Постанова

від 21.04.2020 по справі 580/2817/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Паламар П.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року Справа № 580/2817/19

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Кузьмишиної О.М., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі

за позовом приватного акціонерного товариства

Уманський завод Мегомметр

до Головного управління Державної фіскальної служби

в Черкаській області

про визнання протиправними та скасування

податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи.

Приватне акціонерне товариство Уманський завод Мегомметр (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.06.2019 №№ 0007151407, 0007171401, 0007221401, 0007121401, 0007191401.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 позов задоволено частково: визнгано протипарвними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.06.2019 №№ 0007151407, 0007171401, 0007121401 (щодо сплати штрафних санкцій за порушення законодавства про регулювання обігу готівки та застосування РРО; збільшення податку на прибуток; збільшення грошового зобов`язання зі сплати ПДВ).

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке судове рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного:

1) щодо ППР № 0007151407: що позивачем дійсно було допущено порушення стосовно своєчасного оприбуткування готівки в касі, але Указ Президента України від 12.06.1995 № 436/95, на підставі якого до позивача застосовано штраф, втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20.06.2019 № 418/2019;

2) щодо ППР №№ 0007171401, 0007121401: наданими позивачем первинними документами підтверджується товарність операцій з ТОВ Таффі-Груп та з ТОВ ММК , а вирок суду, на який посилається контролюючий орган, реальності вчинення таких операційне не спростовує, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий стан платника від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення податкового і бухгалтерського обігу.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог (щодо ППР №№ 0007221401, 0007191401 - з приводу збільшення грошового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно та накладення штрафу за неподання декларацій) суд першої інстанції виходив з того, що позивачем самостійно не було подано декларації щодо визначення об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 - 2017 роки та занижено такий податок.

Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що контрагенти, з якими позивачем задокументовано правовідносини, є учасниками кримінальних проваджень, що обліковані позивачем операції є фіктивними, а також, що позивачем було допущено несвоєчасне оприбуткування готівки в касі і на момент винесення спірного ППР Указ Президента України № 436/95, на підставі якого на позивача накладено штраф, був чинним.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження, установлено строк для полання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також зазначаючи, що товарність його операцій з ТОВ Таффі-Груп підтверджується відповідними первинними документами, а Указ Президента України № 436/95, на який посилається апелянт, втратив чинність.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 витребувано додаткові докази та відкладено судовий розгляд справи на 21.04.2020.

17.04.2020 від позивача та відповідача надійшли клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020, які занесені до протоколу судового засідання, такі клопотання сторін задоволено та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження, відповідно до статті 311 КАС України, з урахуванням того, що наявні у справі матеріали є достатніми для її вирішення апеляційним судом, позиція обох сторін викладена в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Разом з тим, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 по справі Смірнова проти України зазначено, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції.

Згідно зі статтею 6 КАС України та статтею 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто лише в частині задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Обставини справи, устанволені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, приватне акціонерне товариство Уманський завод Мегомметр (код ЄДРПОУ 000226106) (далі - ПрАТ Уманський завод Мегомметр ) є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні Державної фіскальної служби в Черкаській області (далі - ГУ ДФС в в Черкаській області) та зареєстровано як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Основним видом економічної діяльності позивача є виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації.

1. Між ПрАТ Уманський завод Мегомметр (Покупцем), в особі голови правління ОСОБА_3., і ТОВ Міжрегіональна Металургійна Компанія (Постачальником), в особі директора ОСОБА_1 з іншої сторони, було укладено договір поставки від 12.01.2016 № ММК0112.

Згідно п. 1 договору постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах викладених в даному договорі, металопрокат, сортамент, кількість та ціна якого вказані в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, оформлених як додатки до даного Договору, які є його невід`ємними частинами.

Кількість кожної партії товару узгоджується сторонами в рахунках-фактурах та/або специфікаціях до договору. З моменту прийняття та оплати покупцем рахунку-фактури партія товару вважається узгодженою між сторонами.(п. 2.2 договору).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що розрахунок по даному договору здійснюється у національній валюті України у безготівковій формі шляхом 100% передплати. Договір містить підписи: від ТОВ ММК - ОСОБА_1 , від ПрАТ Уманський завод Мегомметр - ОСОБА_2 , які скріплено печатками сторін договору.

На підтвердження товарності операцій з вказаним контрагентом позивачем надано: видаткові накладні від 13.01.2016 № РН-130103 та від 15.04.2016 № РН-150406, рахунок на оплату замовлення від 12.01.2016 № СФ-000041, товарно-транспортні накладні від від 13.01.2018 №№ 999415182, 999437663, згідно з якими перевезення вантажів за маршрутом: м. Дніпропетровськ - м. Умань здійснено ТОВ Транспортна компанія САТ (35646516, ІПН НОМЕР_1 ), платіжні доручення від 11.01.2016 № 60 на загальну суму 40971,00 грн.; від 21.01.2016 № 168 на загальну суму 1188,00 грн. та від 12.04.2016 № 542 на загальну суму 1215,84 грн., а також податкові накладні.

Вироком Подільського районного суду міста Києва від 04.10.2017 у справі № 758/8351/17, який набрав законної сили, засновника та директора ТОВ ММК згідно ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, з призначенням відповідного покарання.

2. Між позивачем (Покупцем), в особі голови правління - ОСОБА_3 , і ТОВ Таффі-Груп (Продаввцем), в особі директора ОСОБА_5., укладено договір постачання від 16.04.2016 № 6.

Згідно з п. 1 вказаного договору, продавець зобов`язується продати комплектуючі в асортименті на загальну суму 500000 грн. з ПДВ. Асортимент, кількість, ціна і сума зазначаються в накладній і рахунку-фактурі, а товар відпускається відповідно до листа-заявки і накладної.

Пунктом 2 договору встановлено, що покупець зобов`язується оплатити за товар по рахунку, на розрахунковий рахунок продавця шляхом 100% попередньої оплати. Договір містить підписи: від ТОВ Таффі-Груп - ОСОБА_5 , від ПрАТ Уманський завод Мегомметр - ОСОБА_3 , які скріплено печатками сторін договору.

На підтвердження товарності операцій з вказаним контрагентом позивачем надано: видаткові накладні № 21-26 від 18.04.2016, № 71-73 від 25.04.2016, № 29-05 , 30-05, 31-05, 32-05, 33-05, 34-05 від 10.05.2016, № 95-05, 96-05 від 23.05.2016, № 150-06, 1150-06 від 22.06.2016, № 179-06 від 29.06.2016, № 15-07 від 04.07.2016, № 037 від 11.07.2016, № 17-07 від 04.07.2016, №113-07, 114-07 від 20.07.2016, №8 від 03.08.2016, №64 від 16.08.2016, № 77 від 18.08.2016, № 101 від 29.08.2016, № 9 від 05.09.2016, № 26 від 08.09.2016, № 35 від 12.09.2016, №95, 96 від 26.09.2016, № 108, 109 від 27.09.2016, №121, 122 від 28.09.2016, рахунки на оплату замовлення, експрес і товаро-транспортні накладні щодо перевезення вантажу ТОВ Нова пошта (код ЄДРПОУ 31316718), платіжні доручення та податкові накладні.

При чому, здійснення перевезення вантажу ТОВ Нова пошта узгоджується з актами здачі-прийняття виконаних робіт.

20.05.2019 ГУ ДФС у Черкаській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ Уманський завод Мегомметр за результатами якої, складено акт № 166/23-00-14-0107/00226106.

У вказаному акті перевірки відповідачем встановлено наступні порушення:

1) ст.ст. 1, 2, 3, 4, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, п. 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 Звіт про фінансові результати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, п. 2.17 П(С)БО 25, п. 2.14 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 № 2, пунктів 3.2, 3.10 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 28.03.2013 № 433 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності , п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, п.п. 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, абзацу 2 розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, наказу Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств , п.п. 8, 13 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку № 18, п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 203422,00 грн., у т.ч. за 1-й квартал 2016 року на суму 6324,00 грн, півріччя 2016 року на суму 104061,00 грн., три квартали 2016 року на суму 203422,00 грн., 2016 рік на суму 203422,00 грн.;

2) пп. 44.1 ст.44, п.п. 198.1, 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 219164,00 грн., у т.ч. за квітень 2016 року на суму 11522,00 грн.; травень 2016 року на суму 74148,00 грн.; червень 2016 року на суму 23094,00 грн.; липень 2016 року на суму 35856,00 грн.; за серпень 2016 року на суму 23938,00 грн., за вересень 2016 року на суму 50607,00 грн.;

3) п. 51.1 ст. 51 та п. 176.2 б ст .176 Податкового кодексу України, що призвело до подання з недостовірними відомостями та помилками податкового розрахунку за формою 1-ДФ за 1-4 квартали 2016 року, 1-4 квартали 2017 року, 1-4 квартали 2018 року;

4) пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.5.1 п.266.5., п.п. 266.3.3. п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 20926,12 грн.;

5) пп. 266.7.5. п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, що призвело до подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік та 2017 рік.

6) п. 2.6 гл. 2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, в результаті чого несвоєчасного оприбутковано готівку в КОРО на загальну суму 70372,88 грн.;

7) п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , в результаті чого несвоєчасно нараховано єдиний внесок.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.06.2019:

1) № 0007151407 про сплату штрафних санкцій за порушення законодавства щодо регулювання обігу готівки та застосування РРО у сумі 351 864,40 грн.;

2) № 0007171401 про збільшення податку на прибуток у сумі 254278,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 203422,00 грн. та штрафними санкціями - 50856,00 грн.;

3) № 00007221401 про сплату штрафних санкцій за неподання податкових декларацій у сумі 340,00 грн.;

4) № 0007121401 про збільшення грошового зобов`язання зі сплати ПДВ на суму 259 554,00 грн.;

5) № 0007191401 про збільшення грошового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 19609,90 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному досудовому порядку, але за результатами адміністративного оскарження, рішенням ДФС від 28.08.2019 № 41556/6/99-99-11-04-01-25 скаргу залишено без розгляду у зв`язку зі сплином строку давності на оскарження.

Вважаючи такі податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законами України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР), Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 із змінами та доповненнями (далі - Положення № 637), Порядком реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 № 417 (далі - Порядок № 417), Указом Президента України від 12.06.1995 № 436/95 Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки , який був чинним до 23.06.2019 (далі - Указ № 436/95), Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - ПСБО 16), Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (далі - ПСБО 7), Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (далі - ПСБО 15).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1. Щодо нарахування позивачу штрафних санкцій штрафних санкцій за порушення законодавства щодо регулювання обігу готівки та застосування РРО (податкове повідомлення-рішення від 14.06.2019 № 0007151407).

Згідно зі ст. 2 Закону № 265/95-ВР книга обліку розрахункових операцій - це прошнурована і належним чином зареєстрована в контролюючих органах книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

У п.п. 1.2, 2.6, 4.2 Положення № 637 визначено, що оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій; каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів; касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі.

Пунктом 6 розділу 4 Порядку № 417 передбачено, що використання книги ОРО, зареєстровані на РРО, передбачають: наявність книги ОРО на місці проведення розрахунків, де встановлено РРО; підклеювання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках книги ОРО; щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки.

Згідно наданих Z - звітів, останні видані на наступний день після надходження готівкових коштів в касу підприємства (прибуткові касові ордери), що і не заперечується сторонами, однак позивач наголошує, що звіт за вказані касові операції вчасно не роздрукований з технічних причин відсутність Інтернету .

Статтею 1 Указу № 436/95 (чинний до 23.06.2019) передбачено, що в разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Указом Президента України Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України від 20.06.2019 № 418/2019 (чинний з 23.06.2019) визнано таким, що втратив чинність зокрема під порядковим номером № 24 - Указ Президента України від 12.06.1995 №436/95.

2. Щодо збільшення позивачу зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ (податкові повідомлення-рішення від 14.06.2019 №№ 0007121407, 0007171407).

У пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.39, 14.1.156, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, у порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44, п. 46.1 ст. 46 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках,визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання,чи документ, що свідчить про суми доходу,нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1 ПСБО 16 передбачено, що таке Положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності). (п. 2 ПСБО 16).

Пунктом 3 ПСБО 16 визначено, що дія цього положення не поширюється на витрати, пов`язані з первісним визнанням і зміною справедливою вартістю біологічних активів та з первісним визнанням сільськогосподарської продукції.

Відповідно до п. 6 ПСБО 16, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно з п. 7 ПСБО 16, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 12 ПСБО 16, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

У п. 15 ПСБО 7 закріплено, що витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Пунктом 5 ПСБО 15 встановлено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Згідно з п. 7 ПСБО 15 визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

Відповідно до п. 8 ПСБО 15, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Пунктом 3.3. Наказу № 433 передбачено, що у статті Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відображається дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг (у т. ч. платежі від оренди об`єктів інвестиційної нерухомості) за вирахуванням наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

Згідно зі ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Щодо нарахування позивачу штрафних санкцій штрафних санкцій за порушення законодавства щодо регулювання обігу готівки та застосування РРО (податкове повідомлення-рішення від 14.06.2019 № 0007151407).

З наведених вище правових норм вбачається, що до 23.06.2019 допущення суб`єктом господарювання несвоєчасного оприбуткування готівки в касі зумовлювало наявність правових підстав для притягнення його до відповідальності на підставі Указу № 436/95.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що позивачем у 2017 році було допущено несвоєчасне оприбуткування готівки в касі, а саме: в сумі 4552,20 грн. відповідно до Z - звіту № 01354 від 19.01.2017 (КОРО № 2305002171Р/12); в сумі 44879,48 грн. відповідно до Z - звіту № 17 від 18.05.2017 та в сумі 21031,20 грн. відповідно до Z - звіту № 45 від 22.08.2017 (КОРО № 3000303040Р/1).

При цьому, записів в розділі 4 вищезазначених КОРО про вихід РРО з ладу у відповідні дати не міститься і позивачем не спростовується факт допущення відповідних порушень.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що станом як на час вчинення позивачем вказаних порушень (2017 рік), так і на момент проведення відповідачем перевірки ПрАТ Уманський завод Магомметр (20.05.2019) та прийняття податкового повідомлення-рішення № 0007151407 (14.06.2019) Указ Президента України № 436/95 був чинним (втратив чинніть лише 23.06.2019), а отже правомірно на той час застосований податковим органом до позивача.

У контексті дослідження спірних правовідносин в цій частині та аналізу норми статті 58 Конституції України, колегія суддів відзначає, що на момент втрати зазначеним Указом чинності позивач вже був притягнутий до відповідальності за ним, тобто рішення контролюючого органу вже було прийнято і юридична відповідальність вже настала.

З огляду на це, судова колегія вважає правомірним прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 14.06.2019 № 0007151407, а тому в даному випадку відсутні достатні правові підстави для задоволення позову в цій частині вимог.

Отже, судом першої інстанції при вирішенні таких позовних вимог було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині та відповідно до ст. 317 КАС України є правовою підставою для скасування судового рішення.

2. Щодо збільшення позивачу зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ (податкові повідомлення-рішення від 14.06.2019 №№ 0007121407, 0007171407).

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що правовою підставою для формування суб`єктом господарювання показників податкової звітності, які в наступному враховуються ним при обчисленні об`єкта оподаткування, є реальність здійснення господарських операцій, за якими ним були понесені такі витрати, що підтверджується відповідною первинною документацією.

Разом з тим, наявність оформлених первинних документів не можуть слугувати єдиним та беззаперечним доказом на підтвердження правомірності віднесення спірних сум до податкового кредиту у звітному періоді. Документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

При цьому, слід враховувати, що первинні документи, які стали підставою для формування показників податкової звітності підприємства, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого у взаємовідносинах з юридичною особою - позивачем у справі встановлена вироком суду, що набрав законної сили, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, оскільки статус фіктивного підприємства за наявності зазначених умов несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть при формальному підтвердженні її первинними документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.05.2018 у справі 826/11377/14, від 27.02.2018 у справі № 813/1974/17, від 28.11.2019 у справі № 120/4208/18-а та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковими для врахування апеляційним судом при розгляді цієї справи.

Водночас, фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що зміст первинних документів позивача по оперціям з ТОВ ММК і з ТОВ Таффі-Груп не вказує на включення коплектуючих до інших доходів, а понесені підприємством витрати є прямими матеріальними витратами і тому включені ним до витрат звітного періоду, у якому були безпосередньо понесені.

Тож, доводи контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог п. 3.10 Наказу № 433, п. 5 П(С)БО № 11, п. 7 П(С)БО № 15, п 8, 13 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку № 18 є безпідставними.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що операції позивача з ТОВ Таффі-Груп підтверджується відповідними первинними документами, характер таких операцій відповідає видам економічної діяльності підприємства, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, економічну доцільність їх здійснення і ділому мету.

З огляду на це, висновки податкового органу щодо фіктивності операційз вказаним контрагентом є необґрунтованими та спростовуються матеріалами цієї справи.

Доводи апелянта у справі про те, що вказаний контрагент позивача не мав трудових та інших ресурсів для вчинення спірних операцій, є необґрунтованими та засновуються на припущеннях, оскільки апелянтом - відповідачем у справі не доведено, зокрема, що такими контрагентами не залучалися треті особи для виконання відповідних зобов`язань перед позивачем.

Доводи апелянта про те, що контрагент позивача ТОВ Таффі-Груп с учасником кримінальних проваджень, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не надано вироку суду, яким би було встановлено фіктивність безпосередньо операцій між позивачем і його контрагентами у межах спірних операцій.

Також судова колегія звертає увагу, що відповідачем не доведено, що між позивачем та зазначеним контрагентом мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на формальне оформлення господарських операцій без їх фактичного вчинення для отримання податкових вигід.

Посилання апелянта, що по ланцюгу постачання неможливо встановити походження товару, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, від 13.03.2018 у справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Надаючи оцінку доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 14.06.2019 № 0007121407, яким позивачу донараховано ПДВ та штрафні санкції лише по операціям з ТОВ Таффі-Груп , та щодо протиправності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 14.06.2019 № 0007171407 в частині нарахування позивачу податку на прибуток та штрафних санкцій по операціям з ТОВ Таффі-Груп на суму 246 333,00 грн., з яких 197 066,00 грн. - за основним зобов`язанням та 49267,00 грн. - штрафні санкції.

Отже, ухвалюючи судове рішення в цій частині суд першої інстанції повно встановив обставини цієї справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст. 316 КАС України судове рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо операцій позивача з ТОВ ММК , колегія суддів звертає увагу на те, що вироком Подільського районного суду міста Києва від 04.10.2017 у справі № 758/8351/17, який набрав законної сили, засновника та директора ТОВ ММК ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України /т. 3 а.с.39-44/.

При цьому, зазначеним вироком суду, зокрема встановленго факт реєстрації вказаного товариства без наміру здійснення господарської діяльності, за відсутності засобів для її ведення, з метою використання товариства для прикриття незаконної діяльності інших осіб.

Обставини, установлені вказаним вироком охоплюють періоди, за які позивачем задокументовано операції з ТОВ ММК .

Таким чином, первинні документи, які стали підставою для формування показників відповідної податкової звітності позивача, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, що набрав законної сили, а отже такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт реалізації товарів.

Доводи позивача про те, що він не може нести відповідальність за дії інших осіб і що операції з цим контрагентом підтверджуються всіма необхідними первинними документами та є товарними, апеляціний суд вважає необґрунтованими з підстав, наведених вище.

Крім того, колегія суддів зазначає, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставними.

Аналогічний правовий висновок викоадено в постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №120/4208/18-а.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності нарахування позивачу оскаржуваних ним по операціям з ТОВ ММК податкових зобов`язань, які визначені у податковому повідомленні-рішенні від 14.06.2019 № 0007121407 назагальну суму 7945,00 грн., з яких 6356,00 грн. - за основним зобов`язанням та 1589,00 грн. - за штрафними санкціями.

Отже, судом першої інстанції при вирішенні спору в цій частині неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.06.2019 № 0007151407 та № 0007121407 в частині податкових зобов`язань на загальну суму 7945,00 грн., з яких 6356,00 грн. - за основним зобов`язанням та 1589,00 грн. - за штрафними санкціями - скасуванню, а такі позовні вимоги - залишенню без задоволення. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судова колегія встановила, що за подання позовної заяві у цій справі позивачем сплачено 13 292,00 грн. (платіжне доручення від 10.09.2019 № 3042 /т.1 а.с.2/), ціна позову в цій справі становить 885 646,30 грн., а за результатами апеляційного перегляду позов задоволено в частині вимог на суму 505 887,00 грн.

Отже, пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог (57,12% від заявлених позовних вимог), на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 7592,39 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.06.2019 № 0007151407 та № 0007121407 в частині податкових зобов`язань на загальну суму 7945,00 (сім тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн., з яких 6356,00 (шість тисяч триста п`ятдесят шість) грн. - за основним зобов`язанням та 1589,00 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. - за штрафними санкціями- скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову в частині таких позовних вимог - відмовити.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року - залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат: стягнути на користь приватного акціонерного товариства Уманський завод Мегомметр (20300 Черкаська область м. Умань, вул. Небесної сотні, 49, код ЄДРПОУ 00226106) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (код ЄДРПОУ 39392109) судові витрати в розмірі 7592,39 (сім тисяч п`ятсот дев`яносто дві гривні та тридцять дев`ять копійок) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 21 квітня 2020 року.

Головуючий суддя

Судді: