Постанова

від 15.04.2020 по справі 237/1871/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1330/20

237/1871/17

Головуючий у 1-й інстанції Ліпчанський С.М.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 року місто Маріуполь

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.,

за участю секретаря Галстяна Г.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 10 лютого 2020 року, ухваленого у складі судді Ліпчанського С.М., повний текст рішення складено 20 лютого 2020 року,

у цивільній справі

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення суми боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом про стягнення суми боргу за договором позики, оформленим розпискою ОСОБА_1 від 10.10.2014р., за яким відповідачка отримала у борг від позивачки грошові кошти в сумі 25000грн та зобов`язалася повернути позику до 31.12.2016р. Відповідачка не виконала взяті на себе грошові зобов`язання з повернення суми позики, яку позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 в сумі 25000грн поряд із компенсацією понесених витрат з оплати судового збору в розмірі 640грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 10 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 25000грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 526, 527, 1046, 1047, 1049 ЦК України та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, зважаючи на неспростування доказів позивачки відповідачкою та ненадання доказів в погашення суми боргу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято неповноважним складом суду в особі судді Ліпчанського С.М., оскільки постановлену по даній справі ухвалу під головуванням цього ж судді про закриття провадження у зв`язку із затвердженням мирової угоди було скасовано судом апеляційної інстанції, що в силу ст. 37 ЦПК України виключало участь цього судді при прийнятті рішення по суті спору.

Крім того, наведені доводи, що кореспондуються із доводами відзиву на позовну заяву (а.с. 112-113), а саме: щодо безпідставності заявлених ОСОБА_2 вимог, оскільки вона гроші у позивачки не позичала, розписок ніяких не писала, а наявна у справі розписка містить підпис невстановленої особи, договір позики між ними не укладався.

У відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 171-172, 179-181) ОСОБА_2 посилається на необґрунтованість доводів скарги і невідповідність їх поясненням самої відповідачки, яка під часу розгляду справи в суді першої інстанції стверджувала, що гроші у позивачки в борг брала, але повертати не буде, оскільки нібито ОСОБА_2 отримала всі належні кошти від оренди впродовж 5 років земельної ділянки, належної ОСОБА_1 . Суду пред`явлений оригінал розписки (а.с. 7). Відповідачкою не представлено доказів щодо погашення нею боргу.

Процедура розгляду справи апеляційним судом

Враховуючи положення ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розгляд даної справи, що є малозначною згідно із ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку спрощеного провадження.

Справа розглядається у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки ОСОБА_2 (а,с. 189) та відповідачки ОСОБА_1 , від якої надійшла заява про вирішення справи у її відстуність (а.с. 187, 188). Неявка учасників справи силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою до її розгляду судом апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як встановлено судом і це підтверджується наявною у справі розпискою ОСОБА_1 , 10.10.2014 р. за договором позики, викладеним у формі розписки, ОСОБА_1 отримала за місцем свого проживання в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 25000грн, без сплати відсотків, зі строком повернення до 31.12.2016р. (а.с. 7).

Станом на день розгляду справи, борг позивачу позичальниця ОСОБА_1 не повернула.

2. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Вивчивши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню за наявності обов`язкових до того процесуальних підстав (п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК), з подальшим постановленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо порушення судом норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення (п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України)

В апеляційній скарзі (а.с. 154-158) відповідачка вказує на прийняття оскаржуваного рішення від 10.02.2020р. суддею Ліпчанським С.М., як неповноважним складом суду, оскільки по даній справі цим суддею було раніше 11.09.2017р. прийнято ухвалу про затвердження мирової угоди із закриттям провадження у справі, що згодом було скасовано постановою Донецького апеляційного суду від 08.11.2018р. з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Такі доводи скарги колегія суддів вважає обґрунтованими з правової точки зору, що тягнуть за собою обов`язкове скасування прийнятого рішення по суті спору.

Так, як вбачається з матеріалів справи після скасування ухвали суду від 11.09.2017р., прийнятої під головуванням суді Ліпчанського С.М., про закриття провадження у зв`язку із затвердженням мирової угоди (а.с. 19-20, 72-73), справа за протоколом автоматизованого розподілу передачі судової справи розподілена судді Ліпчанському С.М.

Відповідно ч. 1 ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

За положеннями ч. 1 ст. 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статті 37 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

Проте, з поверненням справи після апеляційного провадження для продовження розгляду судом першої інстанції суддею Ліпчанським С.М. не виконано регламентованих ст. 39 ЦПК України дій щодо заявлення самовідводу.

Статтею 6 Європейської конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод наголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відтак, згідно із положеннями п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обставини з приводу розгляду справи неповноважним складом суду, на які посилається апелянт, є обов`язковою підставою для скасування рішення суду. У зв`язку з цим оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення за позовом ОСОБА_2 .

Аналіз застосованих судом норм матеріального права і висновки апеляційного суду

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст.ст. 526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зважаючи на відповідність розписки ОСОБА_1 від 10.10.2014р. про отримання нею від ОСОБА_2 у борг 25тис.грн, що відповідає вимогам ст. 1047 ЦК України та не оспорена, не визнана недійсною у встановленому законом порядку, колегія суддів вважає не спроможними доводи апеляційної скарги відповідачки про відсутність укладеного між сторонами договору позики.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що вона не підписувала розписку від 10.10.2014р. і не позичала гроші у позивачки.

З такими доводами, як не підтвердженими будь-якими належними, допустимими, достовірними доказами, погодитись не можна.

Так, згідно із ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

За положеннями ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно із ч. 2 ст. 78 цього кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У цивільному процесі, на відміну від кримінального судочинства, тягар доказування зворотного від того, чим вмотивовано позову, лежить на відповідачеві.

Проте, відповідачка ОСОБА_1 , заперечуючи факт укладення нею договору позики і підписання розписки від 10.10.2014р. про взяття у борг у позивачки грошової суми 25тис.грн., заявляючи про фальсифікацію цієї розписки (а.с. 134), не заявила після ознайомлення з матеріалами справи з їх фотофіксацією 15.01.2019р., 27.11.2019р. і 20.02.2010р. (а.с. 80, 136, 151) в ході розгляду судом першої інстанції клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи за наявним у справі оригіналом розписки (а.с. 7). Такого клопотання не міститься у її відзиві на позовну заяву (а.с. 112-113). А також для спростування достовірності підпису в розписці від 10.10.2014р. відповідачкою не заявлено відповідного клопотання і у змісті апеляційної скарги (а.с. 154-158).

Отже, відповідачка не довела своїх аргументів в апеляційній скарзі щодо відсутності між сторонами договірних відносин, що виникають з договору позики, щодо підпису невідомої особи в цій розписці від 10.10.2014р. і таким чином, не спростувала достовірності наявної у справі розписки, підписаної ОСОБА_1 , належними засобами доказування (експертним шляхом). У зв`язку з чим відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від цивільно-правової відповідальності у виниклих по даній справі правовідносинах.

Тож, не оспорена розписка ОСОБА_1 від 10.10.2014р. підтверджує своїм текстом факт передачі обумовленої суми коштів в розмірі 25000грн від позикодавця до позичальника і отримання останньою зазначеної грошової суми.

Крім того, у спростування доводів позикодавця ОСОБА_2 позичальником ОСОБА_1 не надано як в ході розгдяду справи судом першої інстанції, так і не представлено до апеляційного суду доказів погашення суми боргу.

Таким чином, колегія суддів, оцінивши зібрані у справі докази, вважає доведеним факт укладення між сторонами договору позики, оформленого розпискою позичальника ОСОБА_1 , достовірність якої не спростована відповідачкою належними і допустимими доказами; наявність у позивача права вимоги обумовленої договором грошової суми позики в розмірі 25тис.грн, які отримала відповідачка 10.10.2014р., підтвердивши факт отримання своїм підписом, але не повернула в позасудовому порядку.

Наведені обставини свідчать про обґрунтованість заявлених ОСОБА_2 вимог і наявність підстав цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 з повернення ОСОБА_2 позиченої суми боргу в порядку захисту порушених прав позивача, у зв`язку із чим позов позикодавця підлягає задоволенню.

За таких обставин, коли виявлено процесуальні порушення, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 згідно вищенаведеного мотивування.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з прийняттям апеляційним судом нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 повному обсязі, то понесені ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню за рахунок позивачки.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 10 лютого 2019 року скасувати повністю і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2020 року.

Судді: С.А.Попова

Л.М.Кочегарова

О.М.Пономарьова