Рішення

від 16.04.2020 по справі 916/3600/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" квітня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3600/19

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників сторін:

Від позивача : не з`явився;

Від відповідачів : не з`явився.

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення загальних зборів Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 про припинення Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 шляхом ліквідації, оформлене протоколом №1/16 від 05.12.2016р. та скасування державної реєстрації вказаного рішення.

В позовній заяві позивач наголосив на необхідності витребування реєстраційної справи Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 для всебічного розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.12.2019р. відкрито провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26 грудня 2019р. о 10:00 год.

Крім того, ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.12.2019р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради реєстраційну справу Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 .

21 грудня 2019р. до Господарського суду Одеської області від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради надійшли витребувані судом документи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.12.2019р. відкладено підготовче засідання на 14 січня 2020 р. о 12:15год.

14 січня 2020р. до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2020р. відкладено підготовче засідання на 30 січня 2020 р. о 10:00 год.

17 січня 2020р. до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання ОСОБА_5 про залучення останньої до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.01.2020р. задоволено клопотання ОСОБА_5 про залучення останньої до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Крім того, ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.01.2020р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 18 лютого 2020 р. о 11:15 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.02.2020р. закрито підготовче провадження у справі №916/3600/19 із призначенням справи до судового розгляду по суті на 05 березня 2020 р. о 11:20 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.03.2020р. відкладено судове засідання по розгляду справи по суті на 02 квітня 2020 р. о 10:45 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.03.2020 року відповідно до ч.2 ст. 29 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Указу Президента України від 13.03.2020р. №87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року", "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - Cov-2", Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", розуміючи відповідальність держави за свою діяльність, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед відвідувачів та працівників суду, судом було перенесено судове засідання у справі №916/3600/19, яке призначене на 02 .0 4.2020р. о 10год.45хв., а саме на "16" квітня 2020р. о 1 0год.45хв.

У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Позивач - ОСОБА_1 , підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_2 , в судові засідання не з`являвся, про дату час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення відповідних ухвал за адресою відповідача, однак, поштові повідомлення повернулися до суду неврученими з приміткою пошти: за закінченням встановленого строку зберігання .

Відповідач - ОСОБА_3 , в судові засідання не з`являвся, про дату час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення відповідних ухвал за адресою відповідача, поштові повідомлення про вручення яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач - ОСОБА_4 , в судові засідання не з`являвся, про дату час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення відповідних ухвал за адресою відповідача, однак, поштові повідомлення повернулися до суду неврученими з приміткою пошти: інші причини .

Відзиви на позовну заяву від відповідачів до суду не надходили. Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особа - ОСОБА_5 , підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Суд звертає увагу на те, що відповідачами не було надано жодного клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, що також не позбавляє суд можливості прийняти рішення за наявними матеріалами справи.

16 квітня 2020р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Позивач зазначає, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками (учасниками, членами) Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Позивачу стало відомо, що 05.12.2016р. було здійснено реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (ЄДР) з реєстрації рішення загальних зборів засновників (учасників) Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації.

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідно протоколу загальних зборів Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 №1/16 від 05.12.2016р., яким оформлене рішення про припинення Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 шляхом ліквідації, на зборах були присутні 78 членів товариства.

Однак, ОСОБА_6 померла в 2009 р., ОСОБА_7 померла в 2011 р. Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення, а саме 05.12.2016р. про припинення Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 в результаті ліквідації, засновниками (учасниками) товариства були - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що у відповідності до п. 2.1 статуту Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 прийом громадян в члени ЖБТ здійснюється по їх заяві і затверджується рішенням загальних зборів членів ЖБТ. Виходячи із наявної у позивача інформації, жодного іншого, ніж зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, члена ЖБТ немає, як немає жодного рішення загальних зборів про затвердження прийому нових членів ЖБТ.

Позивач посилається на Закон України Про кооперацію , а саме на ст. 5 зазначеного закону, відповідно до якої законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації. Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно ст.12 Закону України Про кооперацію основними правами члена кооперативу є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління.

У відповідності до ст. 8 Закону України Про кооперацію статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити, зокрема, такі відомості: порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов`язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю.

Відповідно до ст.29 Закону України Про кооперацію кооператив ліквідується: за рішенням загальних зборів членів кооперативу або зборів уповноважених; за рішенням суду.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 7.1 статуту товариства, рішення про ліквідацію приймають загальні збори його членів кваліфікованою більшістю голосів у 2/3 за умови присутності не менш ніж 2/3 всіх членів товариства.

Однак, позивачу не було відомо про проведення 05.12.2016р. загальних зборів Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 , позивач не отримував жодних запрошень та повідомлень про зазначені збори. Крім того, йому не було відомі питання, що входили до порядку денного зазначених зборів.

Як зазначалося вище, на момент прийняття оскаржуваного рішення засновниками Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Тому позивачу невідомо про 78 осіб, які відповідно до протоколу загальних зборів Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 №1/16 від 05.12.2016р., були присутні на зборах.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач - ОСОБА_4 , яка відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є керівником з 30.05.2012р. та головою комісії з припинення (ліквідатор) Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 . Однак, позивачу невідомо про обрання вказаної особи на зазначені посади, адже позивач не був присутнім ані на зборах на яких було обрано ОСОБА_4 на посаду керівника, ані на зборах, на яких було прийнято рішення про припинення Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 шляхом ліквідації.

Таким чином, рішення відповідача від 05.12.2016р. про ліквідацію та інші можливі рішення були прийняті з грубим порушення законодавства, прав та законних інтересів позивача - засновника споживчого товариства (учасника, члена), тому є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

На підставі вищенаведеного позивач підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі письмових відзивів до суду не надавали. Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що оскаржуване рішення було прийнято на загальних зборах Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 , які відбулися 05.12.2016р., з порушенням процедури скликання та проведення зборів, оскільки позивач як засновник та учасник Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 не був повідомлений про час та місце проведення загальних зборів членів товариства, не був особисто присутній на зборах і не приймав участі в голосуванні при прийнятті спірного рішення, чим були порушені права позивача на участь у діяльності кооперативу та його управлінні.

За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України Про кооперацію .

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України Про кооперацію кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України Про кооперацію ).

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України Про кооперацію основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України Про кооперацію основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №509/577/18 висловлено вищенаведену правову позицію у зв`язку з необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. Тому колегія суддів відступає від висновку, що даний спір не є корпоративним, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.11.2018 по цій справі.

Спір по справі стосується визнання недійсними рішення загальних зборів Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 , оформлене протоколом №1/16 від 05.12.2016р., який виник між позивачем та відповідачами, а саме засновниками та головою правління/ліквідатором товариства. Слід зазначити, що станом на дату звернення до суду з позовною заявою Житлово-будівельне товариство ПРОГРЕС-3 (ЄДРПОУ 22459087) є припиненим, що унеможливлює його участь у справі у якості відповідача.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Також слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Статтею 116 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України Про господарські товариства встановлюють право учасника господарського товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом.

Реалізація права участі в управлінні справами товариства відбувається, зокрема, через участь учасника господарського товариства у вищому органі товариства, яким, є загальні збори учасників товариства.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.

Стаття 145 Цивільного кодексу України передбачає, що черговість та порядок скликання загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюються статутом товариства та законом.

Відповідно до п.1.1 Статуту товариства ЖБТ створено з метою забезпечення житлом членів ЖБТ і членів їх сімей, інших осіб, визнаних членами вищезазначених сімей, шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків) з надворними спорудами за власні кошти ЖБТ, за допомогою банківського кредиту, та інших надходжень, а також для подальшої експлуатації і управління цим будинком (будинками).

Відповідно до п.6.1 Статуту товариства органами управління ЖБТ є загальні збори членів ЖБТ і правління ЖБТ. Загальні збори членів ЖБТ є вищим органом управління ЖБТ.

Згідно п.7.1. Статуту товариства реорганізація та ліквідація ЖБТ провадиться за рішенням загальних зборів його членів або за рішенням суду, а в разі банкрутства - за рішенням господарського суду.

Рішення про реорганізацію і ліквідацію ЖБТ приймається загальними зборами членів ЖБТ при умові, що за нього проголосувало не менше за 2/3 загальної кількості всіх членів ЖБТ.

Оскільки статут товариства не містить умов щодо порядку повідомлення членів про дату, час, місце та порядок денний зборів, в даному випадку підлягають застосуванню положення Закону України Про кооперацію .

Так, відповідно до ст.15 Закону України Про кооперацію про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення.

У спірних відносинах обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів учасників товариства, призначених на 05.12.2016р., покладається на відповідачів. Однак, враховуючи відсутність в матеріалах справи позицій відповідачів щодо суті позовних вимог та відсутність в матеріалах реєстраційної справи Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 доказів підтверджуючих обставини щодо вчиненням виконавчим органом товариства всіх необхідних дій щодо скликання, підготовки, повідомлення та проведення засідання загальних зборів товариства та доказів його участі у вказаних зборах, суд дійшов висновку, що позивач не був належним чином повідомлений про дату, час, місце та порядок денний загальних зборів 05.12.2016р.

Отже, Житлово-будівельним товариством ПРОГРЕС-3 порушено порядок підготовки та проведення загальних зборів товариства 05.12.2016р. У зв`язку з чим, суд вважає порушеними права позивача, як члена товариства, щодо реалізації права щодо участі у засіданні загальних зборів кооперативу та прийнятті відповідних управлінських рішень щодо діяльності кооперативу.

Суд відхиляє твердження позивача щодо того, що йому не відомі всі 78 осіб, які були присутні на загальних зборів Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 05.12.2016р. тоді як лише три особи були засновниками, адже відповідно до Закону України Про кооперацію та Статуту Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 необхідно розрізняти поняття засновник та учасник (член) кооперативу, які не є тотожними. Крім того, матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем чи будь-якою іншою третьою особою рішень щодо прийняття у члени вказаних 78 осіб.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у зв`язку з недотриманням порядку скликання зборів учасників товариства в частині повідомлення позивача про проведення зборів, прийняття зборами рішень за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про проведення загальних зборів учасників товариства, що є порушенням вимог закону та порушує права позивача, як учасника кооперативу на участь в управлінні справами кооперативу.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди І та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Враховуючи що судовий збір, що підлягав сплаті станом на 04.12.2019р., становив 1921грн., за дві позовні вимоги немайнового характеру, заявлені ОСОБА_1 у справі №916/3600/19, підлягало сплаті 3842 грн. (1921грн.*2).

Враховуючи той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору та суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 3842грн. стягується з відповідачів в рівних частинах в дохід бюджету.

Керуючись ст.ст. 20, 73, 74, 76, 86, 129, 130, 165, 231, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення - задовольнити.

2.Визнати недійсним рішення загальних зборів Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 (ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРЮОФОПГФ 22459087) про припинення Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 шляхом ліквідації, оформлене протоколом № 1/16 від 05.12.2016р.

3.Скасувати реєстраційний запис №15561110006033361 від 01.03.2017р. щодо припинення Житлово-будівельного товариства ПРОГРЕС-3 (ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРЮОФОПГФ 22459087) в результаті ліквідації.

4.Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до державного бюджету України (рахунок №UA558999980000034319206083034, отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район/22030101, код ЄДРПОУ отримувача: 38016923, банк отримувача : Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030101, код ЄДРПОУ Господарського суду Одеської області: 03499997) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1280,70грн. /одна тисяча двісті вісімдесят гривень сімдесят копійок/.

5.Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до державного бюджету України (рахунок №UA558999980000034319206083034, отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район/22030101, код ЄДРПОУ отримувача: 38016923, банк отримувача : Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030101, код ЄДРПОУ Господарського суду Одеської області: 03499997) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1280,70грн. /одна тисяча двісті вісімдесят гривень сімдесят копійок/.

6.Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до державного бюджету України (рахунок №UA558999980000034319206083034, отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район/22030101, код ЄДРПОУ отримувача: 38016923, банк отримувача : Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030101, код ЄДРПОУ Господарського суду Одеської області: 03499997) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1280,70грн. /одна тисяча двісті вісімдесят гривень сімдесят копійок/.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст складено 27 квітня 2020 р.

Суддя С.Ф. Гут