Постанова

від 08.04.2020 по справі 143/754/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 143/754/17

провадження № 61-14694св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Зоря ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Марченко Л. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Кучевського П. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Зоря (село Андрушівка Погребищенського району Вінницької області) (далі - СТОВ Зоря ) про стягнення орендної плати за договором оренди землі, моральної шкоди та визнання додаткової угоди укладеною.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що він є власником земельної ділянки загальною площею 1,8506 га, кадастровий номер 0523480600:01:001:0075, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Андрушівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 лютого 2007 року серії ЯБ № 665906, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010780600204.

04 січня 2008 року між ним та СТОВ Зоря в особі директора Бевз Л. А. укладено договір оренди землі № 121, який зареєстровано у Державному підприємстві Вінницький регіональний центр ДЗК 06 серпня 2008 року за № 040880600452 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1 цього Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Андрушівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Згідно з пунктом 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 22 364,01 грн.

Пунктом 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: грошова, натуральна, змішана в розмірі 1,5 % від нормативної оцінки землі за 1 га. Всього 335,46 грн на рік.

Відповідно до пункту 9а Договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно з пунктом 9б Договору орендна плата вноситься в такі строки: до 25 грудня кожного року.

За умовами пункту 10 Договору розмір орендної плати переглядається: за вимогою однієї з сторін, у разі: зміни умов господарювання, передбачених законом; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнту індексації визначених законом; в інших випадках передбачених законом. У разі не внесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,02% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 25 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з пунктом 27 Договору орендар має право самостійно господарювати на земельній ділянці, дотримуватись умов договору.

Пунктом 31 Договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін договору спір розв`язується у судовому порядку.

У 2009 році між сторонами Договору укладено зміни до договору оренди землі від 04 січня 2008 року № 121, якими внесли наступні зміни та доповнення до цього Договору: пункт 1.5 Договору обумовлено викласти в новій редакції наступного змісту - нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 25 765,93 грн. Пункт 3.1 Договору викласти в новій редакції наступного змісту: орендна плата встановлюється в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 772,98 грн на рік. Інші умови договору, до яких не внесені зміни, зберігають чинність.

Позивач зазначав, що зважаючи на своє скрутне матеріальне становище та з урахуванням існуючих умов Договору, він неодноразово звертався до орендаря з власними пропозиціями щодо зміни розміру орендної плати, оскільки залишення орендної плати за існуючих умов на тому ж рівні не надає можливості йому, як пенсіонеру, просто елементарно вижити. Тим більше, така можливість передбачена самим договором оренди землі від 04 січня 2008 року № 121 (пункт 11 Договору). Натомість, орендар ігнорує його пропозиції, а з 2016 року перестав платити орендну плату, тому ним було підготовлено та надіслано на адресу орендаря пропозицію та проект додаткової угоди щодо приведення умов існуючого договору до вимог чинного законодавства та елементарних життєвих відносин. Проте з моменту отримання відповідачем цього проекту пройшло більше місяця, жодної відповіді ним не отримано, тому, вважає що такий термін з урахуванням правил розумності та ділового обороту є достатнім для прийняття відповідного рішення.

Відповідач на момент пред`явлення позову зобов`язання в частині своєчасності та повноти проведення розрахунків не виконав.

Заборгованість з орендної плати за використання земельної ділянки станом 31 травня 2017 року склала 827, 98 грн, з урахуванням 3 % річних в розмірі 10 грн та 45 грн інфляційних витрат.

Також позивач зазначав, що з огляду на те, що його сім`я тримає птицю, то завдяки отриманню зерна він міг би її прогодувати, а відповідач своїми протиправними діями такого права його позбавив, оскільки доводиться закупляти корми, у його сім`ї не вистачає коштів на нормальне харчування та купівлю одягу. Позивач наголошував на тому, що він втратив сон, розуміння того що відповідачем йому не виплачено орендну плату призводить до надзвичайних моральних страждань, виникає страх за повну втрату орендної плати та належної йому земельної ділянки, на фоні якого у нього загострились хронічні хвороби. Моральну шкоду він оцінив у розмірі 50 000, 00 грн.

З урахуванням зменшених позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 194, 21 інфляційних втрат та 40, 33 грн. - 3% річних, відшкодувати йому 50 000,00 грн моральної шкоди та визнати додаткову угоду від 05 квітня 2017 року укладеною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено позовних вимог щодо невиконання відповідачем умов договору землі.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, єдиним із понад 800 орендодавців безпідставно не було отримано орендної плати за 2016 рік, що було підтверджено показами свідків, допитаних під час судового розгляду, як працівниками СТОВ Зоря , так і самою донькою ОСОБА_1 , зокрема, що позивач хотів отримати лише одну тону зерна, проте коштів не вистачило, а гроші брати категорично відмовлявся, крім того було підтверджено, що позивач проігнорував лист директора СТОВ Зоря Бевз Л. А. та не з`явився до товариства для вирішення питання про укладення додаткової угоди до договору оренди, а натомість надав свою додаткову угоду до договору оренди та вимагає визнати укладеною всупереч Закону України Про оренду землі . Крім того СТОВ Зоря перерахувало на адресу позивача орендну плату за 2016 рік, яку він і отримав та орендну плату за 2017 рік, проте від цих коштів позивач відмовився.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають дійсним обставинам справи та при вирішенні спору правильно застосовано норми матеріального права та не встановлення порушення процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що сплата заборгованості з орендної плати за 2016 рік не звільняє відповідача від стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того у касаційній скарзі заявник звертає увагу на те, що невідомо з чого виходив апеляційний суд, коли в своїй постанові вказав, що відповідачем не було порушено умов договору, а судом не встановлено істотних порушень при виконанні договору оренди землі, а навпаки запропоновано укласти додаткову угоду, яка б поліпшила матеріальний стан позивача, тому вимога про визнання додаткової угоди укладеної, яка зазначена в позові не підлягає задоволенню.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та надано строк для надання відзиву.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що позивачеві ОСОБА_1 , на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 665906 від 15 лютого 2007 року, належить на праві власності земельна ділянка площею 1,8506 га, кадастровий 0523480600:01:001:0075, яка знаходиться на території Андрушівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04 січня 2008 року між ОСОБА_1 та СТОВ Зоря село Андрушівка Погребищенського району Вінницької області було укладено договір оренди землі № 121. Цей договір зареєстрований у ДП Вінницький регіональний центр ДЗК 06 серпня 2008 року за № 040880600452.

Відповідно до протоколу №1 зборів засновників СТОВ Зоря село Андрушівка Погребищенського району Вінницької області від 02 лютого 2016 року було вирішено встановити оплату оренди земельного паю в 2016 році коштами в сумі 5 457,64 грн, натуральна оплата становить: зерно озимої пшениці - 800 кг, ячменю - 250 кг, кукурудза - 250 кг, цукор - 50 кг, олія - 5 л, оранка городів - 0,25 га.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки нормативна грошова оцінка належної ОСОБА_1 земельної ділянки становить 67 673,00 грн.

Згідно з довідкою СТОВ Зоря села Андрушівки від 23 червня 2017 року за № 341, сума отриманих кожним з орендодавців коштів в 2016 році склала 6 293,00 грн.

Згідно з копією листа СТОВ Зоря села Андрушівки, надісланого на адресу народного депутата України ОСОБА_2 та позивача від 25 листопада 2016 року за № 410 СТОВ Зоря села Андрушівки підготували додаткову угоду до договору оренди, в якому зазначений розмір орендної плати земельного паю в розмірі 7,6% від нормативної грошової оцінки земельного паю.

Згідно з копією листа за № 363 від 10 березня 2017 року на адресу позивача господарство СТОВ Зоря села Андрушівки направило на його звернення відповідь, в якому повідомлялось про неможливість дострокового одностороннього розірвання договору оренди від 2008 року та містило прохання до позивача укласти додаткову угоду про зміну розміру орендної плати з 3% до 7,6% від нормативної грошової оцінки земельного паю та продовжити договірні відносини.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України Про оренду землі орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Статтею 30 Закону України Про оренду землі передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки СТОВ Зоря намагалось виконати своє зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо виплати орендної плати за користування земельною ділянкою, проте позивач відмовився від отримання виплати у грошовому виді та вимагав оплату виключно у натуральній формі, а саме одну тону пшениці.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем через поштове відділення позивачеві було перераховано грошові кошти в рахунок оплати орендної плати за 2016 рік та 2017 рік, що підтвердив і позивач своєю заявою про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 81), водночас ним було повернуто відповідачеві орендна плата за 2017 рік через наявність спору про укладення додаткової угоди на його умовах.

Отже необґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо залишення поза увагою його позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою позивача сталась через відмову позивача у отриманні ним таких коштів, за відсутності вини відповідача у таких діях.

Аргументи скарги ОСОБА_1 про те, що орендар не розглянув його умов додаткової угоди, а навпаки нав`язував йому укладення додаткової угоди на своїх умовах, які позивача не влаштовували не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки позивачем не доведено істотних порушень умов договору оренди.

Не спростованими залишились доводи заявника про невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині відшкодування моральної шкоди.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що між сторонами існують договірні правовідносини, що виключає відшкодування моральної шкоди позивачеві.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При цьому суд виходить із засад диспозитивності цивільного судочинства, змагальності сторін, з урахуванням встановлених обставин справи, вимог закону та наданих сторонами доказів, а також того, що судом не встановлено виняткових обставин, які б давали підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко