РДА листом від 21.11.2017р. відмовив позивачу у поновленні його на попередній посаді (а.с.11).

Той факт, що позивач подав відповідачу заяву від 16 вересня 2016 року про звільнення із роботи у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом, не може бути підставою для відмови позивачу у поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки гарантії позивача щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку встановлені законодавцем у статті 119 КЗпП України, а необізнаність позивача як працівника про положення чинного трудового законодавства не може використовуватись роботодавцем проти нього.

Наведене узгоджується із висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначеними Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/6498/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 495/6499/ 16-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 761/26470/17.

При вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку, суд виходить з того, що позивач працевлаштований на роботу в іншу установу з 01.02.2020 та отримує заробітну плату, отже період за який необхідно відповідачу провести розрахунок з позивачем складає з 29.09.2016 по 01.02.2020.

З огляду на вищезазначене, гарантії, які передбаченіст. 119 КЗпП України, дію особливого періоду в Україні, суд вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на законі і підлягають до задоволення в повному обсязі.

З огляду на вимогист. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача в користь держави 640 грн. 00 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст.10, 12,89,141,258-259,265,354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді директора Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи з 29.09.2016 р.

Зобов`язати Відділ освіти Городоцької РДА провести розрахунок та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 29.09.2016 р. по 01.02.2020 р.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути зВідділу освіти Городоцької РДАкод ЄДРПОУ 02144594судовий збір у розмірі 640, 00 грн. в дохід держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 06.07.2020

Суддя Н.І. Яворська