Постанова

від 08.04.2020 по справі 192/2599/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 192/2599/16-ц

провадження № 61- 14980св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробнича спілка Діон ,

відповідачі: ОСОБА_1 , фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , Солонянська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробнича спілка Діон на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2018 року у складі судді Щербини Н. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробнича спілка Діон (далі - СТОВ АВС Діон ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , Солонянської державної нотаріальної контори про визнання договору оренди недійсним, визнання договору поновленим, скасування запису про державну реєстрацію.

Позов обґрунтовано тим, що 23 жовтня 2008 року між СТОВ АВС Діон та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано у Державному реєстрі земель 20 квітня 2010 року за № 041013200418. Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 20 квітня 2010 року, ОСОБА_1 передав у строкове платне користування земельну ділянку розміром 14,62 га СТОВ АВС Діон . Пунктом 8 договору оренди землі передбачено, що строк дії договору становить 5 років. Таким чином, строк дії договору оренди землі від 23 жовтня 2008 року, після вчинення його державної реєстрації, яка відбулася 20 квітня 2010 року становив до 20 квітня 2015 року. Як вбачається з пункту 9 цього Договору, орендар вносить орендну плату у формі та розмірі: у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, а саме: 5 190,00 грн. В натуральній формі: зерно фуражне 2 500,00 кг, солома 2 000,00 кг, оранка 0,40 га, соняшник 100,00 кг, силос 1 000,00 кг, цукор 100,00 кг. Також пунктом 8 договору оренди передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. 15 січня 2015 року СТОВ АВС Діон на ім`я ОСОБА_1 направлено лист - повідомлення з проектом додаткової угоди від 15 січня 2015 року, який отримано відповідачем ОСОБА_1 особисто 20 січня 2015 року. Орендар вважав, що відсутність відповіді ОСОБА_1 є мовчазною згодою продовжити строк дії договору оренди, тому продовжував користуватись земельною ділянкою. 11 серпня 2015 року СТОВ АВС Діон сплатило ОСОБА_1 орендну плату за 2015 рік. 08 жовтня 2015 року СТОВ АВС Діон повторно на ім`я ОСОБА_1 направлено лист - повідомлення з проектом додаткової угоди від 08 жовтня 2015 року, який ОСОБА_1 отримав особисто 12 жовтня 2015 року. У січні 2016 року позивач випадково дізнався про те, що між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, а саме: земельної ділянки площею 14,620 га, яка розташована на території Малозахаринської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право власності на землю від 11 квітня 2002 року серії IV-ДП № 012416, строком на 10 років. У зв`язку з чим позивач вважав своє переважне право на продовження терміну дії договору оренди порушеним.

З огляду на вище наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог, СТОВ АВС Діон просило суд визнати укладений 15 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки, площею 14,62 га, розташованої на території Малозахаринської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225083700:01:017:0128, недійсним, скасувати запис про його державну реєстрацію та поновити договір оренди землі від 23 жовтня 2008 року, укладений між СТОВ АВС ДІОН та ОСОБА_1 , а також зобов`язати ОСОБА_1 укласти додаткову угоду до договору оренди.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2018 року в задоволенні позовних вимог СТОВ АВС Діон відмовлено. Стягнуто зі СТОВ АВС ДІОН на користь ОСОБА_1 11 118,40 грн витрат на проведення експертизи.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем не дотримано порядку повідомлення відповідача ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки жодного з повідомлень останній не отримав. Факт користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі та факт отримання орендної плати також не можуть свідчити про поновлення договору оренди, оскільки за змістом статті 33 Закону України Про оренду землі у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Тобто в цьому випадку орендар також має отримати лист-повідомлення з пропозицією про поновлення договору та надати свою згоду або заперечення. Проте судом було встановлено, що ОСОБА_1 не отримував таких повідомлень. Крім того, вказані обставини не були підставою позову СТОВ Діон в частині визнання спірного договору оренди землі поновленим, оскільки позивач зазначав лише про дотримання ним вимог щодо завчасного повідомлення ОСОБА_1 про намір поновити договір.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу СТОВ АВС Діон залишено без задоволення. Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У серпні 2019 року СТОВ АВС Діон із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- позивач набув переважне право на поновлення договору оренди землі згідно з частинами першою - шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , оскільки належно повідомив ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди у строк, встановлений договором оренди, до листа-повідомлення додав додаткову угоду про поновлення договору оренди землі; продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі, сплатив орендну плату після закінчення строку дії договору оренди землі; заперечення протягом місяця після закінчення договору оренди землі з боку ОСОБА_1 щодо поновлення договору оренди землі не отримав;

- суди першої та апеляційної інстанцій протиправно поставили заявника у залежність від виконання своїх обов`язків ТОВ ТЕКС Україна , як поштової служби, оскільки заявник замовив адресну доставку листа-повідомлення ОСОБА_1 з проектом додаткової угоди до договору оренди та не міг знати, що замість указаного адресата кореспонденцію буде вручено комусь іншому;

- суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про те, що орендар зобов`язаний не лише направити лист-повідомлення з додатковою угодою, а ще й пересвідчитись, що саме орендодавець особисто отримав це лист;

- суди першої та апеляційної інстанцій помилково на застосували під час розгляду справи правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-2539цс16.

Відзиви на вказану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 серпня 2019 року касаційну скаргу СТОВ АВС Діон на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 192/2599/16-ц із Солонянського районного суду Дніпропетровської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року матеріали справи № 192/2599/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року справу № 192/2599/16-ц призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачеві ОСОБА_1 згідно з виданим Солонянською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 11 квітня 2002 року державним актом на право власності на земельну ділянку серії IV-ДП № 012416, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 103, належить на праві власності земельна ділянка площею 14,62 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225083700:01:017:0128, яка розташована на території Малозахаринської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

23 жовтня 2008 року між СТОВ АВС Діон та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано у Державному реєстрі земель Солонянським відділом ДРФ ЦДЗК 20 квітня 2010 року за № 041013200418.

Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 20 квітня 2010 року, відповідач ОСОБА_1 передав в строкове платне користування земельну ділянку розміром 14,62 га СТОВ АВС Діон .

Пунктом 8 договору оренди землі передбачено, що строк дії договору - 5 років. Таким чином, строк дії договору оренди землі від 23 жовтня 2008 року, після здійснення його державної реєстрації, яка відбулася 20 квітня 2010 року становив до 20 квітня 2015 року.

Як вбачається з пункту 9 цього договору, орендар вносить орендну плату у формі та розмірі: у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, а саме: 5 190,00 грн. В натуральній формі: зерно фуражне 2 500,00 кг, солома 2 000,000 кг, оранка 0,40 га, соняшник 100,00 кг, силос 1 000,00 кг, цукор 100,00 кг.

Також пунктом 8 договору оренди передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

15 січня 2015 року СТОВ АВС Діон на ім`я ОСОБА_1 направлено лист - повідомлення з проектом додаткової угод від 15 січня 2015 року, який згідно з повідомленням ТОВ ТЕКС Україна (накладна № 545729) отриманий відповідачем ОСОБА_1 особисто 20 січня 2015 року. Проте факт отримання листа-повідомлення з додатковою угодою заперечувався самим ОСОБА_1

15 червня 2015 року між відповідачем ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, а саме: земельної ділянки площею 14,620 га, яка розташована на території Малозахаринської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право власності на землю від 11 квітня 2002 року серії IV-ДП № 012416, строком на 10 років, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 18 жовтня 2015 року № 45818842.

Відповідно до висновків експертів від 17 травня 2018 року № 4563/4564-172608-17 за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, щодо наявності підпису ОСОБА_1 у графі Підпис одержувача в накладній від 15 січня 2015 року № 545729 ТОВ ТЕКС Україна про направлення листа - повідомлення СТОВ АВС Діон на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що такий підпис виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позивач повторно 08 жовтня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 направив лист - повідомлення з проектом додаткової угоди від 08 жовтня 2015 року, який відповідачем ОСОБА_1 отриманий особисто 12 жовтня 2015 року. Однак такий лист був направлений позивачем та отриманий ОСОБА_1 з порушенням строків, передбачених статтею 33 Закону України Про оренду землі .

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою - п`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у встановлений цим договором строк, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до положень статті 33 Закону України Про оренду землі реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Для застосування частини першої статті 33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Стаття 33 Закону України Про оренду землі фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди: 1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов`язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; 2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.

Таким чином, тільки за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону України Про оренду землі , буде порушеним, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною.

Отже, переважне право орендаря, яке підлягає захисту, буде порушене в разі укладення орендодавцем договору оренди з новим орендарем при дотриманні попереднім орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року в справі № 6-10цс15, від 18 березня 2015 року в справі № 6-4цс15, від 15 квітня 2015 року в справі № 6-55цс15, від 23 березня 2016 року в справі № 6-146цс16, від 13 квітня 2016 року в справі № 6-2027цс15, від 23 листопада 2016 року в справі № 6-2540цс16.

Частиною другою статті 33 Закону України Про оренду землі встановлено обов`язок орендаря, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, додавши до листа-повідомлення проект додаткової угоди.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 25 лютого 2015 року в справі № 6-10 цс15, від 17 грудня 2014 року в справі № 6-143цс14, під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідного листа-повідомлення орендодавцю, а й отримання ним даного листа-повідомлення з проектом додаткової угоди, оскільки за загальним змістом термін повідомлення включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову СТОВ АВС Діон , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивачем не дотримано порядку повідомлення відповідача ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки жодного з повідомлень останній не отримав.

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт користування позивачем спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі та факт отримання орендної плати також не можуть свідчити про поновлення договору оренди, оскільки за змістом статті 33 Закону України Про оренду землі у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Тобто в цьому випадку орендар також має отримати лист-повідомлення з пропозицією про поновлення договору та надати свою згоду або заперечення. Проте ОСОБА_1 не отримував таких повідомлень. Крім того, вказані обставини не були підставою позову СТОВ АВС Діон в частині визнання спірного договору оренди землі поновленим, оскільки позивач зазначав лише про дотримання ним вимог щодо завчасного повідомлення ОСОБА_1 про намір поновити договір.

Доводи касаційної скарги щодо того, що заявник замовив у ТОВ ТЕКС Україна адресну доставку листа-повідомлення ОСОБА_1 з проектом додаткової угоди до договору оренди та не міг знати, що замість указаного адресата кореспонденцію буде вручено комусь іншому, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не спростовують факт недотримання заявником, як орендарем процедури, передбаченої пунктом 8 договору оренди землі від 23 жовтня 2008 року та статті 33 Закону України Про оренду землі , дляреалізації його переважного права на поновлення договору оренди землі.

Крім того, Верховний Суд вважає, що факт порушення зобов`язання третьою особою, а саме: вручення направленої позивачем кореспонденції іншій особі, не може слугувати підставою для відступу від положень закону у досліджуваних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач набув переважне право на поновлення договору оренди землі згідно частинами першою - шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , оскільки належно повідомив ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди у строк, встановлений договором оренди, до листа-повідомлення додав додаткову угоду про поновлення договору оренди землі; продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі, сплатив орендну плату після закінчення строку дії договору оренди землі; заперечення протягом місяця після закінчення договору оренди землі з боку ОСОБА_1 щодо поновлення договору оренди землі не отримав, Верховний Суд також відхиляє, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Аргументи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що орендар зобов`язаний не лише направити лист-повідомлення з додатковою угодою, а ще й пересвідчитись, що саме орендодавець особисто отримав цей лист, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони фактично зводяться до неправильного тлумачення заявником норм чинного земельного законодавства України.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України , заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Хірвісаарі проти Фінляндії , заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробнича спілка Діон залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко