Постанова

від 15.04.2020 по справі 459/2776/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 459/2776/16-ц

провадження № 61-16722св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , приватне підприємство ОДА ,

треті особи: приватний нотаріус Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Степанчук Ірина Степанівна, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року в складі судді Новосада М. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк , банк), приватного підприємства ОДА (далі - ПП ОДА ), треті особи: приватний нотаріус Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Степанчук І. С., ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2007 року між ТзОВ ОДА та ЗАТ КБ ПриватБанк , правонаступником, якого є ПАТ КБ ПриватБанк було укладено договір іпотеки № E/V335, який посвідчений приватним нотаріусом Степчук І. С., відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нежитлове приміщення загальною площею 224,8 кв. м, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (далі - нежитлове приміщення) та належить на праві власності ПП ОДА , відповідно до договору купівлі-продажу від 21 лютого 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Заєць М. В.

31 грудня 2009 року ПП ОДА в особі директора ОСОБА_2. та ПАТ КБ Приватбанк уклали договір про внесення змін до договору іпотеки від 25 травня 2007 року щодо уточнення найменування та ідентифікаційного коду іпотекодавця - ПП ОДА .

Позивач вважає, що оспорювані іпотечні договори не відповідають вимогам частини першої статті 18 Закону України Про іпотеку , частині другій статті 203, частині першій статі 215 ЦК України. Зокрема, в договорі іпотеки від 25 травня 2007 року найменування, ідентифікаційний код в єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців іпотекодавця - майнового поручителя зазначені невірно. Окрім цього, у правочині іпотекодержателем значились ТзОВ ОДА та ТзОВ Силует , а не ПП ОДА , якому і належало право власності на приміщення, яке передавалося в іпотеку. Також зазначає, що ідентифікаційний код ТзОВ ОДА не відповідав ідентифікаційному коду ПП ОДА . Між цим акцентує увагу на тому, що директором підприємства ОДА ОСОБА_2 укладено оспорювані правочини без попередньої згоди позивачки та поза межами повноважень, визначених установчими документами.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд, з урахуванням уточненої позовної заяви від 21 жовтня 2017 року: визнати недійсним договір іпотеки № E/V335 від 25 травня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І. С., який зареєстрований в реєстрі за № 1227 та договір від 31 грудня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І. С. і зареєстрований в реєстрі за № 3145 про внесення змін до вказаного договору іпотеки від 25 лютого 2007 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями Статуту ПП ОДА передбачено надання засновником згоди на укладення договору шляхом його затвердження. Тому рішенням засідання правління, оформленим протоколом загальних зборів фактично і затверджується укладення спірних правочинів. За таких обставин, суд вважав, що відповідач - ПАТ КБ Приватбанк знав про обмеження в повноваженнях виконавчого директора ПП ОДА , так як вони встановлені безпосередньо установчими документами, які були надані приватному нотаріусу при посвідченні спірного правочину.

Судом не взято до уваги копію рішення загальних зборів засновників ПП ОДА , оформлене протоколом від 25 травня 2007 року, згідно якого засновник (власник) підприємства вирішила для забезпечення зобов`язань по кредиту ОСОБА_1 передати в іпотеку банку майно - спірне нежитлове приміщення, що належить на праві приватної власності ПП ОДА , оскільки відповідно до висновку експерта № 1592 від 12 червня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів ОСОБА_1 .

Таким чином у зв`язку з зазначеними обставинами суд прийшов до переконання, що ОСОБА_2 підписала оспорювані договори іпотеки за відсутності необхідного обсягу повноважень, тому такі правочини на підставі частини першої статті 215 ЦК України повинні бути визнані недійсними, однак позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з зазначеними вимогами, а тому у задоволенні вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині пропуску позивачем строку позовної давності, погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що початком перебігу позовної давності для вимог про визнання договору іпотеки недійсним є день укладення оспорюваного договору, тобто, перебіг позовної давності у даній справі розпочався з 25 травня 2007 року, однак позивач звернулась до суду з позовом про визнання договору іпотеки недійсним 07 жовтня 2016 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Апеляційний суд визнав доводи позивача про те, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин строк позовної давності без заяви жодної із сторін безпідставними, оскільки дані доводи спростовуються матеріалами справи, а саме запереченнями ПАТ КБ Приватбанк від 08 червня 2017 року на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому окрім іншого відповідач заявив суду про пропуск строку позовної давності, як самостійної підстави для відмови в позові.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 вересня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги визнанні судом першої інстанції підставними задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами безпідставно застосовано строк позовної давності до спірних правовідносин, а відтак оскаржувані рішення не відповідають вимогам матеріального права, а викладені висновки дійсним обставинам справи.

Зокрема заявник вказує на те, що суд може застосувати строк позовної давності, як підставу для відмови в позові, лише тоді, коли стороною у справі заявлено про необхідність застосування спливу позовної давності при вирішенні спірних правовідносин. Заяви про застосування до спірних правовідносин спливу строку позовної давності до винесення судом оскаржуваного рішення, від жодної з сторін не поступало, а тому висновки судів про відмову позивачці у позові є безпідставними.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що в запереченнях на позовну заяву ОСОБА_1 , ПАТ КБ Приватбанк звертав увагу на пропуск позивачкою строку позовної давності, як самостійної підстави для відмови в позові, є необґрунтованими, оскільки останній не просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову.

Доводи інших учасників справи

12 жовтня 2019 року представником АТ КБ ПриватБанк - Наконечною А. В. подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Червоноградського міського суду Львівської області .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 25 травня 2007 року ЗАТ КБ Приватбанк , правонаступником якого є ПАТ КБ Приватбанк , та ТзОВ ОДА (ЄДРПОУ 22405585) укладений договір іпотеки, відповідно до якого останній (іпотекодавець) передав ПАТ КБ Притбанк (іпотекодержателю) предмет іпотеки - спірне нежитлове приміщення, яке належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І. С. та зареєстровано в реєстрі вчинення нотаріальних дій за № 1227.

31 грудня 2009 року між ПП ОДА (ЄДРПОУ 22405565) та ПАТ КБ Приватбанк укладено договір про внесення змін до договору іпотеки від 25 травня 2007 року, відповідно до якого пункт 2 предмет договору замінено в наступній редакції: За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором № Є/V 335 від 24 травня 2007 року (далі - кредитний договір), з: - повернення кредиту у сумі 120 000,00 доларів США, що надається у формі кредитної угоди, на термін 144 місяці до 26 травня 2019 року; в Юридичні адреси та реквізити сторін внести зміни: ПП ОДА , Львівська область, місто Червоноград, вулиця Івасюка, 20, в особі директора ПП ОДА ; в тексті договору слова ТзОВ ОДА замінити на слова ПП ОДА ; інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними в цілому разом з даним договором про внесення змін свої зобов`язання .

З договорів іпотеки вбачається, що приватне підприємство ОДА як іпотекодавець діяло в особі виконуючого обов`язки директора ОСОБА_2., який діє на підставі Статуту, зареєстрованого виконавчим комітетом Червоноградської міської ради розпорядженням міського голови №341 від 24 жовтня 1995 року.

Як свідчить матеріали справи, іпотечний договір від 25 травня 2007 року та договір про внесення змін до іпотечного договору від 31 грудня 2009 року укладалися в забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою № Є/V 335 від 24 травня 2007 року, укладеною між ЗАТ КБ Приватбанк та фізичною особою ОСОБА_1 (а.с.163-165). Виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за цією угодою і договорами про видачу траншів забезпечується в тому числі договором іпотеки (заставодавець ПП ОДА ) (п.3.1.2).

Відповідно до змін до Статуту ПП ОДА , засновником та власником ПП ОДА є ОСОБА_1 (а.с.14).

Наказом № 01-02/30 директором ПП ОДА ОСОБА_4 , переведено ОСОБА_2 з посади бармена на посаду виконавчого директора з 01 жовтня 2005 року (а.с.172).

Також із копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 10 березня 2017 року встановлено, що керівником ПП ОДА ЄДРПОУ 22405565 та тимчасово виконуючим обов`язки директора підприємства є ОСОБА_1 (а.с.196).

Встановлено, що станом на момент укладання спірних іпотечних договорів директором ПП ОДА була ОСОБА_2 .

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з копії протоколу загальних зборів засновників ПП ОДА від 25 травня 2007 року, засновник (власник) підприємства вирішила для забезпечення зобов`язань по кредиту ОСОБА_1 передати в іпотеку майно - спірне нежитлове приміщення.

Відповідно до висновку експерта № 1592 від 12 червня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 , розташований в рядку Секретар зборів перед друкованим записом ОСОБА_1 після основного тексту протоколу загальних зборів засновників ПП ОДА від 25 травня 2007 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються в межах доводів касаційної скарги, а саме в частині пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи відповідач ПАТ КБ ПриватБанк 06 червня 2017 року подало заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 , крім іншого звернув увагу та заявив суду про пропуск строку позовної давності, як самостійної підстави для відмови у позові.

Перевіряючи дотримання позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками, якими погодився апеляційний суд, встановив, що позивач при зверненні до суду із позовом такий строк пропустила, оскільки вона не довела суду, що вона не знали і не могли знати про порушення її прав, оскільки враховуючи те, що на час укладення спірних договорів та їх підписання позивач, як позичальник та власник (засновник) ПП ОДА в одній особі, а також оскільки у кредитній угоді зазначено інформацію про іпотекодавця ПП ОДА , повинна була знати про передачу директором цього підприємства в іпотеку нежитлового приміщення, належного ПП ОДА , тому висновки судів, що саме з моменту укладення договору іпотеки (25 травня 2007 року) починається перебіг строку позовної давності є правильними та обґрунтованими. Однак позивач звернулася до суду 07 жовтня 2016 року, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності, що має наслідком відмову у задоволенні позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги, що судами застосовано до спірних правовідносин строк позовної давності без заяви жодної із сторін є безпідставними та спростовується вищенаведеним.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Відповідно до частини третьої статті 43 ЦПК України учасники справи, мають, зокрема, право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно зі статтею 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві чи запереченні на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Таким чином, визнаючи позовні вимоги про визнання договорів іпотеки недійсними з підстав відсутності у представника необхідного обсягу повноважень, суди дійшов обґрунтованих висновків про застосування до даних спірних правовідносин наслідки пропуску позивачем строку позовної давності та відмовлення у задоволенні позову в цій частині саме з цих підстав.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року в оскаржуваній частині без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко